Відкрити головне меню

Олександр (Олелько) Володимирович (? — 1454 або початок 1455) — київський удільний князь (1441[1]/ 14431454), старший син Володимира Ольгердовича, онук Великого князя Литовського Ольгерда[2].

Олелько Володимирович
Olel'ko Vladimirovich.JPG
[[Файл:|90px|Олелько Володимирович]]
Князь Київський
Попередник: Свидригайло Ольгердович
Наступник: Семен Олелькович
 
Народження: Не відомо
Смерть: 1454
Київ
Громадянство: Велике князівство Литовське
Династія: Гедиміновичі
Батько: Володимир Ольгердович
Мати: Анна
У шлюбі з: Анастасія Василівна
Діти: Семен, Микола, Євдокія, Феодосія, Варвара

БіографіяРедагувати

Князь слуцький і копильський — після 1398 року по 1440 рік — номінально[3].

У 1417 році одружився з Анастасією, дочкою великого князя московського Василія Дмитрієвича, та Софії, дочки великого князя литовського Вітовта.

У 1422 році був одним із підписантів Мельнського миру, який закінчив так звану Голубську війну, між Великим князівством Литовським та Королівством Польським з одного боку і Тевтонським орденом з іншого. В 1428 р. брав участь у поході Вітовта на Новгород. Користувався великим авторитетом серед знаті Великого князівства Литовського; можливо його кандидатуру висували для обрання литовським великим князем після смерті Вітовта.

Підтримував Свидригайла Ольгердовича (або Сигізмунда Кейстутовича; один з небагатьох князів — прихильників унії з Короною, які його підтримали[1]). 19 червня 1431 р. підписав мирний договір між Свидригайлом та Тевтонським Орденом. Однак у ніч з 31 серпня на 1 вересня 1432 був одним з учасників князівського перевороту у Ошмянах, внаслідок якого великим князем литовським було проголошено Сигізмунда[4]. У 1433 році Сигізмунд ув'язнив Олелька у Кернаві, а його дружину та дітей в Утенах. Перебував у в'язниці до смерті Сигізмунда (1440).

Після звільнення знову був одним із претендентів на литовський трон. Однак литовська знать вибрала новим великим князем Казимира Ягелончика. Останній того ж 1440 р. дав Олельку Київське князівство, а згодом додав місто Остер[5]. Звістки про відмову князя визнати рішення Флорентійської унії і прогнання митрополита Ісидора не відповідають дійсності. Так, у лютому 1441 р. князь Олелько підтвердив усі права митрополита Ісидора яко київського митрополита, в тому числі на церковні маєтки та податки: "И придалъ есмь по старому все къ церкви божиеи, и господину и отцу своему Сидороу, митрополиту киевьскому всея Руси, что издавна прислушала митрополии"[6].

Прагнув зміцнити політичну автономію Київського князівства, що перебувало у залежності від Великого князівства Литовського. Вів майже безперервну боротьбу проти нападів татар на південноукраїнські землі. Сприяв розвиткові української православної церкви і культури. Підтвердив певні права Київського домініканського монастиря, зокрема, на володіння землею на Сирці (грамота писана латиною)[7].

Мав популярність серед литовської знаті, після смерті Вітовта був серед претендентів на престіл ВКЛ. Прихильник уній з Короною, РКЦ. Перед смертю прийняв чернецтво під іменем Алексія (Олексій).

Помер 1454 року,[8][1] або на початку 1455-го. Був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.[3]

Від нього пішли князі Олельковичі-Слуцькі[1]. Його нащадки згодом будуть мати назву Олельки або Олельковичі. Мав середнього брата — Івана Більського — засновника роду князів Більських.

Сім'яРедагувати

Був одружений 22 серпня[джерело?] 1417 року з Анастасією Василівною — дочкою князя московського Василя І Дмитровича та Софії Вітовтівни,[3] весілля було організоване великим князем Вітовтом. Діти:

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Jakubowski J. Aleksander-Olelko (†1454)… — S. 65.
  2. Олелько — зменшене ім'я від Олександр.
  3. а б в Шабульдо Ф. М., Вортман Д. Я. Олелько Володимирович… — С. 579.
  4. Полехов С. В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / Отв. ред. Б. Н. Флоря. Институт российской истории РАН. — М.: "Индрик", 2015. — С. 242-243
  5. Пазднякоу В. Алелькавічы / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя імя П.Броўкі, 2005. — 684 с.: іл. ISBN 985-11-0314-4.
  6. Древнерусские княжеские уставы XI-XV вв. / [підг. Я. Щапов]. – Москва, 1976. – С. 180.
  7. 1. Грамота князя Александра (Олелька) Владиміровича Кіевскому доминиканскому монастирю… / Отделъ ІІІ. Извѣстія грамотъ и документовъ // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 3—4. (лат.)
  8. 4.10. Ольгердовичі. Володимировичі. Олельковичі-Слуцькі. Бельські // Ізборник.
  9. За Я. Теньговським, у Войтовича її немає.
  10. Tęgowski J. Piastowie i Giedyminowicze. Dzieje wzajemnych stosunków w średniowieczu // Średniowiecze polskie i powszechne. — Katowice : Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2011. — T. 3 (7). — S. 85. (пол.)

БібліографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

МонографіїРедагувати

  • Полехов С. В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / Отв. ред. Б. Н. Флоря. Институт российской истории РАН. Москва: Индрик, 2015.

ДовідникиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олелько Володимирович