Вікіпедія

Фестиваль Санремо

(Перенаправлено з Сан-Ремо (фестиваль))

Фестиваль італійської пісні, знаніший як Фестиваль «Санремо» або просто «Санремо» — музичний фестиваль, який проводиться щороку в Італії, в Санремо, починаючи з 1951 року. У якому взяла участь значна кількість найвідоміших представників італійської музики.

Фестиваль Санремо
Театр «Арістон», місце проведення «Санремо»
Жанр поп
Дати січень-лютий-березень
Місце проведення Італія Італія
Відкрито 1951
Засновано Анджело Нікола Амато
Анджело Ніцца
Вебсайт
www.rai.it/programmi/sanremo/
Піппо Баудо, Альба Пар'єтті, Бриджит Нільсен і Міллі Карлуччі на «Санремо» 1992 року

З 1956 року (крім періоду з 1998 по 2010 роки) переможець «Санремо» отримує право представляти Італію на пісенному конкурсі «Євробачення», за основу якого було взято саме італійський фестиваль. Однак, співак може відмовитися від цього й віддати компанії RAI право вирішувати, хто буде представляти Італію. Цей фестиваль є однією із найбільших італійських медіа-подій й має також деякий успіх за кордоном, оскільки транслюється в прямому ефірі і по телебаченню, і по радіо. Статуетка «Лев Санремо» є найпрестижнішим досягненням для музикантів та виконавців поп-музики.

Фестиваль являє собою змагання пісень, відібраних спеціальною комісією протягов минулих місяців. Ці пісні мають бути написаними італійськими авторами італійською мовою або однією з італійських говірок й пропонуються вперше. Якщо пісня вже була десь виконана, вона карається дискваліфікацією. За виконавців голосують вибрані журі (які можуть бути демоскопічними, складатися з робітників, зі споживачів тощо), а також глядачі в режимі телеголосувння, а в минулому — учасники конкурсів іншого формату, таких як «Totip». Об'являють і дають нагороду трьом пісням, які набрати найбільше голосів (в деяких випадках вони є абсолютними переможцями) серед тих, які змагаються в основній секції, яку виконавці зазвичай називать «Великі», «Чемпіони» або «Виконавці» (іноді можуть бути подальші підрозділи, такі як «Жінки», «Чоловіки» та «Гурти») та в секції менш відомих виконавців, відому як «Нові пропозиції» чи «Молоді». Присвоюються також інші спеціальні нагороди, серед яких Премія критики Мії Мартіні, введену спеціалізованою пресою 1982 року й названу на честь співачки Мії Мартіні з 1996 року.

Спочатку виконавці виступали під фонограму, але 1985 року Клаудіо Бальйоні запросили здобути нагороду «Пісня століття», він був єдиним, хто виступив з живим звуком під гітару та фортепіано. Цим виступом Бальйоні всіх переконав, й відтоді музиканти виступають з живим звуком.

Спочатку фестиваль проводився в салоні Казино «Санремо» в січні, лютому або березні, а з 1977 року він проводиться в Театрі «Арістон», що в місті Санремо (окрім сезону 1990 року, який проводився на новому квітковому ринку, розташованому в Буззані, одному з передмість Санремо), а з 1983 року між першими числами лютого та першими десятьма числами березня.

Історія ред.

Передумови (1947—1950) ред.

 
Казино «Санремо», місце проведання фестивалю з 1951 по 1976 роки

У 1948 та 1949 роках в місті В'яреджо відбулися перші два сезони Фестивалю італійської пісні, створення якого походило від ідеї Альдо Валлероні, що з'явилася у нього 1947 року. Але через економічні проблеми у 1950 році цей захід був перерваний, він став попередником майбутнього фестивалю «Санремо».[1][2][3][4] Перший сезон фестивалю у В'яреджо проводився у закладі «Capannina del Marco Polo» 25 серпня 1948 року, його переможцем став Піно Москіні з піснею «Serenata al primo amore»; а другий сезон проходив того ж самого місяця наступного року, переможцем якого став Нарчізо Паріджі з піснею «Il topo di campagna».[5]

Створення та перші роки (1951—1959) ред.

Ідея фестивалю італійської пісні була відроджена в однойменному місті Санремо через два роки, але на відміну від тосканського досвіду проведення цього заходу, було вирішено провести подію в зимовий «мертвий сезон» (близько лютого), заради збільшення відвідуваності, коли морський туризм був майже відсутній.

Передумовою до цього стала зустріч Анджело Ніколи Амато, тодішнього директора з розваг та заходів в Казино «Санремо», з радіоведучим Анджело Ніццею, затятим відвідувачем муніципального казино, які вирішили створити захід музичного характеру. Для цього, Ніцца вирішив домовитися з радіокомпанією EIAR в Турині, а Амато поїхав в Мілан, щоб повідомити компаніям звукозапису про свій намір та переконати їх запросити своїх виконавців.

29 січня 1951 року відкрився перший сезон фестивалю «Санремо», його ведучим став Нунціо Філоґамо, відомий своїми радіовітаннями «близьких та далеких друзів». У цьому сезоні взяло участь усього троє виконавців: Нілла Піцці, Duo Fasano та Акілле Тольяні. Вони виконали 20 до того невиданих пісень. Сезон був сприйнятий дуже прохолодно пресою та музичними критиками, а також глядачами, які постійно їли та розмовляли під час виступів. Однак, виграла Нілла Піцці з піснею «Grazie dei fiori».[6]

Другий сезон, окрім змін у музичному плані, мав більший успіх, на відміну від попереднього, серед авторів та музичних видавців.[7] Кількість учасників зросла до 5, але, як і рік перед тим, перемогла Нілла Піцці з серенадою «Vola colomba». Окрім цього вона посіла друге місце з піснею «Papaveri e papere» та третє з «Una donna prega». Такий результат більше ніколи не повторився в історії фестивалю.[8][9]

 
Доменіко Модуньйо під час виступу на «Санремо» 1958 року

Протягом сезону 1953 року відбулась перша суттєва зміна в регламенті фестивалю: для кожного виступу було введено обов'язкове подвійне виконання пісень під два різні оркестри, «класичного» типу (диригентом якого того року був Чініко Анджеліні) і «більш сучасного» типу (яким керував Армандо Тровайолі).[7][10]

П'ятий «Санремо» 1955 року став першим сезоном, який транслювався на телеканалі Rai 1, а його фінал демонструвався у телемережі «Євробачення».[11] 1956 року у фестивалі взяло участь шестеро виконавців, яких відібрали серед 6656 до того нікому не відомих кандидатів.[12] Того ж року з'явився перший сезон Пісенного конкурсу «Євробачення», основою до створення якого став фестиваль «Санремо». В ньому від Італії виступила переможниця «Санремо» того року, Франка Раймонді, а також Тоніна Торріеллі, що посів на фестивалі друге місце.[13].

У перші роки фестивалю домінувала традиційна італійська пісня, що мало цінувалася на той час серед слухачів, текст якої, на думку оглядачів, «ні на міліметр не відходив від лінії „Бог-Батьківщина-Родина“».[14][15][16] Однак вже з піснею «Papaveri e papere» (яка сьогодні вважається «тонким висміюванням» Християнсько-демократичної партії та водночас натяком на притиск, якого зазнавали жінки у той час), а потім з піснею «Canzone da due soldi» Катіни Раньєрі, стали з'являтися тексти, які виділялися з загальної маси своєю «веселістю».[17][18][12] Проте лише 1958 року, коли переміг Доменіко Модуньйо зі своїм хітом «Nel blu dipinto di blu», яку виконав в дуеті з Джонні Дореллі, настало «нове життя» для фестивалю та італійської естради: почали виступати автори-виконаці.[19][20] Це було закріплено 1960 року перемогою Ренато Рашеля, який виконав пісню «Romantica» в дуеті з Тоні Далларою.[21]

Прорив 1960-х та занепад 1970-х років ред.

 
Виступ Тоні Даллари на «Санремо» 1960 року

1960-ті роки розпочались раптовою спробою італійської спілки авторів та видавців (SIAE) заборонити своїм представникам брати участь в сезоні «Санремо» 1961 року, однак це рішення не було схвалене.[22] В наступні роки відбувся початок так званої «ери Бонджорно» (названої на честь ведучого Майка Бонджорно, що вів фестиваль з 1963 по 1967 роки), на сцені дебютували так звані «виконавці-крикуни», в числі яких були Міна (щоправда, після розчарування, якого вона зазнала 1961 року через те, що не потрапила у трійку найкращих, співачка вирішила більше ніколи не брати участі у фестивалі), Адріано Челентано та Боббі Соло, i автори-виконавці на кшталт Джино Паолі та Умберто Бінді, а також біт-ансамблі (яких, на думку оглядачів, на фестивалі скоріше «терпіли ніж підтримували», у тому числі й через організаційні проблеми).[23][24][25][26][27][28] Цього періоду на фестивалі перемагала здебільшого мелодійна музика: найголовнішу перемогу цього часу отримала Джильйола Чінкветті, що 1964 року виступила з піснею «Non ho l'età», з якою вона того ж року також перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення».[29] Також 1964 року до участі допустили зарубіжних викнонавців (серед яких Пол Анка, Джин Пітні, Бен Кінг і Антоніо Прієто): нове правило, задумане як змагання італійських та зарубіжних співаків, насамперед мало на меті як наповнити місцеву легку музику новими виконавцями, так і розришити італійську музичну продукцію.[30][31] Однак, від такої іновації відмовились 1966 року.[32]

Цього часу на сцені «Казино» почали з'являтися пісні з протестними темами: під час сезону 1966 року, Адріано Челентано презентував пісню «Il ragazzo della via Gluck», яку відразу ж було знято зі змагання; наступного року, натяки на протест були в піснях «La rivoluzione» виконавця Джанні Петтенаті та «Proposta» гурту «I Giganti».

Фестиваль 1967 року став примітним насамперед самогубством автора-виконавця Луїджі Тенко, чия пісня «Ciao amore, ciao» (яку він виконав в дуеті з Далідою; тема самої пісні торкалася Італії, яка, попри економічне диво, ще не повністю позбулась бідності) була виключена з фіналу.[33][34][35] Смертю Тенко, про яку під час фестивалю ведучий Майк Бонджорно майже нічого не сказав, ім'я цього виконавця навіть опустили, закінчився «золотий етап» «Санремо» й почався «новий період», який характеризувався істотними змінами не лише в країні-Італії, але й на самому фестивалі.[36]

Сезон «Санремо» 1968 року відзначився «найбільшою спробою виконавців легкої музики донести свої слова до публіки», вперше того року фестиваль вів Піппо Баудо, а перемогу здобув Серджо Ендріго (що, на думку оглядачів, стало не лише доказом успіху авторів-виконавців на музичному ринку, а також своєрідною «компенсацією» фестивалю за випадок з Тенко).[37][23][38][39] Окрім цього того року дебютували такі виконавці, як Фаусто Леалі, Аль Бано та Массімо Раньєрі, які відзначилися тим, що в їх образі тогочасна молода публіка «впізнавала себе».[40]

 
Перемога Адріано Челентано і Клаудії Морі на «Санремо» 1970 року

Сезони 1969-го (в якому перемогли Іва Дзаніккі та Боббі Соло з піснею «Zingar»), 1970-го (в якому перемогли Адріано Челентано та Клаудія Морі з піснею «Chi non lavora non fa l'amore») та 1971-го року (в якому перемогли Нада та Нікола Ді Барі з піснею «Il cuore è uno zingaro»), як і хіти Лучо Далли («4/3/1943» 1971 року та «Piazza Grande» 1972 року) і Роберто Веккйоні («L'uomo che si gioca il cielo a dadi» 1973 року) на думку оглядачів «не повною мірою унаочнили кризу фестивалю», у якого відтоді почався «період занепаду».[41][42][43][44] Починаючи з 1973 року, компанія RAI вирішила транслювати лише фінальний вечір фестивалю, а в широко розрекламованій телемережі «Євробачення» Італія опинилася в одному рядку серед «відсталих країн», розташованих на сході та заході Європи: у 1973 році крім СРСР та країн країн Східного блоку до мережі приєдналися Туреччина, Кіпр, Іспанія та Португалія, в яких на той час ще існували фашистські режими. За відгуками критиків, з музичної точки зору «Санремо» поступово «скочувався на шлях еротики й порнографії», таким чином фестиваль став «тріумфом грудей і стегон» та пісень, які «спиралися на ті самі дражливі стереотипи целулоїдної еротики», через які сезон 1975 року «став найневдалішим і, якщо можна так сказати, продемонстрував позбавлений смаку розрив між реальністю і її репрезентацією».[45][46][47] Однак, попри це, цього періоду в рамках фестивалю відбулася низка експериментів. 1974 року взяли участь 28 виконавців, поділених на дві групи — 14 «великих» (які відразу допускалися до фіналу) та 14 «нових», які боролись за чотири останні вільні місця. 1976 року виконавців поділили на п'ять груп, у кожній з яких було два «головних» учасника, які автоматично кваліфікувалися до фіналу, а також вперше скасували оркестр (замінений звичайним музичним супроводом). Наступного року скасували відсів учасників і групи, оскільки в конкурсі брало участь всього 12 пісень, але вже 1978 року відновили поділ на категорії («солісти», «гурти» та «автори-виконавці»), переможці яких потім змагались за головний титул.[48] Окрім цього, фестиваль переїхав з «Казино», яке закрилось на ремонт, до Театру «Арістон».[49]

Реванш 1980-х років ред.

 
Роберто Беніньї, Тото Кутуньйо і Олімпія Карлізі на «Санремо» 1980 року

Сезон 1980 року став першою ознакою щодо припинення тенденції падіння рейтингів фестивалю, він відзначився такими нововведеннями: ведучі, якими були Клаудіо Чеккетто, Роберто Беніньї та Олімпія Карлізі, вперше виконували роль не просто «оголошувача», а «головного героя розповіді»; крім того було відновлено поділ на дві категорії виконавців — «нові італійські пропозицій» (які змагалися за 8 місць у фіналі) й «великі італійські та зарубіжні виконавці» (у цю категорію входило 18 пісень, які відразу кваліфікувалися до фіналу), а також знову скасували оркестр на користь записаної музики (протягом 1980-х років були навіть випадки, коли виконавці виступали під фонограму).[50]

Підвищення рейтингів «Санремо» призвело до того, медіакорпорація RAI вирішила «повернути право володіння» фестивалем і розпочати його «реструктуризацію», кульмінація якої припала на так звану «першу епоху ведучого Піппо Баудо» (1984—1987): за нього фестиваль здобув колишню популярність серед телеглядача, нововведеннями стало — більше «висвітлення новин та поточних події на сцені „Арістон“» й поява 1984 року нового конкурсу для «нових італійських пропозицій», що включав в себе відбір з видаленням, тоді як для категорії «чемпіонів» це не передбачалося.[51] Окрім цього, 1982 року було створено «Премію критики», яка «офіційно зафіксувала існування розриву» між музичними смаками публіки та журі.[52]

 
«Ricchi e Poveri» на «Санремо» 1985 року

Сезон 1986 року відзначився насамперед тим, що вперше в ролі головної ведучої стала жінка, Лоретта Годжі, але попри «перезапуск» фестивалю, багато виконавців, які з'явились на італійській естраді протягом 1970-х років, відмовились брати у ньому участь, обмежуючись лише виступом як гостей, або (рідше) авторами пісень. Найактивнішими стали виконавці, які стали відомими наприкінці 1960-х років і на початку 1970-х років (Іва Дзаніккі, Пеппіно ді Капрі, Боббі Соло, Фред Бонджусто), й ті, чия кар'єра потребувала «перезавантаження» (Лоредана Берте, Альберто Камеріні, Донателла Ретторе, Алан Сорренті, Ренато Дзеро, Анна Окса, Манго, Раф), або які назажди пов'язали своє ім'я з фестивалем (гурт «Matia Bazar», співачка Фйордалізо, Рікардо Фольї).

За винятком Аліче з піснею «Per Elisa» (з якою вона виграла сезон 1981 року), Тіціани Рівале з піснею «Sarà quel che sarà» Тіціани Рівале (з якою вона виграла сезон 1983 року) та Ероса Рамаццотті з піснею «Adesso tu di» (з якою він виграв сезон 1986 року, після перемоги 1984 року в «нових пропозиціях» з піснею «Terra promessa»), протягом 1980-х років «Санремо» обмежився нагородженням співаків, які вже були лауреатами інших конкурсів та мали вже значні здобутки, таким чином перемога на фестивалі стала для таких виконавців своєрідною «премією за [вдалу] кар'єру». Таким чином, народне голосування (здійснене через «Totip») віддало перемогу Аль Бано і Роміні Павер в сезоні 1984 року, гурту «Ricchi e Poveri» в сезоні 1985 року, Еросу Рамаццотті в сезоні 1986 року, тріо Моранді-Руджері-Тоцці в сезоні 1987 року, Массімо Раньєрі в сезоні 1988 року та Анні Оксі і Фаусто Леалі в сезоні 1989 року. Повернення на фестиваль народного журі також не змінило цю ситуацію: 1990 року перше місце дісталось гурту «Pooh», а наступного — Ріккардо Коччанте.[53]

Тим не менш, «Санремо» послужив стартом для багатьох співаків, які потім, ставши відомими, назавжди припинили виступати на ньому: це було у випадку з Еросом Рамаццотті, Васко Россі, Джованотті, Фіореллою Манноєю та Дзуккеро, що принесли на сцену фестивалю «нове звучання» й «нові теми», але були викинуті з його турнірної таблиці (тим самим отримавши ще більшу прихільність публіки, яка більше звертала увагу на якість музики).[54]

 
Ведучі Габріелла Карлуччі і Джонні Дореллі на «Санремо» 1990 року

Успіх 1990-х років ред.

1990-ті роки анонсували «повернення „Санремо“», фестиваль став постійним своєрідним «місцем зустрічі» італійського суспільства (заставка сезонів 1995 та 1996 років, «Perché Sanremo è Sanremo», стала своєрідним неформальним лозунгом події): 1990 року повернули народне журі, оркестр, до змагань допустили зарубіжних виконавців, через два роки після цього ведучим знову став Піппо Баудо (він також отримав посаду артистичного директора фестивалю), окрім цього ввели відбірковий тур серед «великих виконавців», через що, на відміну від попередніх років, представники італійської естради останнього тридцятиріччя зазнавали поразки на користь «нових голосів», таких як Лаура Паузіні (переможиця сезону 1993 року в категорії «молодих виконаців» й володарка третього місця наступного року серед «чемпіонів»), Б'яджо Антоначчі, Андреа Бочеллі та Джорджа (переможиця сезону 1995 року).[55][56][57]

1997 року переможцем фестивалю став гурт «Jalisse» з піснею «Fiumi di parole», це була остання участь Італії на «Євробаченні» у XX столітті. На таке рішення вплинуло те, що дует, який вважався фаворитом не лише у себе на батьківщині, але й за кордоном, посів лише четверте місце, через що Італія оголосила бойкот цьому конкурсу. Існує версія й про таємний саботаж з боку компанії RAI, якій прийшлося б взяти на себе небажані витрати з організації проведення наступного сезону «Євробачення» у разі перемоги.

Задля спроби «омолодити» італійську пісню, з 1995 року на фестивалі було гарантовано доступ до фіналу категорії «чемпіонів» тим, хто посів перші місця у категорії «молодих виконавців»: того року це спрацювало у випадку зі співачкою Джорджею, а протягом наступних років такий механізм сприяв «розкрутці» й низки інших виконавців (наприклад, «Jalisse», переможці сезону 1997 року, та Анналіза Мінетті, переможиця сезону 1998 року), які надалі не отримали популярності й були забуті публікою. Іншим прикладом невдалості цього механізму стало й те, що жодна з пісень, виконаних під час сезону 1998 року, не потрапила до сотні найпродаваніших синглів Італії.[58]

Зміни 2000-х років ред.

 
Аріза на «Санремо» 2009 року

Через невдалу ідею щодо «омолодження» італійської пісні, у 1999 році «Санремо» відкрився для «незалежної музики» на взаємовигідних умовах: оскільки фестиваль знову набував авторитету, а «незалежна музика» користувалась санремівською публічністю, задля кращих результатів продажів.[59] Проте це не зупинило зниження рейтингу телеперегляду фестивалю у першій половині 2000-х років, яке досягло піку 2004 року (Тоні Реніс був артистичним директором, а Сімона Вентура — ведучою), коли вперше програма-конкурент (четвертий сезон «Великого брата») випередила фестиваль за кількістю переглядів, чому також сприяло бойкотування італійських лейблів та музичний мітинг, організований того року в Мантуї.[60][61] Період спаду рейтингу фестивалю завершився 2007 року, коли серед чемпіонів переміг Сімоне Крістіккі з піснею «Ti regalerò una rosa», а серед молодих виконавців — Фабріціо Моро з піснею «Pensa».[62]

Попри падіння переглядів та скандалів, сцена фестивалю «Санремо» закріпилася в перших роках XXI століття як спосіб розкрутки або перезапуску кар'єри для таких виконавців, як Дольченера (одна з переможниць відбору «Destinazione Sanremo» 2002 року), Серджо Каммар'єре (який посів третє місце в сезоні 2003 року), Повіа (переможець сезону 2006 року), Франческо Ренга (колишній участник гурту «Timoria» та переможець сезону 2005 року), Джо Ді Тонно та Лола Понсе (переможці сезону 2008 року), Трікаріко (лауреат «Премії критики» сезону 2008 року), Аріза (переможниця «SanremoLab» 2008 року та категорії «Нові пропозиції» сезонів 2009 і 2014 років), Паоло Менегуцці, Ірене Форначарі та гурт «Sonohra».[63]

Починаючи з 2009 року, перемогою Марко Карті (який виграв пісенний конкурс «Amici» 2008 року), було анонсоване «з'єднання нових „майдачників“ віртуальної пісні», таких як «Amici» або «X Factor», з «матір'ю всіх етапів італійської пісні», фестивалем «Санремо». Це з'єднання було підтверждене 2010 року перемогою Валеріо Скану (фіналіста конкурсу «Amici» 2009 року), а також участю виконавців, розкручених завдяки талант-шоу, такими як Джузі Феррері (фіналістка конкурсу «X Factor» 2008 року), Noemi (яка брала участь на «X Factor» 2009 року та посіла третє містє на «Санремо» 2012 року), Марко Менгоні (переможець «X Factor» 2010 року і «Санремо» 2013 року), Емма Марроне (переможниця «Amici» 2010 року та «Санремо» 2010 року),[64][65] Анналіза (стала фіналісткою «Amici» 2011 року й посіла третє місце на «Санремо» 2018 року), Франческа Мік'єлін (стала переможницею «X Factor» 2012 року й посідала другі місця на «Санремо» 2016 і 2021 років) й інші.[66] Винятком у цьому сценарії стали дві виконавиці, Маліка Аян (переможниця в категорії «Молоді виконавці» 2009 року) та Ніна Дзіллі (лауреатка «Премії критики» в категорії «Нове покоління» 2010 року).[67]

Починаючи з 2011 року, фестиваль «Санремо» знову став слугувати «механізмом» відбору представника від Італії на «Євробачення»:[68] зокрема, 2015 року було офіційно встановлено регламентом, що переможець італійського фестивалю їде преставляти Італію на «Євробаченні», якщо він сам від цього не відмовиться.[69]

Перезапуск 2010-х років ред.

 
Сцена «Санремо» 2012 року

Під художнім керівництвом Фабіо Фаціо у сезонах 2013 та 2014 років кількість артистів із талант-шоу значно скоротилася на користь представників «менш типових» для «Санремо» музичних жанрів, включаючи гурт «The Bloody Beetroots» (електронна музика), Джуліано Палму (ска), гурт «Perturbazione» (інді-рок). Хоча сезони, які керував та вів Фабіо Фаціо, не мали успіху з точки зору телерейтингів, вони стали попередником нової системи стилістичного відбору пісень, який був закріплений у наступних сезонах фестивалю.

Під час сезонів 2015, 2016 та 2017 років, ведучим та директором яких був Карло Конті, радіо стало привілейованим критерієм відбору пісень до «Санремо», що порушило парадигму, згідно з якою до цього моменту здебільшого на фестиваль відбиралися любовні балади.[70] Під час сезону 2015 року «Санремо» остаточно був пов'язаний з пісенним конкурсом «Євробачення», оскільки його регламент встановлював, що пісня-переможець фестивалю автоматично стає предстаницею Італії на цьому європейському конкурсі вокалістів, якщо її виконавець не відмовляється від цього.[71]

Про успіх та високий рівень організації цих сезонів свідчив й той факт, що учасники молодіжної категорії: зокрема, троє з чотирьох фіналістів сезону 2016 року отримали перемогу протягом наступних років — Франческо Габбані (переможець фестивалю 2017 року), Ермаль Мета (2018) та Махмуд (2019).[70]

У наступних сезонах 2018 та 2019 років, які вів Клаудіо Бальйоні, пісні видалялися протягом відбіркового туру самими виконавцями. Максимальну тривалість пісень також було збільшено з трьох з половиною хвилин до чотирьох, що також позитивно вплинуло на якість пісень фестивалю. Перемога Махмуда у сезоні 2019 року з піснею «Soldi» стала ознакою явного розриву з минулою концепцією фестивалю, оскільки вона належить до жанру урбан, який до цього часу не відбирався на «Санремо».[70] Таким чином ще більше «зближуючись» з публікою, фестиваль привертав ще й увагу компаній звукозапису, які користувалися можливістю розширити аудиторію шанувальників певних співаків. Згодом Махмуд посів друге місце на «Євробаченні» 2019 року з тією ж піснею й здобув міжнародну популярність.

2020-ті роки ред.

Починаючи з 2020 року «Санремо» керує та веде Амадей, якому у цій справі вдалося досягти хороших результатів з погляду телерейтингів фестивалю. Сезон «Санремо» 2021 року був відзначений пандемією COVID-19 через що під час проведення фестивалю в перші місяці 2021 року діяли карантинні обмеження. Фестиваль вперше у своїй історії проходив без публіки в Театрі «Арістон»; при цьому захід проходив цілком у березні, а саме з 2 по 6, як це вже було 2004 року. Попри труднощі проведення та явно нижчі рейтинги переглядів порівняно з попереднім роком, на фестивалі вперше побачив свій тріумф рок-гурт «Måneskin», який з хардроковою піснею «Zitti e buona» окрім цього виграв пісенний конкурс «Євробачення 2021», отримавши міжнародний успіх.[72]

Сезон «Санремо» 2022 року, що характеризувався рекордною аудиторією, був відзначений перемогою пісні «Brividi», яку виконав Бланко у парі з Махмудом, що вже перемагав під час сезону фестивалю 2019 року. Таким чином, перемога дозволила дуету представити Італію на пісенному конкурсі «Євробачення 2022», що проходив в Турині.[73]

Хронологія ред.

У цьому переліку показані зміни та нововведення до регламенту фестивалю «Санремо» за роками:

  • 1951 — перший сезон. Йде змагання двадцяти пісень від трьох виконавців — Нілла Піцці, Акілле Тольяні та Duo Fasano;
  • 1952 — співачка Нілла Піцці отримує всі перші три місця фестивалю, відповідно з піснями «Vola colomba», «Papaveri e papere» та «Una donna prega». Це єдиний випадок в історії фестивалю;
  • 1953 — для кожної пісні вводиться подвійне виконання та оркестрове акомпанування. Такий формат триватиме до 1971 року, за винятком сезону 1956 року, а також (хоч у трохи іншому вигляді) протягом сезонів 1990 та 1991 років;
  • 1955 — фестиваль «Санремо» вперше транслюється по телебаченню;
  • 1956 — телерадіокомпанія RAI відбирає виконавців на фестиваль через конкурс «Нові голоси», який було введено рік до того; з 6646-ти надісланих кандидатур було вибрано лише шість виконавців. Також того року вперше відбувся пісенний конкурс «Євробачення», де виконавець від Італії, відбирався серед учасників «Санремо». Окрім цього, до 1966 року, як і у 1972, 1997, 2013, 2015, 2017, 2018 та 2019 роках, на «Євробаченні» звучала пісня, яка перемогла на «Санремо»;
  • 1958 — перша трансляція «Євробачення»;
  • 1961 — остаточний порядок учасників визначається через «Enalotto» та оголошується через тиждень після фіналу;
  • 1964 — цього сезону, як і наступного року, виступи проходили парами — запрошувався один із всесвітньо відомих виконавців, який, за деякими винятками, міг співати італійською. Починаючи з цього року, окрім 1975-го, відбірковою комісією спочатку вибиралися виконавці для фестивалю, а потім, пісні для них. До цього, спочатку вибиралися пісні, а потім, виконвці для них;
  • 1965 — останній сезон, у якому італійські виконавці могли виконувати більше, ніж одну пісню, тим часом як зарубіжні виконавці мали таку можливість ще два наступні роки;
  • 1967 — самогубство одного з учасників, Луїджі Тенко, не допущеного до фіналу;
  • 1968 — починаючи з цього року, кожний виконавець (як італійський, так і зарубіжний) може брати участь лише з однією піснею;
  • 1972 — відновлення правила, щодо єдиного виконання кожної пісні;
  • 1973 — перший сезон фестивалю, знятий кольоровими камерами для зарубіжного телебачення — в Італії «Санремо» транслювався в чорно-білому форматі до 1977 року, коли на ринку з'явилися апарати, які ловили кольоровий сигнал. З цього року по 1980-й компанія RAI транслює по телебаченню лише вечір фіналу, а попередні випуски фестивалю транслювалися тільки по радіо;
  • 1974 — вперше виконавці поділяються на «великих», які допускаються у фінал, та «нових», для яких вводиться додаткове голосування;
  • 1976 — вперше пісні виконуються під фонограму, попри наявність оркестру; це останній сезон, що проводився в Казино «Санремо»;
  • 1977 — фестиваль перенесено до Театру «Арістон». Перший сезон, що транслюється в кольоровому форматі також в Італії через систему PAL;
  • 1978 — RAI транслює лише фінал фестивалю, по радіо і по телебаченню;
  • 1980 — скасовується оркестр. Усі виконавці виступають під фонограму;
  • 1981 — цього сезону, й наступних трьох, допускається участь принаймні однієї пісні повністю іноземною мовою, за умови, що хоча б один з авторів — італієць. RAI знову транслює весь фестиваль по телебаченню;
  • 1982 — вводиться «Премія критики»;
  • 1984 — вперше «великі італійці» та «іноземці», голосування за яких проходило в рамках конкурсу «Totip», являли собою окрему категорію від «нових італійських пропозицій», рейтинг яких визначали за допомогою соцопитувань. Крім того, цього та наступного сезонів всі виступи проходили повністю під фонограму;
  • 1986 — вперше головною ведучою фестивалю стала жінка, Лоретта Годжі; відновлюється живе виконання пісень під раніше записану мінусівку;
  • 1987 — перший сезон, під час якого використана нова система обліку даних прослуховування «Auditel». Цей сезон на сьогоднішній день є найпопулярнішим за всю історію фестивалю;
  • 1989 — між категорією найпопулярніших артистів, під назвою «чемпіони», і категорією «новачків» (цього року мала назву «нові») — з'являється категорія «виникаючі», яка існувала лише цього сезону;
  • 1990 — повертається живий оркестр та народне журі для всіх співаків. З 1977 року це перший фестиваль, проведений не в Театрі «Арістон», який закрився на ремонт, а у павільйоні Квіткового ринку, який отримав назву «Палафйорі» (не плутати з тим ринком, що знаходиться в центрі міста Санремо, з часу відновлення старого Квіткового ринку), в місцевості Валле Армеа, що в комуні Санремо;
  • 1991 — фестиваль повертається до Театру «Арістон»;
  • 1992 — цього та наступного сезону для «чемпіонів» відновлюється відбірковий тур у фіналі;
  • 1994 — RAI знову займається організацією фестивалю;
  • 1996 — категорія «нові пропозиції» допускається до заключного вечору, який присвячується їй. З цього сезону «Премія критики» отримує ім'я Мії Мартіні, яка померла 1995 року.
  • 1997 — запроваджено «журі по якості», що складається з діячів індустрії розваг (такий формат буде до 2003 року, потім 2007 та 2008 років і знову з 2013 по 2019 роки). На фестивалі перемагає гурт «Jalisse», Італія не братиме участі в «Євробаченні» до 2011 року;
  • 1998 — виконавці, які посідають перші три місця серед «молодих», отримують право змагатися у фіналі з «чемпіонами». Співачка Анналіза Мінетті отримує перемогу в обох категоріях, цей рекорд досі залишається непобитим;
  • 2002 — відновлюється відбірковий тур «молодих», серед яких за фіналістів голосує журі;
  • 2004 — скасований поділ виконавців на категорії, вводиться СМС-голосування, вперше фестиваль поступається іншій програмі за кількістю переглядів;
  • 2005 — з'являється поділ на декілька категорій з відбірковим туром, переможці категорій змагаються за загальну перемогу, відновлюється мішане голосування між різними видами журі;
  • 2007 — відновлення поділу на лише дві кагорії — «чемпіони» та «молоді», причому тільки останні можуть вилучатися;
  • 2008 — вперше іноземна співачка, аргетинка Лола Понсе, виграє в категорії «чемпіонів» у дуеті з Джо Ді Тонно з піснею «Colpo di fulmine» (не рахуючи іноземців, які брали участь у фестивалі в роки подвійного виконання пісень). До сьогодні цей сезон фестивалю вважається найменш популярним;
  • 2009 — перший сезон, що транслюється в форматі 16:9 по цифровому телебаченню в італійських областях, які ловили такий сигнал, й у високій роздільній здатності в «експериментальних» областях. Завдяки телеголосуванню, глядачі могли повернути двох виконавців з шести вилучених (такий формат використовувався раніше у 1960-х роках);
  • 2010 — одне з місць серед «артистів» віддається переможцю талант-шоу «X Factor» як додаткова нагорода за перемогу;
  • 2011 — після 14 років, фестиваль знову служить відбором представника Італії на «Євробачення»;
  • 2012 — вперше «Санремо», а точніше його фінал, транслюється на сайті «Eurovision.tv», оскільки він затверджений як відбір на «Євробачення» (як і у 2013, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках), з коментарями в прямому ефірі й соцмережах «Facebook» та «Твіттер»;
  • 2013 — кожний співак із категорії «чемпіонів» виступає з двома піснями, лише одна з яких доходить до фіналу, таким чином, скасовується відбірковий тур для «чемпіонів». Вечір дуетів та основний вечір заходу об'єднуються в один вечір (четвертий), до «молодих» допускаються лише повнолітні виконавці. Скасовується журі соцопитуваннь та повертається «журі по якості»;
  • 2015 — відновлюється обмеження щодо виконання лише однієї пісні, як для «чемпіонів» (для яких також відновлюються відбірковий тур), так і для «молодих». За офіційним регламентом, починаючи з цього року, переможець у категорії «чемпіонів», має право представити Італію на «Євробаченні», якщо не відмовиться від цього;
  • 2016 — із п'яти пісень, вилучених в передостанній вечір, можна повернути одну через телеголосування (тільки для «чемпіонів»);
  • 2017 — число учасників у категорії «чемпіони» збільшується з 20-ти до 22-х;
  • 2018 — число учасників у категорії «чемпіони» знову зменшується до 20-ти, скасовуються відбірковий тур для обох категорій (всі учасники допускаються до фіналу), «вечір каверів» замінюється «вечером дуетів», на якому кожний співак виконує свою пісню разом з гостем на свій вибір;
  • 2019 — виконавці не поділяються на категорії, число учасників у категорії «чемпонів» збільшується з 20-ти до 24-х, з яких двоє учасників отримали право на участь у фестивалі як переможці «Sanremo Giovani 2018».
  • 2020 — число «великих» учасників знову зменшується до 22-ти, відновлюється категорія «нові пропозиції». З нагоди 70-річчя фестивалю, третій вечір, який називається «Санремо-70», присв'ячується перевиконанню учасниками деяких пісень, які потрапили в історію фестивалю «Санремо».
  • 2021 — число учасників у категорії «чемпіони» збільшуються до 26-ти. Третій вечір присв'ячений авторській пісні — учасники конкурсу переспівують пісні, що потрапили в історію музики. У зв'язку з пандемією вірусу COVID-19 на фестивалі вперше немає глядачів.
  • 2022 — відсутній поділ артистів на категорії, як це було під час сезону 2019 року. Кількість учасників зросла до 25, спочатку їх було 24, троє з них потрапили на фестиваль як переможці «Sanremo Giovani 2021». Вечір каверів, який у двох попередніх сезонах проходив у третій вечір, відбувається четвертого вечору й присвячується італійським та міжнародним хітам 1960-х, 1970-х, 1980-х і 1990-х років.

Сезони ред.

Сезон Рік Період Вечори Ведучий Художній керівник Місце
1 1951 29 — 31 січня 3 Нунціо Філогамо Джуліо Радзі Казино «Санремо»
2 1952 28 — 30 січня
3 1953 29 — 31 січня
4 1954 28 — 30 січня
5 1955 27 — 29 січня Армандо Підзо
6 1956 8 — 10 березня Фаусто Томмеї
7 1957 7 — 9 лютого Нунціо Філогамо
8 1958 30 січня — 1º лютого Джанні Агус Акілле Каяфа
9 1959 29 — 31 січня Енцо Тортора Едоардо Фоско
10 1960 28 — 30 січня Паоло Феррарі і Енцо Сампо Еціо Радаеллі
11 1961 26 січня — 6 лютого 4 Ліллі Лембо
12 1962 8 — 18 лютого Ренато Тальяні Джанні Равера
13 1963 7 — 9 лютого 3 Майк Бонджорно
14 1964 30 січня — 1º лютого
15 1965 28 — 30 січня
16 1966 27 — 29 січня
17 1967 26 — 28 січня
18 1968 1º — 3 лютого Піппо Баудо
19 1969 30 січня — 1º лютого Нуччо Коста Еціо Радаеллі
20 1970 26 — 28 лютого Джанні Равера і Еціо Радаеллі
21 1971 25 — 27 лютого Карло Джуффре і Ельза Мартінеллі
22 1972 24 — 26 лютого Майк Бонджорно Еліо Гіганте
23 1973 8 — 10 березня Вітторіо Сальветті
24 1974 7 — 9 березня Коррадо Джанні Равера, Вітторіо Сальветті і Еліо Гіганте
25 1975 27 лютого — 1º березня Майк Бонджорно Бруно Паллезі
26 1976 19 — 21 лютого Джанкарло Гвардабаззі Вітторіо Сальветті
27 1977 3 — 5 березня Майк Бонджорно Театр «Арістон»
28 1978 26 — 28 січня Марія Джованна Елмі
29 1979 11 — 13 січня Майк Бонджорно Джанні Равера
30 1980 7 — 9 лютого Клаудіо Чеккетто
31 1981 5 — 7 лютого
32 1982 28 — 30 січня
33 1983 3 — 5 лютого Андреа Джордана
34 1984 2 — 4 лютого Піппо Баудо
35 1985 7 — 9 лютого
36 1986 13 — 15 лютого Лоретта Годжі
37 1987 4 — 7 лютого 4 Піппо Баудо Марко Равера
38 1988 24 — 27 лютого Мігель Бозе і Габріелла Карлуччі
39 1989 21 — 25 лютого 5 Розіта Челентано, Паола Домінгвін, Денні Квін і Джанмарко Тоньяцці Адріано Арагодзіні
40 1990 28 лютого — 3 березня 4 Джонні Дореллі і Габріелла Карлуччі Новий квітковий ринок Буззани (Санремо)
41 1991 27 лютого — 2 березня Андреа Оккіпінті і Едвіж Фенек Театр «Арістон»
42 1992 26 — 29 лютого Піппо Баудо
43 1993 23 — 27 лютого
44 1994 23 — 26 лютого Піппо Баудо
45 1995 21 — 25 лютого 5
46 1996 20 — 24 лютого
47 1997 18 — 22 лютого Майк Бонджорно Піно Донаджо, Джорджо Мородер і Карла Вістаріні
48 1998 24 — 28 лютого Раймондо В'янелло Маріо Маффуччі
49 1999 23 — 27 лютого Фабіо Фаціо
50 2000 21 — 26 лютого
51 2001 26 лютого — 3 березня Раффаелла Карра
52 2002 5 — 9 березня Піппо Баудо Піппо Баудо
53 2003 4 — 8 березня
54 2004 2 — 6 березня Сімона Вентура Тоні Реніс
55 2005 1º — 5 березня Паоло Боноліс Паоло Боноліс[74]
56 2006 27 лютого — 4 березня Джорджо Панаріелло Джорджо Панаріелло[74]
57 2007 27 лютого — 3 березня Піппо Баудо Піппо Баудо
58 2008 25 лютого — 1º березня Піппо Баудо і П'єро К'ямбретті
59 2009 17 — 21 лютого Паоло Боноліс і Лука Лауренті Паоло Боноліс[74]
60 2010 16 — 20 лютого Антонелла Клерічі Джанмарко Мацці
61 2011 15 — 19 лютого Джанні Моранді
62 2012 14 — 18 лютого
63 2013 12 — 16 лютого Фабіо Фаціо і Лучана Літтідзетто Фабіо Фаціо
64 2014 18 — 22 лютого
65 2015 10 — 14 лютого Карло Конті Карло Конті
66 2016 9 — 13 лютого
67 2017 7 — 11 лютого Карло Конті і Марія Де Філіппі
68 2018 6 — 10 лютого Клаудіо Бальйоні, Мішель Хунцікер і П'єрфранческо Фавіно Клаудіо Бальйоні
69 2019 5 — 9 лютого Клаудіо Бальйоні, Клаудіо Бізіо і Вірджинія Раффаеле
70 2020 4 — 8 лютого Амадей і Фіорелло[75] Амадей
71 2021 2 — 6 березня
72 2022 1º — 5 лютого Амадей

Переможці ред.

Категорія «Чемпіони» ред.

