Відкрити головне меню

Шахматов Олексій Олександрович

(Перенаправлено з Шахматов)

Олексій Шахматов
рос. Алексей Александрович Шахматов
Олексій Олександрович Шахматов
Олексій Олександрович Шахматов
Народився 17 червня 1864(1864-06-17)
Нарва
Помер 16 серпня 1920(1920-08-16) (56 років)
Санкт-Петербург
Поховання Волковський цвинтар[d]
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність мовознавець, діалектолог, історик
Alma mater Московський університет
Сфера інтересів славістика, філологія, історія
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет
Вчене звання академік
Науковий ступінь доктор філософії
Науковий керівник Фортунатов Пилип Федорович
Відомі учні Прісьолков Михайло Дмитрович, Обнорський Сергій Петрович, Голоскевич Григорій Костянтинович
Член Російська академія наук і Петербурзька академія наук
Батько Q59558367?
Нагороди
орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Шахматов Олексій Олександрович у Вікісховищі?

Олексій Олександрович Шахматов (рос. Алексей Александрович Шахматов; 17 червня 1864(18640617) р., м. Нарва — 16 серпня 1920 р., м. Санкт-Петербург) — російський славіст-філолог, історик, основоположник історичного вивчення російської мови, давньоруського літописання і літератури, член Імператорського Православного Палестинського Товариства, академік Санкт-Петербурзької академії наук.

ЖиттєписРедагувати

Народився у м. Нарва. По одержанні докторату в Московському Університеті (1893) працював у системі Петербурзької АН (з 1894), 1906 — 20 гол. відділу російської мови й літератури, з 1909 професор Петербурзького Університету. В центрі зацікавлень Шахматова була історія російської мови, історія літописання в стародавній Русі, а в останні два десятиріччя життя також сучасна російська мова, зокрема синтаксу, але Шахматов лишив також важливі праці з усіх слов'янських мов, а серед них і української, а також з російської діалектології і стародавньої літератури. Методологічно Шахматов був в основному молодограматик, але молодограматичні методи він сполучав з філологічними, прагнучи комплексного охоплення мовно-історичних процесів.

До найважливіших публікацій Шахматова в українському мовознавстві належить стаття про депалаталізацію приголосних перед е та і (1903 Шахматов уважав, що українська мова успадкувала зі так званої давньоруської м'які або напівім'які приголосні перед голосними переднього ряду), короткий нарис історії української мови в збірному вид. «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916) і низка принагідних, але важливих праць, таких, як докладні рецензії на граматики А. Кримського і С. Смаль-Стоцького, на рукопис словника Б. Грінченка (що відкрила шлях до його публікації), некролог К. Михальчука тощо. Шахматов брав участь також у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905–1906)[1], що жадала волі друку для українців своєю мовою та в Комісії РАН для перевірки перекладу св. Письма П. Морачевського на українську мову. Це було в згоді з політичними поглядами Шахматова: як типовий російський ліберал (член партії конституціоналістів-демократів) він обстоював культурні права народів Росії, але при умові недоторканости Російської імперії. Відповідно, коли 1917 Україна йшла до незалежности, Шахматов зайняв різко негативну позицію. З цією політичною програмою була зв'язана також діяльність Шахматова як члена Державної Ради Російської Імперії (1906–1911).

Найбільше цікавила Шахматова в історії української мови проблема її постання, до чого він повертався в багатьох своїх головних працях: «К вопросу об образовании русских наречий и народностей» (1894), «К истории звуков русского языка» (1898–1903), «Курс истории русского языка» (1908–1911), «Очерк древнейшого периода истории русского языка» (1915), «Введение в курс истории русского языка» (1916), «Древнейшие судьбы русского языка» (1917) тощо. Постання української мови, як білоруської, як і двох головних діалектних груп російської мови, північної і південної, в Шахматова розглядалися незмінно в рамках загально-історичної російської мови; незмінною лишалася концепція «спільнодавньоруської» мови як проміжного етапу між праслов'янською мовою й іст. трьома східнослов'янськими мовами[2]. Не мігши не помічати відмінностей у мовному розвитку на території східних слов'ян уже десь від 7 в., Шахматов висунув тезу про початок дезинтеґрації «спільнодавньоруської» мови в ті часи

«
«спільноруська прамова розпалася на окремі наріччя ще в добу доісторичну, в кінці VIII ст. чи на початку IX ст., і об’єднання всіх племен в одній державі не мало привести до утворення однієї спільної народної мови». У давній Русі писемно-книжна мова була спільною і для Києва, і для Ростова, і для Новгорода, і для Галича. Це була старослов’янська (з походження — староболгарська) мова, яку ще називали церковнослов’янською.[3]"
Оригінальний текст (рос.)
«общѣрусскій праязыкъ распался на отдѣльныя нарѣчія еще въ эпоху доисторическую, въ конце VIII или начале IX вѣка; образованіе русскаго государства, объединеніе имъ подъ одной державой всѣхъ русскихъ племенъ не могло привести къ образованію одного общаго народнаго языка; оно не успѣло создать и общаго книжнаго языка, ибо книжнымъ языкомъ той эпохи, языкомъ общимъ и для Кіева, и для Ростова, и для Новгорода и для Галича былъ вывезенный вмѣстѣ съ книгами изъ Болгаріи церковно-славянскій языкъ.»[4]
»

