Вікіпедія

Шумилов Михайло Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шумилов.

Миха́йло Степа́нович Шуми́лов (17 листопада 1895(18951117), село Верхня Теча Шадринського повіту Пермської губернії, тепер Катайського району Курганської області, Російська Федерація — 28 червня 1975, місто Москва) — радянський військовий діяч, генерал-полковник. Герой Радянського Союзу (26.10.1943). Депутат Верховної Ради СРСР 3-го і 4-го скликань (1950—1958). Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання.

Шумилов Михайло Степанович
Народився 5 (17) листопада 1895
Верхня Теча, Шадринський повітd
Помер 28 червня 1975(1975-06-28)[1] (79 років)
Москва, СРСР[1]
Поховання Мамаїв курган
Країна  СРСР
Діяльність воєначальник, політик
Alma mater Чугуївське військове училище, Постріл і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Учасник Перша світова війна, Громадянська війна в Росії, громадянська війна в Іспанії, німецько-радянська війна, вторгнення СРСР до Польщі (1939) і радянсько-фінська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання генерал-полковник
Партія КПРС
Діти Igor Shumilovd
Нагороди

Біографія ред.

Народився в родині селянина. З відзнакою закінчив сільську школу, в результаті чого отримав земську стипендію для вступу в учительську семінарію.

У 1916 році був призваний до лав російської імператорської армії, після чого був направлений на навчання в Чугуївське військове училище. Після закінчення військового училища у 1917 році в чині прапорщика був направлений на посаду молодшого офіцера Кременчуцького піхотного полку, у складі якого з березня 1917 року брав участь у бойових діях на Західному фронті під час Першої світової війни.

У кінці 1917 року вступив у загін Червоної гвардії, а у квітні 1918 року добровольцем був призваний до лав РСЧА.

У 1918 році вступив до лав РКП(б).

Брав участь у бойових діях на Східному і Південному фронтах. У складі 4-го Уральського стрілецького полку, сформованого в Шадринську, служив на посадах командира взводу, роти, полку. У 1919 році був призначений на посаду командира 85-ї особливої стрілецької бригади, разом з якою форсував Сиваш і штурмував Перекоп. Воював проти військ Махна в Україні. Після закінчення громадянської війни продовжив служити в армії на посаді командира батальйону.

Після закінчення курсів старшого і вищого командно-політичного складу у 1924 році був призначений на посаду начальника штабу стрілецького полку, а після закінчення курсів удосконалення командного складу «Постріл» в 1929 році був призначений на посаду командира і воєнкома стрілецького полку, у 1933 році — на посаду начальника штабу стрілецької дивізії, а в 1937 році — на посаду командира стрілецької дивізії.

Перебуваючи на посаді радника при командувачі групи армій Центрально-Південної зони, брав участь у бойових діях під час громадянської війни в Іспанії.

У квітні 1938 року був призначений на посаду командира 11-го стрілецького корпусу, дислокованого в Білоруському військовому окрузі, після чого брав участь у вересні 1939 року в захопленні Західної Білорусі, а потім у радянсько-фінській війні. У липні 1940 року 11-й стрілецький корпус був включений до складу Прибалтійського військового округу.

З початком німецько-радянської війни корпус під командуванням Шумилова брав участь в оборонній операції в Прибалтиці. Невдовзі корпус відступив до Чудського озера і Нарвського шосе. У серпні 1941 року був призначений на посаду заступника командувача 55-ї армії у складі Ленінградського фронту, однак у листопаді того ж року був відкликаний у Москву і перебував у розпорядженні Головного управління кадрів Народного комісаріату оборони.

У січні 1942 року був призначений на посаду заступника командувача 21-ї армії у складі Південно-Західного фронту, після чого брав участь у бойових діях літа 1942 року на харківському напрямку і на Дону. У серпні 1942 року був призначений на посаду командувача 64-ї армії, яка воювала на Сталінградському фронті. 31 січня 1943 року керував допитом генерала-фельдмаршала Фрідріха Паулюса, взятого в полон 64-ю армією під Сталінградом. 16 квітня 1943 року 64-а армія була перетворена у 7-у гвардійську.

23 серпня 1943 року зі сходу у місто Харків з боями вступили частини 7-ї гвардійської армії генерала Шумилова і разом з частинами 69-ї армії генерала Крючонкіна (на півночі), 53-ї армії генерала Манагарова, 5-ї гвардійської танкової армії генерала Ротмістрова (на заході) вибили німецькі війська з міста і захопили 23 серпня 1943 року Харків.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року за вміле керівництво військовими з'єднаннями під час форсування Дніпра і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії генерал-полковнику Михайлу Степановичу Шумилову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Після закінчення війни продовжував командувати 7-ю гвардійською армією. У червні 1946 — лютому 1947 року — командувач 13-ї загальновійськової армії Прикарпатського військового округу.

У 1947 році був направлений на навчання на Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені Ворошилова, після закінчення яких у квітні 1948 року був призначений на посаду командувача Біломорського військового округу.

У травні 1949 — жовтні 1955 року — командувач Воронезького військового округу.

У 1956 році вийшов у відставку, проте в квітні 1958 року був повторно призваний до лав Радянської армії і призначений на посаду військового консультанта Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Помер 28 червня 1975 року в Москві. Похований на Мамаєвому кургані у Волгограді.

Військові звання ред.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Шумилов Михаил Степанович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

2. Соловьв Н.Н. Мемориальный комплекс Славы в Харькове: Фотоочерк /Фото Евсюкова Ю.В.-Изд.5. Х.: Прапор, 1984.-С.43,52,53,59.

Посилання ред.

Шумилов Михайло Степанович. // Сайт «Герои страны» (рос.).

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шумилов_Михайло_Степанович&oldid=40421351