Рибалевський Дмитро Олексійович

Дмитро Олексійович Рибалевський (нар. 29 травня 1983) — український актор театру і кіно. Заслужений артист України (2017).[1]

Рибалевський Дмитро Олексійович
Народився 29 травня 1983(1983-05-29) (37 років)
Діяльність актор
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
Нагороди
Заслужений артист України

БіографіяРедагувати

Дмитро Рибалевський народився 29 травня 1983 року.

У 2005 році закінчив експериментальний курс Євгенії Гулякіної та Нінель Биченко Київського державного театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого.

ТеатрРедагувати

У 2007 році прийшов на прослуховування до Національного драмтеатру ім. І. Франка. Після показаного уривка з п'єси «Брехня» Володимира Винниченка і вокального номера, голоси приймальної комісії поділилася порівну — шість «за» і рівно стільки ж «проти». Фінальне рішення взял на себе художній керівники театру Богдан Ступка, який і визначив подальшу долю Дмитра. Вже того ж дня молодой актор поступив до штату театру і став до репетиції «Кавказького крейдяного кола» — вистави за Брехтом у постановці Лінаса Зайкаускаса[2][3].

Задіяний у виставах київських театрів. Популярність актору принесла роль ветерана Червоної Армії у виставі «Слава героям!» спільного проекту театрів «Золоті ворота» та Франківського драмтеатру. Головний герой, у виконанні Дмитра Рибалевського та Олексія Гнатковского, — незмінні, решта акторів окремий в Києві та Івано-Франківську[2][4][5].

За головними ролями на сценах запрошених театрів, отримує ведучі ролі і в рідному театрі. У 2018 році отримує роль Парфена Рогожина в постановці «Ідіота» Достоєвського у постановці Юрія Одинокого, а в першій постановці на посту головного режисера Дмитра Богомазова — виконавець титульної ролі в шекспірівській трагедії «Коріолан». Роль Коріолана приносить першу номінацію на здобуття театральної премії «Київська пектораль», а сукупність театральних досягнень виводить у TOP-10 найхаризматичніших акторів Києва за версією театральної премії «Дзеркало сцени» щотижневика «Дзеркало тижня»[6][7].

КінематографРедагувати

У кінематографі зайняв позицію не пропонувати себе на кастингах. На знімальний майданчик потрапляє за запрошенням тих, хто бачив його театральні роботи. Відпочатку відмовляється від ролей бандитів, міліціонерів з причин того, що подібні персонажі зазвичай позбавлені власної історії та експлуатують лише їх візуальні штампи. Виключення — роль в арт-хаусній стрічці Валентина Васяновича, де наркоман Рибалевського — комічний герой із власною історією.

Серед інших робіт — роль у ганстерській кримінальній комедії Любомира Левицкого «Ломбард», яку почали знімати 2008-го, а завершили тільки 2012-го з причин економічної кризи; російський «дембель» у фільмі про другу чеченську війну оскароносного режисера Мішеля Хазанавічуса «Пошук»; Василь в історічній екранізації балади Тараса Шевченка «У тієї Катерини» — фільм «Толока» режисера Михайла Іллєнка тощо[8].

РодинаРедагувати

Дмитро — член акторської династії. Жінка — Анастасія Чумаченко і тесть Анатолій Чумаченко — актори Національного драматичного театру ім. Івана Франка.

Виховує чотирьох дітей — Марго, Марк, Марта, Макар[8].

Живе і працює в Києві.

Театральні роботиРедагувати

Національний академічний драматичний театр імені Івана ФранкаРедагувати

В театрі ім. Івана Франка зіграв понад 25 ролей:[9]

Як на мене, слід вважати якщо й не великим відкриттям, то бодай хорошими заявками на майбутнє роботи молодих франківців у дуже важкому (енергетично й фізично) спектаклі Лінаса Зайкаускаса «Кавказьке крейдяне коло» за Брехтом. Дмитро Рибалевський і Анастасія Добриніна працюють з якоюсь жертовною самовіддачею, мов на останньому диханні… Сам матеріал справді нині важкопідйомний, а режисерська аплікація, мабуть, не для новачків, а для досвідчених артистів із серйозним творчим і життєвим досвідом. Але актори витримують, не ламаються, молодці.

