Війна

комплекс дій, які спрямовані на захоплення чужих територій з використанням зброї, зазвичай несе за собою загибель мирного населення
(Перенаправлено з Стан війни)

Війна́ — сукупність дій, спрямованих на захоплення чужих природних, енергетичних та людських ресурсів.

В. В. Верещагін. «Апофеоз війни» (1878)
Фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни (1939–40)
Війна в Перській затоці (1991)

Є найвищим ступенем загострення взаємин у країні або між країнами, з'ясування суперечок за допомогою армії та зброї.

Інакше, війна — це організований конфлікт, який ведеться із застосуванням зброї та насильства з використанням значних засобів[1][2], у якому беруть участь групи людей, що діють за планом. Метою залучених до зіткнення угруповань є відстоювання власних інтересів. Конфлікт має вирішуватися шляхом боротьби та досягнення переваги. Насильницькі дії, які відбуваються під час збройної боротьби, безпосередньо, порушують фізичну недоторканність протиборчих осіб, отже призводять до смертей та нівечень. Окрім шкоди тим, хто бере діяльну участь у війні, завжди є збитки, які або не мають прямого наміру, або можуть бути тактикою війни («випалена земля»). Не існує єдино схваленого визначення війни, та її відмінності від інших форм збройного конфлікту[3].

Розвиток збройної боротьби

ред.

Найдавнішим свідченням доісторичної війни є мезолітичний цвинтар у Джебель-Сахабі, вік якого становить приблизно 13 400 років[4]. Близько сорока п'яти відсотків скелетів там мали ознаки насильницької смерті, зокрема травматичні пошкодження кісток[5].

З часу появи держави, близько 5000 років тому[6], військова діяльність відбувалася на більшій частині земної кулі. Оцінки загальної кількості смертей унаслідок війн дуже різняться. За проміжок з 3000 р. до н. е. до 1991 року, розбіг оцінок становить від 145 мільйонів до 2 мільярдів[7]. За однією оцінкою припускалося, що примітивні війни до 3000 року до н. е., ймовірно, забрали 400 мільйонів жертв, виходячи з припущення, що це становило 15,1 % усіх смертей[8]. Для порівняння — приблизно 1 680 000 000 (1 млрд. 680 млн.) людей померли від інфекційних захворювань лише у 20 столітті[9].

У книжці «Війна до цивілізації» Лоуренс Х. Кілі, професор Університету Іллінойсу каже, що приблизно 90–95 % відомих суспільств протягом історії брали участь у військових діях, принаймні час від часу[10], а багато з них воювали постійно[11].

 
Зіткнення козацьких чайок з османськими галерами в Чорному морі, близько 1636 року. Робота османського невідомого автора (Британська бібліотека).

Кілі описує кілька можливих видів простого бою, як-от малі набіги, великі походи та масові вбивства. Усі ці форми війни використовувалися первісними суспільствами, і такий висновок підтвердили й інші дослідники[12]. Кілі пояснює, що ранні військові походи не були добре організовані, оскільки учасники не мали жодної належної підготовки. Нестача ресурсів означала, що оборонні споруди не були придатним способом захисту суспільства від ворожих набігів[13].

Вільям Рубінштейн писав: «Дописемні суспільства, навіть ті, що були організовані порівняно розвиненим способом, були відомі своєю продуманою жорстокістю»[14]. Винахід пороху та його подальше використання у війнах разом із пришвидшенням технічного прогресу, призвели до серйозних змін у самій війні.

У Західній Європі з кінця XVIII століття відбулося понад 150 зіткнень і близько 600 битв[15]. Протягом 20-го століття війна призвела до різкого збільшення стрімкості соціальних змін і стала вирішальним призвідником для зростання лівої політики[16].

1947 року, з огляду на стрімко збільшувані руйнівні наслідки сучасної війни та з особливим хвилюванням про наслідки й вартість нещодавно розробленої атомної бомби, Альберт Ейнштейн сказав знамениту фразу: «Я не знаю, якою зброєю буде вестися Третя світова війна, але Четверта світова війна буде вестися палицями та камінням»[17].

Китайський очільник Мао Цзедун закликав соціалістичний табір не боятися ядерної війни зі Сполученими Штатами, оскільки навіть якщо «половина людства загине, інша половина залишиться, тоді як імперіалізм буде зрівняний із землею, і весь світ стане соціалістичним»[18].

Відмінною рисою війн з 1945 року є те, що бойові дії здебільшого були предметом громадянських воєн і дій повстанців[19]. Основними винятками стали — Корейська війна, Індо-пакистанська війна 1971 року, Ірано-іракська війна, Війна в Перській затоці, Еритрейсько-ефіопська війна та Російсько-українська війна.

 
Пересування військової техніки України, березень 2015 (знімок ОБСЄ)

У Доповіді про людську безпеку за 2005 рік засвідчено значне зниження кількості та гостроти збройних конфліктів після закінчення холодної війни на початку 1990-х років. Однак докази, розглянуті в дослідженні Центру міжнародного розвитку та керування конфліктами «Мир і конфлікт» за 2008 рік, показали, що загальне зниження числа конфліктів зупинилося[20].

Загальне тлумачення

ред.
  Зовнішні відеофайли
  Що таке війна? Природа війни. Петров+Мустафін на YouTube, канал «ISLND TV», 27 листопада 2023
  Несподіваність війни. Петров+Мустафін на YouTube, канал «ISLND TV», 4 січня 2024

Війна — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням суперечностей між державами, народами, національними й соціальними групами з переходом до використання засобів збройної боротьби, що відбувається у вигляді бойових дій між їхніми збройними силами. Це особлива форма вияву соціальних відносин, в якій панує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі царини суспільного життя. Зазвичай, відзначається крайньою колективною агресією, руйнуваннями та високою смертністю. Головне знаряддя у війні — армія.

На думку Клаузевіца, «війна — це просто продовження політики іншими засобами».

Військові теоретики, зазвичай, визначають війну як збройне зіткнення, в якому змагальні групи мають досить рівні сили, щоб зробити вислід бою невизначеним. Збройні сутички потужних, у військовому відношенні, країн з племенами, які перебувають на примітивному рівні розвитку, називаються умиротвореннями, військовими походами або освоєнням нових територій; з невеликими державами — інтервенціями чи репресаліями; з внутрішніми групами — повстаннями і заколотами. Подібні бойові дії, якщо опір виявився досить значним або тривалим у часі, можуть досягти достатнього розмаху, щоб бути визначеними як «війна»[21].

Тоді як деякі вчені бачать війну як узагальнену властивість людської природи, що походить від предків[22], інші стверджують, що це всього лише наслідок певних соціально-культурних або екологічних умов[23].

Відсутність війни називають миром. Проміжними ланками між миром та війною, коли лише загрожують силою або застосовують її обмежено, є мілітаризовані міждержавні конфлікти.

У переносному значенні, війна — стан ворожнечі між будь-ким; суперечка, сварка з кимсь; боротьба.

Причини виникнення війн та їх класифікація

ред.

Основна причина виникнення війни — прагнення політичних сил використати збройну боротьбу для досягнення різних зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей.

