Відкрити головне меню

Іва́н Євдоки́мович Климе́нко (28 серпня/9 вересня 1891 — 26 листопада 1937) — український і радянський революціонер, більшовик, робочий християнин, червоний козак, політик і суспільний діяч, 2-й секретар ЦК КП(б)У. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в березні 1919 — березні 1920 р. Член ЦК КП(б)У в грудні 1921 — листопаді 1927 р. Кандидат у члени Організаційного бюро ЦК КП(б)У в квітні 1923 — травні 1924 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в травні 1924 — жовтні 1927 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в січні 1925 — жовтні 1927 р. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) в грудні 1925 — січні 1934 р.

Клименко Іван Євдокимович
Клименко Іван Євдокимович.jpg
Народився 9 вересня 1891(1891-09-09)
Рівчак-Степанівка
Помер 26 листопада 1937(1937-11-26) (46 років)
Москва
Поховання Донське кладовище
Громадянство СРСР
Національність українець
Діяльність державний діяч
Партія КПРС

ЖиттєписРедагувати

Народився в селі Рівчак-Степанівка Чернігівської губернії Російської імперії (тепер Носівський район Чернігівської області України) в селянській, робітничо-християнській родині. Закінчив земську сільську школу, з 1905 року працював складальником у друкарні в Києві.

Член РСДРП(б) з 1912 року. Відбув 2 роки ув'язнення і 4 роки заслання за революційну діяльність. Вів нелегальну партійну роботу в Ростові-на-Дону, Полтаві, Харкові, Іркутську, Верхньоудинську, Новомиколаївську. У березні — травні 1917 року — заступник голови Новомиколаївської Ради в Сибіру.

У травні 1917 року повернувся до Києва, був секретарем Київської профспілки друкарів, членом Київського міського комітету РСДРП(б), членом Київської міської ради робітничих депутатів та членом Центральної ради фабрично-заводських комітетів. Брав активну участь у січневому збройному повстанні 1918 року, очолював страйковий комітет.

Член ЦВК Радянської України. У березні — квітні 1918 року — народний секретар праці радянської Української Республіки. У 1918—1919 роках — на підпільній роботі в Харкові (член Харківського підпільного обласного комітету КП(б)У), Одесі (секретар Одеського підпільного обласного комітету).

У 1919 році — комісар 45-ї стрілецької дивізії, голова Житомирського військово-революційного комітету.

У грудні 1919 — 1920 р. — заступник голови Київського губернського революційного комітету. У 1920 році працював головою Київського губернського комітету КП(б)У.

З березня 1920 року — завідувач Одеського губернського відділу управління, голова виконавчого комітету Одеської губернської ради. У 1920—1921 роках — голова виконавчого комітету Катеринославської губернської ради. Потім виконував доручення ЦК КП(б)У в Запорізькій губернії.

У 1922—1925 — народний комісар земельних справ Української СРР, заступник голови Ради Народних Комісарів Української СРР.

У січні — грудні 1925 року — 2-й секретар ЦК КП(б)У, у грудні 1925 — жовтні 1927 року — секретар ЦК КП(б)У. Входив до складу ВУЦВК, Всеросійського ЦВК та ЦВК СРСР.

У 1927 — грудні 1929 року — заступник народного комісара землеробства Російської РФСР, голова Спілки сільськогосподарської кооперації. У 1929 році працював головою Всесоюзного центру машинно-тракторних станцій (Трактороцентру). У грудні 1929 — 1930 року — заступник народного комісара землеробства СРСР.

У 1930 році — голова виконавчого комітету Сибірської крайової ради. У липні — 26 серпня 1930 року — голова виконавчого комітету Західно-Сибірської крайової ради.

У 1932—1933 роках — начальник Середньоазіатської залізниці. У 1933—1934 роках — начальник Рязансько-Уральської залізниці, член Колегії Народного комісаріату шляхів СРСР.

У 1934 — травні 1937 року — заступник начальника зернового управління Народного комісаріату землеробства СРСР.

13 травня 1937 року заарештований органами НКВС. Розстріляний в Москві. Реабілітований посмертно 1956 року. Його ім'ям у 19742014 роках була названа Преображенська вулиця у Києві.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати