Відкрити головне меню

Пінська військова флотилія (СРСР)

Пі́нська військо́ва флоти́лія — річкова військова флотилія у складі військово-морського флоту Збройних сил СРСР у 1940—1941. Була створена з кораблів і частин перейменованої Дніпровської військової флотилії. Головна база — Пінськ, тилова — Київ.

Пінська військова флотилія
На службі 19401941
Країна Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Вид Naval Ensign of the Soviet Union (1950-1991).svg ВМФ СРСР
Тип військово-морські сили
Роль річкова флотилія
Чисельність флотилія
Війни/битви Німецько-радянська війна
Битва за Київ (1941)
Командири
Визначні
командири
контр-адмірал Рогачов Д. Д.
Бронекатери типу Д під час навчаннь Київського військового округу 1935 р.

Зміст

ІсторіяРедагувати

 
Пам'ятний знак у Черкасах
 
Приказ штабу Південно-Західного фронту № 266 від 14.08.1941 г. на підготовку до Канівского прориву кораблів Пінської військової флотилії.
Архів: ЦАМО, Фонд: 229, Опис: 161, Справа: 11, Аркуш документа у справі: 216

Пінську військову флотилію сформовали в червні 1940 року з кораблів і частин розформованої Дніпровської військової флотилії. З початком німецько-радянської війни флотилія діяла на межі Західного і Південно-Західного фронтів. В перші дні війни за передвоєнним мобілізаційним планом додатково мобілізували, переоблаштували та озброїли наступні цивільні судна[1]:

  • 4 парових колесних буксирів у канонерські човни (2 гармати головного калібру 102..120 мм).
  • 8 парових колесних буксирів у сторожові кораблі (1-2 гармати головного калібру 75..76 мм).
  • 8 дизельних невеликих теплоходів сторожові катери, озброєні двома 45-мм гарматами.
  • 3 парових колесних буксира та 2 судна з газогенераторним котлом передано до ПВФ як неозброєні буксири.
  • 2 колесних пасажирських пароплави переоблаштовано у шпитальні судна.

Спільною директивою наркома ВМФ і начальника Генерального штабу від 11 липня 1941 року флотилія була розділена на 3 загони: Березинський, Прип'ятський (на Березині і Прип'яті — в оперативному підпорядкуванні Західного фронту) і Дніпровський (на Дніпрі — в оперативному підпорядкуванні Південно-Західного фронту). Березинський загін взаємодіяв з 21-ю армією, Прип'ятський — з частинами 4-ї і 5-ї армій, Дніпровський — з частинами 26-ї і 38-ї армій. У серпні 1941 були утворені Київський і Чернігівський загони, оскільки німецькі війська наблизилися даних міст[1].

 
Переговори штабів Південно-Західного фронту та 5-ї армії від 29.08.1941 г. на підготовку 2-го прориву кораблів Пінської військової флотилії через Окуніново до Києва.
Архів: ЦАМО, Фонд: 229, Опис: 161, Справа: 128, Аркуш початку документа у справі: 155

Київський загін річкових кораблів (ЗРК), сформований 4 серпня для взаємодії з військами Київського укріпрайону, почав активно діяти на лівому фланзі КиУР з 7 серпня, коли німецькі частини підійшли до села Пирогово та наблизилися до Дніпра. Склад загону часто змінювався, але на початку в нього входили: канонерські човни «Кремль», «Каганович», «Димитрів», монітор «Флягін», сторожові катери «С-1» та «С-2», бронекатер «Н-15». Також лівий фланг КиУР отримував вогневу підтримку артилерії з лівого берега Дніпра. Кораблі вели вогонь з закритих позицій із дніпровських рукавів у районі Осокорки — Вишеньки за заявками сухопутних частин, наприклад 147-ї стрілецької дивізії. Сторожові пункти, що складалися з особового складу флотилії, розташовувалися у сухопутних частинах та тримали зв'язок зі своїми кораблями по телефону або радіо[1].

Флотилія сприяла тривалому утриманню переправ через Дніпро і створенню оборони радянськими військами на його лівому березі у серпні 1941 року. У серпні — вересні 1941 Пінська військова флотилія брала участь в обороні Києва, Канева, Ржищіва, Чернігова та Черкас. В середині серпня супротивник вийшов безпосередньо до Дніпра, захопив Канів та плацдарм на лівому березі Дніпра у районі Горностайпіль — Окунінове[2], що північніше української столиці. Таким чином, ПВФ була вимушена провести три операції з метою прориву кораблів та суден у Київ. Дніпровський ЗРК здійснив 17 — 19 серпня 1941 року так званий Канівський прорив з району Канева до Києва. Ддану операцію підтримали діями військ зв'язку та польової та далекобійної артилерії сухопутних військ, яка вела вогонь по ворожим цілям з лівого берега. Загалом прорив виявився вдалим, а втрати були мінімальними. 25 — 26 серпня провели 1-й Окуніновський прорив Прип'ятським ЗРК з району Чорнобиль — Домантове[3] на Київ, минаючи німецький плацдарм біля Окунінове. 30 — 31 серпня проходив 2-й Окуніновський прорив з тією ж метою. Ці дві операції виявились невдалими. До Києва прибула приблизно одна третина задіяних кораблів. Друга третина була потоплена під час прориву або вогнем з берега, або атаками ворожих літаків. Решта (також близько третини) повернулася у район Чорнобиль — Домантове, де була невдовзі знищена німецькими військами, які підійшли до річки[1].

З відходом частин Червоної Армії з Києва (19 вересня 1941) кораблі (4 монітори, канонерський човен, бронекатер, 4 тральщики і сторожовий катер), що залишалися в строю, були підірвані власними екіпажами добою раніше, 18 вересня, за наказом Військової Ради 37-ї армії. З особового складу кораблів, тилових та штабних підрозділів були сформовані 2 сухопутних загона чисельністю 300—400 осіб кожен. 1-й загін вів бої у районі Остер — Бобрик — Русанів, а 2-й загін — боронив рубежі КиУР поблизу Голосіївського лісу. З оточення вийшли близько 450 моряків[4][1]. Розформована флотилія на підставі наказу наркома ВМФ від 5 жовтня 1941 р.

Загалом події війни довели, що кораблі флотилії програвали бій на прямій видимості з замаскованими на березі протитанковими гарматами або танками. Їх бронювання було доволі скромне (5 — 15 мм проти 20 — 30 мм у німецького Panzer III). До того ж вони були повільною та великою за розмірами ціллю на поверхні річки. Загальний дефіцит зенітного озброєння Червоної Армії також робив їх легкою здобиччю для пікірувальників. Найбільш ефективними виявився вогонь кораблів з закритих позицій гарматами калібру не менш ніж 76 мм по наземних цілях на відносно великих відстанях. До таких прикладів належать вдалі дії сторожового корабля «Пушкін» неподалік Києва, дії монітора «Вітебськ» на річці Десна. У даному контексті треба вважати помилкою мобілізацію цілої низки суден та переоблаштування їх у сторожові катери, озброєні 45-мм гарматами, а також наявність у складі флотилії сторожових катерів з 45-мм гарматами та кулеметами або катерів-тральщиків з кулеметним озброєнням, які лише один раз використовувалися за прямим призначенням. З урахуванням дуже активних дій люфтваффе та необхідності прикривати дніпровські мости дуже вдалим було рішення про побудову барж-плавбатарей ПВО, озброєних ефективними 37-мм автоматами[1].

Склад флотиліїРедагувати

На початок війни флотилія мала 78 гармат берегової артилерії, 14 літаків, 12 кораблів, 30 катерів[4]. Після мобілізації до її складу входило 7 моніторів, 8 канонерських човнів, 8 сторожових кораблів, 10 сторожових катерів, 15 бронекатерів, 4 тральщики, міновий загородник, загін глісерів, напівглісерів, 3 несамохідних баржі ПВО з двома 37-мм автоматичними зенітками[ru] кожна, зенітний артилерійський дивізіон, окрема авіаескадрилья, окрема рота морської піхоти, 7 самоходних плавбаз. У липні до складу флотилії прийшли з Дунаю 2 монітори. У ході війни мобілізація кораблів продовжувалася.

Серед кораблів Пінської флотилії були:

КомандуванняРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. а б в г д е В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2
  2. Нині село нині затоплене Київським водосховищем, знаходилося на лівому березі Дніпра напроти дельти р. Тетерів.
  3. Нині село нині затоплене Київським водосховищем, знаходилося на правому березі Дніпра 10 км вище дельти р. Тетерів.
  4. а б Маршал СССР Н. В. Огарков. Советская Военная Энциклопедия. — том 6. — Москва: Воениздат, 1978. — С. 336. — 671 с.