Незалежна Держава Хорватія

маріонеткова держава нацистської Німеччини та країн Осі (1941-1945)

Незалежна Держава Хорватія (хорв. Nezavisna Država Hrvatska, NDH) — маріонеткова держава[1][2] країн Осі. Заснована 10 квітня 1941 року після того, як Королівство Югославію окупували війська країн Осі. Незалежна Держава Хорватія де-юре була монархією і італійським протекторатом під владою короля італійського походження Томіслава II, а де-факто владу в країні мав рух Усташів. Країна географічно складалася з територій сучасної Хорватії, Боснії і Герцеговини та частини сучасної Сербії. Межувала з нацистською Німеччиною на північному заході, Угорським королівством на північному сході, військовою адміністрацією Сербії (об'єднаний німецько-сербський уряд) на сході, Чорногорією (італійський протекторат) на південному сході, Італією уздовж своєї берегової області та на півночі з італійською Провінцією Любляна.

хорв. Nezavisna Država Hrvatska
нім. Unabhängiger Staat von Kroatien
італ. Stato indipendente di Croazia
Незалежна Держава Хорватія
маріонеткова держава країн Осі
1941 – 1945 Демократична Федеративна Югославія
Прапор Герб
Прапор Герб
Хорватії: історичні кордони на карті
Хорватії: історичні кордони на карті
Столиця Загреб
44°48′ пн. ш. 15°58′ сх. д.H G O
Мови хорватська
Релігії Римо-католицька церква, іслам, лютеранство, та Хорватська православна церква
Державний устрій маріонеткова держава (монархія)
Король (1941-1943) / Поглавник (1943-1945)
 - 1941-1943 Томіслав II (король)
 - 1943-1945 Анте Павелич (поглавник)
Прем'єр-міністр
 - 1941-1943 Анте Павелич (поглавник)
 - 1943-1945 Нікола Мандич
Історичний період Друга світова війна
 - Засновано 10 квітня 1941
 - Ліквідовано 8 травня 1945
Площа
 - 1941 115 133 км2
Населення
 - 1941 6 300 000 осіб
     Густота 54,7 осіб/км² 
Валюта Хорватська куна
Попередник
Наступник
Королівство Югославія
Італійська Далмація
Демократична Федеративна Югославія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Незалежна Держава Хорватія

За декількома винятками, Незалежну Державу Хорватію визнали лише країни Осі та країни під їхньою окупацією.[3] Держава мала свої власні посольства в декількох країнах Європи, зокрема в Третьому Рейху, Італії, Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії, Фінляндії, Іспанії і Японії. Італія, Швеція, Швейцарія, Данія, Португалія, Аргентина і Франція мали власні консульства в Загребі.[4][5]

НДХ зберегла придворну систему Королівства Югославії, лише відновивши назви в їхніх початкових формах. Судова влада Незалежної Держави Хорватії складалася зі 172-х місцевих судів, 19-ти окружних судів, адміністративного суду, Верховного Суду і апеляційного суду в Загребі і в Сараєво.[6]

Валютою НДХ була хорватська куна. Югославську залізницю поділили на Хорватську державну залізницю в Хорватії і Сербську державну залізницю в Сербії.[7][8]

Уряд

ред.

Фактичним керівником Незалежної Держави Хорватія був Анте Павелич, який отримав свій титул Поглавник (керманич) від руху Усташів. Він був відомий за цим титулом протягом війни, попри його поточну посаду. З 1941—1943, поки країна була де-юре монархією, він був прем'єр-міністром. Вплив номінального голови держави — короля — був подібний до Італії в той час, коли посаду прем'єр-міністра займав Беніто Муссоліні. Проте після капітуляції Італії він став керувати державою як «поглавник» держави замість Томіслава II. Анте Павелич також займав посаду прем'єр-міністра до початку 1944 року, коли призначив Ніколу Мандича замість себе.[9]

Найвпливовішими силами були Хорватська селянська партія (HSS) і Католицька церква. Всі, хто опонував і/або загрожував усташам, були оголошені поза законом. Хорватську селянську партію заборонили 11 червня 1941 року, а її голову Владка Мачека запроторили в концтабір Ясеноваць.

Хорватський державний парламент

ред.

