Поляки в Україні
Поляки в Україні — національна меншина, що за переписом 2001 р. налічувала 144 130 осіб. Розселення поляків в Україні історично було пов'язане перш за все з Правобережжям і Східною Галичиною. Саме тут сформувались найчисленніші польські етнографічні громади в межах українського етнічного масиву. Найбільше поляків у 2001 р. проживало у Житомирській (49046 осіб, 3,5% населення), Хмельницькій (23005 осіб, 1,6%) та Львівській (18948 осіб, 0,7%) областях.
| Поляки в Україні | |
|---|---|
| Кількість | 112 000 (2009 р.)[1] (0,2% від усього населення) |
| Ареал |
 Україна |
| Раса | європеоїди |
| Входить до | слов'янська група |
| Мова | українська, польська |
| Релігія | католицтво |
Історія ред.
Перші поселення ред.
Поляки становили значний відсоток на теренах сучасної України ще за часів раннього середньовіччя. Ярослав Мудрий, після походів на Польщу 1030—1031 рр., захопив полонених і розселив їх у долині річки Рось, де вони займалися сільським господарством, а пізніше асимілювалися.
У Києві існував окремий польський квартал поблизу Лядської брами, де у XII ст. була заснована католицька місія.
Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Поляки в Києві.
У Галицько-Волинській державі чимало поляків служили при князівських дворах.
Середні віки ред.
Перша хвиля польської колонізації була пов'язана із загарбанням у XIV ст. Галицько-Волинського князівства. Полонізації цього регіону сприяло створення у 1275 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у Галичі (з 1412 р. у Львові) та єпископствами у Перемишлі, Холмі й Володимирі-Волинському (з 1428 р. у Луцьку) і щедре обдарування латинського духовенства та чернечих чиновників земельними наділами.
З середини XVI ст. посилилось переселення селян і міської бідноти із східних районів Жешувського, Келецького, Краківського і особливо Люблінського воєводств на західноукраїнські землі, що було спричинене наявністю «свобод» та ослабленням Речі Посполитої після приєднання України до Росії і поразкою у війні з Туреччиною (Бучацький мир 1672 р.).
У XVII—XVIII ст. після Люблінської унії збільшилася кількість переселенців з центральних районів Польщі, Мазовії і частково Мазурського Поозер'я. З часу Люблінської унії лише у Києві налічувалось 6 тис. польських жовнірів.
XVIII—XIX ст. ред.
Наприкінці XVIII ст. в усій Правобережній Україні налічувалось близько 350 тис. поляків. У цей період вони становили більшість серед пануючої поміщицької верхівки, католицького духовенства, службовців і меншою мірою — серед «чиншевої шляхти», міщан і селян. Поляки брали участь і у військово-землеробській колонізації Півдня України, заснували ряд селищ у складі поселенців козацького полку.
Відчутного удару зазнало польське населення України після поразки повстання 1830—1831 рр. Царський уряд конфіскував маєтки польських поміщиків — учасників повстанського руху. Було вжито ряд репресивних заходів до польської освіти та культури. Таким чином у 30—40-х рр. XIX ст. поляки на правобережжі з панівної нації перетворилися на соціально пригнічений етнос, який у подальшому помітно зменшився кількістю. Водночас чимало поляків, що втратили маєтки, поселилися у Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві та ін. За переписом 1897 року їх кількість становила 1,6 % населення України (без західних земель).
ХХ—XXI ст. ред.
У 1925—1935 роках на Житомирщині існував Мархлевський польський національний район, у якому мешкало 28 332 поляків, що становило 69,4 % населення.
Після Другої світової війни чисельність польського населення України скоротилася внаслідок здійснення репатріаційних договорів між ПНР і СРСР. З Рядянського Союзу було репатрійовано близько 1526 тис. поляків, у тому числі з УРСР — 810,4 тис. чоловік (91,6 % всього польського населення).
Динаміка чисельності ред.
