Туган-Барановський Михайло Іванович

|Ім'я= |Громадянство=

Туган-Барановський Михайло Іванович
Ім'я при народженні	Туган-Барановський Михайло Іванович
Народився	8 (20) січня 1865 Соляниківка, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	21 січня 1919(1919-01-21) (54 роки) Затишшя, Захар'ївська волость, Тираспольський повіт, Херсонська губернія, УНР
Поховання	Одеса
Країна	Російська імперія  УНР
Національність	татари-липки
Діяльність	економіст, політик
Alma mater	Q106947038? (1888) юридичний факультет Імператорського Харківського університетуd
Галузь	економіка
Заклад	Імператорський Санкт-Петербурзький університетd Санкт-Петербурзький політехнічний інститут
Відомі учні	Кондратьєв Микола Дмитрович
Аспіранти, докторанти	Серебряков Михайло Васильович
Членство	НАН України
Партія	Конституційно-демократична партія
У шлюбі з	Lydia Tugan-Baranovskayad
Висловлювання у Вікіцитатах  Туган-Барановський Михайло Іванович у Вікісховищі

Миха́йло Іва́нович Туган-Барановський (8 (20) січня 1865(18650120), с. Солоне, Харківська губернія, Російська імперія (зараз — Україна) — 21 січня 1919, біля станції Затишшя, УНР) — український учений-економіст. Перший економіст зі Східної Європи, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків; один із найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць з питань теорії вартості, розподілу суспільного доходу, історії господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності. Генеральний секретар фінансів УЦР (серпень-листопад 1917). Один із фундаторів Української Академії Наук, доктор економіки (1899).

Життєпис

Народився на Харківщині, у селі Солоному (точніше — в нині не існуючому селі Соляниківка, що було за 2 км від Старовірівки) Куп'янського повіту, у дворянській родині. Рід батька походив із литовських татар (повне прізвище — Туган-Мірза-Барановський), мати — українська шляхтичка литовсько-польського походження з Полтавщини.

Освіту розпочав у Другій Московській гімназії, продовжив у Першій київській і закінчив у Другій Харківській. У 1884 вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Закінчив 1888 екстерном природничо-математичний, здобув ступінь кандидата наук; 1890 і правничо-економічний факультети Харківського університету і доповнював студії у Великій Британії (1892).

У 1890 у журнал «Юридический Вестник» опублікував першу наукову працю «Вчення про граничну корисність господарських благ як причина їхньої цінності», у якій виступив із критикою теорій трудової вартості та граничної корисності. Вивчаючи економічні теорії, опублікував біографічні нариси: «Прудон, его жизнь и деятельность» (1891) та «Д. С. Милль, его жизнь и учено-литературная деятельность» (1892).

З 1893 працював у департаменті торгівлі й мануфактур міністерства фінансів столоначальником.

У 1894 опублікував відому працю «Промислові кризи у сучасній Англії, їхні причини та вплив на народне життя», за яку здобув у Московському університеті ступінь магістра політичної економії.

У 1895 вступив до Вільного Економічного Товариства (головою з 1896) і брав активну участь на цьому форумі в економічних дискусіях народників і марксистів. Разом із П. Струве став визначнішим прихильником т. зв. легального марксизму і в 1890-х pp. надрукував низку статей, нерідко полемічного характеру. З 1895 — приват-доцент політичної економії в Петербурзькому Університеті, 1899 звільнений за «вільнодумство», 1898 з'явилася його праця «Русская фабрика в прошлом и настоящем», в якій подана синтеза капіталістичного розвитку в Росії і критика поглядів народників та слов'янофілів на роль соціально-економічних інституцій, зокрема дрібного промислового виробництва. За цю працю здобув докторат Московського університету.

