Відкрити головне меню

Міські голови Одеси

стаття-список у проекті Вікімедіа

Міський голова міста Одеси — державний службовець в Україні, особа, що очолює виконавчу владу у місті Одеса поряд із виконавчим комітетом. Першим посаду міського голови Одеси обійняв Андрій Желєзцов у 1796 році. У 1920 році, після захоплення Української Народної Республіки більшовиками, посада міського голови була ліквідована й була замінена на «голову міської ради». Ця посада була скасована після окупації міста румунськими військами за часів Другої світової війни й на її місці було відновлено посаду міського голови, яку зайняв Герман Пинтя. Після повернення радянської влади до «Південної столиці» було засновано посаду голову виконкому міськради, яка проіснувала майже п'ятдесят років. Вже через кілька років після відновлення незалежності України посада міського голови міста Одеси була відновлена.

ПартіїРедагувати

Список міських голівРедагувати

# Зображення Ім'я та прізвище Початок повноважень Завершення повноважень Партія Діяльність Прим.
  Російська імперія
Міський голова
1 Андрій Желєзцов 14 січня 1796 1797 Перший міський голова. Був обраний близько 150 громадянами. Єлисаветградський купець 2-ої гільдії, один з перших жителів міста. За його управління при магістраті з'явилася міська дума, до складу якої входили купці та міський голова. [2][3]
2   Ларіон Портнов
(1749—1837)
1798 1800 Орловський купець, володів лавками в так званому старому гостинному ряду на Олександрівському проспекті, які торгували лісом, залізом та мануфактурою. У рік обрання Портнов мав два кам'яних будинки, трактир, харчевню з шістьма приміщеннями та погребом, чотири лавки і один двоповерховий флігель; займався підрядами та віддачею нерухомості у найм. У будинку Портнова містилася одна з перших в Одесі ресторацій. [4][3]
3   Іван Кафеджі 1800 1803 Купець грецького походження. Обраний 16 травня 1801 року на зборах, де були присутні 227 одеситів. [5][3]
4   Іван Мігунов 1803 1806 19 лютого 1804 році, за указом імператора, в Одесі було засновано спеціальний будівельний комітет, під головуванням герцога де Рішельє, куди входив і міський голова. Найбільш важливі функції по господарству міста перейшли до цього комітету: споруда будинків для чиновників, ремонт будівель, наймання квартир для чиновників, ремонт доріг, контроль будівництва. Мігунов володів в Одесі двома флігелями у вісім приміщень, коморою, двома лавками, двома магазинами та пивним заводом, торгував рогатою худобою. [6][3]
5   Іван Амвросій
(1772—1852)
1806 1809 Представник грецької громади міста. У роки його першого управління Одесою проходила Російсько-турецька війна 1806—1812 років, від чого сильно постраждала місцева торгівля. У результаті цього спостерігався дефіцит бюджету. [7][3]
6   Іван Андросов 1809 1812 Головував міську думу під час закінчення Російсько-турецької війни 1806—1812 років. Брат Івана, Семен став після нього міським головою у 1812 році. Вони, разом із братом, були підрядниками споруди та піклувальниками першого одеського храму в ім'я святого Миколи. [8][3]
7   Семен Андросов 1812 1815 Брат попереднього міського голови Івана Андросова. У період з 1812 року по лютий 1813 року у місті спалахнула епідемія чуми. До листопада 1912 року у місті померло, близько 1720 осіб, а випадки смертності через чуму охопили увесь регіон від Бессарабії аж до Кубані. У результаті цих подій у місті було введено загальний карантин: пересування було заборонене без спеціальних пропусків, а місто було на спеціальні ділянки. Усього під час епідемії загинуло 2656 осіб, кожен 10-й, а одужало від хвороби лише 675 осіб. [9][10][3]
8   Яків Протасов

(1772 - 1824)

1815 1818 У 1816 року запропонував відкрити дівоче училище, його ідею підтримав граф Луї Олександр Андро де Ланжерон. Жіноче училище було відкрито 12 березня 1817 року. Протасов поки був міським головою всіляко допомагав розвиватися цьому училищу, де навчалося близько 100 дівчат. [11][3]
9   Дмитро Інглезі
(1770—1846)
1818 1821 Грецький купець та відставним капітаном флоту. Його діяльність збіглася з діяльністю грецької таємної організації національно-визвольного руху «Філікі Етерія». [12][3]
10   Іван Амвросій
(?-1852)
(Вдруге)
1821 1824 Купець першої гільдії, спадковий почесний громадянин, міський голова в Пушкінську епоху. [7]
11   Пилип Лучич 1824 1827 Купець сербського походження. Директор від купецтва в Одеській конторі державного комерційного банку та член будівельного комітету. [13]
12   Іван Авчінніков 1827 1830 Займався продажем палива та меду, мав власний будинок на Олександрівському проспекті. Також в Одесі були, так звані, «Авчінніковскі ряди» — це були торговельні ряди у вигляді одноповерхової будівлі, які розташовувалися на Олександрівському проспекті й складали єдиний ансамбль з іншими (німецькими, караїмськими та протасовськими) рядами. Також Авчінніков був попечителем міської лікарні. [14]
13   Пилип Лучич
(Вдруге)
1830 1833
[13]
14   Ілля Новіков 1833 1836 Ілля Новіков, купець першої гільдії, батько міського голови Якова Новікова. [15]
15   Павло Ростовцев 1836 1839 У роки керівництва містом Ростовцева спалахнула чергова епідемія чуми. 22 жовтня у місті було оголошено карантин. Однак вже у грудні того ж року хвороба зійшла нанівець. [16]
16   Пилип Лучич
(Втретє)
1839 1842
[13]
17   Костянтин Папудов
(1797-?)
1842 1845 Папудов був у числі тих, хто у часи дюка де Рішельє відкрили торгові будинки в Одесі. Він був одним з торговців хлібом. Костянтин Фотійович був у числі перших директорів Чорноморського акціонерного товариства пароплавів. Папудов був тісно пов'язаний із багатьма впливовими діячами держави, військовиками, інтелігенцією, аристократією тощо. У місті досі існує будинок Папудова. [17]
18   Яків Новіков 1845 1848 Яків Ілліч Новиков син колишнього міського голови Іллі Новікова. За часів герцога де Рішельє Яків Ілліч він відкрив в Одесі канатну фабрику, яка пропрацювала багато років. Новікови в Одесі вважалися не тільки великими промисловцями, а й домовласниками. [18]
19   Джеймс Кортацці 1848 1851 У перші роки місто, під керівництвом Кортацці, розвивало торгівлю, з'явилося новими навчальними та благодійними закладами тощо. У місцевому порту розвивалася торгівля, у той же час проходили роботи по очищенню та поглибленню порту, що зробило його більш зручним для стоянки суден та пароплавів. Разом з тим у 1848 році в Одесі почалася епідемія холери, що лютувала 3 місяці. 10 (22) квітня 1854 року у ході Кримської війни Одеса була піддана бомбардуванню зі сторони британсько-французького флоту. Однак, російські військовики, що вели оборону виграли і флот направився до Криму. Через цю війну фактично припинилася вся зовнішня торгівля Одеси. [19]
(19) 1851 1854
(19) 1854 1857
20   Яків Гарі 1857 1860 Роки керівництва Якова Гарі були повоєнними, Одеса почала стрімкими темпами розвиватися, поновилася іноземна торгівля, відкрилися нові навчальні заклади. У 1859 році Яків Гарі був членом особливого Комітету з розробки нового міського положення, яке було затверджено 30 квітня 1863 році. [20]
21   Семен Яхненко 1860 1863 Рід Яхненків бере початок від селян-кріпаків. Голова роду, розжившись торгівлею, викупив з кріпацтва себе і всю свою сім'ю. За час керівництва Яхненка Одесою були впорядковані міські фінанси, підготовлено нове міське положення, яке з 1870 року стало обов'язковим для всіх міст імперії. Завдяки новим положенням за 10 років в Одесі замість канав з'явилися дренажні водостоки, замість пилу і бруду на вулицях пролягли мостові, якісною питною водою місто почав забезпечувати водогін з Дністра, з'явилося газове освітлення тощо. Перший у місті паровий борошномельний млин, створена трудами Семена Степановича. [21]
22   Олексій Пашков 1863 30 квітня 1863 Купця Олексія Пашкова було обрано міським головою ще до прийняття нового міського положення. Тому після його прийняття, 30 квітня, нова міська Дума обрала нового міського голову, князя Семена Ворноцова. Після завершення служби Воронцовим, Дума у 1867 році обрала міським головою Пашкова, однак той відмовився. [22]
23   Семен Воронцов
(1823—1882)
23 грудня 1863 14 грудня 1867 Семен Михайлович Воронцов був сином фельдмаршала Михайла Воронцова, який був генерал-губернатором Новоросії та Бессарабії. За час свого керівництва містом Семена Михайловича він домігся для міста справжнього самоврядування, не затьмареного стороннім втручанням. У 1867 році одесити вибрали його на другий термін міським головою, але він відмовився. [23]
24   Микола Новосельський
(1818—1898)
15 грудня 1867 1872 Після закінчення Кримської війни з'ясувалося, що були знищені усі парусні кораблі, а пароплавів залишилося всього вісім. Але торгівля, особливо зерном, мала потребу у могутньому торговельному флоті. Саме Новосельський доклав багато зусиль для відновлення морського сполучення ще до того як став міським головою. [24]
  Григорій Маразлі
(1831—1907)
(в. о.)
1872 1872 Між першим та другим термінами перебування на посаді міського голови Миколи Новосельського, виконувачем обов'язків міського голови був Григорій Маразлі.
