Лєвачов
Монітор Железняков.jpg
Однотипний монітор «Желєзняков»
Служба
Тип/клас річковий монітор проекту СБ-37
Держава прапора СРСР СРСР
Належність Naval Ensign of the Soviet Union (1950–1991).svg ВМФ СРСР
На честь учасника громадянської війни в Росії Левачева
Корабельня «Ленінська кузня»,
Київ
Закладено 31 липня 1934
Спущено на воду 1935
Введено в експлуатацію 27 жовтня 1936
Загибель 18 вересня 1941
Статус здано на металобрухт після 1944
Бойовий досвід Друга світова війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 230 т (стандартний),
239 т (нормальний),
263 т (повний)
Довжина 51,2 м
Ширина 8,22 м
Осадка 0,885 м
Бронювання борт 4-8 мм,
палуба 4 мм,
дах рубки та башти 16 мм,
стіни рубки та башти 30 мм
Технічні дані
Рухова установка два дизеля 4-СД-19-32
Гвинти 2
Потужність 2×140 к.с.
Швидкість 8,3 вузли
Дальність плавання 3700 миль повним ходом
Екіпаж 83 чол.
Озброєння
Артилерія 1×2 102-мм баштова установка Б-18
1 носова двоствольна універсальна 45-мм баштова установка 41-К
1 універсальна 45-мм баштова установка 40-К[1]
Зенітне озброєння одна 4-ствольна 7,62-мм кулеметна установка М-4[1]

«Лєвачо́в» (рос. Левачёв) — річковий монітор проекту СБ-37 (тип «Желєзняков», також тип «Лєвачов»), броненосний артилерійський корабель прибережної дії ВМФ СРСР. Брав участь у Другій світовій війні.

Особливості проектуРедагувати

 
Монітори типу «Желєзняков» на Дніпрі у Києві, 1939 рік (кадр з кінохроніки).

«Лєвачов» — один із серії з шести річкових моніторів, побудованих у 1934—1937 роках на заводі «Ленінська кузня» в Києві для Дніпровської військової флотилії. Проект моніторів СБ-37 був розроблений конструкторським судно-механічним бюро заводу на чолі з Олександром Байбаковим і Михайлом Бойком.

Історія корабляРедагувати

Кораблі проекту СБ-37 отримали імена моряків-учасників громадянської війни. Ім'я «Лєвачов» отримав на честь учасника громадянської війни в Росії Лєвачова.

«Лєвачов» був закладений на київській судноверфі «Ленінська кузня» 31 липня 1934 року. Спущений на воду у 1935 році. Увійшов до бойового складу Дніпровської військової флотилії 27 жовтня 1936 року[1].

2 червня 1940 року корабель спустився по Дніпру з Києва до Одеси, куди після бойових навчань прибув на початку липня. 5 липня монітора включено до складу Дунайської військової флотилії. Але вже 17 липня його включили до складу Пінської військової флотилії (ПВФ) та повернули до Києва[1].

22 червня 1941 року, перший день німецького вторгнення, «Левачев» зустрів на полігоні біля села Кальне під Києвом. З 27 червня до 11 липня монітор виконує бойові завдання на річках Прип'ять та Птич. Там же діє і монітор «Флягін». У ці дні ПВФ розділили на окремі загони річкових кораблів (ЗРК) для дій на різних ділянках фронту. «Левачев» опинився у Дніпровському загоні для дій у районі Ржищів — Гребені[1].

У ніч на 3 серпня монітор разом з бронекатерами № 41 та № 42 типу Т здійснив наскок на зайняті німцями Гребені, обстрілявши село протягом 1,5 годин. Супротивник після цього залишив населений пункт. Але під час бою корабель отримав одне пряме влучання 37-мм снарядом. Екіпаж втратив 1 вбитим та 2 пораненими[1].

У наступні дні «Левачев» веде вогонь по ворожих цілях під Ржищевим, Ходоровим, Щучинкою, отримавши два влучення німецьких снарядів. В період 7 — 17 серпня монітор бере участь у обороні міста Черкаси[1].

В середині серпня супротивник вийшов безпосередньо до Дніпра та захопив Канів. Таким чином, ПВФ була вимушена провести операцію з метою прориву кораблів та суден у Київ з півдня. Дніпровський ЗРК здійснив 17 — 19 серпня 1941 року так званий Канівський прорив з району Канева до Києва. Дану операцію підтримали діями військ зв'язку та польової та далекобійної артилерії сухопутних військ, яка вела вогонь по ворожих цілях з лівого берега. Загалом прорив виявився вдалим, а втрати були мінімальними[1].

Сам монітор під час прориву отримав кілька влучень від ворожих мінометників, які ніяких пошкоджень не вчинили. До 20 серпня корабель знаходився на плановому ремонті у Києві, а вже через три дні прикриває дніпровські переправи, через які відступали війська 5-ї армії Південно-Західного фронту[1].

23 серпня піхотні частини 6-ї німецької армії захопили лівобережне село Окунінове[2] та облаштували у ньому плацдарм. Тому 25 серпня «Левачев» підтримує вогнем атаки радянської 195-тої стрілецької дивізії на цей плацдарм. У ніч на 26 серпня монітор разом з іншими кораблями ПВФ проривався на південь до Києва, минаючи село Окунінове. Під час прориву «Лєвачов» сів на мілину, але зміг самостійно з неї знятися. Уранці 26 серпня на підході до Києва його було атаковано трьома німецькими літаками та пошкоджено. Уночі корабель привели на буксирі до Києва. Ремонт зайняв 10 діб[1].

У період 8 — 16 вересня «Лєвачов» підтримує вогнем піхоту 27-го стрілецького корпусу[3] 37-ї армії Південно-Західного фронту на річці Десна неподалік сіл Пухівка — Рожни[1].

18 вересня, за наказом Військової Ради 37-ї армії, під час відходу радянських військ з Києва екіпаж підірвав свій монітор у протоці Десенка. 22 вересня «Лєвачов» вивели із списків кораблів ВМФ[1].

Після визволення Києва від німців затоплений монітор було знайдено та піднято у 1944 році. Але його не ремонтували, а здали на металобрухт[1].

Командири корабляРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п В. А. Спичаков «Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях» — Львов: Лига-Пресс, 2009—384 с. — ISBN 978-966-397-118-2 (рос.)
  2. Нині село затоплене Київським водосховищем, знаходилося на лівому березі Дніпра
  3. 27 стрілецький корпус був формально разформований наприкінці серпня. Його управління було відправлено для організації штабу нещодавно сформованої 40-ї армії. Стрілецьки частини корпуса були передані під командування штабу 37-ї армії, хоча її оперативні сводки за звичкою говорять про «27 ск». Тим більше, що командуючий корпусом, Артеменко П. Д., залишився на фронті поблизу м. Остер.

ДжерелаРедагувати