Італія на пісенному конкурсі Євробачення

Участь Італії у пісенному конкурсі Євробачення

Італія бере участь у конкурсі пісні «Євробачення» з 1956 року з тривалою перервою між 1997 по 2010 роками. Італія — ​​одна з семи країн, яка брала участь у першому конкурсі. Італійські артисти тричі перемагали на конкурсі: 1964 року перемогла Джильола Чінкветті, 1990 — Тото Кутуньо, 2021 — Måneskin.

Італія
Flag
Мовник RAI
Відбір
Національний
Внутрішній
  • 1967–1971
  • 1973–1980
  • 1983–1985
  • 1987–1993
  • 2014
Участь
Участь 49
Перший виступ 1956
Найкращий результат 1-е: 1964, 1990, 2021
Найгірший результат 0 балів: 1966
Зовнішні посилання
ЄМС Сторінка Італії

Італія належить до «Великої п'ятірки» країн-учасниць Євробачення, які за свої значні внески до Європейської мовної спілки відразу потрапляють до фіналу змагань.

У 1958 році Доменіко Модуньйо фінішував третім із піснею «Nel blu, dipinto di blu». Перейменована на «Volare», ця пісня стала величезним міжнародним хітом, досягнувши першого місця в США та вигравши дві премії «Греммі» на своєму першому виданні. Еміліо Періколі також фінішував третім у 1963 р., перш ніж Італія вперше перемогла у 1964 році з Джильйолою Чинкветті та «Non ho l'età». Чинкветті повернулася до змагань у 1974 році і фінішувала другою із піснею «Sì», програвши ABBA. Тоді Італія фінішувала третьою у 1975 році з Вессом та Дорі Гецці та піснею «Era». Найкращим результатом країни 1980-х років стали Умберто Тоцці та Раф, які фінішували на третьому місці в 1987 році. Друга перемога Італії на конкурсі прийшла в 1990 році разом з Тото Кутуньо та піснею «Insieme: 1992». Іншими хорошими результатами 1990-х були Міа Мартіні в 1992 році та Джалісс у 1997 році, які обидва фінішували четвертими. Після 1997 року Італія вийшла зі змагань.

31 грудня 2010 р. Європейська спілка радіомовлення і телебачення оголосила, що Італія повернеться до конкурсу як частина «Великої п'ятірки», що означає, що вона автоматично потрапила у фінал.[1] Повернення Італії до змагань виявилося успішним, фінішувавши в десятці найкращих у восьми з останніх десяти конкурсів (2011–21), включаючи другі місця у Рафаеля Гуалацці (2011) та Махмуда (2019), а гурт Il Volo фінішував третім 2015. Il Volo виграв телеголосування, отримавши голоси від усіх країн, але журі визнало їх шостими. З моменту запровадження системи голосування 50/50 у 2009 році, це був перший випадок, коли переможець телеглядачів не виграв конкурсу. Третя перемога на конкурсі Італії була 2021 року за участю рок-групи Måneskin та пісні «Zitti e buoni».[2]

Історія ред.

Відмови ред.

Італія кілька разів виходила з Євробачення. Перший вихід відбувся в 1981 році, коли RAI заявила, що інтерес до країни зменшився.[3] Ця відсутність тривала протягом наступного року, перш ніж Італія повернулася в 1983 р. Італія знову відмовилася в 1986 р., коли RAI вирішила не брати участь у конкурсі.[джерело?] З 1994 по 1996 р. Італія знову відмовилася, причому RAI посилалася на відсутність інтересу до участі. Італія повернулася в 1997 році, перш ніж знову вийти без пояснення причин, і країна знову не брала участі до 2011 року.[4]

Жодна з пісень, що перемогли на Євробаченні, не мала особливого успіху в італійських чартах. «Non ho l'età» від Джильйола Чинкветті (Гран-прі 1964) став хітом у лютому 1964 року, коли пісня перемогла на фестивалі в Сан-Ремо, але за даними офіційного вебсайту «Hit Parade Italia», Waterloo, Ding-a-Dong, «Puppet on a String», «Save Your Kisses for Me» і навіть власний переможний запис Італії в 1990 р. «Insieme: 1992» — все не вдалося увійти до першої десятки хіт-параду рекордів. Помітним винятком з цього правила був, однак, запис «I treni di Tozeur» 1984 року Аліси та Франко Баттіато, який розділив 5-ту позицію у фіналі, але все-таки став хітом № 3 в Італії, а також потрапив на 20-е місце в чарті найбільш популярних синглів в Італії 1984 р.[5]

Телецензура на Євробаченні 1974 року ред.

Італія відмовилася транслювати Конкурс пісні Євробачення 1974 на RAI через пісню, яку заспівала Джильйола Чинкветті, яка збіглася з напруженою політичною агітацією за італійський референдум 1974 року про розлучення, який відбувся місяцем пізніше в травні. Незважаючи на те, що конкурс Євробачення відбувся більше ніж за місяць до запланованого голосування, італійська цензура відмовилася дозволити показ або пісню конкурсу та пісні. Цензори RAI вважали, що пісню під назвою «Sì» («Так»), яка містила тексти lyrics [Архівовано 21 червня 2021 у Wayback Machine.], що постійно повторюють вищезазначене слово, можна звинуватити в підсвідомості та формі пропаганди для впливу на італійську громадськість, яка голосує «за» референдум («так» про скасування закону, який дозволив розлучення). Таким чином, пісня залишалася підданою цензурі на більшості італійських державних телерадіостанцій більше місяця. На змаганнях у Брайтоні Чинкетті фінішувала другою, поступившись ABBA. «Sì» продовжив бути десяткою хітів Великої Британії, досягнувши восьмого місця. Він також досяг німецької топ-20.[джерело?]

Новий інтерес? ред.

Однак у 2008 році двоє відомих італійських музикантів, Вінс Темпера (який був диригентом на Мальті в 1975 році і допоміг Сан-Марино взяти участь у ESC у 2008 році), та переможець Євробачення Тото Кутуньо висловили свій смуток через неучасть Італії та закликали країну повернеться до конкурсу.[6][7]

Учасники конкурсу 2008 року, починаючи з переможця Діми Білана, виступили в італійському шоу Carramba! Che fortuna, що проводить Раффаелла Карра на Рай Уно. Чи це була ініціатива Карри (яка представила три шоу в TVE щодо події), щоб спробувати повернути Євробачення до Італії, не ясно, але Сієце Баккер, менеджер з питань комунікацій та PR Євробачення, повторила, що «Італія все ще є дужебажає взяти участь у конкурсі»[8][9].

Незабаром після оприлюднення списку учасників Конкурсу 2009 року Європейська спілка радіомовлення і телебачення оголосила, що для Конкурсу 2010 року вони будуть працювати більше, щоб повернути Італію до конкурсу, разом з колишніми учасниками Монако та Австрії[10].

Успішне повернення до конкурсу ред.

На прес-конференції, на якій презентували четверте видання італійського X Factor, директор Rai 2 Массімо Ліофреді заявив, що переможець конкурсу, можливо, виступить, щоб представляти Італію на Євробаченні, а не брати участь у фестивалі в Санремо, як і в попередні роки. 2 грудня 2010 року офіційний вебсайт конкурсу Євробачення офіційно оголосив, що Італія подала заявку на участь у Конкурсі 2011 року[11]. Їхня участь була підтверджена 31 грудня з оголошенням офіційного списку учасників.[1] Повернення Італії до змагань після 14-річної відсутності було успішним, фінішувавши в десятці найкращих у восьми з останніх десяти змагань (2011—2021). У 2011 році Рафаель Гуалацці фінішував другим, найкращим результатом Італії з 1990 року, разом із «Soldi» Махмуда в 2019 році. Італія фактично вийшла на перше місце з голосуванням журі, але лише 11-ю сходинку у телеголосуванні, що посіло друге місце після переможця Азербайджану. Ніна Зіллі в 2012 році і Марко Менгоні в 2013 році змогли зайняти 10 найкращих позицій (9-е і 7-е відповідно); останній набрав 126 балів, рівно подвоївши суму іншого Великого. Ця тенденція зупинилася, коли Емма Марроне, обрана всередині країни, фінішувала на 21-му місці, найгіршій позиції з усіх італійських. У 2015 році переможці Sanremo Il Volo фінішував третім із 292 очками, відстаючи від Швеції та Росії. Італія посіла перше місце в телеголосуванні з 366 балами, але шосте в голосуванні журі. З моменту запровадження системи голосування 50 розділених голосів, переможець телеголосування вперше не переміг у конкурсі. Франческа Мік'єлін, обрана серед конкурентів фестивалю Санремо 2016 року після відмови переможців Stadio, фінішувала на 16 місці. Франческо Габбані, фаворит уболівальника з «Occidentali's Karma», заробив 6 місце у 2017 році. Через рік, хоча спочатку не був великим фаворитом у букмекерських конторах, Ермаль Мета і Фабріціо Моро повернули Італію в топ-5 з «Non mi avete fatto niente» суттєво допомогли, зайнявши третє місце в телеголосуванні, яке врівноважило 17 місце журі, фінішувавши в цілому п'ятими. У 2019 році Махмуд посів друге місце з 465 балами, що є найкращим результатом Італії з 2011 року, поки Måneskin з «Zitti e buoni» не виграв змагання в 2021 році з 524 балами, лише на 25 очок випередивши Францію.

Відео «Occidentali's Karma» Франческо Габбані є першою піснею Євробачення, яка охопила понад 200 мільйонів переглядів на YouTube, тоді як «Soldi» Махмуда — другою піснею Євробачення на Spotify.[12][13][14]

Повернення Італії та «Велика п'ятірка» ред.

З 2000 року чотири країни — Велика Британія, Німеччина, Франція та Іспанія — автоматично пройшли кваліфікацію до фіналу Конкурсу незалежно від їхніх позицій в попередніх змаганнях.[15] Вони отримали цей статус, будучи найбільшими вкладниками до Європейської спілки радіомовлення і телебачення. Завдяки своєму недоторканному статусу в Конкурсі ці країни стали відомими як «Велика четвірка». Виконавчий керівник конкурсу Сванте Стокселіус сказав журналістам на зустрічі з OGAE Сербія, що, якщо Італія повернеться до конкурсу в майбутньому, країна також автоматично претендує на фінал, ставши частиною «Великої п'ятірки».[16][17] Однак з офіційним оголошенням про повернення Італії не було підтверджено, чи буде країна брати участь у одному з двох півфіналів, чи вона буде частиною «Великої п'ятірки», оскільки RAI, третій за величиною внесок у EBU не подавав заявки на членство у «Великій п'ятірці».[18] 31 грудня було оголошено, що Італія візьме участь у конкурсі «Євробачення-2011», і підтверджено, що країна тим самим автоматично претендує на фінал у Німеччині в рамках «Великої п'ятірки».[1]

Учасники Євробачення від Італії ред.

Умовні позначення

     Переможець
     Друге місце
     Третє місце
     Четверте місце
     П'яте місце
     Останнє місце
     Автоматичний фіналіст
     Не пройшла до фіналу
     Участь скасовано
     Не брала участі
Рік Виконавець Пісня Переклад Місце Очок
1956 Franca Raimondi Aprite le finestre Відчиніть вікна
2
Тоніна Торіеллі Amami se vuoi Люби мене, якщо хочеш
1957 Нанжио Галло Corde della mia chitarra Струни моєї гітари 6 7
1958 Доменіко Модуньйо Volare (Nel blu dipinto di blu) Літаю (У блакитному пофарбовано синім) 3 13
1959 Доменіко Модуньйо Piove (Ciao, ciao bambina) Дощ (Прощай, прощай, крихітко) 6 9
1960 Ренато Ращель Romantica Романтична 8 5
1961 Бетті Куртіс Al di là За межами 5 12
1962 Клаудіо Вілла Addio, addio Прощай, прощай 9 3
1963 Еміліо Періколі Uno per tutte Один за всіх 3 37
1964 Джильола Чінкветті Non ho l'età Я ще не настільки доросла 1 49
1965 Боббі Соло Se piangi, se ridi Якщо ти плачеш, якщо ти смієшся 5 15
1966 Доменіко Модуньйо Dio, come ti amo Господи, як я тебе люблю 17 0
1967 Клаудіо Вілла Non andare più lontano Не йдіть далі 11 4
1968 Серджио Ендріго Marianne Маріан 10 7
1969 Іва Дзаніккі Due grosse lacrime bianche Дві великі білі сльози 13 5
1970 Джанні Моранді Occhi di ragazza Очі дівчини 8 5
1971 Массімо Раньєрі L'amore è un attimo Любов — це мить 5 91
1972 Нікола Ді Барі I giorni dell'arcobaleno Веселкові дні 6 92
1973 Массімо Раньєрі Chi sarà Хто буде 13 74
1974 Джильйола Чинкветті Так 2 18
1975 Уесс і Дорі Гецці Era Був 3 115
1976 Аль Бано і Роміна Пауер We'll Live It All Again Ми переживемо все це знову 7 69
1977 Мія Мартіні Libera Вільна 13 33
1978 Ріккі е Повері Questo amore Ця любов 12 53
1979 Матія Базар Raggio di luna Місячний промінь 15 27
1980 Алан Сорренті Non so che darei Не знаю, що б тобі віддав 6 87
1981-1982 Не брала участь
1983 Рікардо Фольї Per Lucia Для Лючії 11 41
1984 Аліче і Франко Баттіато I treni di Tozeur Потяги Таузара 5 70
1985 Аль Бано і Роміна Пауер Magic Oh Magic Магія, о магія 7 78
1986 Не брала участь
1987 Умберто Тоцці і Раф Gente di mare Морські люди 3 103
1988 Лука Барбаросса Vivo (Ti scrivo) Я живу (пишу тобі) 12 52
1989 Анна Окса і Фаусто Леалі Avrei voluto Я б хотів, щоб я мав 9 56
1990 Тото Кутуньо Insieme: 1992 Разом: 1992 1 149
1991 Пеппіно Ді Капрі Comme è ddoce 'o mare Яке прекрасне море 7 89
1992 Мія Мартіні Rapsodia Рапсодія 4 111
1993 Енріко Руджері Sole d'Europa Сонце Європи 12 45
Не брала участь у 1994-1996 роках
1997 Jalisse Fiumi di parole Ріки слів 4 114
Не брала участь у 1998-2010 роках
2011 Рафаель Гуалацці Follia d'amore Безумство кохання 2 189
2012 Ніна Зіллі L'amore è femmina Любов жінки 9 101
2013 Марко Менгоні L'essenziale Невід'ємна 7 126
2014 Емма Марроне La mia città Моє місто 21 33
2015 Il Volo Grande Amore Велике кохання 3 292
2016 Франческа Мік'єлін No Degree of Separation Немає ступеня розділення 16 124
2017 Франческо Габбані «Occidentali's Karma» Західна карма 6 334
2018 Ermal Meta e Fabrizio Moro Non Mi Avete Fatto Niente Ти мені нічого не зробив 5 308
2019 Mahmood Soldi Гроші 2 465
2020 Diodato Fai rumore Конкурс скасовано через COVID-19 X
2021 Måneskin Zitti e buoni Замовкни і добре 1 524
2022 Mahmood та Бланко Brividi Озноб 6 268
2023 Марко Менгоні Due vite Два життя 4 350
2024 Анджеліна Манго La noia Нудьга

Статистика голосувань (1975—2011) ред.

Італія дала найбільше очок:

Місце Країна Очок
1   Франція 98
2   Велика Британія 94
3   Ірландія 93
4   Іспанія 81
5   Швейцарія 68

Італія отримала найбільше очок від:

Місце Країна Очок
1   Португалія 152
2   Іспанія 134
3   Фінляндія 118
4   Швейцарія 85
5   Франція 84

Congratulations: 50 років Євробачення ред.

Виконавець Мова Назва На Congratulations На Євробаченні
Фінал Бали Півфінал Бали Рік Місце Бали
Доменіко Модуньйо Італійська «Nel blu, dipinto di blu» 2 267 2 200 1958 3 13

Приймання ред.

Рік Місце Місце проведення Ведучі
1965 Неаполь Auditorium RAI Renata Mauro
1991 Рим Teatro 15 di Cinecittà Джильйола Чинкветті і Тото Кутуньйо
2022[19] Турин Пала-Альпітур Лаура Паузіні, Алессандро Каттелан, Міка

Нагороди ред.

Рік Категорія Пісня Виконавець Фінал Бали Приймаюче місто Ref.
2015 Press Award «Grande amore» Il Volo 3 292   Відень
2017 Press Award «Occidentali's Karma» Франческо Габбані 6 334   Київ
2019 Composer Award «Soldi» Mahmood 2 465   Тель-Авів

Переможець від OGAE ред.

Рік Пісня Виконавець Фінальний
результат
Бали Приймаюче місто Ref.
2015 «Grande amore» Il Volo 3 292   Відень
2017 «Occidentali's Karma» Франческо Габбані 6 334   Київ
2019 «Soldi» Mahmood 2 465   Тель-Авів

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. а б в Bakker, Sietse (31 грудня 2010). 43 nations on 2011 participants list. Eurovision.tv. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 31 грудня 2010. 
  2. Waarden, Franciska van (22 травня 2021). 🇮🇹 Italy Win The Eurovision Song Contest 2021. Eurovoix (en-GB). Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 12 липня 2021. 
  3. History - Eurovision Song Contest 1981. European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 17 вересня 2008. 
  4. Italy - Eurovsion Song Contest. European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 23 травня 2021. 
  5. Hit Parade Italia, chart entry «I Treni di Tozeur». Архів оригіналу за 13 вересня 2012. Процитовано 25 травня 2021. 
  6. Kasapoglou, Yiorgos (7 березня 2008). Italy: Maestro Tempera calls Italy back to Eurovision. ESCToday. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 7 березня 2008. 
  7. Bakker, Sietse (16 червня 2008). Cutugno: "Italy's absence unfortunate". European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 16 червня 2008. 
  8. Hondal, Víctor (19 вересня 2008). Italy: Eurovision stars guests on Rai Uno. ESCToday. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2008. 
  9. Siim, Jarmo (17 вересня 2008). Eurovision stars going to Italy!. European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 29 лютого 2012. Процитовано 20 вересня 2008. 
  10. floras, stella (13 січня 2009). EBU working for Eurovision full house in 2010. ESCTodayaccessdate=30 July 2009. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 25 травня 2021. 
  11. Bakker, Sietse (2 грудня 2010). Italy applied for 2011 Eurovision Song Contest!. European Broadcasting Union. Архів оригіналу за 3 лютого 2011. Процитовано 2 грудня 2010. 
  12. Occidentali's Karma hits 200 million views on Youtube!. escxtra.com. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 13 квітня 2020. 
  13. Italy: Mahmood's "Soldi" is now the most-streamed Eurovision song on Spotify. Wiwibloggs. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 13 квітня 2020. 
  14. "Arcade" passes "Soldi" as the most-streamed Eurovision entry on Spotify. ESCXTRA.com (en-GB). 29 січня 2021. Архів оригіналу за 21 лютого 2021. Процитовано 2 лютого 2021. 
  15. O'Connor, John Kennedy (2005). The Eurovision Song Contest 50 Years The Official History. London: Carlton Books Limited. ISBN 1-84442-586-X. 
  16. Svante Stockselius meets members of OGAE Serbia. Oikotimes. 22 червня 2007. Архів оригіналу за 12 лютого 2010. Процитовано 24 травня 2009. 
  17. Fulton, Rick (14 травня 2007). The East V West Song Contest. Daily Record. Архів оригіналу за 30 січня 2012. Процитовано 24 травня 2009. 
  18. Italy made no motion for Big 5 membership yet. Oikotimes. 3 грудня 2010. Процитовано 3 грудня 2010. [недоступне посилання з 01.12.2017]
  19. Golightly, Thomas (23 травня 2021). 🇮🇹 Italy: Milan, Bologna and Pesaro Express Interest in Hosting 2022 Eurovision Song Contest. Eurovoix (en-GB). Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021. 
  20. Winners of the Marcel Bezençon Awards 2015. eurovision.tv. 25 травня 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019. 
  21. Winners of the Marcel Bezençon Awards 2017. eurovision.tv. 14 травня 2017. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019. 
  22. Here are the winners of the 2019 Marcel Bezençon Awards. eurovision.tv. 18 травня 2019. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 8 грудня 2019. 
  23. Cobb, Ryan (21 квітня 2017). Analysing ten years of OGAE voting: "Underneath the fan favourite bias is a worthwhile indicator". escxtra.com. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019. 
  24. Gallagher, Robyn (30 квітня 2017). OGAE Poll 2017 final results: Italy confirmed as winner, Belgium second, Sweden third. Wiwibloggs. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 8 грудня 2019. 
  25. Herbert, Emily (30 квітня 2019). Eurovision 2019: Italy Wins OGAE Poll 2019. eurovoix.com. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 8 грудня 2019. 

Посилання ред.