24   Микола Новосельський
(1818—1898)
1872 1873 Через п'ять років після приходу Новосельського до управління містом, у 1873 році в Одесі була остаточно вирішена проблема водопостачання. У місто прийшла дністровська вода. Сталося це не без допомоги англійських інвесторів, і одеський водопровід наприкінці XIX століття визнали найкращим за якістю питної води. Розвиток міської фінансової системи, народної освіти та багато чого іншого можна додати у заслуги Миколі Новосельському. [24]
  Григорій Маразлі
(1831—1907)
(в. о.)
1873 1873 Між другим та третім термінами перебування на посаді міського голови Миколи Новосельського, виконувачем обов'язків міського голови був Григорій Маразлі.
(24)   Микола Новосельський
(1818—1898)
1873 1875
[24]
  Григорій Маразлі
(1831—1907)
(в. о.)
1875 1875 Між третім та четвертим термінами перебування на посаді міського голови Миколи Новосельського, виконувачем обов'язків міського голови був Григорій Маразлі.
(24)   Микола Новосельський
(1818—1898)
1875 17 липня 1878 Микола Олександрович помер 25 вересня 1898 року, на 80-му році життя. Через три роки після його смерті, вулицю, де він жив називали на честь нього. [24]
25   Григорій Маразлі
(1831—1907)
21 жовтня 1878 1881 Григорій Маразлі був ще одним представником грецької громади міста. За управління Маразлі було побудовано кінну залізницю, споруджено будівлі міського театру та Павлівської будівлі дешевих квартир, дві їдальні біля Старого християнського цвинтаря, ​​відкрито погруддя Олександру Пушкіну і пам'ятник-колона Олександру II, споруджено Куяльницький курорт, багато притулків, психіатричне відділення міської лікарні, лінія парового трамваю на Хаджибейський лиман, міські скотобійні, поля зрошування, хімічну лабораторію для дослідження продуктів харчування, відкрито «криті ринки», введено електроосвітлення тощо. [25][26]
(25) 1881 1885
(25) 1885 7 грудня 1889
  Валер'ян Лигін
(1846—1900)
(в. о.)
7 грудня 1889 9 грудня 1889 Валер'ян Лигін був математиком та механіком. Працював деканом фізико-математичного факультету Імператорського Новоросійського університету, чотири рази обирався мировим суддєю міста. [27]
(25)   Григорій Маразлі
(1831—1907)
9 грудня 1889 1893
[25][26]
(25) 1893 березень 1895
  Валер'ян Лигін
(1846—1900)
(в. о.)
24 квітня 1895 1897 Після того, як Маразлі подав у відставку Лигіна було обрано на посаду міського голови на дослуження строку Маразлі. [27]
26   Петро Крижановський 20 лютого 1897 3 грудня 1897 Петро Крижановський відмовився від посади, пропрацювавши близько десяти місяців. За його керівництва містом, вдалося налагодити і поставити на міцну основу справа водопостачання міста, підготовлені роботами особливої ​​комісії про викуп водоводу. У нього була пропозиція про порушення клопотання, про дозвіл справляння грошей з несправних платників адміністративним порядком, яке зустріло загальне обурення, як у Думі, так і в суспільстві. [28]
27   Павло Зелений
(1839—1912)
1897 1905 Павло Олександрович дворянин. Він вже мав досвід місцевого самоврядування, будучи головою єлисаветградської повітової земської управи. Також був редактором місцевої газети «Одеський вісник». На посаді міського голови Зелений багато зробив у галузі народної освіти, влаштовував міські школи, читальні, він доклав багато зусиль для побудови нового приміщення Публічної бібліотеки. З ініціативи Павла Олександровича було виділено кошти на спорудження пам'ятника Шевченку. Зелений був одним із засновників в Одесі товариства «Просвіта». З його дозволу в Одесі 24 листопада 1905 року пройшов перший в імперії мітинг, де вимагали незалежності України. [29]
28   Семен Ярошенко
(1847—1917)
2 травня 1905 11 травня 1905 Через дев'ять днів після обрання Ярошенка він відмовився від цієї посади. Він був колишнім ректором Одеського університету. Багато років був гласним буми та головою «Прогресивної партії, об'єднаних найкращих міських діячів». [30]
29   Петро Крижановський
(Вдруге)
20 травня 1905 19 жовтня 1905 20 травня 1905 року міським головою був вже вдругий раз обраний дійсний статський радник Петро Крижановський. У Думі він був головою театральної комісії. У зв'язку з великими заворушеннями в місті у 1905 році 19 жовтня Крижанівський склав з себе посаду міського голови, а 13 грудня відмовився від посади гласного Думи. [28]
30   Василь Протопопов
(1846—1914)
1905 1909 Василь Протопопов був вихідцем дворянського роду й беззмінним лідером місцевих присяжних з 1894 року до 1905 року. Після маніфесту 17 жовтня 1905 року в Одесі, як і інших містах Росії, легалізувалися і були знову створені численні партії, об'єднання та союзи. Протопопову доводилося працювати не з Думою, а з політичними партіями, в якому вирішувалися вузькопартійні питання, що не мають ніякого відношення до господарської діяльності. Крім того у місті спостерігався дефіцит бюджету. Основними проблемами, що стосувалися міста виявилося водопостачання, електростанції та електричне освітлення, тривалий перехід від конки до електричного трамваю. [31]
31   Микола Моісеєв
(1858—1915)
10 березня 1909 1913 Микола Моісеєв на момент свого обрання був найбільшим землевласником міста. За його кандидатуру проголосувало 45 гласних проти 6. У 1884—1899 роках він обирався мировим суддею, після чого був обраним почесним мировим суддею. Під час його керівництва Одеса поступово виходила з фінансової, торгової та духовної кризи. У цьому ж році одесити стали свідками першого польоту на аероплані і по місту проїхав перший електричний трамвай, який незабаром став основним транспортом для одеситів. У 1912 році Моїсеєв у зв'язку з хворобою нирок написав прохання про відставку, але його вмовили залишитися до кінця терміну. [32]
32   Борис Пелікан
(1861—1931)
19 травня 1913 1917 СРН 19 травня 1913 року Пелікан переміг на виборах міського голови, до речі це був єдиний випадок для російського монархічного руху. Будучи міським головою, за часів Першої світової війни, Пелікан був причетним до заснування «Сербської добровольчої дивізії». Противники Пелікана вимагали перевірити результати виборів, звинувачуючи його у фальсифікації. Однак, тільки у червні 1917 року почав справу проти Пелікана, через який час його було заарештовано й посаджено у тюрму. Після захоплення міста більшовиками Борис Пелікан вбіг з країни. [33]
  Михайло Брайкевич
(1874—1940)
(в. о.)
11 березня 1917 23 серпня 1917 Кадети У зв'язку з безвладдям у місті й арештом міського голови Пелікана, у березні 1917 року міністр внутрішніх справ затвердив на посаді міського голови Одеси Михайла Брайкевича. Йому було доручено організувати вибори у міську Думу. Перше засідання нової Думи відбулося 23 серпня. Звертаючись до присутніх, Брайкевич, він підкреслив, що з часу лютневих подій зроблено багато і що не будь Громадського комітету і Ради робітничих депутатів, вулиці були б залиті кров'ю. [34][35]
33   Василь Сухомлін
(1860—1940)
23 серпня 1917 вересень 1917 Есери Активний учасник революцій 1905 та 1917 років, есер Василь Сухомлін, 23 серпня 1917 року був обраний міським головою. Але вже через кілька тижнів він подав у відставку. [36]
34   Доктор
Вікентій Богуцький
(1871—1929)
17 жовтня 1917 травень 1918 РСДРП(м) Вікентій Богуцький був медиком польського походження й працював раніше заступником Михайла Брайкевича. Після призначення міським головою, 17 жовтня, у листопаді 1917 року місто перейшло під владу УНР. Однак, між Богуцьким та комісаром міста, Іваном Липою, через владу в Одесі. Однак, згодом, градоначальником став Володимир Мустафін, й розігнав міську Думу. [37][35]
35   Генерал-лейтенант
Олександр Санніков
(1866—1931)
26 травня 1918 серпня 1918 Санніков був міським головою з 26 травня до серпня 1918 року. Його призначив той же Мустафін, що розіграв Думу. Однак Санніков наприкінці літа покинув цю посаду і пішов до Добровольчої армії. [38]
36   Михайло Брайкевич
(1874—1940)
17 серпня 1918 1918 Кадети 17 грудня 1918 року Михайло Брайкевич був обраний міським головою, однак, на цій посаді він не пропрацював й року. [34]
37   А. А. Ярошевич
(1874—1940)
19 серпня 1918 вересень 1918 19 серпня 1918 року після того, як Брайкевич відмовився від посади. Дума пропрацювала так до вересня. 10 грудня після двомісячної перерви Дума відновила роботу й Ярошевич був призначений виконувачем обов'язків. [39]
10 грудня 1918 19 грудня 1918
38   Софія Соколовська
(1894—1938)
квітень 1919 серпень 1919 РКП(б) З квітня до серпня 1919 року при владі в Одесі стали більшовики. На той час містом, фактично, керувала секретар губернського комітету КПУ, Софія Соколовська. [40]
39   Володимир Колобов 19 грудня 1919 8 лютого 1920 Коли Колобов став міським головою у місті почався хаос, очікували захоплення Одеси більшовиками, одесити їхали з міста на чому могли. Колобов, до останнього дня займався міськими справами. Так перед самим захопленням міста українською армією 20 січня 1920 року на засіданні Думи розглядалися питання обрання лікарняної комісії, встановлення нових ставок міським службовцям та робітникам, а сам Колобов зробив доповідь про стан справ у міському театрі. На початку лютого армія Денікіна програла, місто перейшло під командування українців. А вже 8 лютого влада в місті перейшла більшовикам. [41]
  СРСР
Голова міської ради
40 1   Іван Клименко
(1891—1937)
1920 1920 РКП(б) Іван Клименко був призначений міським головою у самий розквіт Червоного терору. Особлива увага приділялася німецьким колоністам. У деяких німецьких колоніях більшовики розстрілювали кожного п'ятого німця. [42][35]
41 2   Павло Кін
(1882—1943)
1920 1921 КП(б)У 9 лютого 1920 року більшовиками було засновано Одеський революційний комітет, що перебрав на себе усю владу у місті, а згодом його дія поширилася на усю губернію. Головою цього комітету у 1920—1921 роках став Павло Кін. [43]
42 3   Яків Дробніс
(1890—1937)
1921 1921 КП(б)У У 1906 році Яків Дробніс долучився до лав у РСДРП. У 1918 році був одним із засновників комуністичної партії більшовиків України й воював з українською владою, а згодом із з денікінцями. Чотири рази Дробніс був під загрозою розстрілу й один раз був розстрілян, однак, йому вдалося вижити. У 1937 році Дробніс було остаточно розстріляно радянською владою. Посмертно реабілітований. [44]
43 4   Василь Аверін
(1885—1945)
1921 1923 КП(б)У 1921 року у місті почалися міжпартійні конфлікти, а у лавах більшовиків також почалася ворожнеча. Після того, як органи влади у губернії були захоплені противниками Ульянова вищі органи партії замінили усе губернське керівництво. Після цього головою губвиконкома та головою міськради став Василь Аверін. З 1903 року він був членом РСДРП та відносився до більшовиків. Він брав активну участь у революційних діях. [45]
44 5   Андрій Іванов
(1888—1927)
1923 1925 РКП(б) Андрій Іванов — російський радянський партійний діяч. Іванов упродовж десяти років, з 1917 року до самої смерті 1927 року, зробив стрімку кар'єру, починаючи членом Київського комітету РСДРП(б) до члена ЦВК СРСР. [46]
  Іван Кудрін
(в. о.)
1925 1925 РКП(б) Після того як Іванов пішов з посади голови губвиконкому у 1925 році його обов'язки виконував Іван Кудрін. 6 березня за приписом виконкому з Бродської синагоги були винесені предмети культу, сувої Тори. Після цього місто було прикрашено прапорами, фабрики та заводи не працювали. Зібраним на маніфестацію робочим голова губвиконкому Кудрін виголосив промову, де зазначив, що без сумніву серед присутніх знайдуться «шпигуни», які повідомлять за кордон, що радянська влада творить насилля над віруючими. Але влада цього не боїться. У серпні 1925 року губернії ліквідували й Одеса стала обласним центром. [47]
45 6   Олексій Трилісський
(1892—1937)
1925 1927 ВКП(б) З 1925 року до 1927 року Олексій Трилісський був на посадах як головою міського голови та голови окружного комітету. Він був учасником революції 1917 року. Розстріляний 1937 року. [48]
46 7   Георгій Алексеєнко
(1899—1937)
1927 1930 ВКП(б) У 1930 року Одеський округ, що проіснував п'ять років, було ліквідовано. У 1927—1929 роках в Одесі проводилося виселення з державних будинків колишніх господарів та людей, визнаних «нетрудовими елементами». У місті почалася недостача житла. Вихід з житлової кризи влада бачила у розвитку житлової кооперації — орендної та будівельної. Зростання житлової кооперації йшло за рахунок скорочення будинків, які були у підпорядкуванні міської ради, а також за рахунок ліквідації приватної оренди. Кооперативна оренда ставала монопольної формою оренди житлового фонду. У 1930-ті роки кооперація була ліквідована, а житловий фонд знову передали у безпосереднє підпорядкування комунвідділам міськрад. При керівництві Алексєєнко в Одесі було побудовано новий корпус будівельного інституту на місці саду колишнього інституту шляхетних дівчат. У ці роки відкрилися нові фабрики та заводи. [49]
47 8   Іван Якимович
(1890—1938)
лютий 1931 березень 1932 ВКП(б) 27 лютого 1932 року Одеський район було ліквідовано, на його місці утворена Одеська область. У грудні того ж року Раднарком СРСР, у зв'язку зі значенням Одеси як великого індустріально-портового та курортного центру, затвердив включити його у список міст першої черги реконструкції. У 1930-ті роки в Одесі було побудовано 400 будинків. Але це було дуже мало в порівнянні з масштабами містобудування у великих промислових центрах країни. [50]
48 9   Павло Чебукін березень 1932 1934 ВКП(б) У 1930-ті роки в Одесі проходили роботи з реконструкції каналізації та водозабезпечення. Для задоволення потреб міського господарства було побудовано асфальтобетонний завод. У 1933 році в Одесі було 29 клубів, що мали суто специфічну для тих років виробничу спрямованість: Будинок вчених, Будинок міліції, Будинок преси, Будинок санпросвіти і Клуб борошномелів, Клуб директорів, Клуб 4-х повішених, Клуб держторгівлі і кооперації, Клуб польської та Будинок єврейської культури тощо. [51]