З виникненням у XIX столітті великих армій, важливим засобом мобілізації населення для війни стала ксенофобія (ненависть, нетерпимість до когось або чогось чужого, незнайомого, незвичного, чужого сприйняття як незрозумілого, незбагненного, а через це небезпечного і ворожого). На її основі легко розпалюється національна, релігійна чи соціальна ворожнеча, і тому з 2-ї половини XIX століття ксенофобія є основним знаряддям розпалювання воєн, напрямом агресії, певних маніпуляцій масами всередині держави, тощо.

Європейські суспільства, які пережили руйнівні війни XX століття, стали прагнути жити в мирі. Дуже часто члени таких товариств живуть у страху перед будь-якими потрясіннями. Прикладом цього може служити ідеологема «Аби не було війни», що переважала у радянському суспільстві після закінчення найбільш руйнівної війни XX століття — Другої світової.

За своїм масштабом війни поділяються на світові та локальні (конфлікти).

Наслідки

ред.

Воєнні втрати та загибель мирного населення

ред.

Протягом історії людства середня кількість людей, які загинули від війни, коливалася відносно незначно, становлячи приблизно від 1 до 10 людей, що гинуть на 100 000 населення. Однак великі війни, протягом коротших періодів, призвели до значно вищих показників загиблих — зі 100—200 жертвами на 100 000 людей протягом кількох років. Хоча узвичаєна думка стверджує, що втрати останнім часом зросли внаслідок технологічних удосконалень у війні, загалом це не так. Наприклад, у Тридцятилітній війні (1618—1648) кількість жертв на душу населення була приблизно такою ж, як у Першій світовій війні, хоча під час Другої світової війни вона була більшою. Тим не менш, загалом кількість жертв війн за останній час істотно не зросла. Навпаки, у всеосяжному вимірі, час після Другої світової війни був надзвичайно мирним[24].

Найбільші війни за кількістю загиблих

ред.

Найсмертоноснішою війною в історії, з точки зору сукупної кількості смертей з миті її початку, є Друга світова війна, з 1939 по 1945 роки, з 70-85 мільйонами смертей, за якою слідують монгольські завоювання[25][26] — до 60 мільйонів людей. 2003 року, Річард Смолі визначив війну як шосту найбільшу проблему (з десяти), з якою на його думку, зіткнеться людство протягом наступних п'ятдесяти років[27]. Війна зазвичай, призводить до значного погіршення інфраструктури та екосистеми, зменшення соціальних витрат, голоду, величезної еміграції із зони бойових дій і часто поганого поводження з військовополоненими чи цивільними особами[28][29][30]. Наприклад, з дев'яти мільйонів людей, які мешкали на території Білоруської РСР 1941 року, близько 1,6 мільйона були вбиті німцями далеко від полів битв, зокрема близько 700 тисяч військовополонених, 500 тисяч євреїв і 320 тисяч осіб, які вважалися партизанами (переважна більшість з яких були неозброєними цивільними особами)[31]. Іншим побічним наслідком деяких війн, є поширеність пропаганди деякими чи всіма сторонами конфлікту[32] та збільшення доходів виробників зброї[33].

Три з десяти найдорожчих воєн за людськими жертвами, велися в минулому ХХ столітті. Це дві світові війни, за якими сталася Друга японо-китайська війна (яку інколи вважають частиною Другої світової війни або як накладання). Більшість інших, стосувалися Китаю або сусідніх народів. Число загиблих у Другій світовій війні, перевищивши 70 мільйонів, перевершує кількість загиблих у всіх інших війнах[34].

 
Загальна кількість смертей у воєнних зіткненнях з 1400 року[35]. По вертикалі — показник загиблих на 100 000 населення, червоний графік — воєнні та цивільні втрати 1400—2000 роки, чорний графік — воєнні втрати 1946—2013 роки.

Про військовослужбовців

ред.

Військовослужбовці, які беруть участь у бойових діях на війні, часто зазнають психічної та фізичної шкоди, зокрема депресію, посттравматичний стресовий розлад, хвороби, поранення, нівечення та смерть.

    У кожній війні, в якій брали участь американські солдати, шанси стати психіатричною жертвою — бути ослабленими на деякий час, внаслідок стресів військового життя — були більшими, ніж шанси бути вбитими під ворожим вогнем.     — Більше немає героїв, Річард Габріель[36]

Дослідження Суонка та Маршана під час Другої світової війни показало, що після шістдесяти днів безперервних боїв, 98 % усіх військових які вижили, стануть психіатричними жертвами. Психіатричні травми проявляються у вигляді втоми, сплутаності свідомості, конверсійної істерії, тривоги, нав'язливих і компульсивних станів і розладів характеру[37]. Для прикладу:

    Одна десята частина мобілізованих американських чоловіків була госпіталізована через психічні розлади між 1942 і 1945 роками, і після тридцяти п'яти днів безперервних боїв у 98 % з них виявилися психічні розлади різного ступеня.    — 14…18: Розуміння Великої війни, Стефан Одуен-Рузо, Аннет Беккер[36]

Видатний український письменник, доктор філософії (Віденський університет) Осип Турянський, як учасник Першої світової війни, у власному памфлеті «Дума пралісу» (1921), так висловлює своє ставлення до війни:

Коли восени 1914 року ми брали приступом сербську гору Яґодіну, розвинулася на її узбіччі довкола мене ось яка картина: австрійці й серби, які падали на землю, пробиті багнетами крізь груди й животи, повзли у власній крові до себе й останками своєї сили вп'ялювалися завмираючими пальцями одні одним у горла й у вічі, та серед смертельних судом у таких жахливих обіймах, конали. Та найстрашніші були в тих людей очі, що зайшли більмом несамовитої жорстокості й божевілля. Тоді в мені блиснула думка, що люди — гірші звірів. Ця картина і з нею зв'язана думка не давали мені довгі літа спокою[38].

За оцінками, від 18 % до 54 % американських ветеранів війни у В'єтнамі страждали від посттравматичного стресового розладу[37].

Згідно з даними перепису 1860 року, 8 % усіх білих американців чоловічої статі у віці від 13 до 43 років, загинули під час громадянської війни в США, зокрема близько 6 % на Півночі та приблизно 18 % на Півдні[39]. Війна залишається найбільш смертоносною подією в американській історії, внаслідок якої загинуло 620 000 військовослужбовців. Втрати військових Сполучених Штатів у війнах з 1775 року перевищили два мільйони.

З 60 мільйонів європейських військовослужбовців, які були мобілізовані під час Першої світової війни, 8 мільйонів загинули, 7 мільйонів залишилися інвалідами назавжди, а 15 мільйонів були важко поранені[40].

Під час відступу Наполеона від Москви, від тифу померло більше французьких військових, ніж солдат царської армії[41]. З 450 тис. французьких солдатів, які форсували Німан 25 червня 1812 року, назад повернулося менше 40 тис.

Більше військовослужбовців загинуло з 1500 по 1914 роки від тифу, ніж від військових дій[42]. Крім того, якби не сучасні досягнення медицини, тисячі людей померли б від хвороб та інфекцій. Наприклад, під час Семирічної війни Королівський флот повідомив, що призвав на службу 184 899 моряків, з яких 133 708 (72 %) померли від хвороб або пропали безвісти[43].

За оцінками, між 1985 і 1994 роками, через війни гинуло 378 000 людей на рік[44].

На цивільних

ред.
 
Гравюра «Великі біди війни» зображує нищення цивільного населення під час Тридцятилітньої війни, 16181648.
 
Австрійці вішають українок у Галичині, Перша світова війна, 1914…1916 р.

Більшість війн призвели до значних людських втрат, а також до руйнування інфраструктури та ресурсів (що могло спричиняти голод, хвороби і смерті цивільного населення). Впродовж Тридцятилітньої війни в Європі, населення Священної Римської імперії скоротилося на 15-40 відсотків[45][46]. Цивільні особи в зонах бойових дій також можуть бути жертвами воєнних злочинів, як-от геноцид, тоді як ті, хто вижив, можуть страждати від психологічних

наслідків, як свідки руйнувань, і тілесних нівечень. Війна також призводить до зниження якості життя та гіршого стану здоров'я. Збройна сутичка середнього масштабу з приблизно 2500 загиблими в боях, скорочує очікувану тривалість життя цивільного населення на один рік та збільшує дитячу смертність на 10 % і недоїдання на 3,3 %. Водночас, близько 1,8 % населення втрачає доступ до питної води[47].

Більшість оцінок жертв Другої світової війни вказують на близько 60-70 мільйонів загиблих, 40 мільйонів з яких були цивільними особами[48]. Смертей у Радянському Союзі було близько 27 мільйонів — серед них від 8 до 10 млн українців, тобто чверть тодішнього населення[49][50]. Оскільки значну частку вбитих становили молоді чоловіки, які ще не народили дітей, приріст населення в післявоєнному Радянському Союзі був набагато нижчим, ніж був би в іншому разі[51].

Економіка

ред.
 
Економічний факультет Харківського університету, 2 березня 2022 року, зруйнований під час російської навали.

Після закінчення війни країни, що програли, іноді зобов'язані виплатити воєнні репарації державам-переможцям.

У деяких випадках земля передається націям-переможцям. Наприклад, територія Ельзас-Лотарингія тричі передавалася від рук до рук, між Францією та Німеччиною[52].

 
Знімок супутника NASA, 24 листопада 2022 року. Відсутність світла вночі на теренах України після потужного ракетного бомбардування росіянами 23 листопада цивільних енергетичних споруд держави. Аварійне тимчасове вимкнення електростанцій.

Здебільшого, війна переплітається з економікою, і багато воєн частково або повністю ґрунтуються на економічних причинах. Після Другої світової війни протягом багатьох років серед економістів та істориків була єдина думка, що війна може підштовхувати економіку країни, про що свідчить вихід США з Великої депресії[53], хоча сучасне економічне дослідження ставить ці погляди під значні сумніви. У більшості випадків, як-от війни Людовика XIV, французько-прусська війна та Перша світова війна, війна насамперед завдає шкоди економіці залучених країн. Наприклад, участь Царської Росії в Першій світовій війні, так потужно вдарила по російській економіці, що вона майже зазнала краху і значною мірою сприяла початку російської революції 1917 року[54].

Види війни

ред.

Гібридна війна

ред.
Докладніше: Гібридна війна

Громадянська війна

ред.

Громадя́нська війна́ — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни[55] або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави[56]. Визначення громадянська війна походить від латинського bellum civile, що використовувалося для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.

Найдавніші відомі в історії громадянські війни — громадянські війни в стародавньому римському суспільстві. Під час дослідження будь-якої громадянської війни, дослідники вирізняють основну суперечність, через яку велася війна, а також дві основні суспільні групи (класи), боротьба між якими визначала перебіг цієї війни.

Від повстань, бунтів та заколотів громадянська війна відрізняється обсягами та потужністю військових дій. Громадянська війна, переважно відзначається тривалістю, великою кількістю жертв і значною витратою ресурсів. Часто-густо в громадянських війнах використовують регулярні збройні сили[57].

Вітчизняна війна

ред.

Ознаки вітчизняної війни:

  • неспровокований напад;
  • війна тільки на своїй території (вигнання ворога зі своєї території означає закінчення вітчизняної війни);
  • можливість участі цивільного населення в боротьбі з окупантом (партизанський і підпільний рух);
  • мета війни — примусити ворога піти з території країни.

Справедлива війна

ред.
Докладніше: Справедлива війна

Справедлива війна — морально допустима війна, яка відповідає певним ознакам. Теорія справедливої війни утворилася в межах середньовічної католицької теології до XIII століття, в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще в Арістотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, тому посідає проміжну позицію між мілітаризмом і пацифізмом.

Головний етичний парадокс справедливої війни — згода на вбивство заради припинення вбивства.

Справедливу війну за власну свободу та проти рашизму веде Україна проти Російської Федерації з 2014 року.

Тотальна війна

ред.

Тотальна війна — збройне насильство доведене до крайніх меж. Тотальна війна є війною, яка не обмежується суто військовою метою і може призвести до масових цивільних чи інших небойових втрат.

Війна як протистояння

ред.

Поряд зі збройною боротьбою, як головним і вирішальним засобом війни, під час війни відбуваються політична, дипломатична, економічна, інформаційна та інші види боротьби, які підпорядковуються меті та інтересам війни. У цьому сенсі війна — організоване озброєне насильство, завданням якого є досягнення політичних цілей, але така мета може досягатись і іншими шляхами, окрім чисто воєнних.

Термін «війна» також може застосовується і щодо інших форм протистояння. Як приклад: інформаційна війна, торгова війна, холодна війна тощо. Здебільшого, термін «війна» не визначає пряму участь збройних сил у вирішенні питань відповідно інформаційного, торгового або політичного протистояння між державами, але він цілком розкриває методи досягнення цілей цього протистояння, як завдання противній стороні неприйнятної для неї шкоди з метою змусити до поступок, подібних до тих, що досягаються звичайною, «гарячою» війною. Подібні методи істотно відрізняються від методів, які передбачають змагальну боротьбу, боротьбу за ринки збуту тощо, оскільки конкуренція є цілком природним, мирним знаряддям для покращення становища однієї зі сторін конфлікту, але навмисно не спрямована на умисне завдання шкоди іншій стороні.

Неоголошена війна

ред.
Докладніше: Неоголошена війна

Неоголошені війни — це конфлікти між країнами або групами (етнічними, релігійними та інше), які не оголошуються офіційно. Ось кілька прикладів:

  1. Конфлікт на південному сході Туреччини з 1984 року: Курдські повстанці діють в регіоні під назвою Курдистан, де живуть переважно курди. Туреччина не оголошувала війну проти курдів, але здійснювала військові операції та блокаду зони конфлікту.
  2. Конфлікт в Кашмірі: Індія та Пакистан претендують на території в регіоні Кашміру з 1947 року. Ні одна з країн не оголошувала війну, але на кордоні знаходяться великі військові сили.
  3. Російсько-українська війна: з 2014 року Росія фінансово підтримувала бойовиків, приховано використовувала регулярні війська у Донецькій та Луганській областях України. Офіційно Російська Федерація не оголошувала війну проти України, але на українських землях, вела та заохочувала бойові дії із залученням власних сотень одиниць танків та артилерії і навіть оперативних ЗРК систем ППО[58].
  4. Бойові дії у Сирії: Від 2011 року в Сирії триває громадянська війна, в якій беруть участь різні групи та країни. Не всі країни, що вступили до конфлікту, оголошували про війну.