Рік Переможці Друге місце Третє місце
Виконавець Пісня Виконавець Пісня Виконавець Пісня
1951 Нілла Піцці Grazie dei fiori Нілла Піцці і Акілле Тольяні La luna si veste d'argento Акілле Тольяні Serenata a nessuno
1952 Vola colomba Нілла Піцці Papaveri e papere Нілла Піцці Una donna prega
1953 Карла Боні і Фло Сендон'с Viale d'autunno Нілла Піцці і Тедді Рено Campanaro Акілле Тольяні і Тедді Рено Lasciami cantare una canzone
Джино Латілла і Джорджо Консоліні Vecchio scarpone
1954 Джорджо Консоліні і Джино Латілла Tutte le mamme Катіна Раньєрі і Акілле Тольяні Canzone da due soldi Джино Латілла і Франко Річчі ...e la barca tornò sola
1955 Клаудіо Вілла і Тулліо Пане Buongiorno tristezza Клаудіо Вілла і Тулліо Пане Il torrente Наталіно Отто і Trio Aurora Canto nella valle
1956 Франка Раймонді Aprite le finestre Тоніна Торр'єллі Amami se vuoi Лучана Гонзалес La vita è un paradiso di bugie
1957 Клаудіо Вілла і Нунціо Галло Corde della mia chitarra Клаудіо Вілла і Джорджо Консоліні Usignolo Джино Латілла e Тоніна Торр'єллі Scusami
1958 Доменіко Модуньйо і Джонні Дореллі Nel blu dipinto di blu Нілла Піцці і Тоніна Торр'єллі L'edera Джино Латілла і Нілла Піцці Amare un'altra
1959 Piove (ciao ciao bambina) Артуро Теста і Джино Латілла Io sono il vento Тедді Рено і Акілле Тольяні Conoscerti
1960 Тоні Даллара і Ренато Рашел Romantica Доменіко Модуньйо і Тедді Рено Libero Вілма Де Анджеліс і Джо Сантьєрі Quando vien la sera
1961 Бетті Куртіс і Лучано Тайолі Al di là Адріано Челентано і Літтл Тоні 24 mila baci Мільва і Джино Латілла Il mare nel cassetto
1962 Доменіко Модуньйо і Клаудіо Вілла Addio… addio Серджо Бруні і Мільва Tango italiano Серджо Бруні і Ернесто Боніно Gondolì gondolà
1963 Тоні Реніс і Еміліо Періколі Uno per tutte Клаудіо Вілла і Євгенія Фолігатті Amor mon amour my love Піно Донаджо і Кокі Мадзетті Giovane giovane
1964 Джильйола Чінкветті і Патріція Карлі Non ho l'età (per amarti) Рівні заслуги від другої до одинадцятої позиції
1965 Боббі Соло і The New Christy Minstrels Se piangi se ridi
1966 Доменіко Модуньйо і Джильйола Чінкветті Dio come ti amo Катеріна Казеллі і Джин Пітні Nessuno mi può giudicare Вілма Гойч і Les Surfs In un fiore
1967 Клаудіо Вілла і Іва Заніккі Non pensare a me Аннаріта Спіначі і Les Surfs Quando dico che ti amo I Giganti і The Bachelors Proposta
1968 Серджо Ендріго і Роберто Карлос Canzone per te Орнелла Ваноні і Маріса Саннія Casa bianca Адріано Челентано і Мільва Canzone
1969 Боббі Соло і Іва Заніккі Zingara Серджо Ендріго і Мері Гопкін Lontano dagli occhi Дон Бакі і Мільва Un sorriso
1970 Адріано Челентано і Клаудія Морі Chi non lavora non fa l'amore Нікола Ді Барі і Ricchi e Poveri La prima cosa bella Серджо Ендріго і Іва Заніккі L'arca di Noè
1971 Nada і Нікола Ді Барі Il cuore è uno zingaro Ricchi e Poveri і Хосе Фелічіано Che sarà Лучо Далла і Equipe 84 4/3/1943
1972 Нікола Ді Барі I giorni dell'arcobaleno Пеппіно Гальярді Come le viole Nada Re di denari
1973 Пеппіно ді Капрі Un grande amore e niente più Пеппіно Гальярді Come un ragazzino Мільва Da troppo tempo
1974 Іва Заніккі Ciao cara come stai? Доменіко Модуньйо Questa è la mia vita Ор'єтта Берті Occhi rossi
1975 Джильда Ragazza del sud Анджела Луче Ipocrisia Розанна Фрателло Va speranza va
1976 Пеппіно ді Капрі Non lo faccio più Wess і Дора Гедзі Come stai, con chi sei Сандро Джакоббе Gli occhi di tua madre
Albatros Volo AZ 504
1977 Homo Sapiens Bella da morire Collage Tu mi rubi l'anima Santo California Monica
1978 Matia Bazar ...e dirsi ciao Анна Окса Un'emozione da poco Ріно Гаетано Gianna
1979 Міно Верньягі Amare Енцо Карелла Barbara Camaleonti Quell'attimo in più
1980 Тото Кутуньйо Solo noi Енцо Малепаззо Ti voglio bene Пупо Su di noi
1981 Аліче Per Elisa Лоретта Годжі Maledetta primavera Даріо Бальдан Бембо Tu cosa fai stasera
1982 Ріккардо Фольї Storie di tutti i giorni Аль Бано і Роміна Павер Felicità Drupi Soli
1983 Тіціана Рівале Sarà quel che sarà Донателла Мілані Volevo dirti Дорі Гедзі Margherita non lo sa
1984 Аль Бано і Роміна Павер Ci sarà Тото Кутуньйо Serenata Крістіан Cara
1985 Ricchi e Poveri Se m'innamoro Луїс Міґель Noi ragazzi di oggi Джильйола Чінкветті Chiamalo amore
1986 Ерос Рамаццотті Adesso tu Ренцо Арборе Il clarinetto Марчелла Белла Senza un briciolo di testa
1987 Джанні Моранді, Енріко Руджері і Умберто Тоцці Si può dare di più Тото Кутуньйо Figli Аль Бано і Роміна Павер Nostalgia canaglia
1988 Массімо Раньєрі Perdere l'amore Emozioni Лука Барбаросса L'amore rubato
1989 Анна Окса і Фаусто Леалі Ti lascerò Le mamme Аль Бано і Роміна Павер Cara terra mia
1990 Pooh Uomini soli Gli amori М'єтта і Амедео Мінґі Vattene amore
1991 Ріккардо Коччанте Se stiamo insieme Ренато Дзеро Spalle al muro Марко Мазіні Perché lo fai
1992 Лука Барбаросса Portami a ballare Міа Мартіні Gli uomini non cambiano Паоло Валлезі La forza della vita
1993 Енріко Руджері Mistero Крістіано Де Андре Dietro la porta Роззана Казале і Грація Ді Мікеле Gli amori diversi
1994 Алеандро Бальді Passerà Джорджо Фалетті Signor tenente Лаура Паузіні Strani amori
1995 Джорджа Come saprei Джанні Моранді і Барбара Кола In amore Івана Спанья Gente come noi
1996 Рон і Тоска Vorrei incontrarti fra cent'anni Elio e le Storie Tese La terra dei cachi Джорджа Strano il mio destino
1997 Jalisse Fiumi di parole Анна Окса Storie Сірія Sei tu
1998 Анналіза Мінетті Senza te o con te Антонелла Рудж'єро Amore lontanissimo Ліза Sempre
1999 Анна Окса Senza pietà Non ti dimentico (Se non ci fossero le nuvole) Маріелла Нава Così è la vita
2000 Piccola Orchestra Avion Travel Sentimento Ірен Гранді La tua ragazza sempre Джанні Моранді Innamorato
2001 Еліза Luce (tramonti a nord est) Джорджа Di sole e d'azzurro Matia Bazar Questa nostra grande storia d'amore
2002 Matia Bazar Messaggio d'amore Алексія Dimmi come... Джино Паолі Un altro amore
2003 Алексія Per dire di no Алекс Брітті 7000 caffè Серджо Каммар'єре Tutto quello che un uomo
2004 Марко Мазіні L'uomo volante Маріо Розіні Sei la vita mia Лінда Aria, sole, terra e mare
2005 Франческо Ренга Angelo Тото Кутуньйо і Анналіза Мінетті Come noi nessuno al mondo Антонелла Рудж'єро Echi d'infinito
2006 Повіа Vorrei avere il becco Nomadi Dove si va Anna Tatangelo Essere una donna
2007 Сімоне Крістіккі Ti regalerò una rosa Аль Бано Nel perdono П'єро Мадзоккетті Schiavo d'amore
2008 Джіо Ді Тонно і Лола Понче Colpo di fulmine Анна Татанджело Il mio amico Фабріціо Моро Eppure mi hai cambiato la vita
2009 Марко Карта La forza mia Повіа Luca era gay Сал да Вінчі Non riesco a farti innamorare
2010 Валеріо Скану Per tutte le volte che… Пупо, Емануеле Філіберто ді Савоя і Лука Канонічі Italia amore mio Марко Менгоні Credimi ancora
2011 Роберто Веккйоні Chiamami ancora amore Modà і Емма Arriverà Аль Бано Amanda è libera
2012 Емма Non è l'inferno Аріза La notte Noemi Sono solo parole
2013 Марко Менгоні L'essenziale Elio e le Storie Tese La canzone mononota Modà Se si potesse non morire
2014 Аріза Controvento Рафаель Гуалацці і The Bloody Beetroots Liberi o no Ренцо Рубіно Ora
2015 Il Volo Grande amore Nek Fatti avanti amore Маліка Аяне Adesso e qui (nostalgico presente)
2016 Stadio Un giorno mi dirai Франческа Мік'єлін Nessun grado di separazione Джованні Каччамо і Дебора Юрато Via da qui
2017 Франческо Габбані Occidentali's Karma Фіорелла Манноя Che sia benedetta Ермаль Мета Vietato morire
2018 Ермаль Мета і Фабріціо Моро Non mi avete fatto niente Lo Stato Sociale Una vita in vacanza Анналіза Il mondo prima di te
2019 Махмуд Soldi Ultimo I tuoi particolari Il Volo Musica che resta
2020 Діодато Fai rumore Франческо Габбані Viceversa Pinguini Tattici Nucleari Ringo Starr
2021 Måneskin Zitti e buoni Франческа Мік'єлін і Fedez Chiamami per nome Ермаль Мета Un milione di cose da dirti
2022 Махмуд і Бланко Brividi Еліза O forse sei tu Джанні Моранді Apri tutte le porte

Категорія «Нові пропозиції» ред.

Рік Категорія Виконавець Пісня
1984 «Нові італійські пропозиції» Ерос Рамаццотті Terra promessa
1985 Чинція Коррадо Niente di più
1986 Лена Біолкаті Grande grande amore
1987 Мікеле Дзаррілло La notte dei pensieri
1988 Future Canta con noi
1989 Nuovi М'єтта Canzoni
1990 Novità Марко Мазіні Disperato
1991 Паоло Валлезі Le persone inutili
1992 Алеандро Бальді і Франческа Алотта Non amarmi
1993 Лаура Паузіні La solitudine
1994 Nuove proposte Андреа Бочеллі Il mare calmo della sera
1995 Neri per Caso Le ragazze
1996 Сірія Non ci sto
1997 Paola & Chiara Amici come prima
1998 Giovani Анналіза Мінетті Senza te o con te
1999 Алекс Брітті Oggi sono io
2000 Nuove proposte Jenny B Semplice sai
2001 Giovani Gazosa Stai con me (Forever)
2002 Анна Татанджело Doppiamente fragili
2003 Дольченера Siamo tutti là fuori
2005 Лаура Боно Non credo nei miracoli
2006 Ріккардо Маффоні Sole negli occhi
2007 Фабріціо Моро Pensa
2008 Sonohra L'amore
2009 Proposte Аріза Sincerità
2010 Nuova generazione Тоні Майєлло Il linguaggio della resa
2011 Giovani Рафаель Гуалацці Follia d'amore
2012 Sanremosocial Алессандро Казілло È vero (che ci sei)
2013 Giovani Антоніо Маджо Mi servirebbe sapere
2014 Nuove proposte Рокко Хант Nu juorno buono
2015 Джованні Каччамо Ritornerò da te
2016 Франческо Габбані Amen
2017 Леле Ora mai
2018 Ultimo Il ballo delle incertezze
2020 Лео Гассманн Vai bene così
2021 Гаудіано Polvere da sparo

Багаторазові переможці ред.

Співак Кількість
перемог 		Рік
Доменіко Модуньйо 4 1958, 1959, 1962, 1966
Клаудіо Вілла 1955, 1957, 1962, 1967
Іва Заніккі 3 1967, 1969, 1974
Аріза 2 2009 (Нові пропозиції), 2014
Алеандро Бальді 1992 (Нові пропозиції), 1994
Matia Bazar 1978, 2002
Джильйола Чінкветті 1964, 1966
Нікола Ді Барі 1971, 1972
Пеппіно ді Капрі 1973, 1976
Джонні Дореллі 1958, 1959
Франческо Габбані 2016 (Нові пропозиції), 2017
Махмуд 2019, 2022
Марко Мазіні 1990 (Нові пропозиції), 2004
Фабріціо Моро 2007 (Нові пропозиції), 2018
Анна Окса 1989, 1999
Нілла Піцці 1951, 1952
Ерос Рамаццотті 1984 (Нові пропозиції), 1986
Енріко Руджері 1987, 1993
Боббі Соло 1965, 1969

Спеціальні премії ред.

Премія критики Мії Мартіні ред.

Рік Категорія «Чемпіони» Категорія «Нові пропозиції»
Виконавець Пісня Виконавець Пісня
1982 Міа Мартіні E non finisce mica il cielo -
1983 Matia Bazar Vacanze romane
1984 Патті Право Per una bambola Сантандреа La fenice
1985 Matia Bazar (2) Souvenir Манго Il viaggio
Крістіно Де Андре Bella più di me
1986 Енріко Руджеро Rien ne va plus Лео Біолкаті Grande grande amore
1987 Фіореллі Манноя Quello che le donne non dicono Паола Туркі Primo tango
1988 Фіорелла Манноя (2) Le notti di maggio Паола Туркі (2) Sarò bellissima
1989 Міа Мартіні (2) Almeno tu nell'universo М'єтта Canzoni
1990 Міа Мартіні (3) і Міярез La nevicata del '56 Марко Мазіні Disperato
1991 Енцо Янначчі і Уте Лемпер La fotografia Тіморія L'uomo che ride
1992 Nuova Compagnia di Canto Popolare Pe' dispietto Aeroplanitaliani Zitti zitti (Il silenzio è d'oro)
1993 Крістіано Де Андре Dietro la porta Анджела Баральді A piedi nudi
1994 Джорджо Фалетті Signor tenente Бараонна I giardini d'Alhambra
1995 Джорджа Come saprei Глорія Le voci di dentro
1996 Elio e le Storie Tese La terra dei cachi Маріна Реї Al di là di questi anni
1997 Патті Право (2) …E dimmi che non vuoi morire Нікколо Фабі Capelli
1998 Piccola Orchestra Avion Travel Dormi e sogna Eramo & Passavanti Senza confini
1999 Даніеле Сільвестрі Aria Квінторіго Rospo
2000 Самуеле Берзані Replay Jenny B Semplice sai
Lythium Noël
2001 Elisa Luce (tramonti a nord est) Francesco Renga Raccontami...
Роберто Анджеліні Il signor Domani
2002 Даніеле Сільвестрі (2) Salirò Archinuè La marcia dei santi
2003 Серджо Каммарьєре Tutto quello che un uomo Патріція Лаквідара Lividi e fiori
2004 Маріо Венуті Crudele -
2005 Нікола Арільяно Colpevole
2006 Noa, Карло Фава і Solis String Quartet Un discorso in generale
2007 Сімоне Крістіккі Ti regalerò una rosa Фабріціо Моро Pensa
2008 Трікаріко Vita tranquilla Френк Хід Para parà ra rara
2009 Afterhours Il paese è reale Аріза Sincerità
2010 Маліка Аяне Ricomincio da qui Ніна Дзіллі L'uomo che amava le donne
2011 Роберто Веккйоні Chiamami ancora amore Рафаель Гуалацці Follia d'amore
2012 Самуеле Берзані (2) Un pallone Еріка Моу Nella vasca da bagno del tempo
2013 Elio e le Storie Tese (2) La canzone mononota Рнцо Рубіно Il postino (Amami uomo)
2014 Крістіано Де Андре (2) Invisibili Zibba Senza di te
2015 Маліка Аяне (2) Adesso e qui (nostalgico presente) Джованні Каччамо Ritornerò da te
2016 Патті Право (3) Cieli immensi Франческо Габбані Amen
2017 Ермаль Мета Vietato morire Малдестро Canzone per Federica
2018 Рон Almeno pensami Mirkoeilcane Stiamo tutti bene
2019 Даніеле Сільвестрі (3) Argentovivo -
2020 Діодато Fai rumore Eugenio in Via Di Gioia Tsunami
2021 Віллі Пейот Mai dire mai (la locura) Wrongonyou Lezioni di volo
2022 Массімо Раньєрі Lettera di là dal mare -

Перемія переможцю конкурсу найкращої кавер-версії ред.

Рік Виконавець Пісня
2011 Аль Бано Va, pensiero
2012 Марлен Кунц і Патті Сміт Impressioni di settembre
2015 Nek Se telefonando
2016 Stadio La sera dei miracoli
2017 Ермаль Мета Amara terra mia
2020 Тоска Piazza Grande
2021 Ермаль Мета (2) Caruso
2022 Джанні Моранді Попурі[76]

Премія прес-центру Radio-TV-Web Лучо Далли ред.