Катерина КОНСТАНТИНОВА, г-та «Дзеркало тижня» №49 від 21 грудня 2007[10]

Ну, а Полоній, зіграний Дмитром Рибалевським підкреслено інтимно й масштабно, — цинік і звідник з мобільним телефоном та перев'язаним оком. Це узагальнений образ якогось пірата Карибського моря та всюдисущого Люцифера-запліднювача. Гнучкого, підступного та млосно-настирливого. Його пританцьовуючий Люцифер — майстер демонічних інтриг. Ніхто не здивується, коли добра половина дітей у данському королівстві з'явилася на світ завдяки зусиллям конкретного чорта.

Олег ВЕРГЕЛІС, г-та «Дзеркало тижня» №5 від 10 лютого 2017 року[11]
  1. 1999 — «Бременські музиканти» Ю. Ентіна, В. Ліванова, Г. Гладкова; реж. Дмитро Чирипюк — Трубадур (введення)
  2. 2000 — «Пігмаліон» Б. Шоу; реж. Сергій Данченко — Фредді (введення)
  3. 2003 — «Ех, мушкетери, мушкетери…» Є. Євтушенка; реж. Петро Ільченко — Людина з натовпу (введення)
  4. 2005 — «Шякунтала» А. Приходько за мотивами Махабхарати; реж. Андрій Приходько — Воїн (введення)
  5. 2005 — «Новорічна одісея» Дмитра Буковинця; реж. Оксана Ромашенко і Дмитро Чирипюк — Дід Мороз / Дід казкар
  6. 2007 — «Весілля Фігаро» П. Бомарше; реж. Юрій Одинокий — Діджей
  7. 2007 — «Лев і Левиця» І. Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Сергій, син Лева Толстого
  8. 2007 — «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта; реж. Лінас Зайкаускас — Симон Хахава / Сосо[12]
  9. 2008 — «…Я згадую… Амаркорд» Олени Сікорської; О. Білозуба; реж. Олександр Білозуб — Персонаж фільму
  10. 2008 — «Едіт Піаф. Життя в кредит» Ю. Рибчинського, В. Васалатій; реж. Ігорь Афанасьєв — Лікар
  11. 2008 — «Легенда про Фауста» за мотивами творів Йоганна Шпіса, Кристофера Марло та Гейсельбрехта; реж. Андрій Приходько — Янгол / Демон / Студент
  12. 2009 — «Назар Стодоля» Т. Шевченка; реж. Юрій Кочевенко — Козак
  13. 2009 — «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської; реж. Дмитро Чирипюк — Вуйко
  14. 2009 — «Котигорошко. І покотилася горошина…» А. Навроцького; реж. Петро Ільченко — Змій
  15. 2009 — «На полі крові» Л. Українки; реж. Юрій Розстальний — Прочанин[13]
  16. 2010 — «Дорогу красі» В. Винниченка; реж. Катерина Чепура — Михайло[14]
  17. 2010 — «Урус-Шайтан» І. Афанасьєва; реж. Ігор Афанасьєв — Ілько Перебийніс[15]
  18. 2011 — «Гімн демократичної молоді» С. Жадана; реж. Юрій Одинокий — Сан Санич[16]
  19. 2011 — «Попелюшка» Є. Шварца; реж. Петро Ільченко — Лісничий / Кучер
  20. 2011 — «Голгофа» за Л. Українкою; реж. Юрій Розстальний — Прочанин / Іуда / Старий
  21. 2012 — «Натусь» В. Винниченка; реж. Катерина Чепура — Роман Віталійович[14]
  22. 2013 — «Квітка Будяк» Н. Ворожбит; реж. Станіслав Мойсеєв — Незнайомець з Контакту
  23. 2015 — «Ерік XIV» А. Стріндберга; реж. Станіслав Мойсеєв — Макс, прапорщик
  24. 2016 — «Річард III» В. Шекспіра; реж. Автанділ Варсімашвілі[ru] — Лорд Стенлі[17]
  25. 2016 — «Три товариші» Е. Ремарка; реж. Юрій Одинокий — Альфонс, бармен[18]
  26. 2018 — «Ідіот» Ф. Достоєвського; реж. Юрій Одинокий — Парфен Семенович Рогожин[19][20]
  27. 2018 — «Коріолан» В. Шекспіра; реж. Дмитро Богомазов — Кай Марцій, згодом Коріолан[21][22][23]
  28. 2019 — «Лимерівна» П. Мирного; реж. Іван Уривський — Кнур
  29. 2020 — «Украдене щастя» І. Франко; реж. Дмитро Богомазов — Михайло[24][25][26]

Інші театриРедагувати

  1. 2015 — «Легені» («Lungs») Д. Макмиллана[en] — читка п'єси; реж. Орест Пастух[27]
  2. 2016 — «Слава героям!» П. Арье; реж. Стас Жирков — Андрій Васильович Чумаченко, ветеран Червоної Армії (Театр «Золоті ворота» (м. Київ) та Франківський драмтеатр)[28][29]
  3. 2016 — «Ілюзії» І. Вирипаєва; реж. Стас Жирков (Театральна агенція «ТЕ-АРТ», Театр «Золоті ворота»)[30]
  4. 2017 — «Hamlet» (неоопера жахів) за мотивами трагедії «Гамлет» В. Шекспіра у перекладі Юрія Андруховича, музика Романа Григоріва та Іллі Разумейка; реж. Ростислав Держипільський — Полоній (Франківський драмтеатр)[31]

ФільмографіяРедагувати

  1. 2006 — Повернення Мухтара—3 (73-я серія «Недільний потоп») — Суровцев
  2. 2007 — Тормозний шлях — епізод
  3. 2011 — Яр (Фільм 2. «Дезертир») — Алік
  4. 2013 — Звичайна справа — наркоман
  5. 2013 — Ломбард — «Кузен»
  6. 2014 — Пошук — солдатів з пістолетом
  7. 2018 — Спогади (соціальний ролик)[32]
  8. 2020 — Толока — Василь[33]

Нагороди і визнанняРедагувати

Конкурси, премії та фестиваліРедагувати

Рік Премія Номінація Вистава Результат
2017
«Мельпомена Таврії» (м. Херсон)[34]
Найкраща чоловіча роль
Андрій Васильович у виставі «Слава Героям» (Театр «Золоті ворота» (Київ) та Франківський драмтеатр)
Нагорода
2019
березень
Театральная премія «Київська пектораль» (м. Київ)[35]
За краще виконання чоловічої ролі
Кай Марцій (Коріолан) у виставі «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
Номінація
2019
27 березня
IV театральна премія «Дзеркало сцени»
(газета «Дзеркало тижня» м. Київ)[7]
Акторська харизма
За ролі у виставах «Ідіот», «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
Номінація
2019
VIII Міжнародна премія театральної академії (м. Ціндао, Китай)[36]
Краще виконавця головної чоловічої ролі
За роль Коріолана у виставі «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
Нагорода
2019
30 листопада
II Всеукраїнська театральна фестиваль-премія GRA[37]
Найкраща чоловіча роль
За роль Коріолана у виставі «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
Нагорода

ПриміткиРедагувати

  1. а б УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 10/2017 Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України
  2. а б Театральні сезони Дмитро Рибалевський Тамара Трунова 2017
  3. Олег ВЕРГЕЛІС (8 червня 2020). Риба-Меч. Штрихи до портрета актора Дмитра Рибалевського (ua). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 2020-6-8. 
  4. Катерина ПЕШКО (12 серпня 2016). Режисер Стас Жирков: У Києві багато театрів працюють російською мовою. Це проблема (ua). Главком. Процитовано 2019-04-21. 
  5. Сергій ВИННИЧЕНКО (24 квітня 2016). Препарована «Слава героям» (ua). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2020-9-19. 
  6. Назвали номінантів на театральну премію «Київська пектораль»
  7. а б Олег ВЕРГЕЛІС (11 січня 2019). Акторська харизма у «Дзеркалі сцени»-2019 (ua). «Дзеркало тижня. Україна». Процитовано 2019-4-22. 
  8. а б Леся ТУГАЙ (25 лютого 2016). З публікою — на ти (ua). Репортер. Процитовано 2018-04-21. 
  9. Дмитро Рибалевський на сайті театру І. Франка
  10. Катерина КОНСТАНТИНОВА (21 грудня 2007). Обережно, двері відчиняються. Як 2007-й обновив сферу прекрасного (ua). Дзеркало тижня. Процитовано 2019-04-22. 
  11. Олег ВЕРГЕЛІС (10 лютого 2017). Скажений Гамлет (ua). Дзеркало тижня. Процитовано 2019-04-21. 
  12. Олена ВАРВАРИЧ (11 квітня 2007). У брехтівському «крейдяному колі»… (ua). «День» №61. Процитовано 2019-4-22. 
  13. Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (23 лютого 2011). Дорогою до «Голгофи» (ua). Україна молода. Процитовано 2019-4-21. 
  14. а б Людмила ОЛТАРЖЕВСКАЯ (19 апреля 2012). Чорно-білий Винниченко з соціальним підтекстом (ua). Україна молода. Процитовано 2019-04-21. 
  15. Ганна ВЕСЕЛОВСЬКА (13 січня 2011). Iван Сірко вчора, сьогодні та завтра… У репертуарі франківців з’явилась вистава про легендарного героя XVII століття (ua). «День» №3. Процитовано 2019-4-22. 
  16. Тетяна ПОЛІЩУК (7 вересня 2011). Секрети головної сцени. 8 вересня Національний театр ім. І. Франка розпочне свій 92-й сезон (ua). «День» №158. Процитовано 2019-4-22. 
  17. Ольга ДОНІК, Віталій ЖЕЖЕРА (3 травня 2016). Війні не буде кінця. Бо вона – єдине, що зосталось справжнього поміж безкінечної брехні (ua). «Gazeta.UA». Процитовано 2019-4-22. 
  18. «Три товариші» в Театрі імені Івана Франка
  19. Сергій ВИННИЧЕНКО (20 серпня 2018). «Ідіот» Національної драми. Частина 3. Сценографія та акторські роботи (ua). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2020-9-19. 
  20. Іван БАБЕНКО (5 липня 2018). За що ми любимо Одинокого? (ua). «День». Процитовано 2019-4-22. 
  21. Сергій ВИННИЧЕНКО (13 січня 2019). «Коріолан» — франківський маніфест Богомазова (ua). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2020-9-19. 
  22. Олексій КУЖЕЛЬНИЙ (22 січня 2019). Труна й трибуна – два в одному (ua). «День» №10. Процитовано 2019-4-22. 
  23. MITEM Krónika IX. «Sok Coriolanus van manapság Ukrajnában»" — álló taps jutalmazta a kijevi nemzeti színház Shakespeare-előadását (угор.)
  24. Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ (25 січня 2019). Усе буде файно. ТОП-10 культурних подій 2019-го (ua). «Дзеркало тижня. Україна». Процитовано 2019-1-27. 
  25. Своє 100-річчя Театр Франка відзначить вісьмома прем’єрами та міжнародним фестивалем
  26. Іван БАБЕНКО, Тетяна ПОЛІЩУК (3 липня 2020). Соціальна дистанція як... художній засіб. Столичні франківці представили «Украдене щастя» — першу прем’єру після послаблення карантину (ua). «День». Процитовано 2020-7-16. 
  27. Нова британська драма: Легені — Орест Пастух
  28. Театр «Золоті ворота» «Слава героям!»
  29. Відбулася прем'єра вистави «Слава героям»
  30. Анжела ВЕЛИЧКО (2 листопада 2016). Ілюзія життя. Історія про кохання, обман, образу та надію від Стаса Жиркова. Театральний блог (ua). Новое Время. Процитовано 2019-04-21. 
  31. Ольга СУРОВСЬКА (4 лютого 2017). У Франківську відбулася прем’єра опери жахів «Гамлет» (ua). Репортер. Процитовано 2019-04-21. 
  32. Соціальний ролик «Спогади» | Social advert «MEMORIES»
  33. Анастасия СОХАЧ (22 серпня 2020). Рецензія на фільм «Толока» (ua). ITC.ua. Процитовано 2020-09-19. 
  34. Алла ПІДЛУЖНА (31 травня 2017). Театр і виклики часу. Фестиваль «Мельпомена Таврії-2017» назвав кращих із кращих (ua). «День» №92. Процитовано 2019-4-22. 
  35. Сергій ВИННИЧЕНКО (30 березня 2019). «Київська Пектораль» 2018. Номінанти і лауреати (ua). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 2020-9-19. 
  36. Третій дзвінок. Театральний клуб з Наталею Грабченко. Вистава Театру ім. І.Франка за В.Шекспіром «Коріолан» отримала одразу чотири нагороди VIII Міжнародної Театральної Премії Академії Драми (Акт Авард, м. Циндао, Китай)! В студії актори-переможці: Олексій Богданович, Дмитро Рибалевський, Олександр Рудинський
  37. Підсумки II Всеукраїнського театрального фестивалю-премії GRA

ПосиланняРедагувати