Відкрити головне меню

Герман Васильович Пинтя (рум. Gherman Pântea) (13 травня 1894, Зейкань, Бессарабська губернія — 3 лютого 1968, Бухарест) — державний службовець і політичний діяч в Російській імперії та Румунії, Одеський міський голова під час окупації міста румунськими військами.

Герман Васильович Пинтя
рум. Gherman Pantea
Герман Васильович Пинтя

Час на посаді:
1941 — 1944
ПопередникЧерніца І. К.
НаступникДавиденко В. П.

Народився13 травня 1894(1894-05-13)
Російська імперія Зейкань, Бессарабська губернія, Російська імперія
Помер3 лютого 1968(1968-02-03) (73 роки)
Румунія Бухарест, Румунія
Національністьрумун
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
ПідписGherman Pântea signature.JPG

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Перші рокиРедагувати

Більша частина життя залишається таємничими, недоступними для дослідників, і, за словами історика Іона Костянтина:

в його житті постійно перетинаються міф та реальність[1].

Герман Пинтя народився 13 травня 1894, в північному бессарабському селі Зейкань, в багатодітній сім'ї адвоката Василя Пинтя і його дружина Іоанни[2]. Сім'я була православна, і Герман був парафіянином Румунської Православної Церкви, до кінця життя[3]. Хлопчик насилу пристосовувався до вимог життя в тодішній Російській імперії, насилу вивчав російську мову, хоча відзначився старанністю і закінчив початкову школу із золотою медаллю[4]. Закінчив середню школу в Глодянах, перед від'їздом до Білгорода-Дністровського, де теж навчався і став свідком початку Першої світової війни[2]. Пинтя часто приїздив до Одеси, яка зачарувала його до кінця свого життя[5].

У червні 1915 року, після закінчення навчання, Германа узяли в російську імператорську армію, і він переїхав до Києва, де почав навчання в юнкерській школі[4]. Після її закінчення знову відбув в Одесу, де бесарабський офіцер Емануіл Кателлі давав уроки румунської мови для російських офіцерів, який для Германа Васильовича згодом став близьким другом[6][7][8]. Після закінчення школи юнкерів, молодий підпоручик був відправлений у Румунський фронт, для роботи як перекладач між російською армією та румунськими військовими[4] і боротьби з німецькою армією, в результаті чого двічі отримав Орден Святого Георгія[9].

Коли в Росії почалася Лютнева революція, Пинтя сховався зі своїми людьми недалеко від міста Роман[10].Як він потім писав:

…події, що відбувалися, були тривожними для бесарабських румунів на чужині, настав час визначення сторін…[11]

Під час володарювання тимчасового уряду, Герман став командувачем дев'ятої червоної армії і організував бесарабських солдатів в єдиний політичний орган[12], подібні дії виконували і інші румунські офіцери по східних кордонах Бессарабії: Антон Цріхан, Костянтин Осояну, Іон Паскалюта, Андрій Скобіоала та на інших територіях: Херсонщина (Елефтерій Сініцліу) та Криму (Григорій Турцуман)[13].

Герман Васильович був одним з ініціаторів створення Молдовського військово-політичного блоку, який би підтримав національний рух і отримав контроль над Кишинівом. У цей же час виникли суперечки між підпоручиком Пинтею та внутрішніми фракціями Романа, які зажадали приєднатися до соціальної революції. Він також боровся з нападами комуністів та пред'являв територіальні претензії до Української Народної Республіки[14]. Саме через Пинтю та Скобіоалу громадськість об'єдналася[15]. У травні 1917 від імені романського керівництва, Пинтя виїхав до Одеси, де він зв'язався зі східними однодумцями[16]. У той час, в Одесі бесарабці сформувалися в військовий підрозділ, так звану «Молдовську когорту», яка повинна була кинути виклик радянському Кишиніву[17].

Подальше життяРедагувати

У 19171918 роках входив до Сфатул Церій та був військовим міністром Молдовської Демократичної Республіки. У роки німецько-радянської війни був міським головою Одеси. В період перебування Пинті на цій посаді, головною заслугою йому ставилося те, що йому вдалося швидко налагодити господарське життя Одеси. У жовтні 1942 р після річної перерви був знову відкритий Одеський університет. Серед курйозних розпоряджень Пинтя згадують про його спроби законодавчим порядком заборонити лузати насіння на вулицях Одеси.

ПриміткиРедагувати

  1. Constantin, с.23
  2. а б Constantin, с.35, 98
  3. Constantin, с.52, 120, 173–174, 178, 194–195
  4. а б в Constantin, с.35
  5. Constantin, с.98-99
  6. Constantin, с.38
  7. деякі джерела вважають, що Пинтя був випускником Одеського університету
  8. Mazower, P.310
  9. Constantin, с.35-36
  10. Constantin, с.23, 36
  11. Constantin, с.36
  12. Constantin, с.23-24, 36
  13. Constantin, с.36, 38, 72-73
  14. Constantin, с.24, 37-44
  15. Constantin, с.37-39, 56
  16. Constantin, с.38-39
  17. Constantin, с.38-39, 58