У 1901–1905 перебував на Полтавщині і брав деяку участь в українському суспільному житті, зокрема в Полтавському земстві. З 1905 вдруге приват-доцент Санкт-Петербурзького університету, одночасно професор економічного факультету Петербурзького Політехніки і Комерційного інститутів; також приватного університету Шанявського у Москві (кафедра кооперації). З 1901 Туган-Барановський цілком відмовився від попередніх поглядів і припинив співпрацю з представниками популярного тоді в Росії «легального марксизму». За цього другого періоду діяльності Туган-Барановський схилявся до поглядів неокантіянців й опублікував багато теоретичних й історичних праць, у яких складні явища суспільно-економічного життя пов'язував з ідеалами соціальної справедливості, що найвиразніше віддзеркалене в його працях з кооперативізму. До найважливіших праць цього періоду належать: «Очерки по истории политической экономии» (1901-2, в журналі «Народне Богатство») — перша праця про історію економічної доктрин у Російській Імперії; поширене вид. «Очерки по новейшей истории политической экономии» 1903; 3 вид. 1915, того ж року також німнецькою мовою), «Основы политической экономии», дуже популярний високошкільний підручник (1 вид. 1907, 5-те 1924; укр. переклад 1919), «Теоретические основы марксизма» (1905, також німецькою мовою), «Subjectivismus und Objectivismus in der Wertlehre» (1907), «Социальная теория общественного распределения» (1910; німецькою мовою 1913), «Социально-экономические идеалы нашого времени» (1913), «Социальные основы кооперации» (1916, 3 вид. 1919; у тому ж р. також скор. укр. вид. «Кооперація, її природа і мета»), «Бумажные деньги и металл» (1917), «О кооперативном идеале» (1918), «Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію» («Записки ВУАН», 1923) та ін. 1906 Туган-Барановський — головний редактор журналу «Вестник Кооперации», у 1910-их pp. — популярного серійного видання «Новые идеи в экономике» (5 випусків). Перед Першою світовою війною Туган-Барановський співпрацював із Михайлом Грушевським й іншими українськими ученими над підготовкою енциклопедичного довідника «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914 — 16, 2 тт.), третій том якого, зредагований Туган-Барановським і присвячений народному господарству України, не з'явився.

У 1905 звернувся до Полтавського губернського земського зібрання з пропозицією про встановлення першого в Україні пам'ятника Тарасу Шевченку в Полтаві та розпочав збирання коштів для цієї мети, яку в майбутньому було реалізовано. Бере активну участь у роботі товариства взаємодопомоги вчителів Лохвиччини, у лохвицькому сільськогосподарському товаристві, у повітовому та губернському земствах. Був автором Декларації УНР «Економічна політика» (1917).

Влітку 1917 повернувся в Україну і як член УПСФ (доти був кадетом) брав активну участь в українському громадському і державному житті; недовгий час (серпень-листопад 1917) був генеральним секретарем фінансів, але найбільше уваги присвятив кооперативним справам. Туган-Барановський відстоював створення власної української валюти; опублікував статтю про усамостійнення українського кооперативного руху, редагував журнал «Українська Кооперація» та очолював Українське Товариство Економістів, брав участь у створенні УАН і в заснуванні Українського державного університету в Києві. Очолює створений за його ініціативою 5 грудня 1918 року Інститут з вивчення економічної кон'юнктури та народного господарства; інститут пропрацював до 1922 року. Стає фундатором Демографічного інституту, який з 1 січня 1919 очолив М. Птуха. 28 (15) листопада 1918 року наказом гетьмана Павла Скоропадського Туган-Барановського затверджено на посаді голови відділу соціальних наук. Дійсний член ВУАН (1918), голова соціально-економічного відділення (1919).

Помер раптово у поїзді дорогою до Парижа на станції Затишшя поблизу Одеси від серцевого нападу. Похований в Одесі.

Творчий доробок

Його концепції стали підґрунтям розробленої Дж. М. Кейнсом теорії прогнозування ринкової кон'юнктури, проведенні ефективної економічної політики. Представник «легального марксизму». Один із найяскравіших представників ліберального руху в Україні. Брав участь у заснуванні Національної академії України. Міністр фінансів Української народної республіки (1917–1918). Головна праця — «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і близький вплив на народне життя» (1894). Книга тричі перевидалася з різними доповненнями і була дуже позитивно сприйнята науковими колами у всій Європі.

Наукова спадщина Туган-Барановського становить близько 140 праць, які охоплюють майже всі ділянки економічної науки. Найбільше значення має його теорія періодичних криз, вивченню яких він присвятив низку праць, що з'явилися і в перекладах німецькою та французькою мовами і здобули йому світове ім'я. На основі його концепції кон'юнктурних циклів у Франції діяв постійний комітет для передбачення промислових криз.

Менш популярна його дуалістична теорія вартості, яка базується на критиці трудових теорій Девіда Рікардо і Карла Маркса та теорії граничної корисності австрійської економічної школи. Туган-Барановський багато уваги присвятив кооперації, завдяки дослідженню якої він увійшов до числа найвидатніших теоретиків кооперативного руху у Східній Європі.

Вшанування пам'яті

Пам'ятник у Донецьку

• Його іменем названо Донецький національний університет економіки та торгівлі. Біля цього університету йому у 2002 році встановлено пам'ятник (скульптор Микола Посполітак).
• Академія економічних наук України заснувала медаль імені М. І. Туган-Барановського.
• Іменем Михайла Туган-Барановського названо вулиці в містах Львові, Полтаві, Первомайську.

Див. також

• Золота медаль імені М. І. Туган-Барановського
• Премія НАН України імені М. І. Туган-Барановського

Література

• Л. П. Горкіна. Туган-Барановський Михайло Іванович [Архівовано 18 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 172. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• В. Горбатенко. Туган-Барановський Михайло Іванович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.723 ISBN 978-966-611-818-2
• Туган-Барановський Михайло // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Український класик світової політекономії: до 150-річчя від дня народження М. Туган-Барановського (1815—1876) // Дати і події [Архівовано 1 травня 2016 у Wayback Machine.], 2015, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 26–30.
• М. І. Туган‐Барановський: вчений, громадянин, державотворець. До 150‐річчя від дня народження / [авт. кол. :  В. М. Геєць, В. В. Небрат, Н. А. Супрун та  ін.]. — К. : Наукова думка, 2015. — 363 с.
• Віталій Абліцов. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
• Качор А. М. І. Туган-Барановський. Вінніпеґ 1969;
• Коропецький І.-С. Українські економісти XIX ст. та західна наука. — К.: Либідь, 1993. — 185, [2] с. — Бібліогр.: с. 179—186.
• Туган-Барановський та державність України/ Матеріали наукової конференції. Донецьк: Донецький державний університет економіки, НТШ-Донецьк, Інститут економіко-правових досліджень НАН України. Донецьк, 19-20 березня 2004 року. — 272 с.
• Diel К. Dr. Michael Tugan-Baranowskys theoretische Grundlagen des Marxismus. Jahrbücher fur Nationalökonomie und Statistik, т. XXXI. Єна 1906;
• Bernstein E. Tugan-Baranowsky als Sozialist. Archiv für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik, т. XXVIII 1909;
• Nenovsky, N., Place of Labor and Labor Theory in Tugan Baranovsky's Theoretical System, The Kyoto Economic Review, Vol. 78 (2009), No.1 pp.53-77 [Архівовано 20 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Дмитриев В. Новый русский трактат по теории политической экономии. Русская Мысль, кн. XI. 1909;
• Курский Л. Теория рынка и промышленных кризисовъ М. И.  Туган-Барановскаго. М. 1916;
• Птуха М. Туган-Барановский как экономист // Кооперативна зоря, чч. 4 — 5. К. 1919;
• Кондратиефф Н. Михаил Иванович Туган-Барановский. П. 1923;
• Голдман М. Туган-Барановщина: к критике буржуазной политической экономии. П. 1926;
• Gerschenkron A. Die Genossenschaftstheorie Tugan-Baranowskis. Vierteljahrschrift für Genossenschaften, ч. 3 — 4. 1929 — 30;
• Gotz W. Zum ökonomischen System Tugan-Baranowsky. Рига 1930;
• Wytanowicz E. M. I. Tuhan-Baranowski: teoretyk-ekonomista, historyk kapitalizmu, socjolog, twórca teoretycznych podstaw idei spółdzielczej. Roczniki dziejów społecznych і gospodarczych, т. І. Л. 1931;
• Мицюк О. Наукова діяльність політико-економіста М. І. Туган-Барановського [Архівовано 29 лютого 2020 у Wayback Machine.]. Л. 1931;
• Moisseev M. L'évolution d'une doctrine. La theorie des crises de Tougan-Baranoysky et la conception moderne des crises économiques. Revue d'histoire économique et sociale. т. XX. Париж 1932;
• Tschebotaref f V. Untersuchungen über die Krisentheorie von Michael von Tugan-Baranowsky. Вюрцбурґ 1936;
• Timoshenko V. M. I. Tugan-Baranovsky and Western European Economic Thought. The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.A. т. З, ч. 9. Нью-Йорк 1954;
• Kowal L. M. I. Tuhan-Baranowsky, His Political Teaching, Scientific and Cooperative Activity in Ukraine, 1917 — 1919. НЗ УТГІ. Мюнхен 1968 — 69;
• Kowal L. The Market and Business Cycle Theories of M. I. Tugan-Baranovsky. Revista Internazionale di Scienze Economiche e Commercial!, т. 20, ч. 4. Падова 1973.
• Неизвестный М. И. Туган-Барановский. СПб.: Нестор-История, 2008. — 284 с.

Посилання

• Туган-Барановський М. І. [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 153. — ISBN 966-7492-06-0.
• Туган-Барановський Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1939. — 1000 екз.
• Шендеровський В. Економіст світового виміру — Михайло Туган-Барановський [Архівовано 29 лютого 2020 у Wayback Machine.] / Василь Шендеровський. Нехай не гасне світ науки. Книга перша. — 14 квітня та 12 травня 2002 року.
• Михайло Іванович Туган-Барановський: деякі аспекти життя та творчості [Архівовано 21 грудня 2014 у Wayback Machine.]