Вікіпедія

Верещагін Василь Васильович

російський художник-баталіст
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Верещагін.

Василь Васильович Верещагін (нар. 26 жовтня 1842, Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія — пом. 31 березня 1904, біля Порт-Артура) — російський художник-баталіст.

Верещагін Василь Васильович
рос. Верещагин Василий Васильевич
При народженніВерещагин Василий Васильевич
Народження26 жовтня 1842(1842-10-26)
Череповець, Новгородська губернія, Російська імперія
Смерть31 березня 1904(1904-03-31) (61 рік)
 в морі на броненосці, біля Порт-Артура
(загиблий у бою)
Національністьросіянин
Країна Російська імперія
Жанрпортрет, пейзаж, батальний жанр
НавчанняМорський кадетський корпус, Петербурзька Академія мистецтв
Діяльністьхудожник, письменник, військовослужбовець, history painter, genre painter
Напрямокреалізм
Роки творчості1863—1903
ВчительЖан-Леон Жером
ЧленСербське вчене товариствоd і Сербська академія наук і мистецтв
Творипортрет, пейзаж, батальний жанр
Брати, сестриAleksandr Vereshchagind, Nikolay Vereshchagind і Sergey Vereshchagind
Роботи в колекціїФінська національна галерея, Миколаївський обласний художній музей імені Василя Верещагіна, Історико-художній музей (Серпухов), Державний музей мистецтв Узбекистану, Museum of Patriotic War 1812d, North Ossetian State Art Museum named after M. S. Tuganovd, Нижньотагільський музей образотворчих мистецтв, Меморіал Вікторії, Державний історичний музей, Третьяковська галерея, Національний музей у Варшаві, Російський музей, Національна галерея Вірменії, Бруклінський музей, Словацька національна галерея, Ермітаж, Східно-Словацька галерея, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Редінзький громадський музейd і Національний музей «Київська картинна галерея»
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня
Автограф
CMNS: Верещагін Василь Васильович у Вікісховищі

Брав участь в укладанні альбому «Живописна Україна» (разом з Л. Жемчужниковим, 1862).

Життєпис

ред.

Народився в сім'ї поміщика. У віці дев'яти років вступив до Морського кадетського корпусу. Після закінчення цього закладу та короткотривалої служби вийшов у відставку.

Мав трьох братів; усіх їх відправили до військово-навчальних закладів. Молодші, Сергій і Олександр, стали професійними військовиками; старший, Микола — громадським діячем.

Навчання

ред.

Після виходу у відставку поступив в Петербурзьку академію мистецтв, де вчився в 1860—1863 у А. Т. Маркова, Ф. А. Моллера і А. Е. Бейдемана. Закінчивши академію, поїхав на Кавказ, де пробув близько року. Потім поїхав у Париж, де вчився і працював під керівництвом Жерома (1864—1865). У березні 1865 повернувся на Кавказ і продовжив писати з натури.

Восени 1865 відвідав Петербург, потім знов повернувся до Парижа, щоб продовжити навчання. Зиму 1865—1866 провів, навчаючись у Паризькій академії. Весною 1866 повернувся на батьківщину, завершивши своє офіційне навчання.

Запрошення у Туркестан

ред.

У 1867 Костянтин Кауфман, генерал-губернатор Туркестану та командувач російських військ у Середній Азії, запрошує художника до себе на службу — той перебуває при генералові в чині прапорщика. У серпні 1867 Верещагін відправляється в Ташкент і Самарканд. Брав участь в обороні обложеного Самарканда, був поранений і отримав орден Святого Георгія 4-го класу «В воздаяние за отличие, оказанное во время обороны цитадели г. Самарканда, с 2 по 8 Июня 1868 года.»

У кінці 1868 художник їде до Петербурга, звідти до Парижа, а потім знову повертається в Петербург. У 1869 він за сприяння Кауфмана організовує в столиці «туркестанську виставку» своїх робіт. Після закінчення виставки Верещагін знову їде до Туркестану, цього разу через Сибір.

Мандри

ред.
 
Верещагін за мольбертом, 1902

У 1871 переїхав у Мюнхен і почав працювати над картинами за східними сюжетами. У 1873 влаштував персональну виставку «туркестанських» творів у Кришталевому палаці в Лондоні. Весною 1874 відбулася виставка в Петербурзі. Після виставки майже два роки жив в Індії, виїжджаючи також в Тибет. Весною 1876 повернувся до Парижа.

Дізнавшись весною 1877 про початок російсько-турецької війни, негайно відправився до регулярної армії, залишивши в Парижі свою майстерню, і був зарахований до складу ад'ютантів головнокомандувача Дунайської армії з правом вільного пересування у військах, але без казенного утримання. Брав участь у деяких битвах. У червні 1877 отримав важке поранення.

У 1882—1883 знову подорожував Індією. У 1884 відвідав Сирію і Палестину, по чому створив картини на євангельські сюжети.

У 1901 відвідав Філіппінські острови, в 1902 — США і Кубу, в 1903 — Японію.

Був номінантом на звання лауреата першої Нобелівської премії миру в 1901. Був особистим другом президента США Теодора Рузвельта, протягом багатьох років дружив з Іваном Тургенєвим, Львом Толстим, Томасом Едісоном, Хосе Марті, Ернстом Геккелем, Іллєю Рєпіним[1].

Несподівана смерть

ред.

У 1904, з початком російсько-японської війни, відправився на фронт.

Загинув в битві під Порт-Артуром у результаті підриву на міні броненосця «Петропавловськ» разом з адміралом Степаном Макаровим.

Живопис

ред.
 
Барельєф на музеї ім. Василя Верещагіна в Миколаєві
  • «Релігійна процесія на святі Мохаррем в Шуші» (1865)
  • «Вулиця в селі Ходжагенті» (1868)
  • «Колишнє укріплення Кош-Тигермень» (1868)
  • «Хід в зиндан (підземна в'язниця) в Самарканді» (1868)
  • «В'їзд у місто Катта-Курган» (1868)
  • «Після поразки (Переможені)», 1868
  • «Руїни театру в Чугучаку» (1869)
  • «Киргизькі кибитки на річці Чу» (1869)
  • «Жебраки в Самарканді» (1870)
  • «Політики в опіумній крамничці. Ташкент» (1870)
  • «Дервіші у святковому вбранні. Ташкент» (1870)
  • «Хор дервішів, що просять милостиню. Ташкент» (1870)
  • «Варвари» — до неї входять картини «Видивляються» (1873), «Нападають зненацька» (1871), «Оточили — переслідують…» (1872), «Представляють трофеї» (1872), «Тріумфують» (1872).
  • «Двері Тимура (Тамерлана)» (1871—1872)
  • «Мавзолей Тадж-Махал в Агрі» (1874—1876)
  • «Шлях військовополонених», 1879, (Бруклінський музей, Нью-Йорк)
  • «Після атаки. Перев'язний пункт під Плевною», 1881
  • «В турецькій покійницькій», 1881
  • «Придушення індійського повстання англійцями» (бл. 1884)
  • «Тифліс» (зібрання (колекція) Градобанку, Київ)

Обрані картини Верещагіна

ред.
 
«Вивозять поранених з поля бою», до 1888

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Музей им. В. В. Верещагина и город Николаев [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література та посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Верещагін_Василь_Васильович&oldid=43719018