Поширення німецької мови

(Перенаправлено з Німецька мова в Європі)
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Німецька мова (як державна мова чи мова меншості) є розповсюдженою в багатьох країнах Західної, Центральної і Східної Європи. Такі країни, де серед населення переважає саме німецька мова, називають німецькомовними.

Кількість осіб у Євросоюзі (включно з Хорватією, Туреччиною і мікродержавами), які володіють німецькою мовою
Німеччина Німеччина
Австрія Австрія
Швейцарія Швейцарія

Німецька мова є рідною для 90-95 мільйонів людей в Європі (2004), які становлять 13,3% від усього європейського населення. Ця мова є другою за поширеністю у Європі після російської, але поширенішою ніж французька (66,5 мільйонів) і англійська (64,2 мільйонів).

Країнами з переважаючою німецькомовною більшістю є Німеччина (95%, 78,3 мільйонів), Австрія (89%, 7,4 мільйонів), Швейцарія (65%, 4,6 мільйонів), Люксембург (480 000) і Ліхтенштейн (30 000).

D-A-CH

ред.

D-A-CH (ДАХ, укр. Н-А-Ш) — абревіатура, якою позначають три найбільші німецькомовні країни - Німеччину, Австрію і Швейцарію.

«Dach» в німецькій мові, як і в українській, означає дах і використовується у терміні Dachsprache («мова-дах»), за яким літературна німецька мова відрізняється від німецької в Австрії та Швейцарії.

Також існують абревіатури D-A-CH-Li, DACHL, DACH+, за якими до перелічених країн відносять також і Ліхтенштейн. Іншим варіантом є DACHS, згідно з яким до них також додають провінцію Больцано (Південний Тироль) в Італії.[1]

Ця абревіатура та її варіанти використовуються для найменування заходів, конференцій, наприклад «DACH Meteorologentagung»[2] або для спільних проектів цих країн. Існують також однойменні електронні мапи для навігаторів.[3]

Офіційний статус

ред.
Державна мова Мова більшості Частково офіційна
Німеччина
Австрія
Швейцарія
Ліхтенштейн
Бельгія
Люксембург
Швейцарія (разом з французькою,
італійською і ретороманською)
Люксембург (разом з французькою і
люксембурзькою)
Данія - мова меншини в колишній Південній Ютландії
Провінція Больцано в Італії
Польща - мова меншини у Верхній Сілезії
Чехія
Угорщина (Дунайські шваби)
Румунія (Трансильванія і банатські шваби)

Мова меншини

ред.
 
Офіційна мова
 
Квадратиками позначені великі зони розповсюдження німецької мови як мови меншини

Як мова національної меншини німецька мова розповсюджена у таких країнах:

Німецька мова як іноземна

ред.

Німецька мова раніше була мовою міжетнічного спілкування в Центральній, Східній та Північній Європі і залишається однією з найпопулярніших іноземних мов у Європі і є другою за популярністю після англійської. 32% громадян країн Європейського Союзу говорять про те, що вони можуть спілкуватися німецькою мовою. Зважаючи на це, в європейських країнах поширене німецьке кабельне та супутникове телебачення. Найвищий вплив німецької мови у країнах, де німецька не є офіційною мовою, спостерігається у Нідерландах, Данії, Боснії та Герцеговини й у Словенії. Відносно високий вплив також залишається у Швеції, Бельгії (Німецькомовна громада Бельгії), Чехії (Судетські німці), Словаччині, Угорщині, Польщі і Хорватії.

Німецька мова є однією з найбільш знаних у Європейському Союзі, насамперед завдяки широкому використанню в нових країнах ЄС.[4]. Це одна з офіційних мов Європейського Союзу і одна з трьох робочих мов в Європейській Комісії (поряд з англійською та французькою).

Вивченню німецької мови як іноземної сприяє Ґете-Інститут, який діє в інтересах німецької мови та культури в усьому світі. У співпраці з Ґете-Інститутом, міжнародне радіо Німецька хвиля (нім. Deutsche Welle) пропонує широкий спектр онлайн-курсів з німецької мови і радіопрограм.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Example: DACHS-Projekt "Ergotherapie 2010 [Архівовано 2011-07-22 у Wayback Machine.]
  2. Die Deutsch-Österreichisch-Schweizerischen Meteorologen-Tagung DACH 2010 (нім.)
  3. DACH-Karte mit 10 Ländern [Архівовано 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (нім.)
  4. After English; Europeans and Language (PDF). Європейська Комісія. 2005. Архів оригіналу (PDF) за 21 липня 2013. Процитовано 8 грудня 2007.