Відмінність між неоголошеною війною та військовим конфліктом полягає в тому, що неоголошена війна не має офіційного статусу війни і може бути складнішою для ідентифікації та вирішення. У військовому конфлікті військові формування діють відкрито та за певними правилами, які зазвичай встановлюються міжнародним правом війни.

Поведінкові теорії

ред.

Психологи, наприклад Дурбан і Боулбі, стверджують, що людині за природою речей властива агресія[59]. Вона підживлюється сублімацією і проєкцією, коли людина перетворює своє невдоволення в упередження і ненависть до інших рас, релігій, націй чи ідеологій. За цією теорією держава створює і зберігає певний порядок у місцевому суспільстві і водночас створює базу для агресії у вигляді війни. Якщо війна є невіддільною частиною людської натури, як передбачається багатьма психологічними теоріями, то повністю усунути її ніколи не вдасться.

Італійський психоаналітик Франко Форнарі, як послідовник Мелані Кляйн, припустив, що війна є параноїдальною чи проєкційною формою туги. Форнарі стверджував, що війна і насильство розвиваються на підґрунті нашої «потреби в любові»: наше бажання зберігати і захищати священний об'єкт, до якого ми прив'язані, а саме до матері і наш зв'язок з нею. Для дорослих людей таким священним об'єктом є нація. Форнарі наполягає на жертовності, як сутності війни: жадобі людей вмирати за свою країну і прагненні віддати себе на благо нації.

Зигмунд Фрейд уважав войовничість одним з основних інстинктів, що визначають психологічні «пружини», направленість і зміст людського існування, і, виходячи з цієї позиції, Фройд навіть відмовився взяти участь у руху борців за мир, оскільки вважав війни наслідком періодичних вибухів людської агресивності, які неможливо вгамувати. У відкритому листі до Айнштайна (1932) Фройд писав: «Здається, що це річ цілком природна; безсумнівно, вона має під собою здорову біологічну основу і, насправді, її навряд чи можна уникнути».

Попри те, що ці теорії можуть пояснити існування воєн, вони не роз'яснюють причини виникнення; водночас вони не розкривають спосіб існування деяких культур, які не знають воєн як таких[60]. Якщо внутрішня психологія людського розуму незмінна, то подібні культури не існували б. Деякі мілітаристи , до прикладу Франц Олександр, стверджують, що стан миру — це омана. Періоди, які заведено називати «мирними», насправді є періодами приготувань до майбутньої війни або ситуацією, коли войовничі інстинкти придушуються сильнішою державою, наприклад — Pax Britannica[61].

Ці теорії ґрунтуються, нібито, на волі переважної більшості населення. Однак вони не враховують те, що лише небагато воєн в історії було дійсно наслідком волевиявлення народу[62]. Набагато частіше народ насильно (обманом, пропагандою) втягується у війну своїми правителями. Одну з теорій, яка ставить на чільне місце політичних і військових лідерів, розробив Моріс Волш[63]. Він стверджував, що населення переважно байдуже стосовно війни, а війни відбуваються лише тоді, коли до влади приходять лідери з психологічно ненормальним ставленням до людського життя. Війни затіваються правителями, які навмисно прагнуть воювати , наприклад такими, як — Наполеон, Гітлер і Александр Македонський. Подібні люди стають на чолі держав у часи кризи, коли населення шукає ватажка з твердою волею, котрий, як їм здається, здатний вирішити їхні проблеми.

Еволюційна психологія

ред.

Прихильники еволюційної психології схильні стверджувати, що людські війни — це подоба поведінки тварин, які борються за територію чи конкурують за їжу або партнера. Тварини агресивні за своєю природою, а в людському середовищі подібна агресивність виливається у війни. Однак, з розвитком технології людська войовничість досягла такої межі, що почала загрожувати виживанню всього виду. Одним з перших прихильників цієї теорії був Конрад Лоренц[64].

Подібні теорії були розкритиковані вченими, як-от Джон Р. Кеннеді, які вважали, що організовані, тривалі війни людей істотно відрізняються від бійок за територію у тварин , і не тільки завдяки технологіям. Ешлі Монтеґ'ю[65] вказує, що соціальні чинники та виховання є важливими причинами, які визначають природу і перебіг людських воєн. Війна є людським винаходом, що має свої історичні та соціальні корені.

Соціологічні теорії

ред.

Соціологи довгий час вивчали причини виникнення воєн. Існує безліч теорій, багато з яких суперечать одна одній. Послідовники Пріоритету внутрішньої політики (нім. Primat der Innenpolitik) беруть за основу роботи Еккарта Кера (нім. Eckart Kehr) і Ханса-Ульріха Велері (нім. Hans-Ulrich Wehler), які вважали, що війна є вислідом місцевих умов, і тільки напрямок агресії визначається зовнішніми чинниками. Наприклад, Перша світова війна була результатом не міжнародних конфліктів, таємних змов або порушення балансу сил, а наслідком економічного, соціального та політичного становища в кожній країні, залученій до конфлікту.

Ця теорія відрізняється від узвичаєного підходу Пріоритету зовнішньої політики (нім. Primat der Außenpolitik) Карла фон Клаузевіца і Леопольда фон Ранке, які стверджували, що війна і мир є наслідком рішень державних діячів і геополітичного становища.

Демографічні теорії

ред.

Демографічні теорії можна поділити на два класи: мальтузіанські теорії та теорії переважання молоді.

Мальтузіанська теорія

ред.

За мальтузіанською теорією причини війн полягають в зростанні населення і нестачі ресурсів.

Папа Римський Урбан II 1095, напередодні Першого хрестового походу, писав: «Земля, яку ви успадкували, з усіх боків оточена морем і горами, і вона дуже мала для вас, вона ледь дає їжу людям. Ось чому ви вбиваєте і мучите один одного, ведете війни, ось чому так багато з вас гинуть у цивільних розбратах. Вгамуйте свою ненависть, нехай ворожнеча скінчиться. Приєднуйтеся на дорогу до Гробу Господнього, відвоюйте цю землю у нечестивої раси і заберіть її собі».

Це один з перших описів того, що згодом було названо «мальтузіанською теорією війни». Томас Мальтус (1766—1834) писав, що населення завжди збільшується допоки його зростання не обмежується війною, смертю (людськими втратами), хворобою або голодом.

Прихильники мальтузіанської теорії вважають, що відносне зменшення кількості військових конфліктів в останні 50 років, особливо в країнах, що розвиваються, є наслідком того, що нові технології в сільському господарстві здатні прогодувати набагато більшу кількість народу; водночас доступність контрацептивних засобів призвела до істотного зниження народжуваності.

Теорія переважання молоді

ред.
 
Середній вік за країнами станом на 2001 рік.

Теорія переважання молоді суттєво відрізняється від мальтузіанської теорії. Її прихильники вважають, що поєднання великої кількості молодих чоловіків з браком постійної мирної роботи веде до більшого ризику війни.

Мальтузіанська теорія покладається на суперечність між зростанням населення і наявними природними ресурсами, теорія переважання молоді зосереджена на невідповідності між кількістю бідних, без майна, молодих чоловіків і доступних робочих позицій в наявній соціальній системі поділу праці.

Значний внесок у розвиток теорії зробили: французький соціолог Гастон Буту (фр. Gaston Bouthoul), американський соціолог Джек A. Ґолдстоун, американський політолог Гері Фуллер, і німецький соціолог Ґуннар Гайнсон (нім. Gunnar Heinsohn). Семюель Гантінгтон (англ. Samuel Huntington) розробив власну теорію зіткнення цивілізацій, з використанням теорії переважання молоді:

«Я не думаю, що іслам є більш войовничою релігією, ніж будь-які інші, але я підозрюю, що за всю історію від рук християн загинуло більше людей, ніж від рук мусульман. Ключовим чинником тут є демографія. Великою мірою, люди, які йдуть вбивати інших людей, — це чоловіки віком від 16 до 30 років. Протягом 1960-х, 1970-х і 1980-х у мусульманському світі була висока народжуваність і це призвело до величезного перекосу на бік молоді. Але він неминуче зникне. Народжуваність в ісламських країнах падає, а в деяких країнах — стрімко. Спочатку іслам поширювався вогнем і мечем, але я не думаю, що в мусульманській теології закладена успадкована войовничість».

Теорія переважання молоді була створена недавно, але має значний вплив на зовнішню політику і військову стратегію США. І Ґолдстоун і Фуллер консультували американський уряд. Інспектор ЦРУ генерал Джон Л. Гелгерсон посилався на теорію у своєму звіті за 2002 «The National Security Implications of Global Demographic Change».

За Гайнсоном, який першим запропонував теорію переважання молоді у її найзагальнішій формі, перекіс трапляється, коли від 30 до 40 відсотків чоловічого населення країни належить до «вибухонебезпечної» вікової групи — від 15 до 29 років. Зазвичай цьому явищу передує вибух народжуваності, коли на одну жінку припадає по 4-8 дітей. У разі, коли на одну жінку припадає 2,1 дитини, син посідає місце батька, а дочка — матері. Загальний сумарний коефіцієнт народжуваності в 2,1 призводить до заміщення попереднього покоління, тоді як нижчий коефіцієнт веде до вимирання населення.

У разі, коли в сім'ї народжується 4-8 дітей, батько повинен забезпечити своїм синам не одну, а дві-чотири соціальні позиції (роботи), щоб вони мали хоч якісь перспективи в житті. Враховуючи, що кількість шанованих посад в суспільстві не може збільшуватися з тією ж швидкістю, як кількість їжі, підручників і вакцин, безліч «розлючених молодих чоловіків» опиняються в становищі, коли їхній юнацький гнів виливається в насильство.

Стресові фактори за Гайнсоном:

  • молодих чоловіків дуже багато;
  • вони не мають роботи або застрягли на нешанованій, низькооплачуваній посаді;
  • дуже часто не мають можливості вести сексуальне життя, допоки їхні заробітки не дозволять завести сім'ю.

За Гайнсоном, поєднання цих стресових чинників, зазвичай приводить до одного з наступних підсумків:

Релігія й ідеологія

ред.

Релігія й ідеологія є вторинними факторами, і використовуються лише для надання насильству подоби законності, але самі собою не можуть бути джерелом насильства, якщо в суспільстві не існує переважання молоді. Відповідно, прихильники цієї теорії розглядають і «християнський» європейський колоніалізм й імперіалізм, а також «ісламську агресію» і тероризм як наслідок демографічного перекосу. Сектор Газа є типовою ілюстрацією цього явища: підвищена агресивність населення, викликана надлишком молодих невлаштованих чоловіків. А для контрасту ситуацію можна порівнювати з сусіднім, відносно мирним, Ліваном.

Як інший історичний приклад, коли молодь мала велике значення у повстаннях і революціях, можна навести Французьку революцію 1789. У зародженні націонал-соціалізму важливу роль грала економічна депресія в Німеччині. Геноцид в Руанді 1994 також міг бути наслідком серйозного переважання у суспільстві молоді.

Попри те, що співвідношення зростання населення та політичної стабільності було відомо ще з часу оприлюднення Меморандуму 200 з національної безпеки (National Security Study Memorandum 200) 1974, ні уряди, ні Всесвітня організація охорони здоров'я не вжили заходів щодо контролю за народжуваністю для запобігання терористичної загрози. Видатний демограф Стівен Д. Мамфорд (Stephen D. Mumford) приписує це впливу Католицької церкви.

Теорія переважання молоді стала предметом статистичного аналізу Світового банку, Population Action International і Берлінського інституту демографії та розвитку (нім. Berlin-Institut für Bevölkerung und Entwicklung). Докладні демографічні дані щодо більшості країн, доступні в міжнародній базі даних Бюро перепису населення США.

Теорія переважання молоді критикується за висловлювання, що ведуть до расової, статевої та вікової «дискримінації».

Раціоналістичні теорії

ред.

Раціоналістичні теорії припускають, що обидві сторони в конфлікті, діють розумно і виходять з бажання отримати найбільшу вигоду за найменших втрат зі свого боку. Виходячи з цього, якби обидві сторони знали заздалегідь, чим скінчиться війна, то було б найкраще для них прийняти результати війни без боїв і без марних жертв. Раціоналістична теорія висуває три причини, чому деякі країни не в змозі домовитися між собою і замість цього починають воювати: проблема неподільності, асиметричність інформації з навмисним введенням в оману і неможливість покладатися на обіцянки противника.

Проблема неподільності виникає, коли дві сторони не можуть прийти до взаємної угоди за допомогою переговорів, бо предмет, яким вони прагнуть володіти, неподільний і може належати тільки одній з них. Як приклад можна навести війни за Храмову гору в Єрусалимі.

Питання асиметричності інформації виникає, коли дві держави не можуть заздалегідь прорахувати імовірність перемоги і досягти полюбовної угоди оскільки кожна з них має військові секрети. Вони не можуть відкрити карти, бо не довіряють одна одній. Водночас, кожна сторона намагається перебільшити власну силу, щоб виторгувати додаткові переваги. Наприклад, Швеція намагалася ввести в оману нацистів щодо свого військового потенціалу, розігравши карту «арійської переваги» і показавши Герману Герінгу елітні війська, переодягнені у форму звичайних солдатів. Американці вирішили вступити в війну у В'єтнамі, чудово знаючи, що комуністи будуть чинити опір, але недооцінюючи здатність партизанів протистояти регулярній армії США.

Переговори про запобігання війни можуть закінчиться провалом через нездатність держав дотримуватися правил чесної гри. Дві країни могли б уникнути війни, якби дотримувалися початкових домовленостей. Якщо за угодою одна сторона отримує такі привілеї, що стає дужчою, то вона починає вимагати все більше і більше; зрештою, слабшій стороні залишається тільки захищатися.

Раціоналістичний підхід можна критикувати за багатьма позиціями. Припущення про взаємні розрахунки прибутків і витрат виглядає сумнівно — наприклад, у випадках геноциду під час Другої світової війни, коли слабкій стороні не залишали жодної альтернативи. Раціоналісти вважають, що держава діє як щось ціле, об'єднане єдиною волею, а лідери держави розумні і в змозі об'єктивно оцінити ймовірність успіху чи поразки, з чим ніяк не можуть погодитися прихильники поведінкових теорій, згаданих вище.

Раціоналістичні теорії, зазвичай, добре застосовні в теорії ігор, а не в моделюванні рішень, які лежать в основі будь-якої війни.

Економічні теорії

ред.

Багато хто дотримується теорії, за якою війну можна розглядати як зростання економічної змагальності між країнами. Війни починаються як спроба опанувати ринками і природними ресурсами і, як наслідок, — багатством.

Уже Перша світова війна показала: величезні сучасні війни виграє не той, хто воює розумніше і хоробріший. Виграє той, у кого більше економічних і природних ресурсів. Уже на цьому зламалося старе європейське уявлення про війну як — змагання розуму і мужності. Перша світова вдарила по мізках, по нервах, по психіці її учасників, нещадно руйнуючи їх уявлення про самих себе.

Німеччина програла Першу світову війну через те, що її вороги могли спиратися на ресурси своїх колоній , тобто — майже всього світу. А у Німеччині таких колоній не було. Брестський мир затягнув війну на рік, оскільки сепаратний мир зі шматками розваленої Царської Росії, Радянською Росією і Україною, дав їй необхідні ресурси, сировину і продовольство.

Другу світову війну Німеччина почала вигравати, маючи за спиною величезні ресурси вірного союзника — СРСР. Як тільки союзник став ворогом, з ресурсами стало зовсім туго, тоді як СРСР мав необмежені ресурси Уралу, Сибіру і Далекого Сходу, Казахстану[66].

Представники ультраправих політичних кіл, наприклад, стверджують, що у сильного є природне право на все те, що слабкий не в змозі утримати. Деякі політики-центристи також дотримуються економічної теорії в поясненні воєн.

Теорія виникнення воєн в політології

ред.

Статистичне дослідження війни вперше зробив дослідник Першої світової війни Льюїс Фрай Річардсон (англ. Lewis Fry Richardson).

Існує кілька різних шкіл міжнародних відносин. Прихильники реалізму в міжнародних взаєминах стверджують, що основне прагнення держав до війни — це власна безпека.

Інша теорія розглядає питання влади в міжнародних відносинах і Теорію переходу влади, яка вибудовує світ у певну ієрархію і пояснює найбільші війни викликом, чинному гегемону з боку Великої держави, яка не підкоряється його контролю.

Позиція об'єктивізму

ред.

Айн Ренд, авторка об'єктивізму, доводила, ніби якщо людина хоче протистояти війні, то вона має найперше протистояти економіці, контрольованій державою. Вона вважала, що миру на Землі не буде, допоки люди будуть дотримуватися стадних інстинктів і жертвувати індивідуумами заради колективу і його міфічного «блага».

Цілі сторін у війні

ред.

Пряма мета війни полягає у нав'язуванні противнику своєї волі. Водночас, часто ініціатори війни переслідують і непрямі цілі, як то: зміцнення своїх внутрішньополітичних позицій («маленька переможна війна»), дестабілізація регіону в цілому, відволікання і зв'язування сил противника. У новий час для сторони, що безпосередньо почала війну, метою є світ кращий, ніж довоєнний (Ліддел Гарт, «Стратегія непрямих дій»).

Для сторони, що зазнала військового нападу, метою війни одразу стає:

  • забезпечення власного виживання;
  • протистояння противнику, що бажає нав'язати свою волю;
  • запобігання повторень агресії.

У дійсності часто немає чіткої межі між стороною-нападником і стороною, котра обороняється, — бо обидві сторони перебувають на межі відкритого прояву агресії, і яка з них почне бойові дії першою — справа випадку і розробленої тактики. У таких випадках цілі війни обох сторін однакові — нав'язування своєї волі супротивникові для поліпшення свого довоєнного становища.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що війна може бути:

  1. Повністю виграна однією з протиборчих сторін — або воля агресора виконана, або, для сторони, що обороняється, нападки агресора успішно припинено та його активність пригнічена.
  2. Цілі жодної сторони не досягнуті до кінця — воля агресора (-ів) виконана, але не повністю.

Військова здобич

ред.

Викуп Атауальпа

ред.
 

Викуп Атауальпа, правителя Інків (18 червня 1533), вважається найбільшою військовою здобиччю у світовій історії.

Стан війни

ред.

Відповідно до Женевської конвенції 1949 року, положення останньої, повинні дотримуватися сторонами збройного конфлікту, незалежно від формального оголошення війни будь-якою зі сторін або обома сторонами[67]:

Крім ухвал, які мають набути чинності ще у мирний час, ця Конвенція буде застосовуватись у разі оголошеної війни або будь-якого іншого збройного конфлікту, що виникає між двома або декількома Високими Договірними Сторонами, навіть у тому разі, якщо одна з них не визнає стану війни. — Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни. Розділ I. Загальні засади. Стаття 2

Стан війни, здебільшого, тягне за собою такі правові наслідки: припинення дипломатичних та інших взаємин між супротивними державами, припинення міжнародних договорів тощо.

Війна може завершуватися беззастережною капітуляцією одного з супротивників, мирним договором, що почасти задовільняє сторони, котрі беруть участь у війні або повною окупацією території країни, щодо якої здійснено агресію. Після припинення війни на своїй території сторона захисту може вдатися до інтервенції на територію країни-агресора з усіма наслідками (аж до окупації країни-агресора), при цьому інтервент агресором не вважається.

У будь-якому разі війна закінчується миром, який зазвичай визначається як відсутність війни або стан знятих суперечностей.

Див. також розділ «Правові наслідки» в статті «Оголошення війни», та статтю «Воєнний час».

В Україні

ред.

В Україні стан війни оголошується парламентом за поданням президента:

Президент України: вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

— Стаття 106 Конституції України[68]

До повноважень Верховної Ради України належить: оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

— Стаття 85 Конституції України[69]

Війни в історії

ред.
Докладніше: Європейські війни

До XIX століття війни мали порівняно вузьку економічну базу і велися, зазвичай, нечисленними професійними арміями. З другої половини XIX століття і особливо у XX столітті, війни вже вимагали величезного напруження економіки воюючих сторін і втягування в тривалу боротьбу багатомільйонних мас народу. У військовому конфлікті брали участь багато країн (союзні блоки), тим самим перетворюючи війну на світову війну. У Першій світовій війні брало участь понад 70 млн осіб, у Другій світовій війні — 110 млн.

Роль війни в людському суспільстві оцінюється неоднозначно.

  • До негативних наслідків воєн, крім загибелі людей, можна зарахувати комплекс, що позначається як «гуманітарна катастрофа»: голод, епідемії. Сучасні глобальні війни пов'язані з величезними людськими і матеріальними втратами, з небувалими перш руйнуваннями і лихами. Наприклад, втрати у війнах європейських країн (убиті і померлі від ран і хвороб) склали: у XVII столітті — 3,3 млн осіб, у XVIII столітті — 5,4 млн, в XIX і на початку XX століття (до Першої світової війни) — 5,7 млн, у Першій світовій війні — понад 9 млн, у Другій світовій війні (зокрема загиблі в нацистських концтаборах) — понад 50 млн осіб.
  • До позитивних наслідків воєн зараховують обмін інформацією (завдяки Талаській битві араби дізналися у китайців секрет виготовлення паперу), а також зняття суперечностей (війна як діалектичний момент заперечення у Гегеля).

Деякі дослідники зараховують до позитивних для людського суспільства загалом (не для людини) такі фактори:

  • Війна повертає в людський соціум біологічний відбір, коли потомство залишає найбільш пристосованих до виживання, оскільки у звичайних умовах людського товариства дія законів біології при виборі партнера сильно послаблюється
  • На час військових дій знімаються всі заборони, які накладаються на людину в суспільстві в звичайний час. Як наслідок, війну можна розглядати як спосіб і метод зняття психологічної напруги в межах усього соціуму.
  • Острах нав'язування чужої волі, острах небезпеки є винятковим стимулом до технічного прогресу. Багато новинок винаходяться і з'являються спочатку для військових потреб і лише потім використовуються у мирному житті.
  • Оздоровлення міжнародних взаємин на вищому рівні і звернення світової спільноти до таких цінностей як людське життя, мир тощо в післявоєнний період.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Hentges, Gudrun (5 грудня 2012). Politische Bildung im Zeichen des Kalten Krieges: Das Ostkolleg der Bundeszentrale für politische Bildung. Staat und politische Bildung. Wiesbaden: Springer Fachmedien Wiesbaden. с. 341—430. ISBN 978-3-531-18670-2.
  2. Wittenberg, Reinhard (2020). Studentischer Workload im Bachelorstudium am Fachbereich Wirtschafts- und Sozialwissenschaften der Friedrich-Alexander-Universität Erlangen-Nürnberg von 2007 bis 2018. Studentischer Workload. Wiesbaden: Springer Fachmedien Wiesbaden. с. 315—334. ISBN 978-3-658-28930-0.
  3. Esp, Björn (2013-10). Lüders, M. (2012). Iran: Der falsche Krieg. Wie der Westen seine Zukunft verspielt. 2., aktualisierte Auflage. München: C. H. Beck, 176 S., ISBN 978-3406640261, € 14,90. Zeitschrift für Außen- und Sicherheitspolitik. Т. 6, № 4. с. 615—617. doi:10.1007/s12399-013-0361-0. ISSN 1866-2188. Процитовано 11 червня 2023.
  4. Earliest known war a repeated conflict. New Scientist. Т. 250, № 3337. 2021-06. с. 21. doi:10.1016/s0262-4079(21)00954-4. ISSN 0262-4079. Процитовано 11 червня 2023.
  5. Crevecoeur, Isabelle; Dias-Meirinho, Marie-Hélène; Zazzo, Antoine; Antoine, Daniel; Bon, François (27 травня 2021). New insights on interpersonal violence in the Late Pleistocene based on the Nile valley cemetery of Jebel Sahaba. Scientific Reports. Т. 11, № 1. doi:10.1038/s41598-021-89386-y. ISSN 2045-2322. Процитовано 11 червня 2023.
  6. Diamond, Jared (2003-09). Guns, Germs, and Steel in 2003. Antipode. Т. 35, № 4. с. 829—831. doi:10.1046/j.1467-8330.2003.00357.x. ISSN 0066-4812. Процитовано 11 червня 2023.
  7. Eckhardt, William (1991-10). War-related Deaths Since 3000 BC. Bulletin of Peace Proposals. Т. 22, № 4. с. 437—443. doi:10.1177/096701069102200410. ISSN 0007-5035. Процитовано 11 червня 2023.
  8. Twentieth Century Atlas - Historical Body Count p.2. necrometrics.com. Процитовано 11 червня 2023.
  9. Beautiful, Information is. 20th Century Death. Information is Beautiful (амер.). Процитовано 11 червня 2023.
  10. Review: War Before Civilization. web.archive.org. 21 листопада 2010. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 11 червня 2023.
  11. Asia Times Online :: Asian News, Business and Economy.- The fraud of primitive authenticity. web.archive.org. 6 липня 2006. Архів оригіналу за 6 липня 2006. Процитовано 11 червня 2023.
  12. Martin, Debra L.; Harrod, Ryan P.; Pérez, Ventura R. (19 серпня 2012). Introduction Bioarchaeology and the Study of Violence. The Bioarchaeology of Violence. University Press of Florida. с. 1—10.
  13. Cohen, Eliot A.; Keeley, Lawrence H. (1996). War before Civilization: The Myth of the Peaceful Savage. Foreign Affairs. Т. 75, № 6. с. 150. doi:10.2307/20047849. ISSN 0015-7120. Процитовано 11 червня 2023.
  14. von der Dunk, H. W. (2005-07). Genocide. A History William D. Rubinstein Pearson Education, Edinburgh, 2004 (322 pages). European Review. Т. 13, № 3. с. 502—507. doi:10.1017/s1062798705230594. ISSN 1062-7987. Процитовано 11 червня 2023.
  15. Rubinstein, W. D. (2004). Genocide: A History (англ.). Pearson Longman. ISBN 978-0-582-50601-5.
  16. Gabriel Kolko. <italic>Century of War: Politics, Conflict, and Society since 1914</italic>. New York: New Press. 1994. Pp. xx, 546. $29.95. The American Historical Review. 1997-04. doi:10.1086/ahr/102.2.430-a. ISSN 1937-5239. Процитовано 11 червня 2023.
  17. NAPF - Albert Einstein: Man of Imagination. web.archive.org. 4 червня 2010. Архів оригіналу за 4 червня 2010. Процитовано 11 червня 2023.
  18. The World: INSTANT WISDOM: BEYOND THE LITTLE RED BOOK. Time (амер.). 20 вересня 1976. ISSN 0040-781X. Процитовано 11 червня 2023.
  19. Bunker, Robert J.; Ligouri Bunker, Pamela (3 березня 2016). The modern state in epochal transition: The significance of irregular warfare, state deconstruction, and the rise of new warfighting entities beyond neo-medievalism. Small Wars & Insurgencies. Т. 27, № 2. с. 325—344. doi:10.1080/09592318.2015.1129168. ISSN 0959-2318. Процитовано 11 червня 2023.
  20. Hewitt, J. Joseph; Wilkenfeld, Jonathan; Gurr, Ted Robert (13 липня 2020). Introduction to Peace and Conflict 2008. Peace and Conflict 2008. Routledge. с. 1—4. ISBN 978-1-003-07618-6.
  21. War [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Британська енциклопедія
  22. Šmihula, Daniel (2013): The Use of Force in International Relations, p. 67, ISBN 978-80-224-1341-1.
  23. James, Paul; Friedman, Jonathan (2006).Globalization and Violence, Vol. 3: Globalizing War and Intervention [Архівовано 13 лютого 2021 у Wayback Machine.]. London: Sage Publications.
  24. Roser, Max; Hasell, Joe; Herre, Bastian; Macdonald, Bobbie (13 грудня 2016). War and Peace. Our World in Data. Процитовано 11 червня 2023.
  25. The Cambridge history of China: v.6: Alien regimes and border states, 907-1368. Choice Reviews Online. Т. 33, № 02. 1 жовтня 1995. с. 33–1068-33-1068. doi:10.5860/choice.33-1068. ISSN 0009-4978. Процитовано 11 червня 2023.
  26. The great big book of horrible things: the definitive chronicle of history's 100 worst atrocities. Choice Reviews Online. Т. 49, № 09. 1 травня 2012. с. 49–4837-49-4837. doi:10.5860/choice.49-4837. ISSN 0009-4978. Процитовано 11 червня 2023.
  27. Smalley, Prof. Richard Errett, (6 June 1943–28 Oct. 2005), Gene and Norman Hackerman Professor of Chemistry, since 1982, Professor, Department of Physics, since 1990, and University Professor, since 2002, Rice University. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 11 червня 2023.
