В'ячеслав Сенютович-Бережний
(Перенаправлено з Сенютович-Бережний Вячеслав)
| Ця біографічна стаття написана як резюме. (січень 2024) |
В'ячеслав Юрійович Сенютович-Бережний (15 червня 1902 р., Токарі[1] — 3 лютого 1992[2] р., Санта-Барбара[1]) — історик-геральдик та генеалог родом з Полтавщини[3], дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка[4]. Перший український доктор наук з генеалогії[2].
| В'ячеслав Сенютович-Бережний | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився |
15 червня 1902 Токарі |
| Помер |
3 лютого 1992 (89 років) Санта-Барбара |
| Країна |
.svg){kind=small} УНР США Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | історія |
| Відомий завдяки |
геральдиці, генеалогії |
| Alma mater | Белградський університет |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
| Титул | доктор наук |
| Посада | член НТШ |
| Конфесія | християнство |
| Рід | Сенюти |
| Батько | Юрій Павлович Сенюта |
| Мати | Віра Запорізька |
| У шлюбі з | Євгенія Флорова |
Життєпис ред.
В'ячеслав Сенютович-Бережний народився в поміщицькій родині села Токарі Лохвицького повіту на Полтавщині[1]. Батько його Юрій Павлович Сенюта був випускником юридичного факультету Київського університету, а рід його походив з Волині, мав герб «Сенюта» (пол. Seniuta)[1]. Матір В'ячеслава Юрійовича — Віра Запорізька, у маєтку якої він виріс[1].
- У 1919 році завершив навчання у гімназії м. Полтави та півтора року воював проти більшовиків, після чого емігрував у Сербію разом з батьком та матір'ю[1].
- З 1920 році перебував в еміграції в Югославії[3].
- У 1925 році закінчив студіювання на історично-літературному факультеті у Белградському університеті[1]. Володів українською російською, німецькою та французькою мовами[1]. Працював банківським урядовцем[1]. Під час Другої світової війни воював в лавах югославської армії проти Третього Рейху, потрапив у полон, втік з полону, його та його дружину Євгенію Флорову вивезли до Мюнхену на працю[1].
- Від 1941 року — в еміграції в Німеччині[3].
- У 1937 році мав шлюб з лікаркою Євгенією Флоровою зі Слобожанщини, м. Білгорода[1].
- У 1947 році захистив докторат з історії України в Українському вільному університеті міста Мюнхен; став асистувати на катедрі історії України під керуванням Полонської-Василенко Н.; розпочав викладати генеалогію та геральдику, почав наукові працювати, був службовцем ректорату УВУ[1].
- У 1948 році замешкав у Парижі, де став службовцем Української апостольської візитатури, працював архіваріусом Школи східних мов, публікувався у журналі «Україна»[1].
- З 1952 року — в еміграції у Франції і США[4]. Того ж року стає членом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка[3].
- З 1954 року працював на біржовій фірмі у м. Нью-Йорк[1].
- З 1964 року мешкав у містечку Каіро у Кетскильських горах[1].
- З 1966 року мешкав у м. Санта-Барбара, штату Каліфорнія[1].
З Романом Климкевичем видавав низку праць[1]. Помер у м. Санта-Барбарі, США.
Праці ред.
- «Українська шляхта» («Українська дійсність», м. Прага, 1943 р.);
- «Із минулого нашої шляхти» («Рід та знамено», Франкфурт, 1947 р.);
- «Галицька шляхта» («Америка», Філадельфія, 1959 р.);
- «Шляхта Волинської землі та її участь у історичнім та культурнім житті Волині» (Мюнхен, 1947 р.);
- «Історична доля українського боярства» («Рід і знамено», Франкфурт, 1947 р.);
- «Рід В'ячеслава Липинського» («Державницька Думка», 1952 р.);
- «Рід Гоголів на Волині» («Літопис Волині», 1954 р.);
- «Полтавський полковник — Федір Жученко» (ЗНТ'Ш, т. 169, 1962 р.);
- «Остап Дашкевич, вождь козаків» («Український Історик», 1969 р.);
- «Рід і родина Виговських» (там же, 1970 р.);
- «Козацтво та боротьба старшини-шляхти на Гетьманщині за визнання за нею російським урядом прав дворянства» (там же, 1973—1974 рр.)
та інші.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Антонович Олег, Том 240 (CCXL). Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.], сайт «Массачусетський технологічний інститут» [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Енциклопедія історії України: у 10 т., м. Київ, 2012 р. Т.9, С.534 (укр.)
- ↑ а б в г Енциклопедія українознавства // гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович, Наукове Товариство ім. Шевченка; Молоде життя. — Париж, Нью-Йорк-Львів, 1998 р. — Т.7. — С.2755 — ISBN 966-7155-02-1. (укр.)
- ↑ а б Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т.7. — С.2746-2756, сайт «Ізборник»
Джерела та література ред.
- Білокінь С. І. Сенютович-Бережний Вячеслав Юрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 534. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Посилання ред.
- Твори: Сенютович-Бережний Вячеслав.
- КРАЄЗНАВСТВО. ПОЛТАВЩИНА
- Антонович Олег, Том 240 (CCXL). Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, сайт «Массачусетський технологічний інститут»
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |