Серебряков Михайло Васильович
Михайло Васильович Серебряков (4 вересня 1879, Тростянець, Охтирський повіт, Харківської губернії, Російська імперія — 12 червня 1959, Ленінград, СРСР) — російський і радянський історик та філософ. Доктор історичних наук, професор. Ректор Ленінградського університету в 1927—1930 роках. Заслужений діяч науки РРФСР (1947).
| Серебряков Михайло Васильович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 4 вересня 1879[1] Тростянець, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія |
| Помер | 12 червня 1959 (79 років) або 12 липня 1959[1] (79 років) Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | історик |
| Alma mater | юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету |
| Галузь | історичний матеріалізм |
| Заклад | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Науковий керівник | Туган-Барановський Михайло Іванович |
| Відомі учні | Гендін Олександр Моїсейовичd P. F. Nikandrovd |
| Аспіранти, докторанти | P. F. Nikandrovd |
| Нагороди |      |
Біографія
ред.Народився в Харківській губернії в родині інженера-технолога цукрового заводу. У 1899 році здав екстерном іспити на атестат зрілості і вступив на юридичний факультет Харківського університету.
За участь у революційному русі був виключений з університету і заарештований. Після звільнення знову включається у революційний рух, за що у 1903 році був висланий до Сибіру на 2 роки. З висилки втік і в 1904 році виїхав до Німеччини, звідки, скориставшись революційною ситуацією, в 1906 році повернувся в Санкт-Петербург і вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. Одночасно з навчанням в університеті Серебряков продовжував революційну діяльність — був членом Петербурзького комітету РСДРП(б), організатором профспілок ремісників і кустарів, згодом — депутатом Петроградської ради від профспілки прикажчиків[2].
У 1911 році закінчив Петербурзький університет (дипломна робота — «Значення каст і різних галузей праці в Індії за законами Ману», науковий керівник — професор М. І. Туган-Барановський), після чого у 1911—1916 роках служив у Головному управлінні Товариства взаємного кредиту в Царському Селі[3].
Після жовтневого перевороту 1917 року М. В. Серебряков служив завідувачем юридичного відділу Петрокомпроду, займався забезпеченням Петрограда продовольством. З 1919 року служив у політвідділі Балтійського флоту, керував флотської партійною школою, читав лекції.
В 1919—1921 роках був відповідальним редактором газети «Червоний Балтійський флот» та журналу «Червоний балтієц», а в 1922 році під редакцією Серебрякова вийшов № 1 журналу «Червоний флот». Паралельно з цим у 1919 році М. В. Серебряков став одним із засновників Наукового товариства марксистів, з 1920 по 1930 роки — керівником цього товариства і редактором «Записок Наукового товариства марксистів».
З 1921 року М. В. Серебряков — професор Петроградського університету, входив до бюро групи лівої професури (з 1922). Працював проректором (1922) та одночасно очолював факультети суспільних наук (1923), права (1925). У 1927—1930 роках він ректор університету. У 1925—1930 роках — член Правління Російської національної бібліотеки.
У 1930—1935 роках М. В. Серебряков був ректором Академії мистецтвознавства, в 1935—1937 — професором цієї академії, а у 1937—1940 роках — професором Всеросійської академії мистецтв. У 1940 році призначений директором Інституту економіки, філософії та права АН СРСР, а в 1941—1947 рр. — деканом філософського факультету ЛДУ.
У 1941 році М. В. Серебряков захистив докторську дисертацію за спеціальністю «історія» на тему «Фрідріх Енгельс у молодості, історія його розумового розвитку».
Першу блокадную зиму М. В. Серебряков провів у Ленінграді. Після евакуації з університетом в Саратов організував кафедру філософії в Саратовському університеті. У повоєнні роки продовжував викладати в ленінградських вузах, до своєї смерті обіймав посаду завідувача кафедри історії філософії в ЛДУ.
Помер у 1959 році, похований на Літераторських містках Волковського кладовища[4].
Нагороди
ред.- орден Трудового Червоного Прапора (21.02.1944)
- медалі
Публікації
ред.- Новое о Вильгельме Вейтлинге //Книга и революция. 1921. № 7;
- Фридрих Энгельс и литература // Книга и революция. 1921. № 10-11;
- Макс Штирнер перед судом наших современников // Записки научного общества марксистов. 1922. № 4;
- Фридрих Энгельс и младогегельянцы // Записки научного общества марксистов. 1922. № 4;
- Основные проблемы исторического материализма // Записки научного общества марксистов. 1927. № 8 (2), 1928. № 1(9), 2(10); Зомбарт и социологи // Известия ЛГУ. 1928. Т.1;
- Поэт Гервег и Маркс. Л., 1949;
- Из истории борьбы Маркса и Энгельса против мелкобуржуазных течений в 40-х гг. XIX века // Уч. зап. ЛГУ. № 168. Вып.5. Философия. 1955;
- Фридрих Энгельс в молодости. Л., 1958.
Примітки
ред.- ↑ а б Сотрудники Российской национальной библиотеки
- ↑ Серебряков Михаил Васильевич. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 5 лютого 2018.
- ↑ Серебряков Михаил Васильевич. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 5 лютого 2018.
- ↑ Могила М. В. Серебрякова на Волковском кладбище. Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 5 лютого 2018.
Література
ред.- Зверев В. М., Клушин В. И. Михаил Васильевич Серебряков. Л., 1968;
- Кандель Е. П. История марксизма // Очерки истории исторической науки в СССР. М., 1968. Т. 4;
- Литературное наследство К. Маркса и Ф. Энгельса: История публ. и изучения в СССР. М., 1969;
- Клушин В. И. Борьба за исторический материализм в Ленинградском государственном университете (1918—1915). Л., 1970;
- Клушин В. И. Первые ученые-марксисты Петрограда. Л., 1971;
- История философии в СССР. М., 1985—88. Т. 5, кн. 1—2;
- Чагин Б. А., Клушин В. И. Исторический материализм в СССР в переходный период 1917—1936. М., 1986;
- Гончарова Р. М. Философско-методологический анализ теоретического наследия М. В. Серебрякова: (К историографии марксист. философии в СССР): Автореф. дис. … канд. филос. наук. Л., 1989.
Посилання
ред.- Серебряков Михайло Васильович [Архівовано 8 жовтня 2017 у Wayback Machine.]