Відкрити головне меню

Розділові знаки

сукупність графічних знаків, що не належать до алфавіту даної мови

Розділо́ві зна́ки, або зна́ки пунктуа́ції, — сукупність графічних знаків, що не належать до алфавіту даної мови, а служать засобом відображення тих ознак (сторін) писемної мови, які не можуть бути передані літерамиротии. та іншими писемними позначеннями — цифрами, знаками рівності, подібності тощо.

Пунктуація

апостроф (' , ’)
дужки ([ ], ( ), { }, ⟨ ⟩)
двокрапка (:)
кома (,)
тире (, –, —, ―)
три крапки (…, …)
знак оклику (!)
крапка (.)
дефіс (-, )
знак питання (?)
лапки (‘ ’, « », « », « »)
крапка з комою (;)
Скісна риска (/)
Розділювачі
пробіл ( ) ( ) ( ) (␠) (␢) (␣)
інтерпункт (·)
Основні друкарські знаки
амперсанд (&)
равлик (@)
зірочка (*)
обернена скісна риска (\)
маркер списку ()
циркумфлекс (^)
макрон (¯)
хрестик (†, ‡)
символ градуса (°)
перевернутий знак оклику (¡)
перевернутий знак питання (¿)
октоторп (#)
символ номера ()
порядковий індикатор (º, ª)
відсоток (%)
проміле ()
базисний пункт ()
символ абзацу ()
штрих (′, ″, ‴)
символ параграфа (§)
тильда (~)
підкреслення (_)
вертикальна риска (|, ¦)
Інтелектуальна власність
знак охорони авторського права (©)
символ правової охорони товарного знаку (®)
символ знаку обслуговування ()
знак охорони суміжних прав
для фонограми
()
символ товарного знаку ()
Символи валют
символ валюти (¤)
символи валют
฿ ฿ ¢ R$ $ Indian Rupee symbol.svg £ ƒ £ Kazakhstani tenge symbol.svg ¥

CкладРедагувати

ІсторіяРедагувати

Вперше прототипи розділових знаків з'явилися 2 столітті до н. е. Арістофан Візантійський, очільник Александрійської бібліотеки, створив систему нотацій для драматичних творів. Він позначав крапками місця, де акторові або оратору потрібно зробити паузу. В залежності від тривалості паузи крапки ставилися внизу, посередині або зверху рядка. Його система пунктуації використовувалася до IX століття. Також він розробив знаки наголосу.

У XV столітті засновник Венеціанської друкарні Альдо Мануціо розробив систему розділових знаків, яку було б зручно використовувати у типографії. Зокрема в його системі з'явилася кома замість крапки посередині рядка або косої риски та крапка з комою замість крапки зверху рядка.

Двокрапка вперше згадується у книзі «Грамматіка словенска» Лаврентія Зизанія (1596) у значенні, близькому до сучасної крапки з комою, а Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» (1619) називає його «двоєточієм».

Дужки трапляються у джерелах XVI століття. Раніше їх називали «містками». Тире почали використовувати у кінці XVII століття, а лапки увійшли в ужиток у XVIII столітті.

Знаки оклику та питання вперше з'явилися у німецькій граматиці у першій половині XIX століття. У кінці питального речення використовували літерацію Qo (від лат. Quaestio — «питання»), а в кінці вигуку ставили латинський вигук Io, що означав вигук захоплення, радості. Згодом Qo трансформувався в ?, а Io в !.

Див. такожРедагувати

Нелітерний орфографічний знак

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати