Український вільний університет

(Перенаправлено з УВУ)

Украї́нський ві́льний університе́т (УВУ) (нім. Ukrainische Freie Universität) — приватний український університет, розташований у Мюнхені, Німеччина. Є не тільки одним із найстаріших приватних навчальних закладів Німеччини, але єдиним у світі вищим навчальним закладом поза межами України з українською мовою навчання.

Український вільний університет

УВУ
ULUlogo.jpg
München Нова Будівля Українського Вільного Університету.jpg
Мюнхен, Німеччина Німеччина
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Розташування Neuhausen-Nymphenburgd
Гасло Sapere aude!
Засновано 1921
Ректор проф. д-р Марія Пришляк
Студентів 296 (2020)
Випускники Категорія:Випускники Українського вільного університету
Адреса Barellistr. 9a, 80638 München, Deutschland sekretariat@ufu-muenchen.de
Сайт www.ufu-muenchen.de/
CMNS: Український вільний університет у Вікісховищі
Стара будівля Українського Вільного Університету

ІсторіяРедагувати

Заснований 17 січня 1921 року у Відні — столиці Австрії.

Ініціатори його заснування — українські професори університетів Австро-Угорської і Російської імперій, Союз письменників і журналістів, студенти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинились в еміграції.

Проте з огляду на те, що Відень переставав бути центром українського еміграційного життя, то вже після закінчення першого семестру УВУ восени 1921 року переїхав у Прагу, де кипіло живе політичне, культурне та освітне життя українських емігрантів. У Празі УВУ одержав приміщення та фінансову підтримку від уряду Чехословацької Республіки, який очолив президент Томаш Масарик. Саме тоді у Празі проживала значна кількість українських професорів та академічної молоді, яка посприяла розвиткові УВУ: на перший семестр вписалось понад 700 слухачів.

Восени 1921 року осідок УВУ перенесено до Праги, столиці Чехословацької Республіки: у Празі УВУ одержав приміщення та фінансову підтримку від уряду Чехо-Словацької Республіки, очолюваного президентом Томашом Масариком. Саме тоді у Празі проживала значна кількість українських професорів та високошкільної молоді, що й сприяло розвиткові УВУ: на перший семестр вписалось понад 700 слухачів. Впродовж свого існування в Празі УВУ розгорнув багатогранну педагогічну, науково-дослідну й видавничу діяльність, визнану в тодішній Чехо-Словацькій Республіці та поза її межами.

В Університеті було відкрито лише два факультети: філософський і правничий. Професорська колегія складалась із визначних учених, позбавлених окупаційними режимами своїх кафедр та прав викладати у вищих навчальних закладах України. Серед них такі визначні вчені: Дмитро Антонович, Леонід Білецький, Іван Горбачевський, Станіслав Дністрянський, Дмитро Дорошенко, Олександр Колесса, Степан Рудницький, Володимир Старосольський, Степан Смаль-Стоцький, Андрій Яковлів, Сергій Шелухін, Роман Дражньовський.

Зі вступом радянських військ до Праги весною 1945 року майно, бібліотека й архіви віденського й празького періодів Університету були частково знищені, частково вивезені до Радянського Союзу. Щоб зберегти УВУ, тодішній ректор Андрій Яковлів наполягав на переїзді до Німеччини, проте Августин Волошин наполягав на тому, щоб залишитись у Празі і знайти спільну мову з більшовиками. Все ж, Яковлів з деякими професорами переїхав, а Волошин перебрав на себе повноваження ректора. В результаті його та інших членів УВУ, що лишилися в Празі, заарештували радянські спецслужби[1].

Унаслідок воєнних подій 1945 року більшість професорів і студентів були змушені покинути Прагу та переселитися на Захід, в Баварію. У Мюнхені восени 1945 року починається третій період (після віденського і празького) існування УВУ. Початки були дуже тяжкі: Університет матеріально опирався винятково на власні сили. На обидвох факультетах 1947 року кількість викладачів УВУ доходило до 80, включно з такими визначними вченими, як-от: Юрій Бойко-Блохін, Микола Васильїв, Григорій Ващенко, Володимир Державин, Василь Доманицький, Павло Зайцев, Борис Крупницький, Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Олександр Кульчицький, Петро Курінний, Іван Мірчук, Олександр Оглобин, Лев Окіншевич, Юрій Панейко, Наталія Полонська-Василенко, Іван Раковський, Ярослав Рудницький, Вадим Щербаківський, — а пізніше: Юрій Старосольський, Олександр Юрченко, Володимир Янів, Олекса Горбач, Ярослав Падох, Іван Кошелівець, Віктор Коптілов.

У Мюнхені Український Вільний Університет, внаслідок плідної науково-дослідної і педагогічної праці, отримав 1950 року офіційне визнання Баварського уряду і право на промоції та габілітації (розпорядження Баварського Державного Міністерства Освіти й Віросповідань від 16 вересня 1950, № ХІ 60710). Досягнення УВУ визнано при введенні нового Баварського високошкільного закону, коли окремим додатком до нього від 28 червня 1978 року підтверджено право промоцій і габілітацій УВУ, тобто право надавати титули магістра, доктора і габілітованого доктора. Згодом Міністерство освіти України визнало правочинність дипломів університету договором між УВУ і тим же Міністерством від 12 листопада 1992 року.

