Анте Павелич
Анте Павелич (хорв. Ante Pavelić) (14 липня 1889, Брадіна біля Коніца, нині Боснія і Герцеговина — 28 грудня 1959, Мадрид) — хорватський політик, провідник усташівського руху, очільник пронацистської Незалежної держави Хорватії (1941—1945).
| Анте Павелич | |
|---|---|
| хорв. Ante Pavelić | |
 Анте Павелич | |
 Поглавнік Н.Д. Хорватії .svg){kind=small} | |
| 10 квітня 1941 — 8 травня 1945 | |
| Попередник | посада запроваджена |
| Наступник | Нікола Мандич |
 Лідер партії Усташів | |
| 7 січня 1929 — 8 травня 1945 | |
| Попередник | посада запроваджена |
| Наступник | посада ліквідована |
| Народився |
14 липня 1889 Брадіна, Вілайєт Боснія |
| Помер |
28 грудня 1959 (70 років) Мадрид, Іспанія |
| Похований | |
| Відомий як | політик, адвокат, військовослужбовець |
| Країна | Австро-Угорщина, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Королівство Югославія, Незалежна Держава Хорватія і Франкістська Іспанія |
| Національність | хорват |
| Alma mater | факультет права Загребського університетуd |
| Політична партія | Хорватська партія права, Усташі |
| Релігія | католик[джерело?] |
| Нагороди |
  |
| Підпис |
 |
|
| |
БіографіяРедагувати
Сім'я та освітаРедагувати
Анте Павелич народився 14 липня 1889 року в селі Брадіна, що поряд із містом Коніц, у сім'ї дрібного залізничного службовця. Пізніше його батьки переїхали до Австро-Угорщини для роботи на залізничній лінії Сараєво — Меткович. Павелич закінчив середню школу в 1910 році і вступив на юридичний факультет Загребського університету. Захистив дисертацію у 1915 р. Після завершення свого навчання Павелич почав працювати адвокатом у Загребі. 12 серпня 1922 він одружився з Марією Ловренчевич.
Політична кар'єра до Другої світової війниРедагувати
У період навчання Павелич був членом націоналістичної організації «Франковичі», засновником якої був Йосип Франк, котрий намагався представити хорватський народ як опору Австро-Угорщини на Балканах, а сербів — як її головних ворогів, а також відзначився як організатор сербських погромів на початку століття. З 1915 року Павелич став секретарем Хорватської партії права, заснованої Анте Старчевичем в XIX столітті. 1919 року вступив в націоналістичну організацію «Молода Хорватія», яка виступала за незалежність Хорватії з приєднанням до неї Боснії і Далмації. У 1919-27 депутат Загребського магістрату, з 1927 депутат Народної скупщини (парламенту) Югославії, виступив у ній із вимогою надання Хорватії автономії. Один із найбільш радикальних лідерів Хорватської селянської партії, які наполягали на створенні незалежної хорватської держави. 1928 року почав формувати нелегальну напіввійськову організацію «Хорватський домобран». У 1929 р. з Бранимиром Єличем, Славком Кватерніком і його сином Євгеном-Дідо створюють на базі «Хорватського домобрана» Усташівську хорватську революційну організацію (Ustasa — Hrvatska revolucionarna organizacija), але після вбивства лідера Хорватської селянської партії Степана Радича і оголошення королівської диктатури Павелич емігрував до Австрії. У спільній декларації з фашистськими організаціями Угорщини та Болгарії в квітні 1929 Павелич заявив про необхідність повалення «белградського режиму», після чого був звинувачений у державній зраді і засуджений в Югославії на смертну кару. 1932 року взяв курс на організацію повстання в Хорватії. Того ж року переїздить до Рієки (Італія), звідки керував діяльністю усташів. Користувався заступництвом Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Хаджі» був комендантом усташівського табору в Борегано (поблизу Брешії), де готував терористів для здійснення політичних убивств. Був організатором убивства в Марселі короля Югославії Олександра I. Пізніше був заарештований в Італії, а усташівські табори були тимчасово розпущені. Уряд Югославії 26 серпня 1939 р. підписав протокол про надання широкої автономії Хорватії.
Поглавник Незалежної держави ХорватіїРедагувати
Після вторгнення в Югославію німецьких військ відбулося проголошення Незалежної Держави Хорватії 10 квітня 1941 року. Павелича, що знаходився на той час у Флоренції, проголосили її поглавником (керівником). 15 квітня він прибув до Загреба, де 16 квітня сформував уряд, ставши одночасно його головою і міністром закордонних справ. Першим ухваленим законом став Закон про громадянство 30 квітня 1941 р. У Хорватії широко застосовувалися етнічні чистки, що супроводжувалися масовим знищенням сербів. 15 червня 1941 р. Хорватія приєдналася до Троїстого, 26 червня — до Антикомінтернівського пакту. 14 грудня 1941 Хорватія оголосила війну Великій Британії і США. У вересні 1942 Павелич відвідав Німеччину, де отримав дозвіл Гітлера на подальше посилення режиму особистої влади, після чого провів реорганізацію уряду.
Подальша доля та смертьРедагувати
Після розгрому німецьких військ утік у 1945 р. до Австрії. У тому ж році югославським народним судом заочно засуджений до страти. Переховувався в Італії, Аргентині, Іспанії. В еміграції Павелич продовжив політичну діяльність, у тому числі заснував партію «Хорватський визвольний рух». В Аргентині він став радником з безпеки Евіти і Хуана Перонів. 10 квітня 1957 в Ломас-дель-Паломар[en] (Аргентина) на нього було здійснено замах, внаслідок якого Павелич був тяжко поранений. Він був змушений емігрувати до Іспанії. Внаслідок важких поранень і діабету його стан здоров'я різко погіршувався, що призвело до його смерті 28 грудня 1959.
ПосиланняРедагувати
- Біографія Анте Павелича на сайті Hronos.km.ru [Архівовано 18 серпня 2007 у Wayback Machine.]