49 10   П. Д. Сорокін травень 1934 грудень 1934 ВКП(б) У 1934 році Спасо-Преображенський собор був зруйнований за вказівкою влади. Відомо, що у 1934 році радянська промисловість припинила випуск вагонів вузької колії, і багато міст, в тому числі ті, що мають великі трамвайні господарства (Одеса — 305 вагонів, Дніпропетровськ — 182 вагона і Ташкент — 148 вагонів), залишилися без можливості поповнення рухомого складу. Це змусило владу міста перешити на широку колію. В Одесі ці роботи почалися у 1934 році, і до кінця року було перешите близько 29 кілометрів колії. [52]
50 11   Іван Корчагін грудень 1934 1935 ВКП(б) У роки керівництва Корчагіна в Одесі було побудовано кілька корпусів вищих навчальних закладів. У 1936 році у Центральному парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка були споруджені стадіон Стадіон імені Станіслава Косіора та «Зелений театр». Подача води в місто збільшилася в два рази в порівнянні з дореволюційним часом. [53]
59 7   Микола Букалов 1935 1937 КПРС
59 7   Микола Рощенюк 1937 1937 КПРС
51 12   Іван Черниця 1937 1938 ВКП(б) У 1939 році в Одесі почалося будівництво першої черги теплоелектростанції. Посилилася газифікація міста, у кілька разів збільшилася потужність газового заводу. Багато було зроблено для озеленення міста. На місці колишніх звалищ і пустирів виростали нові сквери. Збільшилася кількість мостових на околицях міста. [54]
59 7   Борис Давиденко 1940 1941 КПРС
  Королівство Румунія
Міський голова
52 1   Герман Пинтя
(1894—1968)
1941 1944 НЛП З перших днів окупації Одеса стала столицею Трансністрії. Вулицям, імена яких були змінені радянською владою, були повернуті старі назви. З'явилися гестапо й інші нацистські державні установи. У місті почалися арешти та розстріли, а також гоніння циган та євреїв. Біля міста було збудовано гетто. 10 квітня 1944 року Одеса була повністю захоплена Червоною армією. Після війни було офіційно визнано, що Пинтя не винен у військових злочинах. [55]
  СРСР
Голова виконавчого комітету міської ради
53 1   Борис Давиденко 1945 1947 ВКП(б) Роки керівництва Давиденка були дуже складними як для Одеси, так і для країни в цілому, щойно закінчилася війна, у всій країні лютував Голодомор 1946—1947 років. [56]
54 2   Олександр Карпов 1947 1948 ВКП(б) На Карпова як на голову виконкому лягали обов'язки відбудовувати місто після війни, була пророблена колосальна робота та вже у 1949 році практично всі заводи працювали та біло відбудовано багато будівель. [57]
55 3   Олександр Степаненко
(1906-1975)
6 січня 1948 8 березня 1955 КПРС За роки керівництва Степаненка Одеса перевиконала план по доходах і видатках бюджету. Почався стрімкий розвиток Одеського порту та міста в цілому, відкрилися нові заводи. В Одесу на відпочинок приїжджають туристи з усіх кінців СРСР. [58]
56 4   Григорій Ладвіщенко 9 березня 1955 1960 КПРС За час керівництва Ладвіщенка було розпочато капітальне будівництво, покращилося технічне оснащення та було проведено капітальні ремонти комунальних підприємств міста. Багато коштів і сил було витрачено на устрій міста. Було поліпшено роботу електротранспорту, відремонтовано водогін тощо. [58][59]
57 5   Олександр Коваленко 1960 21 червня 1962 КПРС При керівництві Коваленка продовжувалася забудова міста, було виділено великі кошти на соціально-культурне будівництво, охорону здоров'я. Бюджет міста у 1961 році у порівнянні з минулим зріс на 30,7 % і склав 47 423,3 тисяч радянських рублів фінансування, повністю забезпечило розвиток народного господарства Одеси. [60]
58 6   Павло Цюрупа
(нар. 1927)
1962 1964 КПРС Павло Цюрупа був моряком. У свої 35 років, моряк розробив у місті велику будівельну індустрію. За роки його управління містом поліпшилася газифікація, поліпшилося забезпечення міста питною водою, було укріплено узбережжя, озеленено вулиці та морські схили, було закладено нові парки та сквери, а також мікрорайони. Зокрема, почалася забудова Аркадії та Селища Котовського. Цюрупа також намагався змінити методи керівництва містом, але так і не зміг. Саме через це він через два роки подав у відставку. [61][62]
59 7   Лазар Заярний 1964 1969 КПРС
59 7   Володимир Шурко 1969 1977 КПРС
60 8   Анатолій Малихін червень 1977 березень 1983 КПРС
61 7   Валентин Симоненко
(нар. 1940)
березень 1983 січень 1991 КПРС [63]
  Україна
Голова міської ради та голова виконавчого комітету міської ради
(61) 1   Валентин Симоненко
(нар. 1940)
січень 1991 24 березня 1992 КПУ [63]
62 2   Леонід Чернега
(нар. 1944)
24 березня 1992 липень 1994
Міський голова
63 1   Едуард Гурвіц
(нар. 1948)
липень 1994 26 травня 1998 Позапартійний У рік 200-річчя Одеси постановою міськради більшості вулиць центральної частини міста були повернуті дореволюційні історичні назви. [64]
  Микола Білоблоцький
(нар. 1943)
(в. о.)