Чисельність поляків та їх частка у населенні України в сучасних межах[2]
1795 — 660,3 тис. (6,2% населення)
1858 — 835,2 тис. (4,9%)
1920 / 26 — 1550,0 тис. (4,6%)
1939 — 2104,7 тис. (5,1%)
1959 — 363,3 тис. (0,9%)
1970 — 235,1 тис. (0,6%)
1979 — 258,3 тис. (0,5%)
1989 — 219,2 тис. (0,4%)
2001 — 144,1 тис. (0,3%)
Динаміка чисельності поляків у деяких регіонах за переписами, тис.[3]:
| 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | |
| Житомирська область | 103,0 | 90,7 | 82,4 | 69,4 | 49,0 |
| Хмельницька область | 70,1 | 52,6 | 43,9 | 36,7 | 23,0 |
| Львівська область | 59,1 | 41,5 | 32,9 | 26,9 | 18,9 |
| Тернопільська область | 23,5 | 14,7 | 9,2 | 6,8 | 3,8 |
| Вінницька область | 20,8 | 13,4 | 10,8 | 8,4 | 3,7 |
| Київ | 8,5 | 9,7 | 10,5 | 10,4 | 6,9 |
| Україна | 363,3 | 295,1 | 258,3 | 219,2 | 144,1 |
Динаміка частки поляків у населенні:
| 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | |
| Житомирська область | 6,3% | 5,6% | 5,2% | 4,5% | 3,5% |
| Хмельницька область | 4,4% | 3,3% | 2,8% | 2,6% | 1,6% |
| Львівська область | 2,8% | 1,7% | 1,3% | 1,0% | 0,7% |
| Тернопільська область | 2,2% | 1,3% | 0,8% | 0,6% | 0,3% |
| Вінницька область | 1,0% | 0,6% | 0,5% | 0,4% | 0,2% |
| Київ | 0,8% | 0,6% | 0,5% | 0,4% | 0,3% |
| Україна | 0,87% | 0,63% | 0,52% | 0,43% | 0,30% |
Розселення ред.
За даними перепису 2001 року в Україні налічувалось 144 130 поляків (у 1989 р. — 219 200). Найбільше їх проживало у правобережних областях, особливо Житомирській, Хмельницькій та Львівській.[4]
| регіон | чисельність поляків 2001 |
частка у населенні |
| Житомирська область | 49 046 | 3,53% |
| Хмельницька область | 23 005 | 1,61% |
| Львівська область | 18 948 | 0,73% |
| м. Київ | 6 924 | 0,27% |
| Донецька область | 4 343 | 0,09% |
| Автономна Республіка Крим | 3 879 | 0,19% |
| Тернопільська область | 3 856 | 0,34% |
| Вінницька область | 3 794 | 0,22% |
| Чернівецька область | 3 367 | 0,37% |
| Дніпропетровська область | 3 288 | 0,09% |
| Одеська область | 3 247 | 0,13% |
| Київська область | 2 846 | 0,16% |
| Луганська область | 2 107 | 0,08% |
| Рівненська область | 2 031 | 0,17% |
| Харківська область | 1 936 | 0,07% |
| Івано-Франківська область | 1 864 | 0,13% |
| Запорізька область | 1 774 | 0,09% |
| Херсонська область | 1 625 | 0,14% |
| Миколаївська область | 1 317 | 0,10% |
| Полтавська область | 813 | 0,05% |
| Волинська область | 788 | 0,07% |
| Черкаська область | 729 | 0,05% |
| м. Севастополь | 580 | 0,15% |
| Кіровоградська область | 556 | 0,05% |
| Чернігівська область | 528 | 0,04% |
| Закарпатська область | 518 | 0,04% |
| Сумська область | 421 | 0,03% |
| Україна | 144 130 | 0,30% |
Райони компактного розселення поляків за переписом 2001 р.:[5]
- Мостиський район Львівської обл. — 7,6%
- Городоцький район Хмельницької обл. — 7,2%
- Полонський район Хмельницької обл. — 6,6%
- Хмельницький район Хмельницької обл. — 3,9%
- м.Самбір Львівської обл.- 3,3%
- Волочиський район Хмельницької обл. — 2,4%
- м.Хмельницький Хмельницької обл. — 2,2%
- м.Славута Хмельницької обл. — 2,0%
- м.Шепетівка Хмельницької обл. — 2,0%
- Баранівський район Житомирської обл.
