Рожни (Броварський район)

село Рожни
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Київська
Район	Броварський
Тер. громада	Зазимська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA32060090060033833
Облікова картка	Рожни
Основні дані
Засноване	XIII ст.
Населення	1208
Площа	4,59 км²
Густота населення	263,18 осіб/км²
Поштовий індекс	07412
Телефонний код	+380 4594
Географічні дані
Географічні координати	50°40′2″ пн. ш. 30°44′22″ сх. д. / 50.66722° пн. ш. 30.73944° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	97 м
Водойми	р. Десна
Відстань до; обласного центру	36 км
Відстань до; районного центру	25 км
Найближча залізнична станція	Бровари
Відстань до; залізничної станції	25 км
Місцева влада
Адреса ради	07412, Київська обл., Броварський р-н, с. Рожни, вул. Свободи, 41-В
Сільський голова	Кабиш Володимир Михайлович
Карта
	Рожни
	Рожни
Мапа
	Рожни у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Рожни.

Рожни́ — село в Україні, у Броварському районі Київської області. Входить до Зазимської сільської територіальної громади. Орган місцевого самоврядування — Зазимська сільська рада. Населення становить 1208 осіб.

Географія

Через село проходить магістраль Київ-Остер, відстань від автомагістралі Київ-Москва — 12 км. Залізнична станція Бровари — за 25 км, відстань до аеропорту Бориспіль — 45 км. Відстань від районного центру м. Бровари — 25 км, від м. Києва — 36. Село розташоване на лівому березі річки Десна.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[2]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1165	96.44%
російська	41	3.40%
білоруська	1	0.08%
інші/не вказали	1	0.08%
Усього	1208	100%

Історія

Село Рожни засноване в 1240-х роках. Його територія становить 1075,2 га, територія сільської ради — 8114,2 га. Ґрунти супіщані. На окраїні села знаходиться ліс, запаси торфу, піску.

Історія села:

Великий литовський князь Ольгерд Ще в 1362 р. передав Рожни та їхні околиці князю Юрію Твантичу Половцю, який пізніше прийняв ім'я князя Рожиновського. Це перша згадка про населений пункт на Броварщині після татарської навали 1240 р. Як видно із сказаного, Рожни досить швидко піднялися після татарського розгрому поселення, яке було тут ще в часи Київської Русі. Традиційно цьому поселенню відповідає назва сільського кутка — Старе село, або Старі Рожни. Старе село знаходилося ближче до Комарівки (Пухівки), недалеко від річки Полянки. За місцевим переказом, на берегах річки Полянки жили поляни. Це чи не єдине нелітописне свідчення про полянське плем'я, що збереглося в народній пам'яті з глибини віків. Це слід трипільсько-полянського анклаву в Подесенні серед сіверського племені. Така обставина і сприяла закріпленню в топоніміці характерної назви — Полянка.^[3]

Назва вулиці Городньої дотично свідчить, що Старе село було градом Київської Русі.

Князь Половець-Рожиновський був родом зі Сквири і мав дідичні землі між Сквирою і Фастовом. У сусідньому Ружині мали свої володіння князі Ружинські, і прийняття Половцем імені Рожиновський мало якийсь незрозумілий нам зміст. Схожість прізвищ двох княжих родів часто вносить плутанину при дослідженнях.

Деякі факти свідчать, що в Рожни князь Юрій переїхав зі своєю челяддю. Він за походженням половець, і його челядь також була половецького походження. Рожнівські прізвища Мехед, Кабиш, Хавро мають східне звучання.

Князь Юрій був потомком половецького хана Тугорхана, що жив і помер у наших краях (Труханів острів), якого часто згадують літописи і билини. Сквирськими землями володів його син Кариман, потім внук Роман, нарешті Іван і Юрій. А Юрій мав сина Михайла, якому було дано підтвердження на володіння землями від Десни по Остер і Удай. Підтвердження дано за те що, "предок Михайла Юрійовича прилучився до нашого предка, кріпко віру нашу держав і ворогів воював".

Михайло мав сина Яцька і дочку Катерину. Яцько помер у 1536 р. Як православного, його поховано у Михайлівському Золотоверхому монастирі. А своє добро він заповів Іванові Немиричу, своєму родичеві по сестрі.

Після 30-літнього правління князя Юрія, Рожни і околиці переходять у володіння князя Дмитра (Мітка) Сокири. Свідчень, що князь Дмитро проживав у Рожнах, немає. Він вірно служив Литовській державі і проводив увесь час у військових походах Вітовта. Після смерті Мітка Сокири, Рожни і навколишні землі переходять до володіння волинсько-руських князів - Звягельських.