26 травня 1998 серпень 1998 КПУ
64 2   Руслан Боделан
(нар. 1942)
серпень 1998 5 квітня 2005
65 3   Едуард Гурвіц
(нар. 1948)
(Вдруге)
5 квітня 2005 2006
(65) (3) 2006 6 листопада 2010 Наша Одеса
66 4   Олексій Костусєв
(нар. 1954)
6 листопада 2010 31 жовтня 2013 Партія регіонів У 2010 році міською радою була прийнята «Програма збереження і розвитку російської мови» (805 тис. грн.), яка передбачає можливість документообігу російською мовою, переведення російською мовою фільмів в кінопрокаті, засобах масової інформації і сферу освіти. За час перебування на посаді в місті було встановлено пам'ятники російському полководцю Олександру Суворову, російському військовому Федіру Радецькому, радянському співаку Володимиру Висоцькому та відновлено пам'ятник російському імператору Олександру II. 31 січня 2011 на сесії Одеської міської ради при прийнятті рішення про неприпустимість героїзації Степана Бандери та Романа Шухевича. [65][66]
[67][68]
  Олег Бриндак
(нар. 1973)
(в. о.)
4 листопада 2013 27 травня 2014 Партія регіонів Секретар Одеської міської ради з 6 листопада 2010 року. [69]
67 5   Геннадій Труханов
(нар. 1965)
27 травня 2014 28 жовтня 2015 «Довіряй справам» 27 травня 2014 року відбулася інавгувація нового міського голови, Геннадія Труханова, який набрав на позачергових місцевих виборах 146 тисяч голосів, тобто 43,49 % від усіх виборців, які голосували. [70][71]
(67) (5) 28 жовтня 2015 Нині

Статистика з 1800 рокуРедагувати

Труханов Геннадій ЛеонідовичКостусєв Олексій ОлексійовичГурвіц Едуард ЙосиповичБоделан Руслан БорисовичГурвіц Едуард ЙосиповичЧернега Леонід ОлексійовичСимоненко Валентин КостянтиновичСимоненко Валентин КостянтиновичШурко Володимир МихайловичЦюрупа Павло АндрійовичКоваленко Олександр ПантелеймоновичЛадвіщенко Григорій ФеофановичСтепаненко Олександр ДаниловичПинтя Герман ВасильовичТрилісський Олексій ЛукичІванов Андрій ВасильовичАверін Василь КузьмовичДробніс Яків НаумовичКін Павло АндрійовичКлименко Іван ЄвдокимовичКолобов Володимир АрсенійовичСоколовська Софія ІванівнаБрайкевич Михайло ВасильовичСанніков Олександр СергійовичБогуцький Вікентій МечиславовичСухомлін Василь ІвановичПелікан Борис ОлександровичМоісеєв Микола ІвановичПротопопов Василь ЯковичКрижановський Петро АдамовичЯрошенко Семен ПетровичЗелений Павло ОлександровичКрижановський Петро АдамовичМаразлі Григорій ГригоровичНовосельський Микола ОлександровичВоронцов Семен МихайловичПашков ОлексійЯхненко Семен СтепановичГарі Яків ЄгоровичДжеймс КортацціНовіков Яків ІллічПапудов Костянтин ФотійовичЛучич Пилип Лук'яновичРостовцев Павло ІвановичНовіков ІлляЛучич Пилип Лук'яновичАвчінніков Іван ІвановичЛучич Пилип Лук'яновичАмвросій Іван АмвросійовичІнглезі Дмитро СпиридоновичПротасов ЯківАндросов СеменАндросов ІванАмвросій Іван АмвросійовичМігунов Іван ІвановичКафеджі Іван 

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. "Наша Одесса" Гурвица утвердила первую пятерку. Censor.net (ru). 05-02-2006. 