- Романівський район Житомирської обл.
- Червоноармійський район Житомирської обл.
- Ємільчинський район Житомирської обл.
- Володарсько-Волинський район Житомирської обл.
- Бердичівський район Житомирської обл.
- Новоград-Волинський район Житомирської обл.
| Населення | Кількість | |
|---|---|---|
| міського | 99.646 | 69,1% |
| сільського | 44.484 | 30,9% |
| Всього | 144.130 | 100,0% |
Для поляків України дуже характерні процеси старіння, що пов'язані передусім з асиміляцією, та, меншою мірою, міграцією. Процесам асиміляції сприяє відсутність місць компактного проживання поляків (за винятком деяких сіл у Львівській, Чернівецькій, Хмельницькій та Житомирській областях) та мовною асиміляцією (тільки 13% українських поляків назвали рідною польську, 71% — українську).
| Вікова структура, 2001 рік | ||
|---|---|---|
| Вік | Чисельність | |
| 0-14 | 11.019 | 7,6% |
| 15-64 | 93.200 | 64,7% |
| >65 | 39.911 | 27,7% |
За результатами перепису 1959 р. в УРСР мешкало 363 297 поляків, переважно на Галичині, Поділлі та у Житомирській області. Місцями компактного проживання поляків у 1959 р. були[6]:
- Баранівський район Житомирської обл. — 17,6%
- Дзержинський район Житомирської обл. — 16,4%
- Червоноармійський район Житомирської обл. — 15,8%
- Мостиський район Львівської обл. — 15,0%
- Волочиський район Хмельницької обл. — 14,3%
- Городоцький район Хмельницької обл. — 13,8%
- Ємільчинський район Житомирської обл. — 13,3%
- Володарсько-Волинський район Житомирської обл. — 12,1%
- Полонський район Хмельницької обл. — 12,0%
- Хмельницький район Хмельницької обл. — 11,2%
- Барашівський район Житомирської обл. — 11,1%
- Скалатський район Тернопільської області — 10,1%
- Житомирський район Житомирської обл. — 9,7%
- Сатанівський район Хмельницької обл. — 9,4%
- Летичівський район Хмельницької обл. — 8,0%
- Плужнянський район Хмельницької обл. — 7,5%
- Бердичівський район Житомирської обл. — 7,3%
- Новоград-Волинський район Житомирської обл. — 7,3%
- Шепетівський район Хмельницької обл. — 7,2%
- Самбірський район Львівської обл. — 6,5%
- Нижанковицький район Львівської обл. — 5,9%
- Красилівський район Хмельницької обл. — 5,7%
- Уланівський район Вінницької обл. — 5,6%
- Турківський район Львівської обл. — 5,1%
Мова ред.
