Вікіпедія

Міна (співачка)

італійська співачка, телеведуча і акторка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мадзіні.

Міна Мацціні[4], Мадзіні, (італ. Mina Mazzini, справжнє ім'я Міна Анна Мацціні (нар. 25 березня 1940(19400325), Бусто-Арсіціо) — італійська співачка, телеведуча і акторка. У музичній кар'єрі використовує псевдонім Міна. У 1960-ті та 1970-ті роки була однією з головних осіб на італійському телебаченні та домінуючою фігурою в поп-музиці.

Міна Мацціні
Mina Mazzini
Mina4 407px.jpg
Основна інформація
Дата народження 25 березня 1940(1940-03-25) (83 роки)
Місце народження Бусто-Арсіціо, Італія
Роки активності з 1959 року
Громадянство Швейцарія[1], Королівство Італія і Італія[1]
Професії співачка, кіноакторка, джазвумен, телеведуча, студійна виконавиця, поетеса-піснярка, підприємиця
Співацький голос сопрано
Інструменти вокал[d][2]
Жанри популярна музика, Рок-н-рол і поп
Псевдоніми Baby Gate, Mina, Mina Mazzini[3], Pomodoro, Tigresa de Cremona і La tigre di Cremona
Колективи MinaCelentanod
Нагороди Орден «За заслуги перед Італійською Республікою»
Mina Mazzini
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Ранні рокиРедагувати

Анна Марія Мадзіні народилася в сім'ї робітника в Бусто-Арсіціо, Ломбардія[5][6][7]. В дитинстві її сім'я переїхала на роботу до Кремони. Вона слухала американський рок-н-рол та джазові платівки і була частим гостем у міланських клубах «Santa Tecla» та «Taverna Messicana», відомих своїм пропагуванням рок-н-ролу[8]. Після закінчення середньої школи у 1958 році вона вступила до коледжу, де навчалася бухгалтерському обліку[7].

Кар'єраРедагувати

1958—1961: перші крокиРедагувати

Одного з літніх днів 1958 року Міна зі своєю сім'єю відпочивала у Форте-деї-Мармі. Водночас вона вирушила до нічного клубу «Bussola» у Марина-ді-П'єтрасанта, де того вечора виступав кубинський співак Дон Маріно Баррето зі своїм оркестром[9][10]. Після його виступу Міна піднялася на сцену і вирішила зімпровізувати, виконавши пісню «Un'Anima tra le mani». Протягом наступних ночей Серджо Бернардіні, власник клубу, запрошував Міну на сцену знову і знову[11].

У вересні вона розпочала сольну кар'єру, акомпанував їй гурт «Happy Boys»[7]. Її концерт у вересні 1958 року перед аудиторією 2500 осіб у Театрі Рівароло дель Ре отримав захоплене схвалення місцевих критиків[12]. Незабаром вона підписала контракт із Давіде Маталоном, власником невеликої компанії звукозапису «Italdisc». Її перший сингл «Non partir»/«Malatia» був зпродюсований для італійської публіки під сценічним псевдонімом «Міна». Водночас її сингл «Be Bop A Lula»/«When» вийшов для міжнародної аудиторії під сценічним ім'ям «Крихітка брама» («Baby Gate»). Слово «крихітка» було обране як контраст з її зростом 178 см — що був винятково високим для італійки, а «брама» — була даниною поваги квартету «Golden Gate»[11][13]. Її виступ на фестивалі «Sei giorni della canzone», що проходив в грудні у Мілані, газета «La Notte» назвала «народженням зірки»[14]. Це був останній виступ Міни з «Happy Boys», оскільки її сім'я не дозволила їй залишити навчання у коледжі заради запланованого туру Туреччиною.

Менш ніж через місяць після розриву зі своїм попереднім гуртом Міна стала співзасновником нового гурту під назвою «Solitari», до якого вона увійшла як співачка, саксофоністка, піаністка, контрабасистка та гітаристка. Її перший хіт із гуртом відрізнявся тим, що Міна виконала дуже гучну, синкоповану версію популярної пісні «Nessuno». Вона її виконала на Першому рок-фестивалі в міланському Льодовому палаці у лютому 1959 року[15][16][17]. Тоді ж відбувся її перший виступ на телебаченні у шоу «Lascia o raddoppia?» та «Il musichiere», 1 березня і 4 квітня відповідно, які отримали схвальні відгуки критиків. На хвилі успіху старлетка підписала контракт із Еліо Джіганте, відомим менеджером. У наступні роки він організовував її виступи на найбільших майданчиках Італії[7]. Її першим італійським хітом «номер один» стала пісня «Tintarella di luna», що прозвучала в музичній комедії «Музичний автомат кричить про любов». Наприкінці 1959 року співачка остаточно відмовилася від псевдоніма Baby Gate на користь Міни.

1960—1965: проривРедагувати

 
Міна на Фестивалі «Санремо» (1960)
 
Міна у 1963 році

1960 року Міна дебютувала на Фестивалі італійської пісні в Санремо з двома піснями. Цього разу вона вперше звернулася до виконання повільних емоційних пісень про кохання. Її пісня «È vero» («Це правда») посіла 8-е місце в італійських чартах[18]. Виконання Міною пісні «Il cielo in una stanza» («Небо в кімнаті») Джино Паолі[it] ознаменувало перетворення молодої співачки з рок-н-рольної виконавиці-«крикунки» (як тоді в Італії називалися виконавців рок-н-ролу) на артистку, яка надалі стала «жіночим натхненням» для низки авторів-виконавців[19]. Ідея пісні про те, що «кохання може вирости будь-якої миті, в будь-якому місці» прийшла до Паолі, коли він лежав на ліжку і дивився у стелю пурпурового коліру[20]. «Il cielo in una stanza» очолила рейтинг найпродаваніших синглів Італії та потрапила до чарту США «Billboard Hot 100», під назвою «This World We Love In»[21][22]. Кадри виконання пісні Міною були включені до музичних фільмів «Я цілую… ти цілуєш» та «Зустріч в Ішії[it]», а 1990 року — пісня стала саундтреком фільму «Славні хлопці».

На пісенному фестивалі в Санремо 1961 року Міна виконала дві пісні. «Io amo, tu ami» («Я люблю, ти любиш»), що посіла четверте місце у чарті Італії, а «Le mille bolle blu» («Тисяча синіх бульбашок») — п'яте[23]. Розчарована цими результатами, Міна заявила про свій намір ніколи більше не виступати на цьому фестивалі.

Оскільки пісні та фільми Міна вже стали на той час популярними за кордоном, вона почала гастролювати Іспанією та Японією і виступала на венесуельському телебаченні у 1961 році[24]. На початку 1962 року Міна виступала на іспанському телебаченні та в паризькій залі «Олімпія»[25]. Презентація її німецького синглу «Heißer Sand» («Гарячий пісок») 12 березня 1962 року на телешоу Петера Крауса[en] викликало бум продажів, за десять днів у Німеччині розійшлося 40 000 платівок з ним[26]. Платівка посіла перше місце і провела більше пів року в німецьких чартах 1962 року[27][28][29]. Протягом наступних двох років у німецькі чарти потрапило ще шість синглів Міни[27]. У ході опитування слухачів, проведеного в липні 1962 року в Німеччині, Австрії та німецькомовній частині Швейцарії, Міна була визнана найпопулярнішою співачкою у світі[30]. У травні 1962 року вона виступила в Буенос-Айресі. Тим часом її кавер композиції у ритмах мамбо «Moliendo Cafe» («Кафе Молієндо») та пісня у стилі серф-попу «Renato» («Ренато») зайняли перше та четверте місця відповідно в італійських чартах[21]. Сторона «Б» синглу «Renato» містила пісню «L'eclisse twist» («Твіст затемнення»), яка також використовулася для саундтреку до художнього фільму Мікеланджело Антоніоні «Затемнення».

10 січня 1964 року Міна у програмі «La fiera dei sogni» виконала пісню «Città vuota» («Порожнє місто»), кавер пісні Джина Макденіелса[en] «It's a Lonely Town (Lonely Without You)», яка стала її першим релізом на лейблі «RiFi»[31][32]. Її наступний сингл «È l'uomo per me» («Він для мене чоловік»), кавер на пісню Джоді Міллер[en] «He Walks Like a Man», став найпродаванішим записом року в Італії[21]. 11 грудня 1964 року в телепрограмі «Il macchiettario» Міна продемонструвала свою нову мелодійну манеру, виконавши пісню «Io sono quel che sono» («Я є такою, якою я є»). Цього ж часу вийшов сингл «Suna ni kieta namida» («Сльози зникають у піску»), у якому Міна повернулася до свого попереднього юнацького сценічного образу[33]. Пісня, заспівана японською мовою, посіла перше місце в японському чарті синглів і принесла співачці звання найкращої міжнародної виконавиці в Японії[34].

У першому епізоді телешоу «Studio Uno[it]» 1965 року, що транслювалося щосуботнього вечора, у прямому ефірі, Міна з'явилася у новому образі блондинки з вищипаними бровами[35]. На шоу вона виконала такі задумливі за складовою пісні «Un bacio è troppo poco» («Одного поцілунку недостатньо») і «Un anno d'amore» («Рік кохання»)[36], кавер на пісню Ніно Феррера[it] «C'est irreparable» («Це непоправно»)[37]. На цьому ж проекті вона виконала свою знамениту пісню «Brava» («Добре»)[7]. Того ж року її альбом «Studio Uno[it]» («Перша студія») очолив італійський чарт. Також серед її записів 1965 року була пісня «Spirale Waltz» («Спіральний вальс»), яка стала музичною темою до фільму «10-а жертва».

1966—1968: незалежна творчістьРедагувати

1966 року вийшла знаменита пісня Міни «Se telefonando» («Якщо по телефону»). Перед цим, навесні того року, Мауріціо Костанцо та Гіго Де К'яра спочатку написали лірику яка мала стати темою для телепередачі «Aria condizionata»[38]. Лірика була написана у «похмурій» манері Гела Девіда[22]. Надалі Енніо Морріконе попросили покласти лірику на музику[39]. Після цього Міна та троє авторів пісні зустрілися у репетиційній кімнаті RAI на Віа Теулада у Римі. Морріконе почав повторювати коротку музичну тему всього з трьох нот (за його термінологією «мікроелементів») на піаніно[39]. Цей уривок мелодії він скопіював із сирени поліцейської машини у Марселі. Після кількох тактів Міна схопила аркуш із текстом і почала співати, ніби знала цю мелодію раніше. Створена таким чином «Se telefonando» являє собою поп-пісню з вісьмома тональними переходами, що створюють напругу протягом усього приспіву[40][38]. Аранжування Морріконе являло собою складну комбінацію мелодійних партій труби, гри на барабанах у стилі Гела Блейна, струнної групи, жіночого хору в стилі європоп 1960-х та інтенсивного звучання дозвукових тромбонів[22].

Спочатку, у травні 1966 року, «Se telefonando» була представлена Міною в одному з епізодів телешоу «Studio Uno», а в серпні того ж року на «Aria condizionata». Сингл досяг 7-го місця в італійському чарті та посів 53-е місце у щорічному списку продажів. Пісня була включена в альбом «Studio Uno 66» поряд з такими популярними піснями як «Ta-ra-ta-ta» і «Una casa in cima al mondo». Це був п'ятий найпродаваніший альбом року в Італії[41].

У 1966 році Міна почала працювати зі Швейцарською службою телерадіомовлення та оркестром «Radiosa» в Лугано. Разом зі своїм батьком вона започаткувала незалежний лейбл «PDU». Першою платівкою, випущеною під цим лейблом, була «Dedicato a mio padre» («Присвячується моєму батькові»). Зростаючий інтерес Міни до бразильської музики призвів до запису пісні «La banda» («Група»), написану Чіко Буарке, яка посіла 3 місце в Італії. Водночас Міна продовжувала виступати на італійському телебаченні, де представила «Zum zum zum» на телешоу-вар'єте Sabato sera навесні 1967 року, яку виконала у супроводі військово-морського оркестру НАТО. На телешоу вона також виконала в дуеті з Адріано Челентано пісню «La coppia pi bella del mondo» («Найкрасивіша пара в світі»). Цього ж часу Міна представила пісню «Sono, come tu mi vuoi» («Я така, яку ти хочеш мене»), назва якої була взята з п'єси Луїджі Піранделло «Come tu mi vuoi» («Якою ти хочеш мене»). У текстах йдеться про маніакальну увагу преси до особистого життя артистки[42]. Ще одним хітом, виконаним Міною на «Sabato sera», стала «L'immensità» («Неосяжність»), яка була переписана Августо Мартеллі і випущена під назвою «La inmensidad» в Іспанії та країнах Латинської Америки[43].

18 липня 1968 року RAI транслювало у прямому ефірі третій епізод телешоу «Senza Rete» («Без страхувальної сітки»), зйомки якого проходили в аудиторії «А» регіональної штаб-квартири корпорації в Неаполі[44]. Програма являла собою данину поваги Міни Луїджі Тенко, який нещодавно помер. Вона перетворила його пісню «Se stasera sono qui» («Якщо я залишуся тут сьогодні ввечері») на «суворий» твір у стилі соул-музики, з музичним супроводом Піно Кальві[45]. Цього часу, концертом у нічному клубі «La Bussola», Міна відзначила 10-річчя своєї кар'єри під акомпанемент оркестру Августо Мартеллі[46]. Концерт був записаний і виданий у альбомі «Mina alla Bussola dal vivo»[47].

Надалі, Міна разом з Вальтером К'ярі та Паоло Панеллі стали ведучими пісенного телеконкурсу «Canzonissima 1968», що транслювалося щосуботнього вечору у прайм-тайм на каналі Rai Uno з вересня 1968-го по січень 1969 року[48]. Оркестрування до нього створювали диригенти Бруно Канфора та Августо Мартеллі. Тут Міна виконала кілька пісень, зокрема «Sacumdì Sacumdà», яка була італійською «говорливою» версією, «з посмішками», композиції в стилі босанова «Nem Vem Que Nao Tem» Карлоса Імперіала, яку мало не заборонили до виконання в ефірі через спірний зміст. Пісня була виконана як частина музичної «фантазії», паралельно із «Quelli che hanno un cuore», яка була «інтенсивною» версією Міни композиції «Anyone Who Had a Heart» Діонн Ворвік[49]. Іншою інтерпретацією пісні Ворвік стала «La voce del silenzio» («Безмовні голоси») Паоло Лімітті та Еліо Ізола, наживо виконана Міною на передачі[7]. Також на «Canzonissima» Міна виконала: «Niente di niente» («Зовсім нічого»), версією «Break Your Promise» гурту «The Delfonics»; пісні «Fantasia» («Фантазія»), «La musica è finita» («Музика закінчена») та «елегантну» «Un colpo al cuore» («Серцевий напад»)[50]. Пісня «Un colpo al cuore» посіла 68-е місце у рейтингу найпродаваніших синглів 1968 року в Італії. Кожен випуск передачі завершувався виконанням Міною пісні «Vorrei che fosse amore» («Бажаю, щоб це було кохання»), «атмосферного» твору Бруно Канфори, який посів 50-е місце у рейтингу найпродаваніших синглів Італії 1968 року[50]. Підбірка пісень із телепередачі була випущена як альбом «Canzonissima '68».

