Відкрити головне меню

Червона гвардія (рос. Красная гвардия) — добровільні напіввійськові та військові формування більшовиків, що виникли під час Лютневої революції 1917.

Червона гвардія
рос. Красная гвардия
Red Guard Vulkan factory.jpg
Червоногвардійський загін заводу «Вулкан», Петроград, жовтень 1917
На службі березень 1917 — не пізніше жовтня 1919

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

В Україні Червона гвардія створювалась з березня 1917 комітетами РСДРП(б) як частина всеросійської Червоної гвардії. До Червоної гвардії вступали більшовики, анархісти, есери-максималісти та прихильники серед безпартійних робітників і службовців. Усі інші соціалістичні партії (у тому числі українські), керовані ними Ради робітничих і солдатських депутатів, профспілки виступали проти організації Червоної гвардії, тому до липня 1917 була нечисленною.

РозвитокРедагувати

В Україні у цей час червоногвардійські загони існували лише в Одесі (до 1000 осіб), Києві, Харкові та Катеринославі (по 250—300 осіб). З вересня 1917 лави Червоної гвардії зростали, наприкінці жовтня в 40 містах і робітничих селищах України налічувалось близько 12 тис. червоногвардійців. На початку українсько-більшовицької війни (з кін. листопада 1917 до лютого 1918) Червона гвардія одержала з Росії (Москви, Петрограда, Тули, Курська) понад 70 тис. гвинтівок, 2750 станкових і ручних кулеметів, кілька тисяч револьверів, понад 10 мільйонів патронів, багато військового спорядження. Чисельність Червоної гвардії в Україні зросла наприкінці грудня до 40 тис. осіб, у січні — до 130 тис. осіб, 40 % її становили робітники Донбасу. У Чернігівській і Полтавській губерніях були утворені загони сільської Червоної гвардії з числа демобілізованих солдатів і дезертирів. Червона гвардія поділялась на десятки і сотні, в Донбасі — на батальйони і полки. Мала спеціальні підрозділи — кулеметні, артилерійські, інженерні та ін. Були утворені селищні, районні і міські штаби Червоної гвардії, їх очолювали члени більшовицьких, лівоесерівських і анархістських комітетів.

Більшість червоногвардійців становила молодь віком 20-30 років. З листопада 1917 Червона гвардія України стала знаряддям ЦК РСДРП(б) і Раднаркому Росії у війні з Українською Народною Республікою. З грудня 1918 безпосередньо підлягала наркому В. Антонову-Овсієнку. Разом із більшовизованими російськими військами Червона гвардія розганяла есеро-меншовицькі Ради робітничих і солдатських депутатів в Україні, замінювала їх анархістсько-більшовицькими Радами. В листопаді 1917 — лютому 1918 у складі збройних сил більшовицької Росії Червона гвардія взяла участь майже у 200 збройних сутичках і боях з військами Української Центральної Ради. Найзапеклішими були бої з підрозділами Армії УНР в Одесі (30 листопада — 2 грудня 1917), на ст. Лозова (15-16 грудня 1917), у Катеринославі (27-29 грудня 1917), Одесі (13-17 січня 1918), на ст. Бахмач (15-16 січня 1918), у Києві (16-25 січня 1918). Загони Червоної гвардії Донбасу в складі військ наркома В. Антонова-Овсієнка відіграли велику роль у встановленні більшовицької диктатури у Донській області, Ростові-на-Дону.

Знаряддя тероруРедагувати

Червона гвардія була знаряддям більшовицьких і анархістських організацій у здійсненні червоного терору, стягненні «контрибуцій» з «буржуазії» та продрозверстки з селянства. На ґрунті політичних репресій, масових реквізицій, вилучення цінностей у населення, пияцтва в середовищі червоногвардійців у березні-квітні 1918 розклалася, вийшла з-під контролю більшовицьких комісарів, місцевих органів радянської влади. У березні-квітні 1918 під натиском частин Армії УНР та австро-німецьких військ Червона гвардія відступила з України в Росію, де була розформована. Особовий склад Червоної гвардії став основою для формування частин Червоної армії.

ЛітератураРедагувати