  2. Андрей Железцов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  3. а б в г д е ж и к Губарь О. Вот те, кто был у истоков избрания первыми городскими головами Одессы // Вечерняя Одесса. (рос.)
  4. Ларион Федорович Портнов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  5. Иван Кафеджи (Кафаджи). misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  6. Иван Иванович Мигунов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  7. а б Иван Амвросиевич Амвросий. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  8. Иван Андросов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  9. Семен Андросов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  10. Бондаренко, 2010, с. 40—41
  11. Яков Протасов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  12. Дмитрий Спиридонович Инглези. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  13. а б в Филипп Лукьянович Лучич. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  14. Иван Иванович Авчинников. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  15. Илья Новиков. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  16. Павел Ростовцев. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  17. Константин Фотьевич Папудов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  18. Яков Ильич Новиков. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  19. Джеймс Кортации. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  20. Яков Егорович Гари. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  21. Семен Степанович Яхненко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  22. Алексей Пашков. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  23. Семен Михайлович Воронцов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  24. а б в г Николай Александрович Новосельский. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  25. а б Григорий Григорьевич Маразли. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  26. а б Решетов С. Г., Ижик Л. В. Городской голова Одессы Г.Г. Маразли (1831-1907) и его родственное окружение // Дерібасовская-Решильевская. Одесский альманах. — Одесса : Печатный дом, 2007. — ISBN 966-8099-99-0. (рос.)
  27. а б Лигин Валериан Николаевич. sergekot.com (ru). 
  28. а б Петр Адамович Крыжановский. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  29. Павел Александрович Зеленый. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  30. Семен Петрович Ярошенко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  31. Василий Яковлевич Протопопов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  32. Николай Иванович Моисеев. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  33. Борис Александрович Пеликан. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 лютий 2015. Процитовано 16 травень 2014. 
  34. а б Михаил Васильевич Брайкевич. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  35. а б в Савченко В., Файтельберг-Бланк В. Р. Одесса в эпоху войн и революций (1914–1920). — 2008. (рос.)
  36. Василий Иванович Сухомлин. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  37. Викентий Мечиславович Богуцкий. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  38. Александр Сергеевич Санников. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  39. А.А. Ярошевич. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  40. Софья Ивановна Соколовская. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  41. Владимир Арсеньевич Колобов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  42. Иван Евдокимович Клименко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  43. Павел Андреевич Кин. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  44. Яков Наумович Дробнис. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  45. Василий Кузьмич Аверин. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  46. Андрей Васильевич Иванов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 3 квітень 2015. Процитовано 16 травень 2014. 
  47. И.Н. Кудрин. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  48. Алексей Лукич Трилисский. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  49. Г.П. Алексеенко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  50. И.К. Якимович. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  51. П.В. Чебукин. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  52. П.Д. Сорокин. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  53. И.П. Корчагин. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  54. И.К. Черница. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 25 жовтень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  55. Герман Пынтя. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 24 жовтень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  56. В.П. Давыденко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 25 жовтень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  57. О.Н. Карпов. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  58. а б Малахов В. П., Степаненко Б. А. Одесса, 1920-1963: Люди... События... Факты... — Одесса : Наука и техника, 2008. — 504 с. — ISBN 978-966-8335-81-5. (рос.)
  59. Григорий Феофанович Ладвищенко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  60. Александр Пантелеймонович Коваленко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  61. Павел Андреевич Цюрупа. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 2 травень 2014. Процитовано 16 травень 2014. 
  62. Цюрупа Павел Андреевич // Одеський національний морський університет. — Київ : Логос Україна, 2010. (рос.)
  63. а б Валентин Константинович Симоненко. misto.odessa.ua (ru). Архів оригіналу за 10 травень 2013. Процитовано 16 травень 2014. 
  64. Биография. Офіційний сайт Едуарда Гурвіца (ru). Архів оригіналу за 29 листопад 2016. Процитовано 16 травень 2014. 
  65. В Одесі затвердили програму розвитку та збереження російської мови. Офіційний сайт журналу «Кореспондент». 08-04-2011. 
  66. Александровская колонна в Одессе торжественно открыта после реставрации. Офіційний сайт Одеської міської ради (ru). 02-09-2012. 
  67. Одесса постановила: Бандера и Шухевич не герои, потому что сотрудничали с Гитлером. Офіційний сайт ТСН (ru). 31-01-2011. 
  68. Костусєв раптово відмовився бути мером Одеси. Українська правда. 31-10-2013. 
  69. Одесса получила "временного" мэра. lb.ua (ru). 04-11-2013. 
  70. Теризбирком официально признал Труханова мэром. dumskaya.net (ru). 27-05-2014. 
  71. Геннадий Труханов — одесситам: «Я вас не подведу». dumskaya.net (ru). 27-05-2014. 

ПосиланняРедагувати

Література та джерелаРедагувати