Відкрити головне меню

Спасо-Преображенський кафедральний собор (Одеса)

Собор у місті Одеса

Спасо-Преображенський кафедральний собор — найбільший православний храм Одеси; закладений в 1794; освячений в 1808.

Спасо-Преображенський кафедральний собор
Храм Христа Спасителя в Одессе.jpg
46°28′59″ пн. ш. 30°43′51″ сх. д. / 46.4831778° пн. ш. 30.7310417° сх. д. / 46.4831778; 30.7310417Координати: 46°28′59″ пн. ш. 30°43′51″ сх. д. / 46.4831778° пн. ш. 30.7310417° сх. д. / 46.4831778; 30.7310417
Країна Україна Україна
Місто Одеса
Адреса Соборна пл., 3
Конфесія Українська православна церква Московського Патріархату
Єпископство Одеська та Ізмаїльська єпархія
Тип собор і церква східної традиції
Стиль класицизм
Будівельник інженер В. Вонрезант
Дата заснування 14 листопада 1795
Будівництво 179520 травня 1808
Статус  Пам'ятка культурної спадщини України
Стан цілком задовільний

Спасо-Преображенський кафедральний собор. Карта розташування: Україна
Спасо-Преображенський кафедральний собор
Спасо-Преображенський кафедральний собор
Спасо-Преображенський кафедральний собор (Україна)
Спасо-Преображенський кафедральний собор у Вікісховищі?

Після відновлення наново освячений в 2001 — каплиця дзвіниці; у 2002 — нижній храм; у 2003 — верхній храм.

Собор по мірі свого архітектурного розвитку висвітлював рівень розвитку Одеси і всього краю. Будучи невеликою культовою спорудою на початку XIX століття, він став одним з найбільших соборів Російської імперії на початку ХХ століття. Собор вміщав до 12 тисяч чоловік одноразово, а Соборна площа Одеси була головною площею міста, на якій починалися і проходили всі великі міські свята. Спасо-Преображенський кафедральний Собор до початку ХХ століття став головним храмом Новоросійської губернії.

ЗаснуванняРедагувати

У серпні 1794 відбулося урочисте освячення міста Одеси, під час якого на Соборній площі було освячено місце будівництва церкви на честь Миколи Чудотворця, а в 1795 був закладений перший камінь. Ця тимчасова церква і стала прародителькою майбутнього кафедрального собору.

За архівними документами і літературними джерелами, будівництво кам'яної соборної церкви в Одесі митрополит Катеринославський Гаврило (Бенулеску-Бодоні) доручив архітекторові, інженер-капітанові В. Вонрезанту і 14 листопада 1795 поряд з тимчасовим Миколаївським храмом на одній з головних площ в Одесі митрополит освятив закладку кам'яної церкви на ім'я того самого святителя.

Спорудження церкви за проектом інженера В. Вонрезанта планувалося закінчити в 1797, але урочисте освячення церкви відбулося тільки 25 травня 1808.

Історія будівництваРедагувати

18 лютого 1800 храм св. Миколая було названо соборним. Значні кошти були відпущені імператрицею Катериною II на будівництво суспільних споруд в Одесі, у тому числі і соборного храму. На його спорудження виділили 24,135 руб.

Підрядчики зобов'язалися закінчити всі роботи в серпні 1797. Протягом декількох місяців вони працювали і встигли звести споруду лише до цоколя. Але незабаром, унаслідок смерті Катерини II за наказом Павла I спорудження храму, як і інші будівельні роботи в Одесі, припинилися.

27 січня 1803 градоначальником Одеси був призначений герцог де Рішельє, який подав в Петербург для затвердження і асигнування відповідних коштів з шести передбачених церков тільки плани двох — Миколаївської та Катерининської. Креслення затвердили, з державної казни виділили на спорудження собору в 1804 40 000 карбованців, а в 1805 суму збільшили до 100 000 рублів.

Роботи почалися 8 квітня 1804. Саме тоді Рішельє видав наказ

«…приступить к постройке соборной церкви во имя Святителя и Чудотворца Николая, заложенной и основанной фундаментом в Одессе прошлого 1795 года в царствование императрицы Екатерины II, а ныне щедротами… внука Ея, … Императора Александра I, должна быть окончена строением…»(рос.)

Зведення собору було відновлене і нагляд за роботами довірено архітекторові Франсіску Фраполлі.

20 травня 1808 завершили будівництво нового кам'яного храму — головний масив собору. Проте внутрішнє облаштування йшло дуже повільно, не вистачало засобів на створення нового іконостасу. 25 травня 1808 архієпископ Катеринославський Платон (Любарський) освятив головний вівтар собору в ім'я Преображення Господнє, правий  — в ім'я святого чудотворця Миколи Мирликійського, а лівий — в ім'я святого Спиридона і з тих пір собор почав іменуватися не Миколаївським, а Спасо-Преображенським. Відвідавши приморське місто в 1810 князь Іван Долгоруков так описав своє враження від храму:

«…выстроен прекрасной архитектуры собор… он аналогичен базиликам Европы. Однако нет при нем соответствующей колокольни. Внутри церкви пол выстлан из черною мрамора: в центре разноцветные изразцы дают ему вид мозаического паркета. Приступки между колонн, по коим входят в храм, будут намощены лавой. Она уж выписана и заготовлена. Что может быть в новом вкусе того роскошнее? Жаль, что иконостаса нет хорошего: он писан на ширмах, затянутых холстом, наподобие полковых церквей. Утвари в соборе богатой нет, видно, что заботились о наружной красоте здания для города более, нежели о внутреннем благополучии дома Господня».(рос.)

Будівництво дзвіниціРедагувати

 
Дзвіниця собору

У 1825 був затверджений проект дзвіниці, розроблений Джованні Фраполлі. Дзвіниця розташувалася на захід від церкви. Будівництво дзвіниці було завершене в 1837.

РеконструкціїРедагувати

Враховуючи те, що Одеса в 1837 стала єпархіальним центром, Спасо-Преображенський собор став кафедральним. Виникла потреба в його розширенні.

  • На замовлення архиєпископа Гаврила в 1841 архітектор Д. Гейденрейх розробив проект трапезної частини, що об'єднала дзвіницю і стару церкву. Часткові реконструкції собору проводилися в 1870–1880 роках, а в 1894 році був здійснений капітальний ремонт собору. Архітектурні недоліки собору, що виникли при багатократних добудовах, були виправлені при останній реконструкції 1900–1903 років, на яку було витрачено 220 000 рублів з міської казни. Реконструкція передбачала не тільки зміну фасадів, але й значну перебудову інтер'єрів. У цей період було побудовано два бічні куполи, а до східного фасаду — портик. Була прикрашена і дзвіниця.

Внутрішній вигляд собору був прекрасний. Перше, що вражало при вході в храм — велика кількість світла і простір. Колони в інтер'єрі в коринфському ордері були фанеровані штучним мармуром білого кольору. Підлога викладена з плит білого мармуру. Новий іконостас — з сірувато-білого полірованого мармуру. Над престолом підносився куполоподібний покров на самостійних колонах.

Після реконструкції 1903 року кафедральний Спасо-Преображенський собор став одним з найбільших храмів Російської імперії і вміщував до 9 000 чоловік у верхньому храмі і ще 3 000 чоловік в нижньому. Його розміри в плані становили 90×45 метрів, а висота дзвіниці — 72 метри.

РуйнуванняРедагувати

У 1936 собор був зруйнований. Всупереч існуючій думці він не був підірваний, а був спочатку ретельно розграбований (собор був фанерований, а підлоги викладені плитами мармуру і граніту), а потім розібраний по камінчику. Підтвердженням цьому є той факт, що, як показали сучасні розкопки, фундамент собору залишився цілим. Перед цим, під тиском зацікавлених в руйнуванні собору осіб, головний архітектор міста підписав ухвалу про те, що собор не представляє архітектурної цінності.

Після цього більшовицька влада міста вирішила влаштувати на місці собору розважальне місце, а на місці головного вівтаря планувалося розмістити туалет. І лише заступництво академіка Володимира Петровича Філатова врятувало святе місце від осквернення — на місці вівтаря встановили фонтан з великою мармуровою вазою у вигляді квітки (вазою Філатова, як її прозвали згодом). Після відновлення Собору в 2005 році цей фонтан був перенесений на місце першого міського фонтану на Соборній площі.

ВідродженняРедагувати

 
Сучасний вигляд собору
  • У 1996–1999 роках були проведені розкопки і знайдений старий фундамент собору;
  • 5 вересня 1999 року — проведено урочисте освячення початку будівництва і було проведено закладання в підставу собору капсули з посланням майбутнім поколінням Одеси та мощами Святого Георгія;
  • 29 листопада 1999 року — розпорядженням міського голови оголошений конкурс на виконання будівельних і реставраційних робіт першої черги храму на Соборній площі;
  • 29 грудня 1999 року за підсумками конкурсу генеральним підрядчиком було визначено АТ «Стикон»;
  • 1 лютого 2000 року — початок будівництва нульового циклу;
  • 29 квітня 2000 року — освячення і закладання першого каменя в підставу дзвіниці. Будівництво першої черги собору — дзвіниці було здійснено менш ніж за рік;
  • 6 січня 2001 року — при великому зібранні народу, під дзвін 14-ти дзвонів, відбулося урочисте відкриття дзвіниці та освячення дзвіниці в її першому ярусі. В цей же день відбулась перша служба в нижньому храмі Одеського кафедрального собору Спасо-Преображенського — урочистий молебень, присвячений Світлому святу Різдва;
  • 19 січня 2002 року — відбулося закладання першого каменя в стіну верхнього храму Спасо-Преображенського собору;
  • 6 січня 2003 року — перша служба у верхньому храмі Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору — подячний молебень за завершення будівельних робіт;
  • У 2005–2006 роках повністю завершені роботи по нижньому храму й Андріївській залі;
  • Рішенням виконавського комітету Одеської міської ради від 18.03.2005 р. № 134 Одеський кафедральний Спасо-Преображенський собор прийнятий в експлуатацію.

Головною святинею собору була чудотворна ікона Касперовської Божої Матері[ru], яка доставлялася щорічно до Одеси з села Касперова 25 вересня і залишалася в Соборі до Великодня. У Спасо-Преображенському соборі були поховані архієпископи Інокентій (1857), Іоанникій (1877), Дмитро (1883), Никанор (1890). У соборі розміщувалася могила світлого князя М. С. Воронцова та його дружини. Коли в 1936 році собор зруйнували, прах князя Воронцова і його дружини рядові одесити перезахоронили на Слобідському кладовищі Одеси. Опісля чотирьох десятиліть відновлено стіни Одеського кафедрального Спасо-Преображенського собору.

  • 10 листопада 2005 року міська влада ухвалила рішення про повернення праху пари Воронцових у відновлений собор — вони перепоховані в нижньому храмі під тим місцем верхнього храму, де останки Воронцових покоїлися впродовж 80 років.

Будівництво храму здійснюється добродійною організацією — Чорноморським Православним Фондом виключно на пожертвування фізичних і юридичних осіб, жителів міста Одеси, а також іноземних осіб, що відвідують наше місто. Витрати на будівництво, включаючи проектні роботи, склали 32 млн. гривень. Бюджетні кошти на відтворення собору дотепер не використовувалися.

25 травня 2008 року виповнюється 200 років з дня освячення Спасо-Преображенського Собору. До цієї дати планується завершити всі роботи і урочисто освятити Собор. В наш час[коли?] в Соборі залишилися невиконаними архітектурно-художні і декоративно-оформлювальні роботи, кошторис яких складає тридцять мільйонів гривень.

ЛітератураРедагувати

  • Ігуменья Серафима. «Одесский Спасо-Преображенский собор: жизнь, гибель, воскресение» О.: 1993(рос.)

ПосиланняРедагувати