Рік Категорія «Чемпіони» Категорія «Нові пропозиції»
Виконавець Пісня Виконавець Пісня
2006 Nomadi Dove si va -
2007 Сімоне Крістіккі Ti regalerò una rosa Фабріціо MopoFabrizio Moro Pensa
2008 Лоредана Берте Musica e parole Аріель Ribelle
2009 Повіа Luca era gay Аріза Sincerità
2010 Маліка Аяне Ricomincio da qui Ніна Дзіллі L'uomo che amava le donne
2011 Роберто Веккйоні Chiamami ancora amore Рафаель Гуалацці Follia d'amore
2012 Аріза La notte Еріка Моу Nella vasca da bagno del tempo
2013 Elio e le Storie Tese La canzone mononota Антоніо Маджо Mi servirebbe sapere
2014 Perturbazione L'unica Zibba & Almalibre Senza di te
2015 Nek Fatti avanti amore Джованні Каччамо Ritornerò da te
2016 Stadio Un giorno mi dirai К'яра Делло Яково Introverso
2017 Фіорелла Манноя Che sia benedetta Томмазо Піні Cose che danno ansia
2018 Lo Stato Sociale Una vita in vacanza Аліче Кайолі Specchi rotti
2019 Даніеле Сільвестрі Argentovivo -
2020 Діодато Fai rumore Текла Інзолія 8 marzo
2021 Colapesce і Dimartino Musica leggerissima Давіде Шорті Regina
2022 Джанні Моранді Apri tutte le porte -

Премія Серджо Бардотті за найкращий текст ред.

Рік Виконавець Пісня
2013 Il Cile Le parole non servono più
2014 Крістіано Де Андре Invisibili
2015 Kaligola Oltre il giardino
2016 Франческо Габбані Amen
2017 Фіорелла Манноя Che sia benedetta
2018 Mirkoeilcane Stiamo tutti bene
2019 Даніеле Сільвестрі Argentovivo
2020 Rancore Eden
2021 Madame Voce
2022 Фабріціо Моро Sei tu

Премія Джанкарло Бігацці за найкраще аранжування ред.

Рік Виконавець Пісня
2013 Elio e le Storie Tese La canzone mononota
2014 Ренцо Рубіно Per sempre e poi basta
2015 Nek Fatti avanti amore
2016 Stadio Un giorno mi dirai
2017 Аль Бано Di rose e di spine
2018 Макс Гадзе La leggenda di Cristalda e Pizzomunno
2019 Сімоне Крістіккі Abbi cura di me
2020 Тоска Ho amato tutto
2021 Ермаль Мета Un milione di cose da dirti
2022 Еліза O forse sei tu

Премія «Assomusica» ред.

Рік Виконавець Пісня
2009 Аріза Sincerità
2010 Ніна Дзіллі L'uomo che amava le donne
2011 Рафаель Гуалацці Follia d'amore
2012 Марко Гвадзоне Guasto
2013 Il Cile Le parole non servono più
2014 Рокко Хант Nu juorno buono
2015 kuTso Elisa
2016 К'яра Делло Яково Introverso
2017 Maldestro Canzone per Federica
2018 Mudimbi Il mago
2019 La Rua Alla mia età si vola
2020 Eugenio in Via Di Gioia Tsunami

«Леді фестиваль» ред.

Рік Співачка
1967 Орнелла Ваноні
1968 Іва Заніккі
1973 Мільва
1974 Джильда Джуліані
1975 Валентина Греко
1976 Дорі Гедзі
1977 Даніеле Даволі
1978 Дора Мороні
1980 Mela Lo Cicero

Премія за життєві досягнення «Місто Санремо» ред.

Рік Переможці
1999 Орнелла Ваноні
2000 Тоні Реніс
2001 Доменіко Модуньйо (посмертно)
2002 Карло Альберто Россі і Роберто Муроло
2003 Нілла Піцці
2004 Джино Паолі
2005 Васко Россі
2006 Ріккардо Коччанте
2007 Армандо Тровальйолі
2008 Нікола Пйовані
2009 Міно Рейтано (посмертно)
2010 Нілла Піцці (2)
2011 Джанні Моранді
2012 Джанмарко Мацці і Лука Преста
2013 Тото Кутуньйо, Ricchi e Poveri, Аль Бано і Піппо Баудо
2014 Ренцо Арборе
2015 Піно Донаджо і Джорджо Панаріелло
2016 Альдо, Джованні і Джакомо
2017 Джорджо Мородер і Ріта Павоне
2018 Мільва
2019 Піно Даніеле (посмертно)
2020 Ricchi e Poveri (2)
2021 Фіорелло
2022 Амадеус

Премія Серджо Ендріго за найкраще виконання ред.

Рік Виконавець Пісня
2018 Орнелла Ваноні, Bungaro і Пачіфіко Imparare ad amarsi
2019 Сімоне Крістіккі Abbi cura di me
2020 Тоска Ho amato tutto
2021 Ермаль Мета Un milione di cose da dirti

Премія «TIMmusic» ред.

Рік Виконавець Пісня
2017 Франческо Габбані Occidentali's Karma
2018 Ермаль Мета і Фабріціо Моро Non mi avete fatto niente
2019 Ultimo I tuoi particolari
2020 Франческо Габбані (2) Viceversa

Премія Енцо Янначчі «NuovoIMAIE» за найкраще виконання ред.

Рік Виконавець Пісня
2019 Махмуд Soldi
2020 Текла 8 marzo
2021 Gaudiano Polvere da sparo
2022 Yuman Ora e qui

«Премія Лунеції» за музично-літературну цінність ред.

Рік Виконавець Пісня
2017 Maldestro Canzone per Federica
2018 Ultimo Il ballo delle incertezze
2019 Енріко Ніджйотті Nonno Hollywood
2020 Діодато Fai rumore
2021 Madame Voce
2022 Джованні Труппі Tuo padre, mia madre, Lucia

Інші премії ред.

У списку наведено переможців премій, які існували протягом менше ніж трьох сезонів.

Премія Рік Виконавець Пісня
Конкурс «Вільні автори» (або також «Незалежні автори») 1957 Клаудіо Вілла / Джорджо Консоліні Ondamarina
Премія журналістської критики за найкраще виконання 1970 Патті Право La spada nel cuore
«Міс фестиваль» 1974 Мільва Monica delle bambole
Категорія «Нові» 1989 Паола Туркі Bambini
Категорія «Жінки» 2005 Антонелла Рудж'єро Echi d'infinito
2006 Анна Татанджело Essere una donna
Категорія «Чоловіки» 2005 Франческо Ренга Angelo
2006 Повіа Vorrei avere il becco
Категорія «Гурти» 2005 Нікі Ніколаї e Stefano di Battista Jazz Quartet Che mistero è l'amore
2006 Nomadi Dove si va
Категорія «Класик» 2005 Тото Кутуньйо і Анналіза Мінетті Come noi nessuno al mondo
Премія за найкращий дует 2018 Ермаль Мета, Фабріціо Моро і Сімоне Крістіккі Non mi avete fatto niente
2019 Мотта і Nada Dov'è l'Italia
Премія «Друзі „Санремо“» 2019 Клаудіо Бальйоні -
Премія Нілли Піцці за найкраще виконання пісні 2020 Тоска Ho amato tutto
2021 La Rappresentante di Lista Amare
2022 Yuman Ora e qui

Ведення ред.

Кожний сезон фестивалю має головного ведучого, якому завжди допомагають помічники. Але у деяких випадках бували й співведення фестивалю двома ведучими.

Найчастіше фестиваль вів Піппо Баудо, тринадять раз; Майк Бонджорно вів фестиваль одинадцять раз; Нунціо Філогамо — п'ять раз, Фабіо Фаціо — чотири, Клаудіо Чеккетто, Карло Конті та П'єро К'ямбретті — по три кожний, а Нуччо Коста, Паоло Боноліс, Джанні Моранді, Лучана Літтідзетто, Клаудіо Бальйоні, Амадеус та Фіорелло — по два.[77]

Головних ведучих-жінок фестивалю було всього чотрити: першою була Лоретта Годжі, яка вела фестиваль 1986 року, потім — Раффаелла Карра (2001), Сімона Вентура (2004) та Антонелла Клерічі (2010).

Перші жінкі-ведучі на фестивалі з'явилася 1961 року, ними були: Ліллі Лембо та Джуліана Каландра, яку у фіналі замінив Альберто Ліонелло.

1973 року Габрієлла Фарінон була єдиною ведучою перших двох вечорів фестивалю, які транслювались лише по радіо, та допомагала Майку Бонджорно у фіналі, який транслювався по телебаченню.

1977 року ведучою фестивалю була Марія Джованна Елмі, яка вела перші два вечори наодинці, трансляція відбувалась тільки по радіо. Вона відкривала всі вечори загальною презентацією заходу та регламенту, а також ознайомлювала з виступами іноземних гостей. У наступному випуску «Санремо», попри те, що участь Елмі у заході обмежувалася лише діяльністю, подібної до ролі диктора, вона була вказана у вступних титрах фестивалю як єдина ведуча. Насправді, більшу частину «Санремо» вів сам його меценат Вітторіо Сальветті, який оголошував різних співаків фестивалю та повідомляв підсумки голосування журі.

Таким чином, першою жінкою, яка була ведучою фестивалю наодинці, вважається — Годжі, хоча вона й користувалася допомогою трьох ді-джеїв з передачі «Discoring»: Анни Петтінеллі, Мауро Мікелоні та Серджо Манчінеллі.

Габрієлла Фарінон та Антонелла Клерічі вели фестиваль тричі, а Марія Де Філіппі, Мішель Хунцікер, Вірджинія Раффаеле, Габрієлла Карлуччі, Лучана Літтідзетто, Марія Тереза Рута, Марія Джованна Ельмі, Анна Петтінеллі та Тіціана Піні вели або співвели його двічі.

Десять виконавців, а саме Нілла Піцці, Джонні Дореллі, Джанні Моранді, Лоретта Годжі, Анна Окса, Лорелла Куккаріні, Аріза, Емма Марроне, Фіорелло, Сабріна Салерно та Елоді брали участь у фестивалі і як ведучі, і як виконавці, а шість з них (Піцці, Дореллі, Моранді, Окса, Аріза і Марроне) стали переможцями.

Рік Ведучий Співведучий (і)
1951 Нунціо Філогамо
1952
1953
1954
1955 Армандо Піццо Марія Тереза Рута
1956 Фаусто Томмеї
1957 Нунціо Філогамо Маріса Аллазіо, Фіорелла Марі та Ніколетта Орсомандо
1958 Джанні Агус Фульвія Коломбо
1959 Енцо Тортора Адріана Серра
1960 Паоло Феррарі та Енца Сампо
1961 Ліллі Лембо та Джуліана Каландра
Альберто Ліонелло(лише останній вечір)
1962 Ренато Тальяні Лаура Ефрікіан та Вікі Лудовізі
1963 Майк Бонджорно Россана Армані, Еді Кампаньйолі, Джуліана Копрені та Марія Джованніні
1964 Джульяна Лойодіче
1965 Грація Марія Спіна
1966 Паола Пенні та Карла Марія Пуччіні
1967 Рената Мауро
1968 Піппо Баудо Луїза Рівеллі
1969 Нуччо Коста Габрієлла Фарінон
1970 Енріко Марія Салерно та Іра фон Фюрстернберг
1971 Карло Джуффре та Ельза Мартінеллі
1972 Майк Бонджорно Сільва Кошина та Паоло Вілладжо
1973 Габрієлла Фарінон
1974 Коррадо
1975 Майк Бонджорно Сабіна Чуффіні
1976 Джанкарло Гвардабассі Серена Альбано та Маддалена Галліані (1-й вечір); Стелла Луна та Лорена Розетта Нардуллі (2-й вечір); Тіціана Піні та Карла Страно Павезе (3-й вечір)
1977 Майк Бонджорно Марія Джованна Ельмі
1978 Марія Джованна Ельмі Стефанія Казіні, Беппе Грілло та Вітторіо Сальветті
1979 Майк Бонджорно Анна Марія Ріццолі
1980 Клаудіо Чеккетто Роберто Беніньї та Олімпія Карлізі
1981 Елеонора Валлоне та Нілла Піцці
1982 Патріція Россетті
1983 Андреа Джордана Ізабель Руссінова, Емануела Фальчетті та Анна Петтінеллі
1984 Піппо Баудо Еді Анджелілло, Елізабетта Гардіні, Іріс Пейнадо, Тіціана Піні, Ізабелла Рокк'єтта та Віола Сімончоні
1985 Патті Брард
1986 Лоретта Годжі Серджо Манчінеллі, Мауро Мікелоні та Анна Петтінеллі
1987 Піппо Баудо Карло Массаріні
1988 Мігель Бозе та Габрієлла Карлуччі
1989 Розіта Челентано, Паола Домінгін, Денні Квінн та Джанмарко Тоньяцці Кей Сендвік та Клер Енн Метц
1990 Джонні Дореллі та Габрієлла Карлуччі
1991 Андреа Оккіпінті та Едвіж Фенек
1992 Піппо Баудо Альба Пар'єтті (1-й та 4-й вечір), Бриджит Нільсен (2-й та 4-й вечір), Міллі Карлуччі (3-й та 4-й вечір)
1993 Лорелла Куккаріні
1994 Анна Окса та Каннелль
1995 Анна Фалькі та Клаудія Колл
1996 Сабріна Феріллі та Валерія Масса
1997 Майк Бонджорно П'єро К'ямбретті та Валерія Маріні
1998 Раймондо Віанелло Єва Герцигова та Вероніка Піветті
1999 Фабіо Фаціо Летиція Каста та Ренато Дульбекко
2000 Тео Теоколі, Лучано Паваротті та Інес Састре
2001 Раффаелла Карра Меган Гейл, Енріко Папі, Массімо Чеккеріні та П'єро К'ямбретті
2002 Піппо Баудо Мануела Аркурі та Вітторія Бельведере
2003 Серена Аутьєрі та Клаудія Джеріні
2004 Сімона Вентура Паола Кортеллезі, Мауріціо Кроцца та Джене Нйоккі
2005 Паоло Боноліс Антонелла Клерічі та Федеріка Феліні
2006 Джорджо Панар'єлло Іларі Блазі та Вікторія Кабелло
2007 Піппо Баудо Мішель Хунцікер
2008 П'єро К'ямбретті, Б'янка Гуаччеро та Андреа Осварт
2009 Паоло Боноліс Лука Лауренті (всі вечори), Пол Скалфор та Алессія Пйован (1-й вечір), Нір Лаві та Елеонора Аббаньято (2-й вечір), Тіаго Альвес та Габрієлла Пессіон (3-й вечір), Іван Оліта (4-й вечір), Девід Ганді та Марія Де Філіппі (5-й вечір)
2010 Антонелла Клерічі
2011 Джанні Моранді Белен Родрігес, Елізабетта Каналіс, Лука Бідзаррі та Паоло Кессісоглу
2012 Рокко Папалео та Івана Мразова
2013 Фабіо Фаціо та Лучана Літтідзетто
2014
2015 Карло Конті Аріза, Емма Марроне та Росіо Муньйос Моралес
2016 Габрієль Гарко, Вірджинія Раффаеле та Меделіна Діана Генея
2017 Карло Конті та Марія Де Філіппі
2018 Клаудіо Бальйоні, Мішель Хунцікер та П'єрфранческо Фавіно
2019 Клаудіо Бальйоні, Клаудіо Бізіо та Вірджинія Раффаеле
2020 Амадеус Фіорелло (1-й, 2-й, 4-й та 5-й вечір), Ділетта Леотта (1-й та 5-й вечір), Рула Жебреаль (1-й вечір), Емма Д'Аквіно та Лаура Кіменті (2-й вечір), Сабріна Салерно (2-й та 5-й вечір), Джорджина Родрігез та Алкета Вейсіу (3-й вечір), Антонелла Клерічі (4-й вечір), Франческа Софія Новелло (4-й та 5-й вечір)
2021 Фіорелло

Статистика ред.

Докладніше: Статистика фестивалю «Санремо»

Телеперегляди ред.

Перший фестиваль, рейтинги якого були встановлені за допомогою системи «Auditel» (почав діяти 7 грудня 1986 року), був проведений 1987 року. Джерело: дані «Auditel».[78]

Сезон Рік Кількість телеглядачів Загальна телеаудиторія та частка від неї
I II III IV V Медіа I II III IV V Медіа
37 1987 17 500 000 14 800 000 13 200 000 18 300 000 - 15 950 000 66,3 % 64,4 % 67,5 % 77,5 % - 68,71 %
38 1988 15 500 000 13 000 000 13 900 000 15 200 000 - 14 400 000 69,5 % 58,24 % 54,69 % 71,01 % - 63,35 %
39 1989 17 000 000 17 000 000 12 300 000 12 800 000 15 900 000 15 000 000 65,68 % 65,14 % 61,51 % 62,93 % 75,43 % 66,13 %
40 1990 13 639 000 16 926 000 12 357 000 14 341 000 - 14 316 000 53,71 % 60,97 % 64,59 % 76,26 % - 63,88 %
41 1991 15 023 000 12 550 000 9 837 000 11 156 000 - 13 786 000 54,63 % 47,56 % 46,85 % 60,11 % - 52,29 %
42 1992 16 614 000 15 527 000 14 593 000 14 575 000 - 15 275 000 57,68 % 57,94 % 56,04 % 69,62 % - 60,32 %
43 1993 14 736 000 13 998 000 14 427 000 16 786 000 - 15 267 000 54,42 % 49,85 % 51,01 % 69,17 % - 56,11 %
44 1994 13 400 000 11 300 000 12 700 000 13 100 000 - 12 625 000 56,93 % 44,77 % 52,18 % 60,63 % - 53,63 %
45 1995 15 602 000 18 389 000 15 825 000 16 804 000 17 601 000 16 845 000 65,14 % 65,42 % 60,47 % 65,81 % 75,22 % 66,42 %
46 1996 11 268 000 12 981 000 12 557 000 13 003 000 13 862 000 12 734 000 53,31 % 48,13 % 46,95 % 53,94 % 62,86 % 52,99 %
47 1997 13 140 000 13 626 000 13 997 000 13 382 000 15 562 000 13 937 000 58,74 % 52,36 % 55,55 % 55,63 % 68,29 % 58,11 %
48 1998 11 083 000 12 788 000 13 006 000 12 742 000 15 067 000 13 694 000 54,47 % 46,54 % 48,27 % 49,6 % 62,7 % 52,62 %
49 1999 16 234 000 13 755 000 14 167 000 13 639 000 15 649 000 14 548 000 56,75 % 49,37 % 53,94 % 54,06 % 64,08 % 56,02 %
50 2000 15 907 000 13 171 000 11 888 000 11 786 000 15 223 000 12 920 000 57,18 % 51,60 % 47,3 % 49,82 % 65,45 % 54,25 %
51 2001 12 160 000 10 298 000 10 145 000 10 010 000 12 998 000 10 989 000 51,98 % 43,85 % 43,01 % 43,01 % 57,25 % 47,42 %
52 2002 12 461 000 10 397 000 10 382 000 9 758 000 13 397 000 11 479 000 56,22 % 47,23 % 48,56 % 50,34 % 62,66 % 54,02 %
53 2003 9 257 000 8 842 000 8 392 000 7 813 000 9 828 000 8 888 000 42,55 % 40,39 % 37,19 % 38,23 % 54,12 % 43,44 %
54 2004 10 104 000 8 402 000 6 961 000 9 742 000 9 527 000 8 947 000 42,48 % 33,74 % 29,28 % 40,69 % 48,57 % 38,98 %
55 2005 12 218 000 11 185 000 11 560 000 10 387 000 13 606 000 11 366 000 54,78 % 52,8 % 51,05 % 50,18 % 55,08 % 52,79 %
56 2006 9 141 000 8 235 000 6 234 000 8 267 000 9 523 000 8 280 000 44,45 % 37,33 % 33,49 % 36,74 % 48,23 % 40,17 %
57 2007 9 760 000 8 973 000 8 945 000 8 682 000 12 309 000 9 731 000 45,44 % 47,05 % 43,58 % 48,18 % 55,32 % 48,07 %
58 2008 7 680 000 6 500 000 6 152 000 5 305 000 9 600 000 6 810 000 36,46 % 32,33 % 32,2 % 32,28 % 44,9 % 36,56 %
59 2009 10 114 000 9 856 000 9 238 000 10 219 000 12 309 000 10 335 000 47,93 % 42,64 % 47,16 % 47,47 % 54,25 % 47,96 %
60 2010 10 718 000 10 163 000 10 005 000 11 274 000 12 462 000 10 924 000 45,29 % 43,88 % 46,02 % 50,74 % 53,21 % 47,84 %
61 2011 11 992 000 10 145 000 12 363 000 10 617 000 12 136 000 11 450 600 46,32 % 42,67 % 50,89 % 46,91 % 52,12 % 47,70 %
62 2012 12 764 000 9 199 000 10 537 000 9 931 000 13 287 000 11 136 000 49,69 % 39,26 % 47,84 % 41,91 % 57,43 % 47,29 %
63 2013 12 969 000 11 330 000 10 709 000 11 538 000 12 997 000 11 936 600 48,2 % 42,89 % 42,48 % 48,17 % 53,8 % 47,49 %
64 2014 10 938 000 7 711 000 7 673 000 8 188 000 9 348 000 8 763 000 45,93 % 33,95 % 34,94 % 37,97 % 43,51 % 39,32 %
65 2015 11 767 000 10 091 000 10 586 000 9 857 000 11 843 000 10 837 000 49,34 % 41,7 % 49,51 % 47,82 % 54,21 % 48,64 %
66 2016 11 134 000 10 748 000 10 462 000 10 164 000 11 222 128 10 746 429 49,48 % 49,91 % 47,88 % 47,81 % 52,52 % 49,58 %
67 2017 11 374 000 10 367 000 10 420 000 9 886 000 12 022 000 10 853 000 50,37 % 46,6 % 49,7 % 47,05 % 58,4 % 50,42 %
68 2018 11 603 000 9 687 000 10 825 000 10 108 000 12 125 000 10 869 000 52,1 % 47,7 % 51,6 % 51,1 % 58,3 % 52,16 %
69 2019 10 086 000 9 144 000 9 409 000 9 552 000 10 622 000 9 763 000 49,5 % 47,3 % 46,7 % 46,1 % 56,5 % 49,38 %
70 2020 10 058 000 9 693 000 9 836 000 9 504 000 11 477 000 10 114 000 52,2 % 53,3 % 54,5 % 53,3 % 60,6 % 54,78 %
71 2021 8 363 000 7 586 000 7 653 000 8 014 000 10 715 000 8 466 000 46,6 % 42,1 % 44,3 % 44,7 % 53,5 % 46,24 %
72 2022 10 911 000 11 320 000 9 360 000 11 378 000 13 380 000 11 270 000 54,7 % 55,8 % 54,1 % 60,5 % 64,9 % 58,00 %

Кількість глядачів ред.

Кількість переглядів різних епізодів фестивалю від загальної маси телеаудиторії з 37-го по 72-й сезони:
     Середній епізод фестивалю
     Перший епізод фестивалю
     Фінальний епізод фестивалю (четвертий чи п'ятий вечір)

На цьому місці має відображатися графік чи діаграма, однак з технічних причин його відображення наразі вимкнено. Будь ласка, не видаляйте код, який викликає це повідомлення. Розробники вже працюють для того, щоби відновити штатне функціонування цього графіка або діаграми.

Рейтинг переглядів ред.

Частка переглядів з 37-го по 72-й сезони у відсотках від загальної маси телеаудиторії:
     Середній епізод фестивалю
     Перший епізод фестивалю
     Фінальний епізод фестивалю (четвертий чи п'ятий вечір)

На цьому місці має відображатися графік чи діаграма, однак з технічних причин його відображення наразі вимкнено. Будь ласка, не видаляйте код, який викликає це повідомлення. Розробники вже працюють для того, щоби відновити штатне функціонування цього графіка або діаграми.

Сценографії ред.

Рік Сценограф[79]
1977 Мілос Анеллі Монті
1978 Ріно Черіоло
1979 Джанфранко Рамаччі
1980
1981 Енцо Сомільї
1982
1983
1984
1985 Луїджі Далл'Альйо
1986 Енцо Сомільї
1987 Гаетано Кастеллі
1988
1989 Карло Чезаріні
1990 Ламберто Бертакка
1991
1992 Гаетано Кастеллі
1993
1994
1995
1996
1997 Армандо Нобілі
1998
1999
2000
2001 Маріо Каталано
2002 Гаетано Кастеллі
2003
2004
2005
2006 Данте Ферретті та Франческа Ло Ск'яво
2007 Гаетано Кастеллі[80]
2008
2009
2010
2011
2012
2013 Франческа Монтінаро
2014 Емануела Тріксі Зітковскі
2015 Ріккардо Боккіні
2016
2017
2018 Емануела Тріксі Зітковскі
2019 Франческа Монтінаро
2020 Гаетано Кастеллі
2021
Кількість сезонів Сценограф[79]
19 Гаетано Кастеллі
5 Енцо Сомільї
4 Армандо Нобілі
3 Ріккардо Боккіні
2 Ламберто Бертакка
Джанфранко Рамаччі
Франческа Монтінаро
Емануела Тріксі Зітковскі
1 Мілос Анеллі Монті
Ріно Черіоло
Луїджі Далл'Альйо
Карло Чезаріні
Маріо Каталано
Данте Ферретті та Франческа Ло Ск'яво
 
Анналіза Мінетті зі статуеткою «Санремо» (1998)

Санремо та італійська пісня ред.

Появі пісенного конкурсу, його багаторічній тривалості й міжнародному успіху — сприяло виконання на ньому мелодійних пісень, створеним на основі арій з мелодрам, стиль яких змінювався з часом, але зберіг низку своїх відмінних рис.[81]

Саме використання оркестру під час виступу артистів на сцені «Санремо» (який був відсутній лише у 1980-х роках), за визнанням оглядачів, у деякому сенсі дозволило вижити цьому пісенному жанру, що характеризується широким застосуванням струнних інструментів, класичних мелодій, стандартною структурою пісенної форми та текстами з «пристрастною» лексикою й «любовними» фразами, які знайшли благодатний ґрунт на фестивалі. Ці чинники також призвели до появи зневажливого терміну «Санремо» та присвоєння його деяким виконавцям, які брали участь у кількох фестивалях, оскільки вважалось, що вони досягли певного успіху лише завдяки цій медіа-вітрини або саме з її допомогою отримали певну купівельну спроможність своїх пісень по відношенню до власної компанії звукозапису.[81]

Синонімом якості, на думку багатьох критиків, вважається виконання на фестивалі пісень, які будучи вірними власному стилю, були далекі від «санремівського» кліше; з іншого боку, багато артистів, заради отримання прихільності якомога більшої кількості публіки, всупереч власній творчій послідовністі, представляли пісні, співзвучні події. Іншим артистам вистачало лише участі на фестивалі, що робилося заради привернення уваги публіки та критики до них, й заставити «замислитися» над ними, для таких виконавців це означало «йти на компроміс з ринком». З іншої точки зору оглядачів, присутність деяких визначних артистів не інакше як «облагородила» сам співочий конкурс, найяскравішим прикладом цього була участь у конкурсі на запрошення протягом 1970-х років численних міжнародних виконавців.[81]

Протягом багатьох років різні музичні жанри знаходили своє місце на фестивалі «Санремо», що давало вигоду крупним компаніям звукозапису й дозволяло їм просувати своїх артистів перед значною частиною публіки, включаючи також ті молодіжні гурти, які не завжди були представлені мелодійним жанром «tout court». «Санремо» фактично «пережив», хоч і частково, період біту 1960-х і «зустрів» деяких представників авторів-виконавців «золотого віку» 1970-х років, які, попри відсутність інтересу багатьох інших артистів цього напрямку, користуючись ситуацією вирішили подати нові музичні приклади. Тому останніми роками основна увага крупних виконавців та їх відповідних творчих напрямків була спрямована на те, щоб відзначитися новими музичними тенденціями, які б виходили за межі категорії «Нові пропозиції», яка не завжди була носієм новаторських ідей, а лише відзначалася новими інтерпретаціями. Таким чином, для різних артистів, представників рок- та інді-жанрів, участь в Санремо збіглася з початком приходу успіху в кар'єрі або збільшення популярності.[82][81]

Однак «Санремо» не може слугувати вичерпною «картиною» всієї італійської музичної сцени, яка складається із безлічі музичних течій та виконавців.[81]

Журі на «Санремо» ред.

 
Кількість голосів, відданих з використанням купонів «Totip» на фестивалі «Санремо» з 1984 по 1989 роки.
 
Логотип «Totip», який також був присутній на сцені Фестивалю.

Вибір пісні-переможця на фестивалі «Санремо» у різні часи здійснювався різноманітними способами: у деякі періоди із залученням звичайного, або професійного журі, іноді через народне опитуваня, або пряме голосування громадян Італії та інколи із одночасною комбінацією цих методів.

Історія голосування ред.

Від заснування й до 1970-х років ред.

Під час багатьох сезонів фестивалю голосування проводилося шляхом заповнення листівок, а також у поєднанні з проведенням лотереї «Enalotto». Через велику трудомісткість збору й підрахунку листівок з усієї Італії результати оголошувалися за тиждень після самого фестивалю. До 1983 року цей метод використовувався в комбінації з голосуванням журі та опитуванням громадської думки певних категорій людей, які проводилися як безпосередньо в Санремо, так і по всій Італії.[83]

1980-ті роки: поєднання Фестивалю з «Totip» ред.

Особливий інтерес та висвітлення у ЗМІ отримало під час сезонів 1980-х років пряме голосування громадян через купони конкурсу «Totip»: відкритий під час «Санремо» 1983 року на експериментальній основі, з 1984 по 1989 роки цей метод використовувався для вибору переможця пісні. Метод мав дуже великий успіх, у тому числі завдяки присутності логотипу «Totip» безпосередньо на сцені театру «Арістон»: починаючи з трохи менше ніж 7 мільйонів голосів, поданих у 1984 році, показники голосувань 1987-го склали понад 30 мільйонів, тоді як 1988 року за пісню-переможицю з найбільшою кількістю голосів Массімо Раньєрі «Perdere l'amore», проголосували понад 7 мільйонів осіб.[83]

Повернення до опитування та повторне запровадження телеголосування (1990/2004) ред.

