Аристофан Візантійський
Аристофан Візантійський (дав.-гр. Ἀριστοφάνης; бл. 257 — 180 до н. е.) — давньогрецький граматик та філолог, очільник Александрійської бібліотеки.
| Аристофан Візантійський | |
|---|---|
| Народився |
257 до н. е. або 260 до н. е.[1] Візантій |
| Помер |
180 до н. е. Александрія |
| Країна | Елліністичний Єгипет |
| Діяльність | лексикограф, мовознавець, бібліотекар |
| Галузь | Homeric scholarshipd |
| Вчителі | Каллімах і Зенодот |
| Відомі учні | Аристарх Самофракійський |
| Знання мов | давньогрецька |
| Посада | head of the Library of Alexandriad[2] |
Біографія ред.
Народився у місті Візантій, від назви якого отримав своє прізвисько. Ще в молоді роки переїхав до Александрії Єгипетської, де працював в Александрійській бібліотеці під керівництвом Зенодота та Каллімаха, які суттєво вплинули на вибір діяльності молодого вченого: основним напрямком його досліджень стали граматика та лексикографія.
Він перший ввів знаки пунктуації та знаки наголосу. Пунктуаційна система Аристофана складалася із крапок, які розміщувалися внизу, посередині або зверху рядка, щоб показати, наскільки глибоко треба вдихнути актору, щоб прочитати фрагмент тексту вголос.
Аристофан Візантійський близько 195 року до н. е. після Ератосфена очолив Александрійську бібліотеку. На той час він вже мав значний авторитет як вчений і на цій посаді продовжив справу попередників з наповнення та розширення бібліотечних фондів, залучення до роботи в Александрії видатних учених.
Аристофан підготував коментоване видання «Іліади» та «Одісеї» Гомера на основі праць попередників, видавав Гесіода, ліриків VI і V століть до н. е. — Алкмана, Алкея, Анакреонта, Піндара. До Аристофана тексти ліриків записувалися поспіль, як проза; філолог в своєму виданні запропонував поділ ліричних поетів на колони, і цей поділ надалі відтворювалося для деяких авторів аж до XIX століття. Він підготував видання комедіографа Аристофана, вперше видав трагедії Софокла та Евріпіда. Імовірно від Аристофана бере початок прийнятий в Александрії «канон» видатних письменників.
Найвідоміший з учнів Аристофана Візантійського — його наступник на посаді голови бібліотеки Аристарх Самофракійський.
Помер Аристофан Візантійський імовірно в Александрії у 180 році до н.е.
Примітки ред.
- ↑ Аристофан Византийский // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — Сент-Питерсберг: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. II. — С. 94–95.
- ↑ https://books.google.cat/books?id=ECBkVPQkNSsC — С. 38.
Джерела ред.
- Аристофан Византийский [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Античные писатели. Словарь. — СПб.: Лань, 1999 (рос.)
- Leopold Cohn: Aristophanes (14). In: Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band II,2, Stuttgart 1896, Sp. 994–1005 (англ.)
- Truss Lynn Eats, Shoot & Leaves: The Zero Tolerance Approach to Punctuation [Архівовано 15 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. — New York: Gotham Books, 2004. — p. 72. — ISBN 1-59240-087-6 (англ.)
Посилання ред.
- Аристофан Візантійський // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 47. — ISBN 978-966-439-921-7.