СучасністьРедагувати

Сьогодні УВУ дає змогу студентам з України вивчати ті предмети, які в СРСР були заборонені, або спотворені до невпізнання. Крім того, молодь з України має нагоду познайомитися з життям Центральної Европи, користуватися бібліотеками Німеччини та інших европейських країн, позаяк одна з найважливіших ролей Університету — бути науковим мостом між Европейським Союзом і сучасною Україною.

Бібліотека Українського Вільного Університету в Мюнхені — одна з найважливіших українських культурних цінностей в Європі. Фонди бібліотеки налічують понад 35 тисяч книжок і періодичних видань. 1991 року комісія Міністерства внутрішніх справ Німеччини визнала бібліотеку УВУ найважливішим джерелом україністики в німецькомовному світі.

Через фінансові труднощі університет продав своє давнє приміщення на вул. Pienzenauerstr. 15 (в найдорожчому районі м. Мюнхена — Боґенгаузені) у 2008 році та здійснив купівлю скромнішого, але більш функціонального приміщення на вул. Barellistr. 9a (у районі Німфенбурґу), а також створив за рахунок залишку коштів власний фонд, відсотки з якого забезпечуватимуть подальшу діяльність УВУ.

На каденцію з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2023 Ректоркою УВУ обрано проф. д-рку Марію Пришляк. Три факультети очолюють відповідно - проф. д-ка Лариса Дідковська - Філософський факультет; проф. д-ка Тамара Гундорова - Факультет україністики; проф. д-р Мирослав Кий - Факультет державних та економічних наук.

До складу університету також належить Інститут соціальної та ринкової економіки в Україні (очолює проф. д-р h.c. Гансюрґен Досс).

Невдовзі УВУ відзначатиме ювілеї 100-ліття свого існування та 75-ліття функціонування на території Німеччини.

Ректори УВУРедагувати

  • Олександр Колесса (1921–1922, 1925–1928, 1935–1937, 1943–1944)
  • Станіслав Дністрянський (1922–1923)
  • Іван Горбачевський (1923–1924, 1931–1935)
  • Федір Щербина (1924–1925)
  • Дмитро Антонович (1928–1930, 1937–1938)
  • Андрій Яковлів (1930–1931, 1944–1945)
  • Олександр Мизюк (1938–1939, 1940–1941)
  • Іван Борковський (1939–1940, 1941–1943)
  • Августин Волошин (1945)
  • Вадим Щербаківський (1946–1947)
  • Іван Мірчук (1947–1948, 1950–1955, 1956–1961)
  • Юрій Панейко (1948–1950, 1961–1962)
  • Микола Васильєв (1955–1956)
  • Олександр Кульчицький (1963)
  • Василь Орелецький (1964, 1966–1968)
  • Юрій Бойко-Блохін (1965–1966)
  • Володимир Янів (1968–1986)
  • Теодор-Богдан Цюцюра (1986–1992)
  • Петро Ґой (1992–1993)
  • Роман Дражньовський (1993–1995)
  • Мирослав Лабунька (1995–1998)
  • Леонід Рудницький (1998–2003)
  • Альберт Кіпа (2004–2007)
  • Іван Мигул (2008–2011)
  • Ярослава Мельник (2012–2015)
  • Марія Пришляк (2016–)

Визначні професориРедагувати

Відомі випускникиРедагувати

  • Кіт Ярослав, історик, доктор філософії УВУ, керівник проєктів та програм Інституту релігії та суспільства УКУ, кандидат історичних наук, Експерт міжнародної аналітичної групи Фонду «Amicus Europae» Александра Кваснєвського (2012-2017). Засновник інтернет-видання «Українська освіта»[2].
  • Хаб’юк Олексій, економіст-медійник, доктор суспільно-економічних наук УВУ, професор у сфері менеджменту маскомунікацій та мультимедіа Університету прикладних наук міста Дюссельдорфа[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Мюнхен. Український вільний університет • Ukraїner. Ukraїner. 2020-10-20. Процитовано 2020-10-23. 
  2. Yuliya, Byrka (2017-11-22). Лекція Ярослава Кота. Бакалаврська програма | Етика Політика Економіка (uk). Процитовано 2020-09-29. 
  3. Дуцик, Діана (2013-08-01). Олексій Хаб’юк: «У порівнянні з показниками рекламних ринків Німеччини, Польщі та Росії Україна на дуже низькому рівні розвитку». ms.detector.media (uk). Процитовано 2020-09-29. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 2019-04-06. Процитовано 2019-11-30. 
  5. http://kpba.edu.ua/fakultet/kafedry/tserkovnoi-istorii/48-profesors-ko-vikladats-kij-sklad/1819-stepovyk-dmytro-vlasovych.html

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Вільний університет у Мюнхені, яким має пишатися Україна. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2020-09-29.