Вікіпедія

Половці-Рожиновські

родина шляхетного походження
Половці-Рожиновські
Території: Київська земля

Половці-Рожиновські[a] — згаслий в XVI ст. давньоруський князівський[b] рід тюркського походження.[4] Імовірні нащадки половецького хана Тугоркана.[5] В XV—XVI ст. були останньою князівською династією, що залишилась на Київщині після занепаду Київської Русі.[6]

Історія

ред.

Князівський рід Половців мав давнє походження яке пов'язують з нащадками половецького хана Тугорхана[c], син якого Кариман переселився в руську землю, прийняв хрещення під ім'ям Лева і отримав широку долю в Київському князівстві, імовірно ще за часів Володимира Мономаха.[5]

За часів Великого князівства Литовського і Руського в XIV–XVI ст. володіли великою кількістю земель у Київському князівстві, на які отримали підтверджувальні грамоти від київських князів Володимира Ольгердовича та Олелька Володимировича. Ці маєтності знаходились як біля самого Києва, так і розподілялися по обидва боки Дніпра. Одна, більша, половина з цих земель розташовувалась між річками Стугною, Тетеревом і Россю, вздовж по басейнах річок: верхнього Ірпеня, Роставиця та Кам'янки, і центром цієї частини, а також резиденцією князів Половців був ними ж заснований замок Сквир[d]; а інша, також велика половина їх володінь знаходилася на лівому боці Дніпра, у повітах Остерському та Переяславському, між річками: нижньою течією Десною, Сновом, Остром та Удаєм; центром цієї половини володінь був замок Рожин, що лежав в Остерському повіті. До цієї половини князівських володінь належали міста: Ніжин, Басань і Биков з навколишніми ґрунтами та селами.[5]

Внсалідок татарського розорення Київського князівства наприкінці XV ст., маєтності князів Половців-Рожиновських були значною мірою пограбовані і зруйновані, а населення було викрадене або втікло. Два останні представники роду: Михайло Юрійович та син його, Яцько Михайлович, намагалися давати відсіч нападникам але були обмежені через спустошення. В 1536 р. помер князь Яцько Михайлович, який доручив опіку над своїми дітьми та майном своїм приятелям, земянам київським: Івану Немиричу та Юрію Скобейку. У його духовному заповіті, що дійшов до нас, він просить опікунів закласти деякі, що залишилися на околиці Києва, свої маєтки, а гроші вжити на викуп сина Дем'яна, що втрапив в татарську неволю, і на забезпечення іншого малолітнього сина Семена, на закінчення ж, ніби передчуваючи швидке припинення свого роду, він відмовляє, у разі бездітної кончини своїх дітей, все майно, що залишалося Івану Немиричу.[5]

Невідомо чи повернувся князь Дем'ян Половець з полону, але в усякому разі він та його брат Семен померли бездітними що відомо з того що через 30 років після смерті князя Яцька, син Івана Немирича — Йосип, пред'явив великому князю Сигізмунду Августу заповіт Яцька з проханням передати йому права на всі володіння князів Половців, що вимерли. Так як заява Немирича була до Люблінської унії, коли діяло ще литовське право стосовно землеволодіння, то його вимога не була задоволена адже за ним маєтки вотчинні та вислужені, у разі припинення роду власників, мали надійти у державну власність; на цій підставі маєтки князів Половців-Рожинівських були частиною приписані до господарських староств, а частиною роздані за службу новим особам, у тому числі незначна частка і Йосипу Немиричу.[5]

Фальсифікація

ред.

В 1593 р. остерський боярин Юрій Рожновський втративши батьківську маєтність, колишню власність Половців-Рожиновських — Рожни, влаштувався на службу до остерського старости Лавріна Ратомського. Після того як посада відійшла його сину Михайлу, Рожновський, скориставшись довірою нового старости, викрав документи Половців-Рожиновських і за допомогою них зміг фальсифікувати своє походження аби через суд домогтись отримати у власність колишні князівські володіння.[7]

Інспірація Рожновського виявилась певною мірою успішною навіть попри судові позови нових власників цих маєтностей, але пізніше за невідомих обставин руський писар Захарій Єловицький отримав пожиттєвий привілей на деякі із захоплених за участі Рожновського маєтностей, через що Єловицький розпочав судовий процес проти нього. Судова тяжба тривала понад 10 років, і закінчилась в 1625 р. викриттям фактів викрадення автентичного привілею, підробки листів-свідчень і справжнього походження Рожновського.[8]

Коментарі

ред.
  1. ↑ Також відомі як Рожиновські[1] і Половці зі Сквира Рожиновські[2]
  2. ↑ Ю. Вольф вважав що князі Рожиновські собі цей титул приписали.[3]
  3. ↑ тестя Святополка II Ізяславича.
  4. ↑ нині місто Сквира.

Примітки

ред.
  1. ↑ Половці в історії України: нове бачення
  2. ↑ Наталія Яковенко. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і центральна Україна
  3. ↑ Леонтій Войтович. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича, 2000. — 649 с.
  4. ↑ Шляхетський стан князів на українських землях у XIV–XVI ст.
  5. ↑ а б в г д КИЕВСКИЕ ВОЙТЫ ХОДЫКИ. Эпизод из истории городского самоуправления в Киеве в XVI — XVII ст.
  6. ↑ Пріцак О. Половці // Український історик. 1973, № 1-2. С. 112—118.
  7. ↑ Остерське староство у другій половині ХVI — на початку ХVII ст.: формування системи земельних володінь
  8. ↑ Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики: 1569–1573 рр.: Студії з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. — Острог; Л., 2002
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Половці-Рожиновські&oldid=42891032