Вікіпедія

Єнот уссурійський

вид ссавців
(Перенаправлено з Собака єнотовидний)

Єно́т уссурі́йський, або єнотоподі́бний соба́ка (Nyctereutes procyonoides; яп. 狸, タヌキ, МФА: [tanukʲi̥])  — вид ссавців родини псових, що походить зі Східної Азії. У Європі є інвазійним видом, який було штучно завезено Радянським Союзом як мисливську тварину у першій половині 20 сторіччя. В Європейському Союзі включено до офіційного переліку інвазивних видів[1].

Єнот уссурійський
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Триба: Лисиці (Vulpini)
Рід: Єнот (Nyctereutes)
Вид:
Єнот уссурійський (N. procyonoides)
Біноміальна назва
Nyctereutes procyonoides
(Gray, 1834)
Ареал: синім — аборигенне поширення
червоним – інтродукція

Оскільки вид належить до родини псових (собачих), в науковій літературі його традиційно називають єнотоподібним або єнотовидним собакою[2], тоді як назву «єнот» стосовно цієї тварини почали застосовувати в українській мові нещодавно, як запозичення з мисливського жаргону та деяких інших мов.

Згідно зі списком назв ссавців України, затвердженому Комісією з зоологічної термінології Інституту зоології НАН України, коректною українською назвою для цієї тварини є єнотоподібний собака[3].

Не слід плутати з ракуном, якого також називають «єнот».

Філогенетичне древо псових
   Canidae   
 
 

 Urocyon cinereoargenteus

 
 

 Urocyon littoralis

 
 
 
 
 
 

 Vulpes

 
 

 Nyctereutes procyonoides

 
 
 

 Otocyon megalotis

 
 
 
 

 Atelocynus, Cerdocyon, Lycalopex, Chrysocyon, Speothos

 
 

 Canis, Cuon, Lycaon

 
 
 
 

Назви

ред.
  • Єнот уссурійський[4][5][6][7][8][9]
  • Танукі (японська назва)
  • Єнотоподібний або єнотовидний собака

Назва «єнот» використовується для цього виду в кількох мовах: у польській (Jenot), румунській (Enot), удмуртській (Енот), німецькій (Enok). З японської, фінської та естонської мов електронні перекладачі перекладають назву виду як «єнот» також. У Франції вид називають псячою віверою — фр. chien viverrin. У багатьох мовах для позначення виду використано назву, що є похідною від англійської «racoon-dog» — ракуновий пес, яка згодом трансформувалася в «єнотовий пес», або «єнотовидну собаку», або «єнотоподібного собаку». Це сталося у багатьох мовах, зокрема, й у статтях українських науковців (напр., [1] [2] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.] [3] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.]).

Дослівний переклад з латини видової назви «procyonoides» означає «подібний (-oides) до роду Procyon», причому в початковому описі Джона Едварда Грея 1834 року ця тварина була віднесена до роду Canis, тобто собака або пес (але згодом була виділена в окремий рід Nyctereutes, що дослівно перекладається «нічний мандрівник»). Відповідно назви «єнотоподібний собака» і «єнотовидний собака» ґрунтувалися на дослівному перекладі оригінальної латинської назви першовідкривача цього виду і переконанні, що «єнот» — це українська назва роду Procyon. Якщо ж вважати для роду Procyon більш коректною запозичену з мови повхатан назву «ракун», що нещодавно почала застосовуватися в українській мові, дослівний переклад видової назви «procyonoides» був би «ракуноподібний».

  •  
    Пара єнотів у зоопарку
  •  
    Єнот з бакенбардами
  •  
    Молодий єнот
  •  
    Єнот на дереві

Морфологія

ред.

Зовнішнім виглядом нагадує Cerdocyon thous. Довжина голови й тіла від 500 до 680 мм, довжина хвоста від 130 до 250 мм. Вага 4—6 кг, але перед сплячкою 6—10 кг. Взимку шерсть довга і густа з щільним підшерстям і грубими покривними волосками до 120 мм у довжину. Забарвлення хутра земно-коричневе або буро-сіре з чорними покривними волосками. Хвіст темніший, ніж тулуб. Літнє хутро яскравіше, червонувато-солом'яного кольору.

Поширення і підвиди

ред.
 
Поширення єнота: синім — аборигенні популяції, червоним — штучно створені шляхом інтродукції

Єнот поширений на сході Азії. Протягом 1950-х років цей вид було інтродуковано в Україні, низці районів Росії, Польщі та інших країн, завдяки чому сформувалися нові чисельні популяції за межами природного ареалу єнотів.

Станом на 2021 рік, єнотоподібного собаку почали помічати у зоні відчуження ЧАЕС, вважається, що єнотоподібний собака зайняв у харчуванні подібну до свого пращура нішу, яка була у дольодовиковому періоді[10].

Всі відомі на сьогодні підвиди описані з районів природного поширення єнотів — Японії, Кореї, Китаю, Далекого Сходу Росії:

  • N. p. koreensis — єнот корейський (Mori, 1922). Поширений у Кореї.
  • N. p. orestes — єнот китайський (Thomas, 1923). Поширений у Юньнані, КНР.
  • N. p. procyonoides — єнот звичайний (Temminck, 1838). Поширений в Уссурійському краї та інших районах Східної Азії (типова форма виду).
  • N. p. ussuriensis — єнот уссурійський (Matschie, 1907). Поширений у Сибіру, Росія.
  • N. p. viverrinus — єнот японський (Temminck, 1838). Поширений на островах Садо, Кюсю, Сікоку, Хонсю, Японія — цей підвид було виокремлено у вид на основі молекулярних і морфологічних відмінностей[11][12][13].

Екологічні особливості

ред.

Для єнота уссурійського характерна зимова сплячка. В зимовий час єноти припиняють будь-яку наземну активність, не виходять зі сховків і сплять. Пробуджуються в березні — квітні. Літня активність триває до жовтня або листопада.

Єноти всеїдні. Вони шукають на поживу як рослин, так і тварин.

Є дві особливості характерні для проживання єнотів: 1) вони часто знаходяться поруч з водою, 2) протягом осені вони більш-менш залежні від фруктів і ягід, що впливає на їхній вибір оселищ. У Японії, середовище проживання включає листяні ліси, широколистяні вічнозелені ліси, мішані ліси, сільськогосподарські угіддя та міські райони від прибережних до субальпійських зон. Інтродукований єнот населяє вологі ліси й береги річок і озер, особливо на початку літа. В кінці літа і восени населяє вологі пустки, рясні на ягоди.

Відтворення

ред.

Шлюбний сезон триває з початку лютого до кінця квітня, залежно від місця розташування. Це моногамні тварини. Період вагітності триває 59-64 дні, дитинчата народжуються в квітні — травні. Зазвичай народжується 4—10 цуценят. Вага новонароджених 60—90 г, очі відкриваються за 9—10 днів, вигодовування молоком триває два місяці. Обоє з батьків, однак починають приносити їжу на 25—30 день після народження дітей. Молодь здатна до самостійного існування за 4—5 місяців, статева зрілість настає за 9—11 місяців. У неволі може жити приблизно 11 років.

Єнот в Україні

ред.
 
Єнот уссурійський на Кінбурнській косі, Миколаївська область

Полювання

ред.

Єнот є мисливським видом ссавців. Чисельність виду в Україні становить близько 10 тис. особин і має тенденцію до зростання [4]. Щороку мисливці здобувають приблизно 1,2–2,4 тисяч особин. У 2007 році в мисливських угіддях України нараховано 10492 єнотів, здобуто 2375 особин.

Період полювання на єнота, як і інших хутрових звірів, щороку визначається Наказом Держкомлісу. Звичайно сезон триває з початку листопада до кінця січня. Терміни полювання щороку уточнюються і можуть змінюватися (звужуватися) на обласному рівні. Дні полювання — субота та неділя.

Статус виду

ред.

Постійний комітет Бернської конвенції, до якої приєдналася й Україна, рекомендацією №77 (1999) радить викорінювати адвентивні види, оскільки в усіх докладно проаналізованих випадках вони чинять шкоду аборигенам. У цьому списку зазначений і єнотоподібний собака.

Сказ у єнотів

ред.

Єноти часто виявляються хворими на сказ [5]. За одним з оглядів сказу у диких тварин в Україні [6] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.], у єнотів — найвища серед усіх хижих і всіх диких тварин частка хворих (до 40 %). Часті випадки сказу у єнотів тепер нерідко реєструють у різних регіонах України: на Житомирщині[7], Луганщині [8] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.], Полтавщині[9] [Архівовано 4 грудня 2011 у Wayback Machine.], Херсонщині[10][недоступне посилання з червня 2019] тощо. Вважається, що єнот як новий для регіону, вид без відповідних імунних особливостей, перебрав на себе роль лисиць у підтримуванні природних вогнищ сказу по всій Європі [11] [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.].

Єноти в культурі

ред.

Цей вид єнотів має свої образи в культурі, зокрема на сході свого ареалу, в Японії. В японському фольклорі часто виступає як тварина-перевертень, що вводить в оману людей. Єнот-перевертень — це чарівний єнот, що має здатність перетворюватися у різні речі й часто дурить людей.

  •  
    Єнот, що обернувся чайником (Кацусіка Хокусай, 1840)
  •  
    Пам'ятник танукі в Японії
  •  
    Єнотові шкури з Китаю на торгах у Мілані

Наприкінці XIX і протягом XX ст., особливо в період освоєння Сибіру і Далекого сходу, набули популярності хутрові вироби з єнота, зокрема теплий зимовий одяг. У статті Адигейці повідомляється, що полювання хутрових звірів набуло поширення лише в останній чверті XIX ст., коли в краї з'явилися численні скупники звірячих шкурок і хутра. Здобували єнотів, колонків, видр і особливо соболів переважно за допомогою різноманітних пасток. Зараз єнотові шкури («racoon fur») регулярно виставляються на торгах у європейських столицях.

У Китаї для потреб хутряної торгівлі вирощують близько 1,5 млн єнотів. У Японії єноти складають 11 % від усіх тварин, яких впольовують. У Росії 20 % виробництва хутра забезпечується шляхом розведення і полювання на єнотів.

«Фінський єнот» (Finnraccoon) — це штучно вирощувана порода єнота уссурійського, з якою провели велику селекційну роботу з поліпшення якості хутра. Фінський єнот приблизно такого ж розміру, як лисиця, і виглядає як помісь лисиці та єнота. Тільки хутро єнота з фінських звіроферм дозволено називати Finnraccoon. Хутро всіх інших тварин цього виду називається або хутром «єнотового пса», або «Танукі». Основним, і мабуть єдиним, постачальником хутра фінського єнота на світовому ринку є всесвітньо відома фірма SAGA FURS. Селекційна робота з вирощування фінського єнота проводиться за жорстким стандартом якості SAGA FURS, при її проведенні використовується унікальна сортувальна система, яка дозволяє отримати хутряні шкурки найвищої якості. Шкури сортуються і продаються виключно на Фінській хутровому аукціоні в Гельсінкі. Хутра марки SAGA є невіддільною частиною системи якості в індустрії моди, яка гарантує використання найякісніших сортів хутра.[12] [Архівовано 19 січня 2011 у Wayback Machine.].

Примітки

ред.
  1. ↑ Invasive Alien Species of Union concern (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 грудня 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  2. ↑ Корнєєв О. П. Визначник звірів УРСР. — Київ: Радянська школа, 1952. — 217 с.
  3. ↑ Наукові назви ссавців України, затверджені Комісією із зоологічної термінології Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. Архів оригіналу за 10 липня 2013. Процитовано 9 липня 2017.
  4. ↑ М. А. Коробченко Зооноз сказу в диких і синантропних угрупованнях ссавців східної частини України [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.], 2007.
  5. ↑ І. В. Скільський, Л. І. Мелещук, М. В. Тащук Ссавці південно-східної частини Буковинського Передкарпаття [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.], 2008.
  6. ↑ Н. О. Стецула, А. П. Обух Таксономічна структура теріофауни національного природного парку «Сколівські бескиди»[недоступне посилання з червня 2019], 2011.
  7. ↑ І. Загороднюк Адвентивна теріофауна України і значення інвазій в історичних змінах фауни та угруповань [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.], 2006.
  8. ↑ В. А. Гриневич Україна: хроніка XX століття. Довідкове видання [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.], 1940.
  9. ↑ Д. П. Маковский Материалы по изучению Смоленской области. Выпуск 1. 1952.
  10. ↑ Тварини Чорнобиля. Рідкісні кадри мешканців зони відчуження. youtube.com. BBC News Україна. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 22 лютого 2021.
  11. ↑ Kauhala K. & Saeki M. Finnish and Japanese raccoon dogs - on the road to speciation? // In: Macdonald D. W. & Sillero-Zubiri C. (ed.), Biology and Conservation of Wild Canids, Oxford University Press. — 2004. — С. 217–226.
  12. ↑ Kim, S. I.; Oshida, T.; Lee, H.; Min, M. S.; Kimura, J. Evolutionary and biogeographical implications of variation in skull morphology of raccoon dogs (Nyctereutes procyonoides, Mammalia: Carnivora) // Biological Journal of the Linnean Society. — 2015. — Вип. 116. — № 4. — С. 856–872. — DOI:10.1111/bij.12629.
  13. ↑ Castelló J. R. Canids of the World : Wolves, Wild Dogs, Foxes, Jackals, Coyotes, and Their Relatives. — Princeton University Press, 2018. — С. 265–267. — ISBN 978-0-691-18372-5.

Див. також

ред.

Література

ред.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Nyctereutes procyonoides
 
Проєкт Віківиди має дані за темою:
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єнот_уссурійський&oldid=35781060