але пізніше нове єднання під впливом утворення політичної єдности Київської Русі. Щоб обґрунтувати причини таких протилежно спрямованих процесів, Шахматов висунув спробу реставрувати міґраційні рухи східнословянських племен, включно з ідеєю формування південноросійського наріччя нібито в басейні Дону з пізнішим переселенням на захід, що мало покласти початок утворення білоруської мови. Через те, що ці концепції знаходили дуже мало опертя в історичних фактах, Шахматов раз-у-раз міняв свої погляди, в кожній дальшій своїй праці заперечуючи попередню. Найменше ці зміни поглядів стосувалися до початків української мови, яку Шахматов незмінно виводив з «південного наріччя» «спільнодавньоруської» мови, в загальних рисах автохтонного, хоч і тут Шахматов часом містив його початки між Прутом і дол. Дніпром, а часом далі на північ, у середньому Подніпров'ї. Другою слабкою рисою історично-генетичних концепцій Шахматова було його намагання проектувати сучасні говіркові відмінності в давнє минуле, будуючи теоретичні концепти проміжних звуків, наприклад, «півм'яких приголосних» (щоб пояснити твердість приголосних перед голосними переднього ряду в українській мові проти м'якости в російській) або припущення наявності в «спільнодавньоруській» мові голосних понаддовгих, довгих, коротких, півдовгих, півкоротких, редукованих тощо — одночасно, що суперечить усьому, що знаємо про мовні структури взагалі.[5]

Не зважаючи на ці вразливі місця, історично-генетичні концепції Шахматова підкуповували своєю цілісністю, включенням колосальної кількости фактів, синтетичністю. На кілька десятиліть вони визначили трактування цих проблем у східньослов'янському мовознавстві, навіть у противників Шахматова; жодна мовознавча школа не мала такого впливу в Росії — СССР у першій половині 20 ст., як школа Шахматова. Учні Шахматова були й серед українських мовознавців, наприклад, В. Ганцов, почасти Леонід Булаховський.

Велике значення для україністики мали також праці Шахматова, присвячені давньоруським літописам з кінцевою метою реставрації первісного тексту літописів, зокрема «Повісті временних літ», які дійшли до нас тільки в пізніших копіях, не раніших від 14 ст. Після широко закроєної редакторської праці над виданнями збережених літописів і численних попередніх студій Шахматов дав синтетичний огляд — реконструкцію первісних літописів у таких працях, як «Разыскания о древнейших русских летописных сводах» (1905), «Повесть временных лет» (1916) і «Обозрение русских летописных сводов XIV–XVI вв.» (1938).

ПраціРедагувати

  • Исследование о языке новгородских грамот XIII и XIV века (1886) (рос.)
  • Исследование о Несторовой летописи (1890)
  • О сочинениях преподобного Нестора (1890)
  • Исследования в области русской фонетики (1893)
  • Несколько слов о Несторовом Житии Феодосия (1896)
  • Древнейшие редакции Повести временных лет (1897)
  • Исходная точка летосчисления Повести временных лет (1897)
  • Киевско-Печерский патерик и Печерская летопись (1897)
  • О начальном Киевском летописном своде (1897)
  • Хронология древнейших русских летописных сводов (1897)
  • Отзыв о сочинении Eugen Scepkin «Zur Nestorfrage» (1898)
  • Начальный Киевский летописный свод и его источники (1900)
  • Исследование о Двинских грамотах XV века (1903)
  • Ермолинская летопись и Ростовский владычный свод (1904)
  • Сказание о призвании варягов (1904)
  • Корсунская легенда о крещении Владимира (1908)
  • Один из источников летописного сказания о крещении Владимира (1908)
  • Разыскания о древнейших русских летописных сводах (1908)
  • Предисловие к Начальному Киевскому своду и Несторова летопись (1909)
  • Заметка о составлении Радзивилловского списка летописи (1913)
  • К вопросу о древнейших славяно-кельтских отношениях (1912)
  • Несторова летопись (1913–1914)
  • Нестор летописец (1914)
  • Повесть временных лет (1916)
  • Житие Антония и Печерская летопись
  • Киевский Начальный свод 1095 г.
  • Очерк современного литературного языка (1913)
  • Очерк древнейшего периода истории русского языка (1915)
  • Введение в курс истории русского языка (1916)
  • Отзыв о сочинении П. Л. Маштакова: «Списки рек Днепровского бассейна», составленный академиком А. А. Шахматовым. Петроград, 1916.
  • Заметки по истории звуков лужицких языков (1917)
  • Заметка о языке волжских болгар (1918)
  • Синтаксис русского языка (1 т. — 1925; 2 т. — 1927)
  • Древнейшие судьбы русского племени (1919)
  • Обозрение русских летописных сводов XIV–XVI вв. — М.; Л.: 1938.[6]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Об отмене стеснений малорусского печатного слова.Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии Наук, 1905. — 100 с.(рос.)
  2. Волков Ф. К., Грушевский М. С., Шахматов А. А. и др. Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Санкт-Петербург : Тип. т-ва "Общественная Польза", 1914 - 1916. — С. 664-665.(рос.)
  3. Мойсієнко А. К.; Єрмоленко С. Я. Історія української мови. Хрестоматія.— Київ: вид-во "Либідь", 1996.— С. 5.
  4. Волков Ф. К., Грушевский М. С., Шахматов А. А. и др. Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Санкт-Петербург : Тип. т-ва "Общественная Польза", 1914 - 1916. — С. 681.(рос.)
  5. Ю. Шевельов. Шахматов Алексей / Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3794
  6. Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі: У 5-і т., Т. 1. А капэла — Габелен / Рэдкал.: І. П. Шамякін (гал. рэд.) і інш. — г. Мінск : БелСЭ им. Петруся Бровки, 1984. — Т. 1. — 727 с. — 10 000 прим.(біл.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати