Рибалевський Дмитро Олексійович
Дмитро Олексійович Рибалевський (нар. 29 травня 1983) — український актор театру і кіно. Заслужений артист України (2017).[1]
Рибалевський Дмитро Олексійович | |
---|---|
Народився | 29 травня 1983 (41 рік) |
Діяльність | актор |
Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого |
Заклад | Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка |
Нагороди | |
|
Життєпис
ред.Дмитро Рибалевський народився 29 травня 1983 року.
У 2005 закінчив експериментальний курс Євгенії Гулякіної та Нінель Биченко Київського державного театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого.
Театр
ред.У 2007 році прийшов на прослуховування до Національного драмтеатру ім. І. Франка. Після показаного уривка з п'єси «Брехня» Володимира Винниченка і вокального номера, голоси приймальної комісії поділилася порівну — шість «за» і рівно стільки ж «проти». Фінальне рішення взял на себе художній керівники театру Богдан Ступка, який і визначив подальшу долю Дмитра. Вже того ж дня молодий актор поступив до штату театру і став до репетиції «Кавказького крейдяного кола» — вистави за Брехтом у постановці Лінаса Зайкаускаса[2][3].
Задіяний у виставах київських театрів. Популярність актору принесла роль ветерана Червоної Армії у виставі «Слава героям!» спільного проекту театрів «Золоті ворота» та Франківського драмтеатру. Головний герой, у виконанні Дмитра Рибалевського та Олексія Гнатковского, — незмінні, решта акторів окремий в Києві та Івано-Франківську[2][4][5].
За головними ролями на сценах запрошених театрів, отримує ведучі ролі і в рідному театрі. У 2018 році отримує роль Парфена Рогожина в постановці «Ідіота» Достоєвського у постановці Юрія Одинокого, а в першій постановці на посту головного режисера Дмитра Богомазова — виконавець титульної ролі в шекспірівській трагедії «Коріолан». Роль Коріолана приносить першу номінацію на здобуття театральної премії «Київська пектораль», а сукупність театральних досягнень виводить у TOP-10 найхаризматичніших акторів Києва за версією театральної премії «Дзеркало сцени» щотижневика «Дзеркало тижня»[6][7]. У 2020 році актор втілює образи Михайла Гурмана у виставі «Украдене щастя» та Стенлі у «Трамваї „Бажання“».
Кінематограф
ред.У кінематографі зайняв позицію не пропонувати себе на кастингах. На знімальний майданчик потрапляє за запрошенням тих, хто бачив його театральні роботи. Відпочатку відмовляється від ролей бандитів, міліціонерів з причин того, що подібні персонажі зазвичай позбавлені власної історії та експлуатують лише їх візуальні штампи. Виключення — роль в арт-хаусній стрічці Валентина Васяновича, де наркоман Рибалевського — комічний герой із власною історією.
Серед інших робіт — роль у ганстерській кримінальній комедії Любомира Левицкого «Ломбард», яку почали знімати 2008-го, а завершили тільки 2012-го з причин економічної кризи; російський «дембель» у фільмі про другу чеченську війну оскароносного режисера Мішеля Хазанавічуса «Пошук»; Василь в історічній екранізації балади Тараса Шевченка «У тієї Катерини» — фільм «Толока» режисера Михайла Іллєнка тощо[8].
Родина
ред.Дмитро — член акторської династії. Жінка — Анастасія Чумаченко і тесть Анатолій Чумаченко — актори Національного драматичного театру ім. Івана Франка.
Виховує чотирьох дітей — Марго, Марк, Марта, Макар[8].
Живе і працює в Києві.
Театральні роботи
ред.В театрі ім. Івана Франка зіграв понад 25 ролей:[9]
Як на мене, слід вважати якщо й не великим відкриттям, то бодай хорошими заявками на майбутнє роботи молодих франківців у дуже важкому (енергетично й фізично) спектаклі Лінаса Зайкаускаса «Кавказьке крейдяне коло» за Брехтом. Дмитро Рибалевський і Анастасія Добриніна працюють з якоюсь жертовною самовіддачею, мов на останньому диханні… Сам матеріал справді нині важкопідйомний, а режисерська аплікація, мабуть, не для новачків, а для досвідчених артистів із серйозним творчим і життєвим досвідом. Але актори витримують, не ламаються, молодці.
Ну, а Полоній, зіграний Дмитром Рибалевським підкреслено інтимно й масштабно, — цинік і звідник з мобільним телефоном та перев'язаним оком. Це узагальнений образ якогось пірата Карибського моря та всюдисущого Люцифера-запліднювача. Гнучкого, підступного та млосно-настирливого. Його пританцьовуючий Люцифер — майстер демонічних інтриг. Ніхто не здивується, коли добра половина дітей у данському королівстві з'явилася на світ завдяки зусиллям конкретного чорта.
- (введення) — 1999 — «Бременські музиканти» Юрія Ентіна, Василя Ліванова, Геннадія Гладкова; реж. Дмитро Чирипюк — Трубадур
- (введення) — 2000 — «Пігмаліон» за однойменною п'єсою Бернарда Шоу; реж. Сергій Данченко — Фредді
- (введення) — 2003 — «Ех, мушкетери, мушкетери…» Євгена Євтушенка; реж. Петро Ільченко — Людина з натовпу
- (введення) — 2005 — «Шякунтала» Андрія Приходько за мотивами Махабхарати; реж. Андрій Приходько — Воїн
- 2005 — «Новорічна одісея» Дмитра Буковинця; реж. Оксана Ромашенко і Дмитро Чирипюк — Дід Мороз / Дід казкар
- 2007 — «Весілля Фігаро» за п'єсою П'єра Бомарше; реж. Юрій Одинокий — Діджей
- 2007 — «Лев і Левиця» Ірени Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Сергій, син Лева Толстого
- 2007 — «Кавказьке крейдяне коло» Бертольта Брехта; реж. Лінас Зайкаускас — Симон Хахава / Сосо[12]
- 2008 — «…Я згадую… Амаркорд» Олени Сікорської; О. Білозуба; реж. Олександр Білозуб — Персонаж фільму
- 2008 — «Едіт Піаф. Життя в кредит» Юрія Рибчинського, Вікторії Васалатій; реж. Ігор Афанасьєв — Лікар
- 2008 — «Легенда про Фауста» за мотивами творів Йоганна Шпіса, Кристофера Марло та Гейсельбрехта; реж. Андрій Приходько — Янгол / Демон / Студент
- 2009 — «Назар Стодоля» за однойменною п'єсою Тараса Шевченка; реж. Юрій Кочевенко — Козак
- 2009 — «В неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської; реж. Дмитро Чирипюк — Вуйко
- 2009 — «Котигорошко. І покотилася горошина…» А. Навроцького; реж. Петро Ільченко — Змій
- 2009 — «На полі крові» за драматичною поемою Лесі Українки; реж. Юрій Розстальний — Прочанин[13]
- 2010 — «Дорогу красі» Володимира Винниченка; реж. Катерина Чепура — Михайло[14]
- 2010 — «Урус-Шайтан» Ігоря Афанасьєва; реж. Ігор Афанасьєв — Ілько Перебийніс[15]
- 2011 — «Гімн демократичної молоді» Сергія Жадана; реж. Юрій Одинокий — Сан Санич[16]
- 2011 — «Попелюшка» Євгена Шварца; реж. Петро Ільченко — Лісничий / Кучер
- 2011 — «Голгофа» за Лесею Українкою; реж. Юрій Розстальний — Прочанин / Іуда / Старий
- 2012 — «Натусь» Володимира Винниченка; реж. Катерина Чепура — Роман Віталійович[14]
- 2013 — «Квітка Будяк» Наталки Ворожбит; реж. Станіслав Мойсеєв — Незнайомець з Контакту
- 2015 — «Ерік XIV» Августа Стріндберга; реж. Станіслав Мойсеєв — Макс, прапорщик
- 2016 — «Річард III» за однойменно п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Автанділ Варсімашвілі[ru] — Лорд Стенлі[17]
- 2016 — «Три товариші» за романом Еріха Марії Ремарка; реж. Юрій Одинокий — Альфонс, бармен[18]
- 2018 — «Ідіот» за романом Федора Достоєвського; реж. Юрій Одинокий — Парфен Семенович Рогожин[19][20]
- 2018 — «Коріолан» за трагедією Вільяма Шекспіра; реж. Дмитро Богомазов — Кай Марцій, згодом Коріолан[21][22][23]
- 2019 — «Лимерівна» Панаса Мирного; реж. Іван Уривський — Кнур
- 2020 — «Украдене щастя» за п'єсою Івана Франка; реж. Дмитро Богомазов — Михайло[24][25][26]
- 2020 — «Трамвай „Бажання“» за п'єсою Теннессі Вільямса; реж. Уривський Іван — Стенлі
- 2024 — «Марія Стюарт» за п'єсою Фрідріха Шиллера; реж. Іван Уривський — Полет
Інші театри
ред.- 2015 — «Легені» («Lungs») Дункана Макмиллана[en] — читка п'єси; реж. Орест Пастух[27]
- 2016 — «Слава героям!» Павла Арье; реж. Стас Жирков — Андрій Васильович Чумаченко, ветеран Червоної Армії (Театр «Золоті ворота» (м. Київ) та Франківський драмтеатр)[28][29]
- 2016 — «Ілюзії» Івана Вирипаєва; реж. Стас Жирков (Театральна агенція «ТЕ-АРТ», Театр «Золоті ворота»)[30]
- 2017 — «Hamlet» (неоопера жахів) за мотивами трагедії «Гамлет» Вільяма Шекспіра у перекладі Юрія Андруховича, музика Романа Григоріва та Іллі Разумейка; реж. Ростислав Держипільський — Полоній (Франківський драмтеатр)[31]
Фільмографія
ред.- 2006 — Повернення Мухтара—3 (73-я серія «Недільний потоп») — Суровцев
- 2007 — Тормозний шлях — епізод
- 2011 — Яр (Фільм 2. «Дезертир») — Алік
- 2013 — Звичайна справа — наркоман
- 2013 — Ломбард — «Кузен»
- 2014 — Пошук — солдатів з пістолетом
- 2018 — Спогади (соціальний ролик)[32]
- 2019 — Дике поле
- 2020 — Толока — Василь[33]
- 2020 — Найкращий сищик — Іван Підіпригора
- 2020 — Фортеця Хаджибей — Нестор
- 2023 — Табун — Іван Діденко
- 2023 — Джура-королевич
- 2024 — Зозулі — Андрій Карпенко
- 2024 — Курс щасливого життя — Петро
Нагороди і визнання
ред.- 2003 — Лауреат Всеукраїнського конкурсу чтеців ім. Т. Шевченка
- 2017 — Заслужений артист України[1]
Конкурси, премії та фестивалі
ред.Рік | Премія | Номінація | Вистава | Результат |
---|---|---|---|---|
Перемога | ||||
березень |
Номінація | |||
27 березня |
(газета «Дзеркало тижня» м. Київ)[7] |
Номінація | ||
Перемога | ||||
30 листопада |
Перемога |
Примітки
ред.- ↑ а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 10/2017 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України
- ↑ а б Театральні сезони Дмитро Рибалевський Тамара Трунова 2017
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (8 червня 2020). Риба-Меч. Штрихи до портрета актора Дмитра Рибалевського (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 8 червня 2020.
- ↑ Катерина ПЕШКО (12 серпня 2016). Режисер Стас Жирков: У Києві багато театрів працюють російською мовою. Це проблема (укр.). Главком. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (24 квітня 2016). Препарована «Слава героям» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
- ↑ Назвали номінантів на театральну премію «Київська пектораль»
- ↑ а б Олег ВЕРГЕЛІС (11 січня 2019). Акторська харизма у «Дзеркалі сцени»-2019 (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ а б Леся ТУГАЙ (25 лютого 2016). З публікою — на ти (укр.). Репортер. Процитовано 21 квітня 2018.
- ↑ Дмитро Рибалевський на сайті театру І. Франка
- ↑ Катерина КОНСТАНТИНОВА (21 грудня 2007). Обережно, двері відчиняються. Як 2007-й обновив сферу прекрасного (укр.). Дзеркало тижня. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (10 лютого 2017). Скажений Гамлет (укр.). Дзеркало тижня. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ Олена ВАРВАРИЧ (11 квітня 2007). У брехтівському «крейдяному колі»… (укр.). «День» №61. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (23 лютого 2011). Дорогою до «Голгофи» (укр.). Україна молода. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ а б Людмила ОЛТАРЖЕВСКАЯ (19 апреля 2012). Чорно-білий Винниченко з соціальним підтекстом (укр.). Україна молода. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ Ганна ВЕСЕЛОВСЬКА (13 січня 2011). Іван Сірко вчора, сьогодні та завтра… У репертуарі франківців з’явилась вистава про легендарного героя XVII століття (укр.). «День» №3. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ Тетяна ПОЛІЩУК (7 вересня 2011). Секрети головної сцени. 8 вересня Національний театр ім. І. Франка розпочне свій 92-й сезон (укр.). «День» №158. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ Ольга ДОНІК, Віталій ЖЕЖЕРА (3 травня 2016). Війні не буде кінця. Бо вона – єдине, що зосталось справжнього поміж безкінечної брехні (укр.). «Gazeta.ua». Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ «Три товариші» в Театрі імені Івана Франка
- ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (20 серпня 2018). «Ідіот» Національної драми. Частина 3. Сценографія та акторські роботи (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
- ↑ Іван БАБЕНКО (5 липня 2018). За що ми любимо Одинокого? (укр.). «День». Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (13 січня 2019). «Коріолан» — франківський маніфест Богомазова (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
- ↑ Олексій КУЖЕЛЬНИЙ (22 січня 2019). Труна й трибуна – два в одному (укр.). «День» №10. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ MITEM Krónika IX. «Sok Coriolanus van manapság Ukrajnában»" — álló taps jutalmazta a kijevi nemzeti színház Shakespeare-előadását (угор.)
- ↑ Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (25 січня 2019). Усе буде файно. ТОП-10 культурних подій 2019-го (укр.). «Дзеркало тижня. Україна». Архів оригіналу за 21 квітня 2019. Процитовано 27 січня 2019.
- ↑ Своє 100-річчя Театр Франка відзначить вісьмома прем’єрами та міжнародним фестивалем
- ↑ Іван БАБЕНКО, Тетяна ПОЛІЩУК (3 липня 2020). Соціальна дистанція як... художній засіб. Столичні франківці представили «Украдене щастя» — першу прем’єру після послаблення карантину (укр.). «День». Процитовано 16 липня 2020.
- ↑ Нова британська драма: Легені — Орест Пастух
- ↑ Театр «Золоті ворота» «Слава героям!». Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ Відбулася прем'єра вистави «Слава героям». Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ Анжела ВЕЛИЧКО (2 листопада 2016). Ілюзія життя. Історія про кохання, обман, образу та надію від Стаса Жиркова. Театральний блог (укр.). Новое Время. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ Ольга СУРОВСЬКА (4 лютого 2017). У Франківську відбулася прем’єра опери жахів «Гамлет» (укр.). Репортер. Процитовано 21 квітня 2019.
- ↑ Соціальний ролик «Спогади» | Social advert «MEMORIES»
- ↑ Анастасия СОХАЧ (22 серпня 2020). Рецензія на фільм «Толока» (укр.). ITC.ua. Процитовано 19 вересня 2020.
- ↑ Алла ПІДЛУЖНА (31 травня 2017). Театр і виклики часу. Фестиваль «Мельпомена Таврії-2017» назвав кращих із кращих (укр.). «День» №92. Процитовано 22 квітня 2019.
- ↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (30 березня 2019). «Київська Пектораль» 2018. Номінанти і лауреати (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 вересня 2020.
- ↑ Третій дзвінок. Театральний клуб з Наталею Грабченко. Вистава Театру ім. І.Франка за В.Шекспіром «Коріолан» отримала одразу чотири нагороди VIII Міжнародної Театральної Премії Академії Драми (Акт Авард, м. Циндао, Китай)! В студії актори-переможці: Олексій Богданович, Дмитро Рибалевський, Олександр Рудинський
- ↑ Підсумки II Всеукраїнського театрального фестивалю-премії GRA