Хорватський державний парламент скликали в 1942 році, але збори відбувалися лише 10 разів. 24 січня 1942 року він оголосив Офіційний декрет про Хорватський державний парламент.[10] Цей закон установив п'ять критеріїв для отримання запрошення від уряду усташів: живі хорватські представники до Хорватського парламенту 1918 року, живі хорватські представники до Югославського парламенту, члени Хорватської партії права від 1919 року, певні посадові особи Верховної ланки усташів і два члени німецької національної асамблеї.[10] 204 особи були оголошені парламентарями, на парламентському скликанні була присутня 141 особа. З 204 депутатів 93 були членами Хорватської селянської партії і 56 з них прибули на скликання.[10]

Історія Хорватії
 
Хорватія до хорватів
Іллірія • Паннонія • Далмація
Походження хорватів
Біла Хорватія
Середньовічна Хорватська держава
Паннонська Хорватія
Приморська Хорватія
Далматинські князівства
Захумлє • Травунія • Паганія
Хорватське королівство (середньовічне)
Рагузька республіка
Унія з Угорщиною
Хорватське королівство (Габсбурги)
Королівство Славонія
Королівство Іллірія
Королівство Хорватія і Славонія
Королівство Далмація
Держава словенців, хорватів і сербів
Королівство Югославія
Бановина Хорватія
Незалежна Держава Хорватія
Соціалістична республіка Хорватія
(як частина СФР Югославія)
Війна за незалежність
Історія Хорватії після 1995

Портал «Хорватія»

Географія

ред.
 
Хорватія (1941—1943)

При заснуванні НДХ точні кордони не були встановлені.[11] Приблизно через місяць після утворення держави істотні шматки населеної хорватами території передали її союзникам по Осі, Королівству Угорщина і Королівству Італія.

Меджимурська жупанія і південна частина Барані були анексовані Королівством Угорщина. Проте НДХ продовжувала відстоювати свої права, називаючи адміністративну провінцію з центром в Осієку великою жупою Бараня, незважаючи що цей регіон був розташований поза межами її контролю.

Адміністративний поділ

ред.
 
Поділ на Великі жупи НДХ після вересня 1943

НДХ мала три рівні поділу: великі жупи, котари (райони) і громади (муніципалітети). На час її заснування держава мала 22 великі жупи (Velike župe), 142 котари і 1006 муніципалітетів.[14][15] Це перелік великих жуп:

1 Бараня
2 Білогора
3 Брибір і Сидрага
4 Цетина
5 Дубрава
6 Гора
7 Хум
8 Крбава і Псат
9 Лашва і Глаж
10 Ліка і Гацькa
11 Лівац і Заполє
12 Модруш
13 Плива і Рама
14 Підгір'я
15 Покуп'я
16 Посав'я
17 Пригір'я
18 Сана і Лука
19 Усора і Солі
20 Врхбосна
21 Вука
22 Загір'я

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 квітня 2008. Процитовано 14 червня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. USHMM about Independent State of Croatia. Архів оригіналу за 25 серпня 2009. Процитовано 14 червня 2008.
  3. Hrvati AMAC — Kraljevina Jugoslavija — 10. travnja 1941. — NDH — Komunisticka Jugoslavija i RH. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14 червня 2008.
  4. Vojinović, Aleksandar. NDH u Beogradu, P.I.P, Zagreb 1995. (pgs. 18-20)
  5. Vjesnik on-line — Stajališta. Архів оригіналу за 11 квітня 2008. Процитовано 14 червня 2008.
  6. Pravni fakultet Split — Zbornik. Архів оригіналу за 12 квітня 2008. Процитовано 14 червня 2008.
  7. The history of Slovenske železnice. Архів оригіналу за 17 вересня 2008. Процитовано 14 червня 2008.
  8. Organization of the Croatian State Railways. Архів оригіналу за 27 липня 2011. Процитовано 14 червня 2008.
  9. Fifth government of NDH. Архів оригіналу за 12 квітня 2008. Процитовано 14 червня 2008.
  10. а б в Perić, Ivo. Vladko Macek: Politicki portret. Golden marketing-Tehnicka knjiga. Zagreb, 2003 (pg.259-260)
  11. [public.mzos.hr/fgs.axd?id=10921 Rise and fall of the NDH]
  12. а б Business of the Independent State of Croatia. Архів оригіналу за 16 жовтня 2008. Процитовано 14 червня 2008.
  13. а б в Kisić-Kolanović, Nada. Mladen Lorković-ministar urotnik, Golden Marketing, Zagreb 1997. (pg. 304—306)
  14. Pusić, Eugen. Hrvatska središnja državna uprava i usporedni upravni sustavi. Školska knjiga, Zagreb 1997. (pg. 173)
  15. Hrvatski Državni Arhiv. Архів оригіналу за 30 червня 2008. Процитовано 14 червня 2008.

Джерела

ред.