| Рідна мова поляків України за переписом 2001 року | ||
|---|---|---|
| Українська | 71,0% | |
| Російська | 15,6% | |
| Польська | 12,9% | |
| Інша | 0,5% | |
| 1926[8] | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | |
| польська | 44,2% | 18,8% | 14,9% | 14,1% | 12,5% | 12,9% |
| українська | 48,4% | 68,4% | 68,6% | 66,1% | 66,6% | 71,0% |
| російська | 6,9% | 12,5% | 16,1% | 19,3% | 20,3% | 15,6% |
| інші мови | 0,5% | 0,3% | 0,4% | 0,5% | 0,6% | 0,5% |
За переписом 2001 року, серед поляків України вказали на вільне володіння мовами:[9][10]
- українською — 94,6%
- російською — 54,7%
- польською — 27,6%
За переписом 1970 року, серед поляків Української РСР вказали на вільне володіння мовами:[11]
- українською — 83,9%
- російською — 41,9%
- польською — ~30%
Населені пункти, у яких польську мову назвали рідною понад 20% населення.[12]
| Населений пункт | Район | Область | % польськомовних |
|---|---|---|---|
| с. Стрілецьке | Мостиський | Львівська | 97,7 |
| с. Лановичі | Самбірський | Львівська | 91,0 |
| с. Олександрівка | Старосинявський | Хмельницька | 78,1 |
| с. Добощівка | Мостиський | Львівська | 64,3 |
| с. Мацьківці | Хмельницький | Хмельницька | 63,9 |
| с. Стара Красношора | Сторожинецький | Чернівецька | 61,6 |
| с. Пнікут | Мостиський | Львівська | 48,1 |
| с. Липники | Мостиський | Львівська | 41,4 |
| с. Тщенець | Мостиський | Львівська | 34,7 |
| с. Кордонівка | Ружинський | Житомирська | 33,3 |
| с. Крисовичі | Мостиський | Львівська | 32,2 |
| с. Волиця | Мостиський | Львівська | 30,3 |
| с. Аршиця | Сторожинецький | Чернівецька | 25,2 |
| с. Сусідовичі | Старосамбірський | Львівська | 21,5 |
Див. також ред.
Джерела та література ред.
- Папакін А. Г. Поляки в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 405. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Література ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Поляки в Україні |
- Болдирєв О. Шляхетська Полонія над Чорним морем // Юго-Запад. Одессика. — 2006, — № 1, № 2. (таж праця вийшла у журналі Кур'єр Кривбасу. — 2007. — Березень-квітень. — № 208-209).
- Жванко Л. Видатні поляки і Харків : біогр. словник (1805—1908) / Любов Жванко. — Харків : Золоті сторінки, 2018. — 408 с. — ISBN 978-966-400-447-0.
- Манько М. О. Польська діаспора у місті суми та Сумському повіті // Манько М. О. Суми та сумчани у документах сучасників. Кн. 3 : (1655—2010). — Суми : Мрія-1, 2010. — С.197—217 : фот. — ISBN 978-966-566-475-8
- Польська громада в Сумах: два століття єднання доль // Суми: інтеркультурний діалог / Антоніна Кохан, Алла Акіменко. — Суми : ФОП Щербина І. В., 2019. — С. 6—17 : фот. — ISBN 978-617-7647-18-7
- Поляки в Ніжині : біогр. довід. / Ніжин. культур.-просвіт. спілка громадян пол. походження «Астер», Центр пол. культури ; [редкол.: Ф. Ф. Бєлінська (голова), Г. Самойленко, В. Пугач [та ін.] ; передм. та післямова Г. Літвін, Ф. Бєлінська, О. Ростовська [та ін.]. – Ніжин : М. М. Лисенко [вид.], 2015. – 228, [4] с. : фот.
- Парнікоза І. Польські сліди Києва / Прадідівська слава. Українські пам’ятки. Ред. М. Жарких (25.11.2021)
Примітки ред.
- ↑ Статистичний довідник «Україна в цифрах», 2010
- ↑ Кабузан В. М. «Украинцы в мире. Динамика численности и расселения» — М., 2006
- ↑ http://demoscope.ru/weekly/2004/0173/analit05.php
- ↑ http://pop-stat.mashke.org/ukraine-ethnic2001.htm
- ↑ Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
- ↑ Кабузан В. М. «Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса». Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 24 травня 2019.
- ↑ Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. [Архівовано 2013-10-05 у Wayback Machine.] Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с.
- ↑ у кордонах УРСР 1926 року
- ↑ Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють
- ↑ Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
- ↑ Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
- ↑ Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2013.