1969—1973: співробітництво з Моголом та БаттістіРедагувати

Після тримісячної перерви Міна повернулася до творчості у квітні 1969 року, коли записала пісню «Non credere» («Не вірити»), на музику Луїджі Клаузетті і П'єтро Соффічі та слова Могола[51]. Пісня стала третім найпродаванішим синглом року в Італії[52]. В результаті успіху «Non credere», Могол та його колега-композитор Лучіо Баттісті, разом із гуртом Premiata Forneria Marconi, як складова для створення інструментальних партій, почали працювали над написанням кількох пісень для Міни. В результаті ця команда написала низку пісень, зокрема «Io e te da soli» («Ти і я наодинці»), «Insieme» («Разом»), «Amor mio» («Моє кохання»), «Io vivrò senza te» («Я житиму без тебе»)[32][53]. Одним із перших виконаннь Міною свого нового репертуару став її живий телевізійний концерт «Senza Rete» з Аудиторії «A» в Неаполі 20 січня 1970 року. Пісні тандему Могол-Баттісті послужили основою для кількох альбомів, у тому числі і для «…bugiardo più che mai… più incosciente che mai…», який посів перше місце в італійському чарті і став найпродаванішим у 1969 році в Італії. «…quando tu mi spiavi in cima a un batticuore…» посів сьоме місце в рейтингу найпродаваніших альбомів 1970 року, а наступний «Del mio meglio…» (My Best…) — друге місце серед найпродаваніших альбомів 1971 року. «Mina» став найпродаванішим альбомом 1972 року, до якого увішли такі хіти, як «Amor mio» та «Grande, grande, grande». Останні два альбоми були записані Міною під час перерви у концертній діяльності, під час якої вона народила дочку Бенедетту.

Навесні 1972 року відбулося повернення Міни у телепередачі RAI естрадної музики «Teatro 10». Одним із яскравих моментів передачі стала добірка пісень Баттісті, які виконувалися в дуеті з композитором. Також на «Teatro 10» виконувалася «Balada para mi muerte» («Ода моєї смерті»), в дуеті в стилі нового танго з Астором П'ядзоллою на бандонеоні за підтримки аргентинського гурту "Conjunto 9. Цього часу пісня «Grande grande grande» в аранжуванні Піно Престі стала другим синглом року в Італії. Ці пісенні успіхи надихнули композитора Енріко Рікарді до того, що він почав писати пісні для Міни в стилі Баттісті, зокрема у композиції «Fiume azzurro», яка стала ще одним хітом співачки що потрапила у «топ-100» напродаваніших платівок Італії.

Останнім номером із восьми серій Teatro 10 став «Parole parole» («Слова, слова»), дует з Альберто Лупо. За складовою пісня була легким діалогом між співом Міни і декламацією Лупо. Тематика пісні стосувалася пустих слів. Вони переплітаються зі скаргами жінки про кінець кохання та брехнею, яку їй доводиться чути, у вигляді декламації головного героя-чоловіка. У діалозі вона глузує з компліментів, які він їй робить, називаючи їх — просто словами («parole»). Сингл вийшов у квітні 1972 року та очолив італійські чарти. Надалі пісня виконувалася низкою інших італійських та французьких дуетів.

Після ексклюзивного концерту у клубі «La Bussola» 16 вересня 1972 року Міна повідомила, що планує завершити публічні виступи. Тоді під час виступу на порозі цього нічного клубу зібралися тисячі людей. Міні акомпанував оркестр Джанні Ферріо, у якому брав участь Джанні Бассо на тенор-саксофоні та Оскар Вальдамбріні на трубі.

Після втрати в автокатастрофі 1973 року свого чоловіка, Міна випустила такі хіти, як «E poi…» («А потім…») і «L'importante è finire» («Це важливо закінчити»). Також вона записала заголовну пісню «Fa presto, fa piano» («Працює швидко, працює тихо») до фільму «La sculacciata» 1974 року.

1974—1978: прощавання зі сценоюРедагувати

Останнім виступом Міни у прямому ефірі був заключний епізод телешоу «Milleluci», що вийшов 16 березня 1974 року. Вона була його ведучою разом із Раффаеллою Каррою. Міна виконала такі пісні як «Everything's Alright», «Mack the Knife», «Night and Day» та «Someday (You will Want Me to Want You)». Після блюзового дуету «Non gioco più» з гармоністом Тутсом Тілемансом Міна оголосила про відмову від публічних виступів. Її останньою появою на телебаченні став виступ із піснею «Ancora ancora ancora». Цей був фінальний «номер» телешоу «Mille e una luce» від 1 липня 1978 року.

Того ж літа співачка повернулася до концертної діяльності. Виступи проходили в Бусоладомані у Версилії. Загалом було заплановано 15 концертів у клубі «La Bussola», які мали розтягнутися на весь літній сезон, проте через хворобу легенів Міна дала лише 11. Усі концерти пройшли за повного аншлагу. Останній концерт відбувся 23 серпня 1978 року в Театрі Буссоладомані, який був записаний і вийшов як концертний альбом «Mina Live '78».

1979—досі: подальша кар'єраРедагувати

Після залишення сцени, Міна продовжувала щороку випускати альбоми, продюсуванням яких займався її син Массиміліано Пані. У період з 1972-го по 1995 рік вона майже щороку випускала по два альбоми. З 1973 року її платівки та компакт-диски мали характерне оформлення обкладинки, створене за художніми мотивами дизайнерів Лучано Таларіні, Джанні Ронко та фотографа Мауро Балетті. З середини 1980-х дизайн обкладинок альбомів довіряли лише Балетті. Усі записи Міни під лейблом PDU потрапили до «топ-100» Італії. Більшість її робот складалася з каверів на відомі пісні; вона присвятила триб'ют-альбоми «The Beatles», Френку Сінатрі, Ренато Зеро, Доменіко Модуньйо, Лучіо Баттісті, Енцо Янначчі, неаполітанській пісні та релігійній музиці. Починаючи з 1989 року всі її записи включали джазову гру Даніло Рі на фортепіано.

Після відходу зі сцени найбільшим успіхами Міни у чартах стали її дуети. У 1985 році її дует з Ріккардо Коччанте «Questione di feel» став 13-м найпродаванішим синглом року в Італії, і став «вічнозеленим» (так називають пісні-хіти в Європі, які завжди користуються популярністю). Диск «Mina Celentano», записаний в дуеті з Адріано Челентано, став найпопулярнішим альбомом 1998 року в Італії. Перерва у виступах Міни на телебаченні тривала до 2001 року, коли вона випустила кадри своїх сесій звукозапису. Відео транслювали 30 березня на інтернет-сайті компанії «Wind». Це призвело до мільйонів відвідувань сайту тієї ночі та додаткових мільйонів у наступні дні. Відзнятий матеріал вийшов на DVD «Mina in Studio».

Після цього сингли Міни знову потрапили до чартів Італії. Трек «Succhiando l'uva» (2002), написаний для неї Дзуккеро, посів 3 місце в чарті. Кавер Міни на пісню «Don't call me baby (Can't take my eyes off you)» (2003) посів 4-е місце в Італії. Сингл «Alibi» (2007) досяг 6 місця в Італії. Потрійний компакт-диск «The Platinum Collection» посів перше місце у італійських чартах. Такий ж самий успіх мали і альбоми «Olio» (1999), «Veleno» (2002), «Bula Bula» (2005), «Todavía» (2007), «Le migliori» (2016) і «Maeba» (2018). Пізніші релізи Міни включали дуети з Міком Хакнеллом, Фабріціо Де Андре, П'єро Пелу, Адріано Челентано, Лучо Даллою, Джоаном Мануелем Серратом, Чіко Буарке, Мігелем Бозе, Тіціано Ферро, Джорджією та Сілом. В останні роки Міна вела щотижневу колонку на першій шпальті газети «La Stampa» (між 2000—2011 роками) та сторінку в італійському виданні журналу «Vanity Fair», де відповідала на листи фанів (між 2003—2015 роками).

Міна до сьогодні продовжує видавати альбоми, продажі яких отримують золоту сертифікацію. Співачка чергує випуск поп-альбомів з джазовими проектами та іншими стилями, вона не перестає «дивувати» публіку новими музичними колабораціями. Тим часом, її голос і пісні присутні у безлічі мас-медіа: у радіо- та телерекламі, тематичних мелодіях спортивних програм, шоу талантів (де співають її пісні з класичного репертуару), триб'ют-шоу, створюються нові кавери її пісень і навіть у семплах, що використовуються у записах інших виконавців (зокрема репера Мондо Марчо). Хоча Міна і не з'являлася наживо, вона відкрила та закрила музичний фестиваль в Санремо 2009 року своєю версією оперної арії Пуччіні «Nessun dorma». Її голос також був присутній, коли вона виконувала кавер у відео головного спонсора «TIM» на фестивалях 2017 та 2018 років.

Вихід у 2016 році другого спільного альбому Міни та Адріано Челентано «Le Migliori» викликав великий ажиотаж. Диск став найпродаванішим альбомом в Італії. У 2018 році новий альбом Міни «MAEBA» знову дебютував першим місцем у чарті італійських альбомів та вінілових платівок.

Особисте життяРедагувати

З раннього підліткового віку Міна брала участь у змаганнях з плавання у спортивному клубі «Canottieri Baldesio» у Кремоні, який на той час відвідувала еліта кремонської буржуазії[32]. Відвідуючи басейн, у віці 16 років, вона зустріла свого першого бойфренда, захисника футбольного клубу «Кремонезе»[32].

1962 року Міна почала зустрічатися з актором Коррадо Пані. Їхні стосунки шокували італійську публіку, оскільки актор був одружений, хоча й не жив зі своєю дружиною. Їхній син Массиміліано Пані народився 18 квітня 1963 року. Через відмову Міни приховувати свої стосунки їй було заборонено виступати на публічних італійських телеканалах та радіо. Оскільки продаж її платівок тільки зростав, а глядачі вимагали бачити Міну в ефірі, RAI був змушений скасувати заборону і дозволити 10 січня 1964 року їй повернутися на телебачення. Незабаром після народження дитини пара розлучилася.

 
Вірджиліо Кроччо і Міна

Брат Міни Альфредо Мадзіні, також співак, загинув в автокатастрофі 1965 року. Через рік вона з батьком переїхали до швейцарського Лугано. Особисті стосунки, однак, залишилися в Італії, оскільки на той час вона мала роман з актором Вальтером К'ярі. Потім у неї були стосунки з актором Джаном Марією Волонте, які закінчилися після того, як вона дізналася про його роман з акторкою. Наприкінці 1960-х років Міна протягом трьох років була у стосунках із композитором Августо Мартеллі, які мало не привели до шлюбу. У 1970 році Міна вийшла заміж за Вірджіліо Кроччо, журналіста видання «Il Messaggero»[6]. Внаслідок їхнього шлюбу її офіційне ім'я було змінено на Анна Марія Мадзіні-Кроччо. 11 листопада 1971 року народилася їхня дочка Бенедетта Мадзіні. Кроччо загинув у автомобільній катастрофі 1973 року[54].

Зі своїм нинішнім чоловіком, кардіологом Еудженіо Кваїні, Міна побралася 1981 року[55]. Вони одружилися 10 січня 2006 року у Лугано. 1989 року співачка набула швейцарського громадянства[6]. Відповідно до вимог цієї країни, вона взяла прізвище чоловіка, і її офіційне ім'я змінилося на Анна Марія Кваїні[56][57]. Однак для громадськості, італійського реєстру актів громадянського стану та її італійських документів вона, як і раніше, називає себе Міною Мадзіні, що також видно у назві домену її веб-сайту[58][59].