Після татарської навали Менглі-Гірея власник Рожнів змінюється. За рішенням королівського суду, Рожни, як дідичні землі, одержує в 1490 р. бездітна княжна Марія-Трабська, дочка князя Дмитра Сокири. На ті часи Рожни — типове європейське феодальне володіння з княжим замком-городищем. Марія Трабська передає за заповітом свої землі своєму племіннику з відомого литовського роду Гаштовтів.

Та початки Рожнів значно давніші, ніж перші письмові згадки про них. На рожнівських землях (урочище Бакай, Половецькі горби) в різний час знаходили кам'яні сокири, давні вироби з кості, наконечники стріл, залізні списи.

Рожнівське поселення таке давнє, що походження його назви губиться в глибині століть. Тому й виникли версії цієї назви. За найбільш поширеною версією, Рожни — це ріг, мис річкового берега. Сюди втікали ченці Києво-Печерської лаври. Недарма була приказка: "Втекли за Ріг, не знайдеш їх". Але ця версія більш підходить до Рожівки чи городища на Половецьких горбах, бо самі Рожни розташовані далеко від річкового берега посеред широкої заплави Десни.

За іншим переказом, як стверджують рожнівські жителі, "тут люди жили в ярах, як у чорта на рогах."

У сусідніх Свиноїдах кажуть, нібито місцеві жителі билися за землю рожнами (кілками), звідси й назва села. Тут правдивий лише мотив рожнівсько-свиноїдських суперечок за землю.

Найбільш вірогідною видається версія походження назви від місцевого топоніма Ріг, що означає острів. Острів на заплаві Десни, серед води, виглядає, як ріг. У районі Літочок — Крехаєва такі заплавні острови називають рогами (урочище Євминський Ріг). Село в долині Десни, на островах, і було названо Рожнами. Цікаво, що жителів іншого села в заплаві Десни — Крехаєва — дражнять рогалями.

На високому корінному березі-терасі заплави Десни розташоване княже городище. Ці горби і нині називають або Половецькими,, або Княжими, або Юрасевими. Саме тут і була резиденція князя Юрія Івантича Половця. У народній топоніміці зберігся образ історичної особи, навіть народна форма імені князя — Юрась.

Княже городище як поселення зникло в 17 ст. Саме в цей час виникли Старі і Нові Рожни. Маємо цілий конгломерат поселень на рожнівських землях: городище Рожни, Рожівка, Старі Рожни (Старе село?) і Нові Рожни.

Протягом 1570—1616 рр. події на історичних рожнівських землях пов'язані з іменем Семена Яцьковича Рожновського. Він боярин королівський і землянин землі Київської, "має кріпості на землі і село Рожни", яке є його володінням з 1550 р. Це збігається з часом, коли закінчилося володіння цими землями родини Гаштовтів. Семен же Рожновський називає себе прямим нащадком князя Юрія Половця-Рожиновського. Остерський боярин Семен Рожновський володіє землями від Рожнів до Світильного. Він мав розбійний характер. У той смутний час, Семен і його сини Іван та Юрій роблять часті наїзди на землі київських монастирів, воюють з уніатами, разом з гультяйством беруть участь у повстанні Косинського. Справи Рожновських розглядалися в градських судах Києва, Остра. Завдяки цьому маємо багатий документальний матеріал.

У документах 1602 р. згадується луг Рожновського на Десні, а 1645 р. — острів за Десною, де стояв палац Семена Рожновського."

Після багатьох судових справ Рожни переходять від родини Рожновських до Аксаків. У 1616 р. Аксаки засновують коло Літок Нові Рожни. У польській люстрації 1622 р. згадуються Рожни над Десною (очевидно Старі Рожни), Рожнов Городище, Слобідка (очевидно Нові Рожни). У польській люстрації 1628 р. згадується ще й городище Рожни, розташоване над болотом, де йшов шлях з Києва на Рожни і Димерку."

Опис кордонів села Рожни 1646 р. підтверджує цю тезу: "Спасове болото, потічок на Рубіж, Рубіж, Царів ставок, ліс Хлібовиця, урочища Дьогтярня, Богданівка, Стадниця, нове місце Козелець, урочище Розкочовка"." Надзвичайно цікавою є згадка в документі 1639 р. поряд з Рожнами про давній топонім Україна. Здається, це один з найдавніших топонімів, який був уже в середні віки. Ця назва поля-урочища на берегах річки Полянки перекликається з літописною переяславською Оукраїною.

1624 р. в Рожнах згадується двір королівського писаря Яловецького, відомого своїм конфліктом з родиною Аксаків. У1650 р. помер Стефан Аксак, а незабаром і його брат Михайло. ^[4]Близько 1650 р. володіння Аксаків переходять до Остафія, батька генерального писаря Івана Виговського. Після поразки Виговського рожнівські маєтності стають церковними володіннями, а ще через сто років відходять до державної казни.

У 1784 р. в Рожнах налічується 52 двори і 170 душ казенних людей.

Як і давні Літки, давні Рожни були чумацьким селом. Чумакування відоме тут з давніх давен, можливо раніше, ніж у Літках, ще за часів князя Половця-Рожиновського. За документальними джерелами 18—19 ст., броварські чумаки їздили по сіль до Криму і Коломиї. Зовсім недавно, з появою залізниць, чумакування не стало.

Повінь 1845 р. зруйнувала і Рожни. Проте у 1858 р. в Рожнах було 82 двори, а вже в 1897 р. — 272 двори і 1200 душ.

У роки революції селяни Рожнів не брали участі в антирадянських повстаннях, як сусідні Зазим'я і Літки. Але пізніше, в 1920—1924 рр., тут, у литовських лісах на околицях села, активно діють озброєні селянські банди. Чисельність їх складала близько 10 чоловік кожна, всі вони були з місцевих жителів. Відомі банди Кримця, Приходька. їхні дії мали як кримінальний, так і виражений антирадянський характер. Приклад Літок і Зазим'я показав безперспективність сільських повстань, і тому застосовувалася стихійна партизансько- бандитська тактика, як і скрізь по Україні того часу. Що змушувало селян іти в банду? Відповідь одна — революційна беззаконність законної радянської влади.

У 30-х рр. село, як і інші села району, пережило розкуркулення, колективізацію і голодомор.

Війна 1941 — 1945 рр. вписала в історію села імена трьох Героїв Радянського Союзу: С.Ф. Ячника — одного з трьох братів "сім'ї лейтенантів"; та В.Г. Колесника — уродженців села. Імені Колесника чомусь немє у виданій у 1983 р. "Книзі пам'яті". У братській могилі села поховано Героя Радянського Союзу А.Р. Лазенка.

Після війни в Рожнах працювало велике торфопідприємство: на деснянському старорічищі добували торф на паливо і добриво. До початку суцільної хімізації торф був основним органічним добривом, яке вивозили на поля, — і все росло, і все родило.

Родові прізвища села — Боровик, Довготько, Мехед, Хавро, Кабиш, Кримець, Толочко, Ячник. У назві протоки-озера Садового увічнено ім'я діда Олексія Сала, який колись давно служив в армії, був освіченим і мав на Десні водяного млина.^[5]^[4]

Сьогодення:

В селі проживає 1162 особи: жінок — 616, чоловіків — 546, людей працездатного віку — 464, дітей — 174, пенсіонерів — 526. Зайнято у виробництві в селі — 187, виїздять на роботу в інші населені пункти — 91, тимчасово не працюють — 132. Середній освітній рівень — середня освіта. Середня заробітна плата 165 грн^[коли?].

Лінії електропередач Броварського РЕМ. Найближча електростанція в с. Літки. Газопостачальна магістраль від с. Богданівка, один розподільний пункт. Водозабезпечення місцеве — одна водонапірна башта.

Каналізаційних станцій та очисних споруд немає.

Місце сміттєзвалища — 0,5 га.

Телефонних номерів — 36, АТС знаходиться в с. Літки, відстань — 6 км.

На території сільської ради розташоване приватне сільськогосподарське підприємство «Придеснянське», в якому нараховується сільськогоспродарських угідь 1376,3 га. Основна продукція, яка виробляється за рік — зерно — 420 т, овочі — 150 т, сіно — 300 т, молоко — 267 т, м'ясо — 18 т.

Фермерське господарство «Слюзалек» використовує 11,4 га угідь, господарство Богачука — 50 га.

В селі розташоване господарство «Бананова ферма» — оранжерея тропічних рослин.

Село Свиноїди

Свиноїди – це єдине броварське село, яке колись лежало на правому березі Десни, хоч свиноїдські землі здавна були на обох берегах Десни. Те правобережне "старе село" стояло не на самому березі Десни, а в урочищі Орлівське-Дубовій, де в старовину росли "страшенні" дуби. Це була частина великої історичної річкової діброви-дубешні.

Найдавніші письмові українські джерела, які дійшли до нас, описують події, пов'язані з селом Свиноїди. Це судові справи за володіння свиноїдськими землями між остерським боярином Семеном Рожиновським і київськими монастирями. Цим документам більше 400 років, і написані вони тодішньою українською мовою. Зберігаються ці справи в інституті рукописів ПАНУ, інших державних архівах. Ще з 1569 р. Свиноїди відомі як цінне і давнє володіння Видубицького монастиря. А у 1576 р. Семен Рожиновський робить наїзд на спірні церковні землі, виправдовуючись тим, що не встановлено точних кордонів монастирських земель і його власних володінь.

У 1581 р. село належить монастирю Святої Софії, і в 1583 р. син Рожиновського Іван грабує володіння Софійського монастиря. У 1605 р. київський митрополит Потій скаржиться па захоплення церковних володінь у с. Свиноїди Юрієм Рожиновським. Мова йде про церковні землі в урочищі Ховмиця над Десною. Близько 1615 р. свиноїдські землі переходять до Києво-Печерської лаври, а ще пізніше знову повертаються до володінь Видубицького монастиря. Але вічні суперечки за свиноїдські землі не було припинено. Земельні суперечки із свиноїдцями ведуть і в наступному столітті літківські міщани, а за ліси — димерські казенні люди.

Традиційне заняття сільського населення в давнину — рибальство і розведення свиней. Свиней випасали в ближніх дібровах, на деснянських островах, часто годували рибою. Від того давнього промислу село і дістало свою назву — Свиноїди. Та ця давня назва-кличка села могла виникнути тільки за наявності поблизу поселення людей, які не їли свинини. Такі традиції характерні для східних степових народів, які м'ясо свині вважають нечистим.

Саме таким і могло бути сусіднє село Рожни, що належало князю Юрію Івантичу Половцю, який мав половецьку челядь. Про східне походження свідчать і родові рожпівські прізвища Мехед, Кабиш та інші.

Та й традиції скотарства були різні. На лівому заплавному березі, за переказами, випасали тільки велику рогату худобу. Це традиції степового скотарства. На правому березі сформувалася в давнину традиція лісового та лугового випасу свиней. Така відмінність промислу жителів Свиноїд стала характерною. Її і покладено в основу назви села.

Можна сказати, що маємо справу з найбільш давнім автохтонним слов'янським населенням, яке зберігало залишки можливо ще трипільської традиції господарювання.

Ще один із варіантів переказу про заснування села ґрунтується на належності цих земель до володінь "генерала Свиноєдова". Польські люстрації називають село Слобідкою Деснянською, в якій налічувалось 14 дворів.

За рум'янцевським переписом, у селі налічується 18 хат, 81 житель, Селяни належали капітану Осину Ганському з родини київських полковників. Імовірно, що хтось із цієї дворянської військової родини і носив фольклорний титул "генерала Свиноєдова".

Про родину 'Ганських, "яким багато сіл і хуторів, земель подарував цар Петро", ходили легенди. Одну з них у 1862 р. опублікував у журналі "Основа" Митро Олсльковнч. Тут же вміщено і оповідь "Проскурка", записану в с. Калита від козака Федора Сгоренка Михайлом Александровичем. Це і є справжнє ім'я письменника Митра Олельковича. Пізніше, в часи кріпосного права, Свиноїди належать Антону 'Ганському.

Справжніми катастрофами-потопами були для села деснянські повені. Найбільша з них знаменита очаківська повінь 1845 р. на Десні і Дніпрі. Вода піднялася на сім метрів і зруйнувала Старе село. Вцілілі жителі переселились на лівий берег, де на найвищому місці овипоїдської гряди заснували нове село.

Катастрофічна повінь 1845 р. негативно позначилася на економічному розвитку майже всіх деснянських сіл. За переписом 1858 р., деснянські села за кількістю жителів значно поступаються землеробським сухопутним селам. У нових Свиноїдах налічувалось лише 40 дворів і 206 казенних селян.

Навіть населення Києва після тієї повені зменшилося з 50 тис. чоловік (1845 р.) до 42 тис. чоловік: (1850 р.). Та село все ж відродилося і перед революцією налічувало майже 200 дворів. 'Ганські мали володіння і в Жердові. Саме туди найчастіше переселялись жителі Свиноїд. Цей процес відбувався і в радянські часи, коли на суходіл, у жердівську комуну переселилося багато свиноїдців.

У роки Другої світової війни через село проходила дорога на Лютізький плацдарм. Генерал Свобода згадує Свиноїди як місце переправи чехословацької бригади.

Свиноїдське урочище Красна Лука, Подомірна, Ведмежий Борок, Кобилка, Свиноїдський Борок, поле і нива Ховмища Свиноїдські відомі як топоніми з письмових джерел ще 1645 р."^[6]

Характерними є й прізвища давніх свиноїдських родів: Батюк, Боровик, Лисенко, Макаренко, Пастушенко, Толочко, Хоменко.

В "Реєстрі вибирання подимного з міста Києва 1571 року" згадуються такі люди монастиря Михайла Видубицького села Свиноїдів: Yosskowic Kiednikowicz, Czenesko Iwanowicz, Fiechko Tholsthy.^[7]

За даними на 1859 рік у казенному селі Свиноїди Остерського повіту Чернігівської губернії мешкало 206 осіб (105 чоловічої статі та 101 — жіночої), налічувалось 40 дворових господарств.^[8] За рішенням Київського облвиконкому від 10 травня 1958 року до села Рожни приєднане село Свиноїди.