Відкрити головне меню

Айн Ренд (справжнє ім'я Аліса Зіновіївна Розенбаум, англ. Ayn Rand, МФА[ˈaɪn ˈrænd] (20 січня (2 лютого) 1905(19050202) — 6 березня 1982) — *2 лютого 1905Санкт-Петербург — †6 березня 1982, Нью-Йорк) — американська письменниця єврейського походження, родом з Російської Імперії, автор бестселерів, філософ,[4] драматург, та сценарист. Творець філософської системи, назва якої — «об'єктивізм».

Айн Ренд
Ayn Rand.png
Ім'я при народженні Аліса Зіновіївна Розенбаум
Псевдо Ayn Rand
Народилася 20 січня (2 лютого) 1905(1905-02-02)
Санкт-Петербург
Померла 6 березня 1982(1982-03-06) (77 років)
Нью Йорк
·рак легень
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР,
Flag of the United States.svg США (з 1931)
Національність євреї[1]
Діяльність письменниця, філософ
Сфера роботи Об'єктивізм, письмо і есей
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Мова творів англійська
Роки активності 1926 — тепер. час
Жанр автобіографічний роман, історичний роман, антиутопія
Magnum opus Атлант розправив плечі
Конфесія атеїзм
У шлюбі з Frank O'Connor[d]
Автограф Sign Ayn Rand.png
Нагороди
Сайт: aynrand.org

CMNS: Айн Ренд на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Зміст

Біографічні відомостіРедагувати

Аліса Зіновіївна Розенбаум народилась у Санкт-Петербурзі 2 лютого 1905 року. Після революції 1917 року сім'я переїхала до Криму, школу Ренд закінчила в Євпаторії.

У 1921 році вступає в Петроградський університет на спеціальність «соціальна педагогіка». Як і більшість інших «буржуазних» студентів, Ренд відрахували з університету незадовго до закінчення. Тим не менше, після скарг від групи зарубіжних вчених, багатьом з відрахованих студентів було дозволено завершити навчання. Ренд закінчила університет у жовтні 1924.[5]

Емігрувала до Сполучених Штатів у 1926 році, де працювала помічницею режисера в Голлівуді та була автором драми, що ставилася на сцені на Бродвеї в 1935—1936 рр. Потім переїхала до Нью-Йорка, щоб присвятити себе філософії і літературній творчості. Стала відомою як автор «The Fountainhead» (1943),[6] та найвідомішої праці — філософського роману «Атлант розправив плечі» (англ. «Atlas Shrugged») — надрукований 1957 року. Вона померла у Нью-Йорку 6 березня 1982 року. Похована на Кенсіконському кладовищі біля свого чоловіка Френка О'Конора (помер у 1979-му).

Спадкоємцем філософвських напрацювань Айн Ренд є Леонард Пейкоф, який за останні тридцять років життя Ренд був її учнем, соратником та другом. На даний період він вважається головним авторитетом її філософії об'єктивізму.

ПоглядиРедагувати

Айн Ренд є основоположником філософії раціонального індивідуалізму, що протистоїть колективізму. Свої філософські погляди Ренд висловила через ідеал людини-творця, що живе виключно за рахунок своїх творчих здібностей та таланту.

В політиці Айн Ренд була прибічницею необмеженого капіталізму та мінімальної держави, вважала єдиною законною функцією держави захист прав людини (у тому числі права власності). Політичні погляди Ренд знайшли відображення в її художніх творах та теоретичних працях в яких робиться наголос на особистих правах (разом із приватною власністю) та вільному капіталізмі, що підтримуються конституційно обмеженою державою. Ренд була затятим противником колективізму та етатизму.[7][8] разом з фашизмом, комунізмом та соціальною державою.[9] Вона була атеїстом та підтримувала етичний егоїзм (який вона називала «раціональним інтересом до себе») і так само була проти альтруїзму (який вона називала «моральним канібалізмом»).[10]

20 жовтня 1947 р. Ренд, як свідок, давала свідчення в Комісії з розслідування антиамериканської діяльності у зв'язку з фільмом «Пісня про Росію»[11]. У своїх показаннях Ренд оцінила цей фільм як комуністичну пропаганду. В цілому вона вважала, що переслідування у зв'язку з виявом комуністичних поглядів суперечить свободі слова, але при цьому вважала, що держава має право знати, хто є членом партії, що пропагує насильство для досягнення політичних цілей. При цьому вона підтримувала приватні заходи для скорочення проникнення комуністичної ідеології в кіно[12]:

«Принцип свободи слова вимагає … щоб ми не приймали закони, який забороняє [комуністам] висловлювати свої переконання.
Однак, принцип свободи слова не передбачає … що ми зобов'язані давати їм роботу і підтримувати наше власне знищення за наш рахунок.
»

Оригінальний текст (англ.)
The principle of free speech requires … that we do not pass laws forbidding [Communists] to speak.
But the principle of free speech … does not imply that we owe them jobs and support to advocate our own destruction at our own expense.

Об'єктивізм Ренд задав глибокий вплив на лібертаріанський рух. Девід Нолан[en], один з основоположників Лібертаріанської партії, заявив, що «без Айн Ренда лібертаріанского руху не існувало б».

Сама Ренд ніколи не вважала себе лібертаріанкою і досить негативно відгукнулася про цей політичний рух в 1973 році, після лекції в Бостоні, відповідаючи на запитання про зайняте положення в Лібертаріанській партії[13]:

«Я не хочу витрачати на це свій час, це дешева спроба отримати популярність. Вони крадуть мої ідеї, змішують їх з цілковитою протилежністю — релігійним фанатизмом, анархізмом та іншими інтелектуальними нісенітницями, які можуть знайти, а потім називають себе лібералістами і претендують на президентське крісло. Це найгірша наруга над ідеями та філософією взагалі.»
 — Бостон, Форум Форд-Холла, 1976

Зв'язуючи лібертаріанство з анархізмом, Ренд не визнавала, що її цілі та погляди співпадають з цілями лібертаріанців, і не шукала з ними союзу[14]:

«Будь ласка, не кажіть, що вони наслідують мої цілі. Я не прошу і не приймаю допомогу від інтелектуальних виродків. Мені потрібні люди, філософсько освічені — люди, які розуміють мої ідеї, розумно відносяться до них і правильно їх перекладають … Я відкидаю жалюгідний лозунг „Ціль виправдовує засоби“ … Ціль не виправдовує засоби — не можна досягти хорошого дурними засобами. Нарешті, лібертаріанці не заслуговують назви „засоби“ для будь-якої цілі, і тим більше, цілей розповсюдження об'єктивізму.»
 — Бостон, Форум Фордхолла, 1981

Magnum opus всієї наукової та художньої творчості Айн Ренд є художній фантастичний філософсько-політичний роман в 3-х томах «Атлант розправив плечі».
Згідно з даними опитування 1991 року, проведеного Бібліотекою Конгресу США та «Клубом книги місяця», «Атлант розправив плечі» був другою після Біблії книгою, яка призвела до найбільших змін в житті американських читачів.[15] У результаті тримісячного он-лайн опитування «100 найкращих книг 20 століття» видавництвом Сучасна Бібліотека в 1998 році[16][17] роман опинився на першому місці, хоча не був обраний до переліку кандидатів радою авторів та дослідників видавництва.[18] Результати підбивались на основі 217 520 голосів.[19]

БібліографіяРедагувати

Айн Ренд написала, зокрема, такі книжки:

Художні твориРедагувати

РоманиРедагувати

ІншеРедагувати

  • «Вночі 16-го січня» (Night of January 16th,1934)
  • «Гімн» (Anthem, 1938)

Публіцистичні твориРедагувати

  • «Для нового інтелектуалу»; For the New Intellectual (1961)
  • «Чеснота егоїзму»; The Virtue of Selfishness (1964)
  • «Капіталізм: Невідомий ідеал»; Capitalism: The Unknown Ideal (1966)
  • «Романтичний маніфест»; The Romantic Manifesto (1969)
  • «Нові ліві: контрпромислова революція»; The New Left: The Anti-Industrial Revolution (1971)
  • «Вступ до об'єктивістської епістемології»; Introduction to Objectivist Epistemology (1979)
  • «Філософія: Кому вона потрібна»; Philosophy: Who Needs It (1982)

Переклади українськоюРедагувати

 
Українське видання трилогії «Атлант розправив плечі»

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.noblesoul.com/orc/bio/biofaq.html#Q6.9
  2. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. LIBRIS — 2018.
  4. В наступних джерелах інформації Ренд називається філософом:
    • Saxon, Wolfgang (March 7, 1982). Ayn Rand, ‘Fountainhead’ Author, Dies. The New York Times (The New York Times Company). Процитовано March 18, 2009. «Ayn Rand, the writer and philosopher of objectivism who espoused rational selfishness and capitalism unbound, died yesterday morning at her home on East 34th Street.» 
    • Kukathas, Chandran (1998). Rand, Ayn (1905–82). У Craig, Edward. Routledge Encyclopedia of Philosophy. New York: Routledge. с. 55–56. ISBN 0415073103. «Ayn Rand was a Russian-born novelist and philosopher who exerted considerable influence in the conservative and libertarian intellectual movements in the post-war USA.» 
    • Rasmussen, Douglas B.; Den Uyl, Douglas J. (1984). Preface. У Rasmussen, Douglas B.; Den Uyl, Douglas J. The Philosophic thought of Ayn Rand (English). Urbana: University of Illinois Press. с. x. ISBN 0-252-01033-7. «...this book is devoted to an assessment of Ayn Rand the philosopher. All the contributers to this volume agree that she is a philosopher and not a mere popularizer. Moreover, all agree that many of her insights on philosophy and her own philosophic ideas deserve critical attention by professional philosophers, whatever the final merit of those inquiries and theories. It is appropriate, therefore, that all our contributors are themselves professional philosophers.» 
    • Machan, Tibor R. (1999). Ayn Rand. Frankfurt am Main: P. Lang. с. 163. ISBN 0-8204-4144-9. 
    • Smith, Tara (2007). Ayn Rand's Normative Ethics: The Virtuous Egoist. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 328. ISBN 0-521-70546-0. 
    • Sciabarra, Chris Matthew, Ph.D. (1995). Ayn Rand: the Russian radical. University Park: Pennsylvania State University Press. с. 1. ISBN 0-271-01441-5. «Ayn Rand is one of the most widely read philosophers of the twentieth century.» 
  5. Heller, Anne C. (2009). Ayn Rand and the World She Made. New York: Doubleday. ISBN ISBN 978-0-385-51399-9. 
  6. Beetz, Kirk (1996). Beacham's Encyclopedia of Popular Fiction. Osprey: Beacham Pub. с. 1516. ISBN 0933833415. 
  7. Rand, Ayn (January 1944). The Only Path to Tomorrow. Reader’s Digest: 8. «Collectivism means the subjugation of the individual to a group—whether to a race, class or state does not matter. Collectivism holds that man must be chained to collective action and collective thought for the sake of what is called 'the common good.'» 
  8. Rand, Ayn (1964). Racism. The Virtue of Selfishness. New York: Penguin. с. 149. ISBN 0451163931. «Collectivism holds that the individual has no rights, that his life and work belong to the group … and that the group may sacrifice him at its own whim to its own interests. The only way to implement a doctrine of that kind is by means of brute force—and statism has always been the political corollary of collectivism.» 
  9. Rand, Ayn (1967). "Extremism," or The Art of Smearing. Capitalism: The Unknown Ideal. Signet. с. 180. ISBN 0-451-14795-2. OCLC 24916193. «It is too easy, too demonstrable that fascism and communism are not two opposites, but two rival gangs fighting over the same territory—that both are variants of statism, based on the collectivist principle that man is the rightless slave of the state—that both are socialistic, in theory, in practice, and in the explicit statements of their leaders—that under both systems, the poor are enslaved and the rich are expropriated in favour of a ruling clique—that fascism is not the product of the political "right," but of the "left"—that the basic issue is not "rich versus poor," but man versus the state, or: individual rights versus totalitarian government—which means, capitalism versus socialism.» 
  10. The moral cannibalism of all hedonist and altruist doctrines lies in the premise that the happiness of one man necessitates the injury of another. — Ayn Rand[ця цитата потребує посилання]
  11. Полный текст свидетельских показаний Айн Рэнд для Комиссии по расследованию антиамериканской деятельности (перевод на русский язык). Архів оригіналу за 2012-11-29. 
  12. Ayn Rand’s HUAC Testimony (en). Архів оригіналу за 2012-11-29. 
  13. Айн Рэнд. Ответы., 2012, с. 93
  14. Айн Рэнд. Ответы., 2012, с. 94
  15. Michael Shermer. The Mind of the Market. (2008). Times Books. ISBN 0-8050-7832-0, p. XX
  16. Subject of article: Headlam, Bruce. «Forget Joyce; Bring on Ayn RandThe New York Times July 30 1998, G4 (Late Edition, East Coast).
  17. Subject of article: Yardley, Jonathan. «The Voice of the People Speaks. Too Bad It Doesn't Have Much to Say.» The Washington Post August 10 1998, D2 (Final Edition). Retrieved from ProQuest Historical Newspapers.
  18. «100 Best Novels». RandomHouse.com. Retrieved June 20 2006.
  19. «100 Best»
  20. Новина на сайті видавництва «Наш Формат»
  21. Новина на сайті видавництва «Наш Формат»