Музичний стиль та публічний іміджРедагувати

ГолосРедагувати

Міна відома своїм трьох-октавним вокальним діапазоном та своїм високодинамічним голосом сопрано[60][40]. Свінговий та «антимелодійний» у ранні роки (пісня «Tintarella di luna», 1959), її спів пізніше набув високих «драматичних» тонів[60]. Луї Армстронг оголосив її «найвизначнішою білою співачкою у світі»[61][62][63].

«Королева крикунів»Редагувати

Захоплена хвилею рок-н-ролу, що прокотилася Італією у 1958 році, Міна почала слухати американські платівки і стала частим гостем міланських нічних клубів «Derby Club», «Santa Tecla» та «Taverna Messicana», у яких виконавцями пропагувалася музика у цьому стилі[8][64][8]. Репертуар Міни на початку її кар'єри включав нескладні імітації британських та американських рок- та джазових пісень, а виконання співачкою надгучної та синкопованої версії пісні «Nessuno» продемонструвало її чудове відчуття ритму[10][11]. Перед цим, 1958 року у світі італійської естради відбулася знаменна подія, де Доменіко Модуньйо підняв руки вгору під час виконання пісні «Nel blu dipinto di blu» («Volare»), чим викликав здивування публіки та порушив традицію, що панувала у ті часи, коли виконавці були нерухомими на сцені під час співу. У своїх перших появах на телебаченні Міна ще більше порушила цю традицію, колихаючи головою, руками та стегнами у такт мелодії[65][10]. Письменник Едоардо Сангвінеті згадував першу зустріч італійської публіки із пристрастною співачкою як «багатьом незабутній досвід, … одкровення»[17]. Телеведучий Маріо Ріва назвав її однією з «крикунів», як тоді називали виконавців рок-н-ролу в Італії, за її характерний тембр голосу та енергійне виконання[66][67][22][10]. Пізніше громадськість назвала Міну «королевою крикунів», а за екстравагантні жести вона отримала ще одне прізвисько — «Кремонська тигриця» («la Tigre di Cremona»)[68][69].

Публічний іміджРедагувати

 
Міна з Леліо Луттадзі (1969)

Під час виконання у 1960 році балади «Il cielo in una stanza» Міна представила свою нову сенсуалістичну манеру виконання[33][19]. Її роман з актором Коррадо Пані, що стався через три роки потому, кинув виклик моральним підвалинам Італії, країни, де розлучення вважалося незаконним актом, а матері-одиначки вважалися ганебним явищем. Таким чином, її нонконформістський вибір уособлював емансипацію жінок в Італії, що суперечило пануючим на той час католицьким та буржуазним чеснотам[65]. Наступна заборона виступати на італійських теле- та радіоканалах ще більше зміцнила імідж Міни як незалежної «поганої дівчини», що вона акцентувала при виборі тем для пісень[65][22][10]. Прикладом цього стало її виконання пісні «Sacumdì Sacumdà» у прямому ефірі після того, як RAI висловили своє невдоволення її текстом, який розповідав про зустріч дівчини з дияволом[49]. Іншими піснями, які RAI спочатку заборонив як аморальні, були «Ta-ra-ta-ta» (відверто говорилося про паління сигарет), «La canzone di Marinella» і «L'importante è finire» (мали на увазі секс без кохання)[70][71]. «Крута» на той час поведінка Міни вирізнялася такими ознаками, як сексуальна привабливість, куріння у громадських місцях, фарбоване світле волосся, вищипані брови та інтенсивне використання макіяжу для очей[22][70][10].

Основними темами пісень співачки були тривожні любовні історії[10]. Її співацький стиль полягав у дуже драматичному інтерпретуванні пісні, з використанням жестів та мови тіла, задля максимального «оживлення» історії[49]. Виконання Міни зазвичай характеризувалося виразною напруженністю, незначними варіаціями та оригінальним фразуванням[40]. Музичний критик Герардо Джентілі відзначав виконавчу майстерність співачки словами: «У Міни, слово стало словом, а нота стала нотою»[72].

Щоб максимально продемонструвати вокальний діапазон та виконавчі здібності Міни, композитор Бруно Канфорою[it] спеціально написав для неї ритмічний джазовий «номер», пісню «Brava», а Енніо Морріконе написав пісню «Se telefonando», у якій присутні численні тональні переходи[22][38]. Так само, спеціально для Міни була написана низка інших пісень, які виконувалися нею під акомпанемент оркестрами компанії RAI на телепроектах «Studio uno», «Sabato sera», «Canzonissima» та «Teatro 10» (ці оркестри акомпанували всім зіркам які брали участь у цих передачах). Міна (разом зі співачкою Кармен Віллані) вперше об'єднала класичну італійську поп-музику та свінг із елементами блюзу, ритм-енд-блюзу та соулу, особливо в піснях «Se stasera sono qui» та «Deborah»[45]. Також вона сприяла включенню в італійську поп-музику нових музичних стилів, зокрема танго нуево, як це було присутнє в її дуеті «Balada para mi muerte» з Астором П'ядзоллою.

Співпраця з дуетом Могол-БаттістіРедагувати

1969 року Міна змінила не лише свій музичний стиль, але й зовнішній вигляд. Вона змінила зачіску з коротким та прямим волосям на довгі світлі кучері й почала носити чорні міні-сукні. Цього часу вийшли перші пісні для Міни творчого дуету Могола та Лучо Баттісті, особливо «Insieme» та «Io e te da soli», які вперше у повній мірі продемонстрували виконавчі блюзові та соул-навички співачки[73]. Приблизно під час їхньої співпраці Міна звернулася до виконання поп-музики, розраховану на середньовікову аудиторію[22]. Мелодії Баттісті були складними за будовою, зокрема вони відзначалися складною акордовою послідовністю[74]. Для цих пісень характерна часта зміна ритму, паузи, «діалоги» між вокалом та оркестром. Ще однією характерною рисою був інструментальний вступ без ритмічної основи.

Латинські музичні жанриРедагувати

Будучи шанувальницею босанови, Міна з самого початку своєї кар'єри окрім італійської записувала пісні іспанською та португальською мовами, і на даний час має фанатів в Іспанії та Латинській Америці. Іспанський режисер Педро Альмодовар використовував пісні Міни як саундтреки до своїх фільмів. 2001 року Міна випустила збірку «Colección Latina», яка включає класичні твори латинських авторів іспанською мовою, а також іспанські кавери до її оригінальних пісень. 2003 року вийшов мюзикл «Mina... che cosa sei?» за піснями Міни, який був поставлений в Аргентині з акторкою Еленою Роджер у головній ролі. «Mina... che cosa sei?» номінувався на чотири аргентинські премії «ACE» у 2003 та 2004 роках, як «найкращий мюзикл», та отримав ще одну аргентинську премію «Кларін» за найкращий мюзикл[75]. 2007 року Міна опублікувала альбом «Todavía» іспанською та португальською мовами, який посів 36-е місце в іспанських чартах і 1-е місце в італійських чартах[76]. До нього увійшли дуети з Жуаном Мануелем Серратом, Мігелем Бозе, Дієго Торресом, Чіко Буарке та Дієго Ель Сігалом.

ДискографіяРедагувати

Докладніше: Дискографія Міни

ФільмографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б http://ricerca.repubblica.it/repubblica/archivio/repubblica/1989/11/07/da-ieri-mina-diventata-cittadina-svizzera.html
  2. ↑ AllMusic — 1991.
  3. ↑ Discogs — 2000.
  4. ↑ Dizionario di pronuncia italiana
  5. ↑ Marcello Giannotti (2001). L'enciclopedia di Sanremo (Encyclopedia of Sanremo) (італ.). Rome, Italy: Gremese. ISBN 9788884403797. 
  6. ↑ а б в Da ieri Mina e' diventata cittadina svizzera (Yesterday Mina acquired Swiss citizenship). la Repubblica (італ.). 7 November 1989. 
  7. ↑ а б в г д е Mina. Biografia. Musicalstore.it site. In Italian. Retrieved 27 June 2007
  8. ↑ а б в Senti questa chitarra... Gli Anni '60 (італ.). Toscana musiche. Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 25 травня 2010. 
  9. ↑ Biography of Mina. Rai International Online. Архів оригіналу за 6 June 2011. Процитовано 25 травня 2010. 
  10. ↑ а б в г д е ж Theresa Wong (2009). Here's Mina for you. Art Practical. Архів оригіналу за 30 березня 2016. Процитовано 23 квітня 2023. 
  11. ↑ а б в P. Belluso- F. Merkel, Unicamente Mina, Gammalibri 1983, p. 12
  12. ↑ Rivarolo del Re, 24 settembre La Provincia newspaper, 24 September. In Italian. Retrieved 3 July 2007
  13. ↑ Guai ai finiti. Maurizio Targa. Hit Parade Italia
  14. ↑ Guido Gerosa Nascono le stelle a Porta Garibaldi [Birth of a star at Porta Garibaldi]. La Notte. 2 December 1958. In Italian
  15. ↑ Marcello Bufacchi, Mina 1958—2005 Ancora insieme, Riuniti 2005, p. 13. In Italian
  16. ↑ T. Crotti, G. Bassi, «Mina prima di Mina», Rizzoli Editore, 2007, p. 64. In Italian
  17. ↑ а б Nessuno. In TV esplode Mina. Galleria della canzone site. In Italian. Retrieved 27 June 2007
  18. ↑ Sanremo 1960 (10ª Edizione). Hit Parade Italia. Retrieved 25 May 2010
  19. ↑ а б Il cielo in una stanza. Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  20. ↑ Paolo Grugni. Canzoni sempreverdi [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] Madrepennuta.it. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  21. ↑ а б в Top Annuali Singles (італ.). Hit Parade Italia. Процитовано 25 травня 2010. 
  22. ↑ а б в г д е ж и Sounds: New Digs. Catalog of Cool. Архів оригіналу за 1 May 2008. 
  23. ↑ Sanremo 1961 (11ª Edizione). Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  24. ↑ «Mina ha stregato il Venezuela». Gente 25 August 1961 In Italian.
  25. ↑ «Mina ha conquistato dal vivo gli spagnoli» (In Italian). Oggi 1 February 1962
  26. ↑ «Mina incide in tedesco» (In Italian). Musica e dischi, 1 April 1962
  27. ↑ а б Chartverfolgung / Mina / Single (нім.). Music Line. Архів оригіналу за 3 March 2016. Процитовано 5 January 2010. 
  28. ↑ Mina. Ready Steady Girls website. Retrieved 21 February 2008
  29. ↑ Nummer-1-Singles 1962 [Архівовано 14 July 2014 у Wayback Machine.] RubyCon. Retrieved 25 May 2010
  30. ↑ «Mina ha conquistato la Germania», («Mina has conquered Germany». In Italian). Grand Hotel, 14 July 1962
  31. ↑ La fiera dei sogni [Архівовано 6 May 2007 у Wayback Machine.] Minamazzini.com. In Italian. Retrieved 22 February 2008
  32. ↑ а б в г Mina. Il decoder. Архів оригіналу за 13 квітня 2010. Процитовано 23 серпня 2010. 
  33. ↑ а б Mina nuova maniera Bella journal, 29 March 1964. In Italian
  34. ↑ F. Fratarcangeli, «Mina talk», Coniglio, 2005, p. 87. In Italian
  35. ↑ Studio Uno [Архівовано 14 July 2011 у Wayback Machine.] Minamazzini.com. In Italian. Retrieved 30 July 2010
  36. ↑ Un anno d'amore Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  37. ↑ Artist: Nino Ferrer. Secondhandsongs.com. Retrieved 25 May 2010
  38. ↑ а б в Se telefonando (італ.). Hit Parade Italia. Процитовано 25 травня 2010. 
  39. ↑ а б Morricone, Ennio. Classical Music Library Biography SibeliusMusic site. Retrieved 27 June 2007
  40. ↑ а б в Rina Gagliardi. Mina, una stella come la Callas (італ.). Confederazione Democratica Lavoratori Sammarinesi. 
  41. ↑ Top annuali album (італ.). Hit Parade Italia. Процитовано 30 липня 2010. 
  42. ↑ Sono come tu mi vuoi Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  43. ↑ L'immensità. Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  44. ↑ Senza rete [Архівовано 14 July 2011 у Wayback Machine.] Minamazzini.com site. In Italian. Retrieved 30 July 2010
  45. ↑ а б Se stasera sono qui Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 31 July 2010
  46. ↑ Mina Alla Bussola Dal Vivo discogs. Retrieved 25 May 2010
  47. ↑ Mina [Архівовано 23 June 2007 у Wayback Machine.]. Archivo RAI Uno site. In Italian. Retrieved 27 June 2007
  48. ↑ Zum zum zum Galleria della canzone. In Italian. Retrieved 27 June 2007
  49. ↑ а б в Settimana 20 Dicembre 1968 Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  50. ↑ а б I singoli più venduti del 1968 (Biggest-selling singles of 1968) (італ.). Hit Parade Italia. Процитовано 25 травня 2010. 
  51. ↑ A che gioco giochiamo [Архівовано 14 July 2011 у Wayback Machine.] Minamazzini.com. In Italian. Retrieved 30 July 2010
  52. ↑ I singoli più venduti del 1969. Hit Parade Italia. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  53. ↑ Jaki Irvine. frieze 56. 2001. Архів оригіналу за 22 листопада 2008. 
  54. ↑ Mina Anna Mazzini, biografia (італ.). Fondazione italiani. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 25 травня 2010. 
  55. ↑ Sotto i ferri in italia ma il chirurgo e negli usa. Abmedica.it. Архів оригіналу за 12 липня 2012. Процитовано 9 November 2012. 
  56. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою repubblica не вказано текст
  57. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою corriere не вказано текст
  58. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою quirinale.it не вказано текст
  59. ↑ mina (італ.). Mina Mazzini. 
  60. ↑ а б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою carrera не вказано текст
  61. ↑ Franco Fabbri, Goffredo Plastino (30 жовтня 2013). Made in Italy: Studies in Popular Music. Routledge, 2013. с. 169. ISBN 978-1136585548. 
  62. ↑ Emiliano Liuzzi (24 березня 2015). Mina, auguri alla "più grande cantante bianca del mondo" che fece 'innamorare' Armstrong e De Andrè. Il Fatto Quotidiano. Процитовано 30 вересня 2016. 
  63. ↑ Pop diva Mina finds mystery songwriters. Ansa. 21 жовтня 2011. Процитовано 30 вересня 2016. 
  64. ↑ Il Cabaret a Milano [Архівовано 20 June 2014 у Wayback Machine.] Milano Metropoli. In Italian. Retrieved 25 May 2010
  65. ↑ а б в Maria Luisa Agnese (26 березня 2010). Mina, la prima femminista (anche se non lo sapeva) [Mina, the first feminist (although she didn't know that)]. Corriere della Sera (італ.). с. 36. 
  66. ↑ Coriandoli. Galleria della canzone. In Italian. Retrieved 27 June 2007
  67. ↑ Tintarella di Luna Hit Parade Italia
  68. ↑ Marcello Bufacchi, Mina 1958–2005 Ancora insieme, Editori Riuniti 2005, p.13. In Italian
  69. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою coverme не вказано текст
  70. ↑ а б Mina - Fumo blu (Ta ra ta ta ta ta) Musica e memoria. In Italian. Retrieved 21 January 2008
  71. ↑ La RAI e le canzoni "oscurate" [Архівовано 1 May 2008 у Wayback Machine.] Musica e memoria. In Italian. Retrieved 21 January 2007
  72. ↑ Antonella Giola, Daniela Teruzzi, Gherardo Gentili (1997). Mina – I miti (in Italian). Arnoldo Mondadori.
  73. ↑ Io e te da soli (італ.). Hit Parade Italia. Процитовано 31 липня 2010. 
  74. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою azzurro не вказано текст
  75. ↑ Mina...che cosa sei?!? (ісп.). Alternativoteatral. Архів оригіналу за 7 July 2011. Процитовано 5 April 2012. 
  76. ↑ Mina. Todavia (album) Spanish charts. In Spanish. Retrieved 31 July 2010

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міна_(співачка)&oldid=39440417