  28. Lessnoff, Michael (1986). Social Contract Theory in Seventeenth-Century Britain. Social Contract. London: Macmillan Education UK. с. 42—69. ISBN 978-0-333-36791-9.
  29. Narens, Louis; Skyrms, Brian (17 вересня 2020). The Pursuit of Happiness. The Pursuit of Happiness. Oxford University Press. с. 1—6.
  30. Baxter, Richard (1 серпня 2013). Humanizing the Laws of War. doi:10.1093/acprof:oso/9780199680252.001.0001. Процитовано 11 червня 2023.
  31. Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin, Timothy Snyder (New York: Basic Books, 2010), 544 pp., $29.95 cloth. Ethics & International Affairs. Т. 24, № 4. 2010. с. 437—438. doi:10.1111/j.1747-7093.2010.00283_1.x. ISSN 0892-6794. Процитовано 11 червня 2023.
  32. Kasher, Asa (1 січня 2007). Dying and Death. BRILL. ISBN 978-90-420-2245-4.
  33. Chew, Emrys (2012). Arming the Periphery. doi:10.1057/9781137006608. Процитовано 11 червня 2023.
  34. Macfarlane, Alan (1997). The savage wars of peace: England, Japan and the Malthusian trap (вид. 1. publ). Oxford: Blackwell. ISBN 978-0-631-18117-0.
  35. Brussels University : A Speech on Receiving Degree 15 November 1945. The Sinews of Peace : Post-War Speeches. Cassell.
  36. а б Smith, Leonard V.; Audoin-Rouzeau, Stéphane; Becker, Annette (13 березня 2003). France and the Great War 1914–1918. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-66631-2.
  37. а б Cohen, Eliot A.; Grossman, Dave (1996). On Killing: The Psychological Cost of Learning to Kill in War and Society. Foreign Affairs. Т. 75, № 2. с. 147. doi:10.2307/20047512. ISSN 0015-7120. Процитовано 11 червня 2023.
  38. Дума пралісу — Осип Турянський, повний текст твору. www.ukrlib.com.ua. Процитовано 11 червня 2023.
  39. Vinovskis, Maris A., ред. (28 вересня 1990). Toward a Social History of the American Civil War. doi:10.1017/cbo9780511625985. Процитовано 11 червня 2023.
  40. Holmes, Martin (30 травня 2022). The legacy of the Versailles Treaty. From the Treaty of Versailles to the Treaty of Maastricht. London: Routledge. с. 10—20.
  41. Epidemic typhus. SpringerReference. Springer-Verlag. Процитовано 11 червня 2023.
  42. Skemer, Don C. (2021). The Magic Serpent German Amulet Rolls in Time of War and Pestilence. Magic, Ritual, and Witchcraft. Т. 16, № 1. с. 23—63. doi:10.1353/mrw.2021.0015. ISSN 1940-5111. Процитовано 11 червня 2023.
  43. Sutherland, J. R.; Turberville, A. S. (1935-07). Johnson's England: An Account of the Life and Manners of His Age. The Modern Language Review. Т. 30, № 3. с. 377. doi:10.2307/3715330. ISSN 0026-7937. Процитовано 11 червня 2023.
  44. Obermeyer, Ziad; Murray, Christopher J L; Gakidou, Emmanuela (19 червня 2008). Fifty years of violent war deaths from Vietnam to Bosnia: analysis of data from the world health survey programme. BMJ. Т. 336, № 7659. с. 1482—1486. doi:10.1136/bmj.a137. ISSN 0959-8138. Процитовано 11 червня 2023.
  45. Mortimer, Geoff (2002). What Happened in the Thirty Years War?. Eyewitness Accounts of the Thirty Years War 1618–48. London: Palgrave Macmillan UK. с. 1—14. ISBN 978-1-4039-3902-9.
  46. Dodge, John Vilas, (25 Sept. 1909–23 April 1991), Senior Editorial Consultant, Encyclopædia Britannica, since 1972; Chairman, Board of Editors, Encyclopædia Britannica Publishers, since 1977. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 11 червня 2023.
  47. Davenport, Christian; Mokleiv Nygård, Håvard; Fjelde, Hanne; Armstrong, David (11 травня 2019). The Consequences of Contention: Understanding the Aftereffects of Political Conflict and Violence. Annual Review of Political Science. Т. 22, № 1. с. 361—377. doi:10.1146/annurev-polisci-050317-064057. ISSN 1094-2939. Процитовано 11 червня 2023.
  48. World War 2 fatalities. web.archive.org. 22 квітня 2007. Архів оригіналу за 22 квітня 2007. Процитовано 11 червня 2023.
  49. Leaders mourn Soviet wartime dead (брит.). 9 травня 2005. Процитовано 11 червня 2023.
  50. Штогрін, Ірина (10 травня 2023). Друга світова війна. Втрати України. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 15 червня 2023.
  51. Hosking, Geoffrey (2006). Rulers and Victims: The Russians in the Soviet Union (англ.). Harvard University Press. ISBN 978-0-674-02178-5.
  52. Alsace-Lorraine | Facts, Definition, & History | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 11 червня 2023.
  53. Higgs, Robert (1992-03). Wartime Prosperity? A Reassessment of the U.S. Economy in the 1940s. The Journal of Economic History. Т. 52, № 1. с. 41—60. doi:10.1017/s0022050700010251. ISSN 0022-0507. Процитовано 11 червня 2023.
  54. Gatrell, Peter (10 липня 2014). Russia's First World War. doi:10.4324/9781315839943. Процитовано 11 червня 2023.
  55. James Fearon. «Iraq's Civil War» [Архівовано 17 березня 2007 у Wayback Machine.] in Foreign Affairs, March/April 2007. (англ.)
  56. Nations, Markets, and War: Modern History and the American Civil War | Book Reviews [Архівовано 25 січня 2010 у Wayback Machine.], EH.net. «Two nations [within the U.S.] developed because of slavery.» October 2006. Retrieved July 2009. (англ.)
  57. Ann Hironaka, Neverending Wars: The International Community, Weak States, and the Perpetuation of Civil War, Harvard University Press: Cambridge, Mass., 2005, p. 3, ISBN 0-674-01532-0
  58. Назарчук, Ірина (17 липня 2022). Злочин і кара. Восьмі роковини загибелі рейсу MH17 в небі над Донбасом. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 22 травня 2023.
  59. Durbin, E. F. L. and John Bowlby. Personal Aggressiveness and War. — 1939.
  60. Turnbull, Colin. The Forest People. — Touchstonbe Books, 1987.
  61. Alexander, Franz. The Psychiatric Aspects of War and Peace. — 1941.
  62. Blanning, T. C. W. The Origin of Great Wars // The Origins of the French Revolutionary Wars. — P. 5.
  63. Walsh, Maurice N. War and the Human Race. — 1971.
  64. Lorenz, Konrad. Das sogenannte Böse. — 1963.(нім.)
  65. Montagu, Ashley. The Nature of Human Aggression. — Oxford University Press, 1976.
  66. - Как выигрывают современные войны? Великая Гражданская война 1939. Архів оригіналу за 26 березня 2019. Процитовано 26 березня 2019.
  67. Geneva Convention relative to the Protection of Civilian Persons in Time of War (2nd part). OHCHR (англ.). Процитовано 12 червня 2023.
  68. Конституція України - Розділ V
  69. Конституція України - Розділ IV

Джерела

ред.

Посилання

ред.