Починаючи від сезону 1990 року, пряме голосування громадян було замінено професійним журі та опитуванням громадської думки. З 2004 року пряме голосування було повернуто й без значних змін проводиться у комбінації з іншими методами відбору до сьогодні.[83]

Критика журі ред.

Окремою проблемою фестивалю є тема розходження між результатами голосування його журі та результатами продажами дисків артистів, що зі свого боку вважається «вердиктом народу», який більше відповідає реальній картині, бо не залежить від прослуховування членами журі.[84]

Багато пісень, оштрафованих журі, фактично були визначені не зовсім повноцінними. Деякі з них не були належно оцінені після першого прослуховування, аж поки через консенсус між публікою та журі виявлявся своєрідний моральний переможець, який майже завжди відрізнявся від офіційного переможця та тих виконавців, які відзначалися призами експертів. Особливо під час вечірніх конкурсів на вибування, деякі оцінки членів журі та зняття з конкурсу певних пісень спричиняли скандали. Фірми-покупці платівок обурювалися таким рішенням журі та вважали їх «короткозорими». А громадська думка висловлювала сумніви в компетентності згаданих експертів та часто навіть висловлювала підозри (ніколи не підтверджені доказами) в маніпуляціях з боку фірм звукозапису.[84]

Менш переконливими були пісні конкурсу, які пройшли до фінального вечора значною мірою за результатами народного голосування. Тут, як і логічно було очікувати, особисті вподобання не завжди свідчили про якість пісень. У таких випадках присутність журі мала би забезпечити (що майже ніколи не вдавалося) об'єктивнішу оцінку та відділити пісні, гідні уваги, від не надто якісних або позбавлених смаку.[84]

Існує багато випадків розбіжності між оцінками пісень від журі фестивалю та громадськості. Прикладом пісень, які не потрапили до фіналу фестивалю, але потім отримали велику популярність у публіки, є: «E se domani» Фаусто Чільяно та Джини Пітні 1964 року, що отримала найбільший успіх у виконанні Міни; «Io che non vivo (senza te)» Піно Донаджо та Джоді Міллер 1965 року, до якої було створено безліч каверів; «Il ragazzo della via Gluck» Адріано Челентано (1966); «Una rosa blu» Мікеле Дзаррілло 1982 року, яку він перезаписав 1998-го; «1950» Амедео Мінґі та «Vita spericolata» Васко Россі 1983 року; «Donne» Дзуккеро (1985); «Confusa e felice» Кармен Консолі (1997); «Mentre tutto scorre» гурту «Negramaro» (2005).[84]

«Санремо» та «Євробачення» ред.

Фестиваль «Санремо» став основою для створення пісенного конкурсу «Євробачення».

Представники від Італії для «Євробачення» часто відбирався в рамках фестивалю — з 1956 по 1966 роки, а також у 1972, 1997, 2011, 2012, 2013, 2015, 2016 роках, коли участь у «Євробаченні» була прерогативою пісні та виконавця (або одного з виконавців, в роки дуетного виконання), які стали переможцями «Санремо»; з 1967 по 1969 роки, як і у 1987, 1989 та 1993 роках, переможець фестивалю виступав на «Євробаченні» з іншою піснею; у 1988, 1990 та 1992 роках у «Євробаченні» брали участь виконавці, які на фестивалі посідали друге або трєте місце (виступали теж з іншою піснею). З 1970 по 1975 роки від Італії на «Євробаченні» виступав переможець телеконкурсу «Canzonissima» (1972 року він також був також переможцем «Санремо»), а 1984 року на «Євробаченні» брали участь переможці конкурсу «Azzurro 1983». В інших випадках компанія RAI безпосередньо займалась відбором учасників.[85]

1998 року телекомпанія RAI вирішила, що Італія більше не братиме участі в «Єробаченні», куди країна повернулася лише 2011 року. Того року, як і протягом наступних двох, представника Італії на «Євробаченні» призначала спеціальна комісія, яка відбирала його серед учасників «Санремо». Такими стали Рафаель Гуалацці (2011), Ніна Дзіллі (2012) та Марко Менгоні (2013), всі вони потрапили в десятку найкращих виконавців «Євробачення». Лише 2014 року відбором учасника займалась телекомпанія RAI, яка обрала Емму Марроне з піснею «La mia città», що посіла двадцять перше місце. З 2015 року регламентом було встановлено, що на «Євробаченні» буде виступати переможець «Санремо», якщо не відмовиться: того року брав участь гурт «Il Volo», який посів третє місце. 2016 року на «Євробаченні» виступила Франческа Мік'єлін, посівши шістнадцяте місце. Хоча переможцями фестивалю того року стали учасники гурту «Stadio», які відмовились від участі в «Євробаченні» — й туди відправили Франческу, в якої було друге місце за підсумками «Санремо». 2020 року представником Італії обрали переможця фестивалю Діодато з піснею «Fai rumore»; однак «Євробечення» скасували через пандемію COVID-19. 2021 року Італію на «Євробаченні» представляв гурт «Måneskin» з піснею «Zitti e buona». Гурт у підсумку набрав 524 балів, здобувши третю перемогу Італії за всю історію її участі у цьому пісенному конкурсі.[86]

Трансляції пов'язані з фестивалем ред.

DopoFestival ред.

З 1992 по 2003, 2007, 2008 та з 2014 по 2020 роки виходила телепередача «DopoFestival» («Післяфестивалля»), який транслювалася після фестивальних вечорів, вона містила інтерв'ю з артистами та дискусії на основні теми, пов'язані з «Санремо», громадськими діячами, музикантами та гостями в студії. Протягом багатьох років передача кілька разів змінювала свою назву, місце знімання та ведучих і транслювалася спочатку на Rai 1 (з 1992 по 2008 і з 2016 по 2019 роки), потім на Rai.tv (у 2014 і 2015 роках) і, нарешті, на RaiPlay (у 2020 році).

Сезон Рік Назва Канал Учасники Місце зйомок Керівник Епізоди Місце
1 1992 DopoFestival Rai 1 Сандро Чйотті Вінченцо Молліка, Лучано Де Крещенцо і Джанні Іпполіті Піппо Баудо 3 Театр «Арістон»
2 1993 Джанкарло Магаллі і Альба Пар'єтті Роберто Д'Агостіно і Марта Марцотто
3 1994 Мара Веньєр Ренато Дзеро і Роберто Д'Агостіно
4 1995 Серена Дандіні Лучано Де Крещенцо, Фабіо Фаціо і Джанні Іпполіті 4
5 1996 Амбра Анджоліні Лучано Де Крещенцо, Роберто Д'Агостіні, Джанні Іпполіті і Мауріціо Баттіста
6 1997 Бруно Веспа Джіджі Везінья і Валерія Маріні -
7 1998 П'єро К'ямбретті Ніно Д'Анджело
8 1999 Sanremo Notte Ор'єтта Берті Тео Теоколі і Фабіо Фаціо
9 2000 Алессія МаркудзіAlessia Marcuzzi I Fichi d'India, Тео Теоколі і Фабіо Фаціо
10 2001 Dopo il Festival tutti da me Енріко Папі і Раффаелла Карра -
11 2002 DopoFestival Сімона Вентура і Франческо Джорджино
12 2003 Піппо Баудо і Джанкарло Магаллі Сімона Ідзо, Піно Массара, Джанні Іпполіті, Джанфранко Віззані, Моніка Сетта, Марко Маккаріні, Мішель Бонев і Адріано Арагодзіні Казино «Санремо»
13 2007 П'єро К'ямбретті Габріелла Джермані Окрема кімната Театру «Арістон»
14 2008 Elio e le Storie Tese Лучілла Агості і Лучіа Очоне Казино «Санремо»
15 2014 #dopofestival Rai.tv Філліппо Солібелло і Марко Ардеманьї - Палаф'йорі в Санремо
16 2015 Саверіо Раймондо і Сабіна Нобіле Стефано Андреолі, Джанфранко Магаллі, Inception e Nirkiop Окрема кімната Казино «Санремо»
17 2016 DopoFestival Rai 1 Нікола Савіно і Gialappa's Band Макс Джусті Вілла Ормонд в Санремо
18 2017 Убальдо Пантані 5
19 2018 …Tanto siamo tra amici al DopoFestival Едоардо Лео і Кароліна Ді Доменіко Сабіна Імпачч'яторе, Роландо Равелло, Паоло Дженовезе і Рокко Таніка Казино «Санремо»
20 2019 DopoFestival — The Dark Side of Sanremo Роко Папалео, Анна Фольетта і Мелісса Грета Маркетто -
21 2020 L'altro Festival RaiPlay Накола Савіно Місс Кета, i Gemelli di Guidonia, Валеріо Лундіні і Едді Ансельмі Палаф'йорі в Санремо

PrimaFestival ред.

Починаючи з 2003 року, на телебаченні перед деякими трансляціями «Санремо», йде коротка щоденна передача з попереднім оглядом фестивалю й інтерв'ю з його артистами-конкурентами. З 2017 року ця передача, що зазвичай транслюється після теленовин (TG1) перед кожним вечором фестиваля, отримала назву «PrimaFestival».

Рік Назва Трансляція Ведучі Місце
Початок Завершення
2003 Perché Sanremo è Sanremo 4 березня 8 березня Марко Маккаріні За лаштунками Театру «Арістон»
2013 Anteprima Sanremo 2013 12 лютого 16 лютого Антонелло Дозе і Марко Преста
2014 Sanremo & Sanromolo 18 лютого 22 лютого Pif
2016 Anteprima Sanremo Start 9 лютого 13 лютого Серджо Фріша
2017 PrimaFestival 29 січня 11 лютого Федеріко Руссо Тесс Масадза Герберт Баллеріна Кімната Бірібіззі в Казино «Санремо»
2018 26 січня 10 лютого Серджо Аззізі Мелісса Грета Маркетто
2019 25 січня 9 лютого Сімоне Монтедоро Анна Ферцетті
Скляна студія на червоній доріжці Театру «Арістон»
2020 27 січня 8 лютого Gigi e Ross Ема Стокгольма
2021 27 лютого 6 березня Джованна Чівітілло Джованні Вернія Валерія Грачі Театр «Арістон»
2022 29 січня 5 лютого Роберта Капуа Ciro Priello Паола Ді Бенедетто Скляна студія на зеленому килимі Театру «Арістон»

DietroFestival ред.

З 2020 року транслюється передача «DietroFestival», що є закулісним монтажем «Санремо». Передача виходить ввечері після завершення фіналу фестивалю у прайм-тайм.

FuoriFestival ред.

У 2022 році каналі на RaiPlay з 31 січня по 5 лютого ексклюзивно транслювалася передача «FuoriFestival», присвячена «Санремо». Ведучими передачі стали Меліса Грета Маркетто та Аврора Леоне, які знайомили глядача зі співаками, що брали участь в «Санремо», брали інтерв'ю серед людей на вулиці, VIP-персон та експертів щодо фестивалю. Режисером передачі була Алесія Ліонелло.

Нагороди ред.

  • 1985 — Міжнародне гран-прі спектаклю — Найкраща музична передача
  • 1986 — Міжнародне гран-прі спектаклю — Найкраща музична передача
  • 1987 — Міжнародне гран-прі спектаклю — Найкраща музична передача
  • 1988 — Міжнародне гран-прі спектаклю — Найкраща музична передача
  • 1991 — Міжнародне гран-прі спектаклю — Найкраща музична передача
  • 1995 — Міжнародне гран-прі спектаклю — Найкраща телепередача року
  • Премія телережисури 1996 — Премія телережисури
    • Телеподія
  • 1997 — Міжнародне гран-прі спектаклю — Найкраща музична передача
  • Премія телережисури 2000 — Премія телережисури
    • Програма з рекордною кількістю прослуховувань
  • Telegatti 2002 — Міжнародне гран-прі спектаклю
    • Найкраща подія
  • Премія телережисури 2002 — Премія телережисури
    • Програма з рекордною кількістю прослуховувань
  • Премія телережисури 2003 — Премія телережисури
    • Програма з рекордною кількістю прослуховувань
  • Премія телережисури 2007 — Премія телережисури
    • Топ 10
  • Премія телережисури 2009 — Премія телережисури
    • Top 10
    • Телеподія
  • Премія телережисури 2010 — Премія телережисури
    • Top 10
  • Премія телережисури 2011 — Премія телережисури
    • Top 10
  • Премія телережисури 2013 — Премія телережисури
    • Top 10
  • Премія телережисури 2015 — Премія телережисури
    • Top 10
  • Премія телережисури 2016 — Премія телережисури
    • Top 10

Спонсори ред.

Рік Спонсор Джерело
2008 Toyota Acqua Minerale San Benedetto Beghelli Wind [87]
2009 Ferrero Le Fablier [88]
2010 Mondelēz [89]
2011 Volkswagen Procter & Gamble Eni [90]
2012
2013 FIAT Mondelēz Samsung Vodafone [91]
2014 Suzuki Procter & Gamble Conad Findus [92]
2015 UniCredit Wind [93]
2016 Orogel TIM [94]
2017 TIM [95]
2018 [96]
2019 [97]
2020 [98]
2021 N.D.
2022 Eni gas e luce Costa Crociere Lavazza Ferrero Suzuki [99]

Транслювання ред.

Телебачення ред.

 
Театр «Арістон» (2011)
  • Rai 1, з 1955 року (1955—1972 роки й з 1981-го—повністю; 1963, 1969, та 1973—1980 роки — тільки фінал)
  • Трансляція «Євробаченням» на європейських державних каналах: 1955 року (фінал), з 1958-го (весь фестиваль)
  • Rai 2 (перші два вечори 1963 та 1969 років)
  • Rai Premium, з 2004 року транслює повтор наступного дня після трансляції
  • RaiSat Album/Rai Extra, транслювали повтор (2000—2010)

Радіо ред.

Онлайн ред.

  • RaiPlay, прем'єра на сайті Rai.tv, в прямому ефірі та за запитом з 2007 року.

Критика «Санремо» ред.

Аналіз фестивалю проводився багатьма видатними діячами італійської культури, які його оцінювали, зокрема, з точки зору історично-культурного контексту 1950-х—60-х років. 1969 року режисер П'єр Паоло Пазоліні опублікував в журналі «Tempo illustrato» статтю з негативною критикою фестивалю, «„Санремо“: бідна нісенітниця», де писав: «Фестиваль „Санремо“ розпочався та закінчився. Міста були безлюдними; всі італійці сиділи перед телевізорами. Фестиваль „Санремо“ зі своїми пісеньками назавжди руйнує суспільство […]». За словами Пазоліні, фестиваль уособлював конформізм та культурну порожнечу в неокапіталістичному італійському суспільстві. Але на думку історика Агостіно Джованьйолі критику Пазоліні не можна порівнювати зі снобістською відмовою, упереджено ворожою до «речей, які подобаються людям», а скоріше з грамшистським прагненням зрозуміти механізми масового культурного виробництва та його політичної експлуатації.[100][101] Надалі, історик Сільвіо Ланаро, підкреслюючи цей аспект, пов'язував його з католицькою культурною гегемонією у повоєнній Італії: «Клімат словесної цнотливості пронизує всі види дозвілля, насамперед легку музику. Поки за кордоном прославляється талант Жоржа Брассенса, а Жульєт Греко в печерах латинського кварталу Парижа грає в п'єсах Жана-Поля Сартра і Ремона Кено, в Італії тріумфують марші Армандо Франьї, прибувають наші, „гасконьські курсанти“ чи „пожежники з Віджу“, а найпопулярніший Фестиваль „Санремо“, відкритий 1951 року, освячує пісні, що стікають патріотичною актуальністю („Vola colomba“), прісною і трепетною сатирою („Papaveri e papere“), неоднозначними данинами альпінізму („Vecchio scarpone“), сльозливою похвалою материнства („Tutte le madri“), жалюгідними закликаннями до сервільності („Arriva il direttor!“), заїканнями та мимовільними дурницями („Casetta in Canada“); поцілунки, як правило, заборонені, а кохання дозволяється лише для того, щоб нагадати, що воно часто закінчується погано („Grazie per i fior“), або у всякому разі породжує страждання і нещастя („Viale d'autunno“, „Buongiorno tristezza“, „Amare un'altra“)».[102] Італійський пісняр, музикознавець та журналіст Мікеле Страньєро, розбираючи в есе «Антиісторія пісеньок Італії» культурну наступність між Фестивалем «Санремо» 1950-х років та естрадною музикою, що використовувалася фашистським режимом, знайшов у ній спосіб пропаганди та психологічного натиску. Цю наступність він бачив й в особі Джуліо Радзі, колишнього програмного директора EIAR, а потім художнього керівника RAI та підписанта регламенту першого сезону Фестиваля «Санремо».[103]

Примітки ред.

  1. ↑ Simone Dinelli (3 березня 2021). Quando il Festival di Sanremo era a Viareggio. Corriere Fiorentino (італ.). Процитовано 22 листопада 2021.
  2. ↑ Enrico Salvadori (1580899615119). Il Festival di Sanremo? Nacque... a Viareggio. "Cosa cantano questi pazzi?". La Nazione (італ.). Процитовано 22 листопада 2021.
  3. ↑ Quando il Festival della Canzone Italiana era a Viareggio - A spasso con Galatea, Top news Versiliatoday.it. Versiliatoday.it (it-IT) . 21 березня 2016. Процитовано 22 листопада 2021.
  4. ↑ Il festival perduto: quando Sanremo era Viareggio. Welcome 2 Lucca (it-IT) . 2 лютого 2022. Процитовано 2 лютого 2022.
  5. ↑ Sanremo e Viareggio: il primo festival a Viareggio il 25 agosto 1948
  6. ↑ Borgna 1980 pp. 34-35, 37.
  7. ↑ а б Borgna 1980 p. 38.
  8. ↑ Borgna 1992 pp. 209—211, 432.
  9. ↑ Liperi pp. 163, 166.
  10. ↑ Facci e Soddu p. 41.
  11. ↑ Facci e Soddu pp. 43-44.
  12. ↑ а б Borgna 1980 p. 53.
  13. ↑ Пісенний конкурс «Євробачення». Eurovision Song Contest 1956 (англ.). Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 23 серпня 2019.
  14. ↑ Borgna 1980 pp. 44-50.
  15. ↑ Borgna 1980 p. 46.
  16. ↑ Colombati p. 537.
  17. ↑ Borgna 1992 p. 215.
  18. ↑ Borgna 1980 p. 50.
  19. ↑ Borgna 1992 pp. 225—228.
  20. ↑ Liperi pp. 183—185.
  21. ↑ Facci e Soddu p. 79.
  22. ↑ Borgna 1980 p. 67.
  23. ↑ а б Borgna 1980 p. 137.
  24. ↑ Facci e Soddu pp. 120—121.
  25. ↑ Facci e Soddu p. 85.
  26. ↑ Facci e Soddu p. 139.
  27. ↑ Borgna 1980 pp. 69-75.
  28. ↑ Facci e Soddu pp. 122—123.
  29. ↑ Borgna 1980 pp. 77-80.
  30. ↑ Borgna 1980 p. 77.
  31. ↑ Facci e Soddu p. 121.
  32. ↑ Facci e Soddu p. 123.
  33. ↑ Borgna 1980 pp. 83-93.
  34. ↑ Borgna 1992 pp. 330—331.
  35. ↑ Facci e Soddu pp. 145—147.
  36. ↑ Facci e Soddu pp. 153, 157—158.
  37. ↑ Facci e Soddu p. 168.
  38. ↑ Borgna 1980 p. 84.
  39. ↑ Facci e Soddu p. 161.
  40. ↑ Facci e Soddu p. 166.
  41. ↑ Borgna 1980 pp. 98, 100, 136.
  42. ↑ Facci e Soddu p. 170.
  43. ↑ Borgna 1980 p. 105.
  44. ↑ Facci e Soddu pp. 178—180.
  45. ↑ Facci e Soddu p. 186.
  46. ↑ Borgna 1980 pp. 102—103.
  47. ↑ Facci e Soddu p. 188.
  48. ↑ Facci e Soddu pp. 207, 314.
  49. ↑ 1977 рік, фестиваль Санремо переселяється. Stampa Sera. 20 листопада 1976. с. 2. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
  50. ↑ Facci e Soddu pp. 207, 217, 314.
  51. ↑ Facci e Soddu pp. 217—220, 311.
  52. ↑ Facci e Soddu pp. 252.
  53. ↑ Facci e Soddu pp. 224—226, 234.
  54. ↑ Facci e Soddu pp. 223, 230—233.
  55. ↑ Facci e Soddu pp. 248—250.
  56. ↑ Facci e Soddu pp. 235—236.
  57. ↑ Facci e Soddu p. 245.
  58. ↑ Facci e Soddu pp. 272—274.
  59. ↑ Facci e Soddu pp. 276—277.
  60. ↑ Facci e Soddu pp. 279—281.
  61. ↑ Sanremo, crollano gli ascolti. Grande Fratello batte il Festival. la Repubblica. 5 marzo 2004. Процитовано 4 febbraio 2018.
  62. ↑ Facci e Soddu p. 284.
  63. ↑ Liperi pp. 581, 585—590, 634, 636.
  64. ↑ Liperi p. 634, 636.
  65. ↑ Алессандра Віталі (18 лютого 2012). Повернення Челентано, перемога Емми. В трійку попали також Аріза і Ноемі. La Repubblica. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 4 лютого 2018.
  66. ↑ Sanremo, trionfano gli Stadio: “Lo stesso brano scartato nel 2015”. Conti condurrà anche nel 2017. La Stampa. 14 febbraio 2016. Архів оригіналу за 5 febbraio 2018. Процитовано 4 febbraio 2018. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=sì (довідка)
  67. ↑ Liperi pp. 637—638.
  68. ↑ Italy applied for 2011 Eurovision Song Contest! (англ.). 2 грудня 2010. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 4 лютого 2018.
  69. ↑ Алекс Пільявенто (29 вересня 2014). Євробаченя 2015: від Італії поїде переможець фестивалю Санремо!. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 4 лютого 2018.
  70. ↑ а б в Luca Misculin (8 febbraio 2022). La rinascita del Festival di Sanremo. il Post. Процитовано 9 febbraio 2022.
  71. ↑ Alex Pigliavento (29 settembre 2014). Eurovision 2015: per l'Italia andrà il vincitore di Sanremo!. Eurofestivalnews.com. Процитовано 4 febbraio 2018.
  72. ↑ Ascolti Sanremo 2021, bilancio finale: lontano il record del 2020, ma c’è chi ha fatto peggio. 8 marzo 2021. Процитовано 10 febbraio 2022.
  73. ↑ Andrea Biondi (6 febbraio 2022). Sanremo 2022, la Rai brinda ad ascolti e record di raccolta. Il Sole 24 Ore. Процитовано 9 febbraio 2022.
  74. ↑ а б в У художньо-музичному напрямку асистував Джанмарко Мацці.
  75. ↑ Був відсутнім лише третього вечора сезону 2020 року
  76. ↑ Occhi di ragazza / Un mondo d'amore / Ragazzo fortunato / Penso positivo
  77. ↑ Санремо 2019, Бальйоні не тільки учасник, але й ведучий. tvblog.it. 28 червня 2018. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 12 липня 2018.
  78. ↑ TvBlog (ред.). Sanremo - I dati Auditel sera per sera. Архів оригіналу за 14 settembre 2017. Процитовано 31 agosto 2017. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=sì (довідка)
  79. ↑ а б Фестиваль Санремо та історія його сценографій. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 1 травня 2019.
  80. ↑ З 2010 та 2012 був автором сценографії разом з дочкою Марією К'ярою.
  81. ↑ а б в г д STORIA DELLA CANZONE D'ARTE E D'AUTORE ITALIANA 1958—1997 // PAOLO JACHIA dambrosioeditore.it Процитовано 25 листопада 2022
  82. ↑ Sanremo non è mai stato così indie: (ri)scopriamo i protagonisti del 2022 indielife.it Процитовано 25 листопада 2022
  83. ↑ а б в Storia La storia del Festival di Sanremo Процитовано 25 листопада 2022
  84. ↑ а б в г Sanremo, televoto e giuria: nessuno complotto. Ecco perché ha vinto Mahmood repubblica.it Процитовано 25 листопада 2022
  85. ↑ Sanremo Festival and the Eurovision Song Contest escdaily.com Процитовано 6 травня 2022
  86. ↑ Måneskin will represent Italy at the Eurovision Song Contest eurovision.tv Процитовано 6 травня 2022
  87. ↑ SIPRA: CONFERMATI I LISTINI 2007 PER IL FESTIVAL DI SANREMO 2008 [Архівовано 2018-02-01 у Wayback Machine.] e-duesse.it, 9 gennaio 2008
  88. ↑ Beghelli e Wind al Festival di Sanremo [Архівовано 2018-02-02 у Wayback Machine.] adcgroup.it, 26 gennaio 2009
  89. ↑ Caro Festival di Sanremo, ti abbiamo fatto i conti in tasca… [Архівовано 2018-02-01 у Wayback Machine.] panorama.it
  90. ↑ Sanremo 2012: confermati gli sponsor Volkswagen, Eni, Procter & Gamble e Beghelli [Архівовано 2018-01-31 у Wayback Machine.] adcgroup.it, 14 dicembre 2011
  91. ↑ Aegis Media Research. Al via Sanremo 2013. Obiettivi: 40 % di share editoriale e 16 mln di raccolta [Архівовано 2018-02-01 у Wayback Machine.] adcgroup.it, 11 febbraio 2013
  92. ↑ Findus, P&G, Conad, Suzuki gli sponsor di Sanremo 2014. Leone: 'Festival a costo zero grazie a sponsor e pubblicità' [Архівовано 2018-01-31 у Wayback Machine.] adcgroup.it, 10 febbraio 2014
  93. ↑ PISCOPO (RAI PUBBLICITÀ) «PER SANREMO QUASI SOLD OUT. IL 40 % SONO NUOVI CLIENTI» [Архівовано 2017-07-04 у Wayback Machine.] pubblicitaitalia.it, 9 febbraio 2015
  94. ↑ Gli sponsor di Sanremo: TIM con il nuovo format, UniCredit per i mutui-casa, Orogel istituzionale e Suzuki firmata Brand Portal [Архівовано 2018-01-31 у Wayback Machine.] dailyonline.it, 2 febbraio 2016
  95. ↑ TIM protagonista del 67º Festival di Sanremo [Архівовано 2017-08-25 у Wayback Machine.] telecomitalia.com, 6 febbraio 2017
  96. ↑ TIM sponsor unico del Festival di Sanremo 2018 [Архівовано 2018-01-31 у Wayback Machine.] telecomitalia.com, 16 dicembre 2017
  97. ↑ Rockol com s.r.l. √ Festival di Sanremo 2019, TIM sponsor unico. Rockol. Архів оригіналу за 30 dicembre 2018. Процитовано 5 gennaio 2019. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=sì (довідка)
  98. ↑ Financial Trend Analysis. TIM sponsor unico del Festival di Sanremo 2020. Finanza e Borsa - Investireoggi.it (it-IT) . Архів оригіналу за 14 gennaio 2020. Процитовано 14 січня 2020. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=sì (довідка)
  99. ↑ Eni è il main sponsor di Sanremo 2022. DavideMaggio.it. Процитовано 20 січня 2022.
  100. ↑ Агостіно Джованьйолі, Санремо: найбільший фестиваль демохристиянської Італії, в книзі: Італія та італійці з 1948 по 1978, Rubbettino, стор. 153—198
  101. ↑ П'єр Паоло Пазоліні, Есе про культуру та суспільство, Мондадорі, 1999
  102. ↑ Сільвіо Ланаро, Історія Республіканської Італії, Марсіліо, Венеція, 1992
  103. ↑ Addio tabarin: gli anni della radio e delle canzonette patriaindipendente.it Процитовано 6 травня 2022

Бібліографія ред.

  • Eddy Anselmi, Festival di Sanremo — Almanacco Illustrato della Canzone Italiana, Modena, Panini, 2009.
  • Adriano Aragozzini, Enciclopedia del Festival di Sanremo, Roma, Rai Eri, 2013.
  • Gianni Borgna, La grande evasione, Perugia, Savelli Editori, 1980, ISBN non esistente.
  • Gianni Borgna, Storia della canzone italiana, Bari-Roma, Laterza, 1992, ISBN 88-04-35899-8.
  • Gianni Borgna, L'Italia di Sanremo, Arnoldo Mondadori Editore, 1998, ISBN 88-04-43638-7.
  • Leonardo Colombati (a cura di), La canzone italiana, 1861—2011, Milano, Mondadori, 2011, ISBN 978-88-04-61013-7.
  • Serena Facci e Paolo Soddu, Il festival di Sanremo, Roma, Carocci Editore, 2011, ISBN 978-88-430-5272-1.
  • Felice Liperi, Storia della canzone italiana, 2ª ed., Roma, Rai Eri, 2011, ISBN 978-88-397-1505-0.
  • Gigi Vesigna, Sanremo è sempre Sanremo, Milano, Sperling & Kupfer, 2000.
  • Gigi Vesigna, Vox populi. Voci di sessant'anni della nostra vita, Roma, Excelsior 1881, 2010.
  • Leonardo Campus, Non solo canzonette. L'Italia della Ricostruzione e del miracolo attraverso il Festival di Sanremo, Le Monnier, 2015, ISBN 978-88-00-74475-1.
  • Marcello Giannotti, L'enciclopedia di Sanremo : 55 anni di storia del festival dalla A alla Z, Collana Superalbum, Roma, Gremese, 2005, p. 259, LCCN 2006387785, OCLC 63106833. Ospitato su archive.is.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фестиваль Санремо
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фестиваль_Санремо&oldid=41956596