Вікіпедія

Малинівка (Білогірський район)

Мали́нівка (до 1945 року — Азамат, крим. Azamat, рос. Малиновка) — село в Україні, у Білогірському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Василівській сільській раді.

село Малинівка
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Район/міськрада Білогірський район
Рада Василівська сільська рада
Облікова картка Малинівка 
Основні дані
Населення 138
Поштовий індекс 97611
Телефонний код +380 6559
Географічні дані
Географічні координати 45°07′49″ пн. ш. 34°44′18″ сх. д. / 45.13028° пн. ш. 34.73833° сх. д. / 45.13028; 34.73833Координати: 45°07′49″ пн. ш. 34°44′18″ сх. д. / 45.13028° пн. ш. 34.73833° сх. д. / 45.13028; 34.73833
Місцева влада
Адреса ради 97611, АРК, Білогірський район, с. Василівка, вул. Каманська, 50
Карта
Малинівка. Карта розташування: Україна
Малинівка
Малинівка
Малинівка. Карта розташування: Автономна Республіка Крим
Малинівка
Малинівка
Мапа
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Малинівка.

Історія ред.

Перша документальна згадка села зустрічається в Камеральному Описі Криму … 1784, судячи з якого, в останній період Кримського ханства Азамат [1] входив у Ширинський кадилик Кефінського каймаканства.[2] [3] Після анексії Криму Російською імперією (8) 19 квітня 1783 року [3], (8) 19 лютого 1784 року, іменним указом Катерини II сенату, на території колишнього Кримського Ханства була утворена Таврійська область і село було приписано до Левкопольського, а після ліквідації в 1787 році Левкопольського [4] [5] — до Феодосійського повіту[4]. 1783 року навколишні селища з 7349 десятинами землі були надані в маєток генерал-аншефу Михайлу Каховському [6]. Маєток отримав назву «Азамат» по селищу, в якому знаходилася головна садиба. Петро Паллас, у своїй праці «Спостереження, зроблені під час подорожі південними намісництвами Російської держави», так описав маєток:

  чудовий маєток графа Каховського на відстані приблизно чотирнадцяти верст від Карасубазара, називається Азамат, що містить понад десять тисяч десятин кращої орної та пасовищної землі, до якого також належать два татарські села, одне російське і одне ногайське, зване Мелек, має п'ятсот осіб населення[7]  

Після Павловських реформ, з 1796 по 1802 рік, входила до Акметецького повіту Новоросійської губернії[8]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернії[9], Азамат був включений до складу Урускоджинської волості повіту Феодосії.

За Відомістю про кількість селищ, назви цих, у них дворів ... що у Феодосійському повіті від 14 жовтня 1805, в селі Азамат було 14 дворів і 89 жителів, суто кримських татар[10]. На військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 село Азамат позначено з 2 дворами[11]. Після реформи волосного поділу 1829 року Азамат, згідно з «Відомістю про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», віднесли до Борюської (варіанти: Берюська, Бурюкська ) волості (перейменованої з Урускоджинської)[12]. На карті 1836 позначені села Азамат з 23 дворами і Азамат (російський) з 48 дворами [13], як і на карті 1842[14].

Після земської реформи 1890[15], яка в Феодосійському повіті пройшла після 1892, Азамат віднесли до Андріївської волості того ж повіту. За «Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1900 рік» у селі Азамат, що входило до Василівського сільського товариства, вважалося 332 мешканці в 54 дворах[16]. За Статистичним довідником Таврійської губернії. ч. Друга. Статистичний нарис, випуск п'ятий повіт Феодосії, 1915 рік , в селі Азамат (воно ж Василівка) Андріївської волості повіту Феодосії було 33 двори з татарським населенням в кількості 9 осіб приписних жителів і 175 - «сторонніх»[17].

Після встановлення в Криму Радянської влади, за постановою Кримрівкому від 8 січня 1921[18] була скасована волосна система і село увійшло до складу новоствореного Карасубазарського району Сімферопольського повіту [19], а в 1922 повіти отримали назву округів[20]. 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, до адміністративного поділу Кримської АРСР було внесено зміни, внаслідок яких округи ліквідувалися, Карасубазарський район став самостійною адміністративною одиницею[21] і село включили до його складу. Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзному перепису 17 грудня 1926 року, в селі Азамат (вакуф), Василівської сільради (в якому село складається всю подальшу історію[22] [23]) Карасубазарського району, вважалося 63 двори, з них 54 селянські, населення становило 273 особи, з них 163 татарини, 84 росіян, 11 греків, 10 євреїв, 3 вірмени і 2 українці [24]. 1929 року в селах Василівка, Малинівка та Пролом утворено колгосп «Гігант», з якого через рік виділено колгосп «Північна зірка»[6]. За даними всесоюзного перепису населення 1939 в селі проживало 356 осіб[25].

1944 року, після звільнення Криму від фашистів, згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари були депортовані до Середньої Азії[26]. 12 серпня 1944 року було ухвалено постанову № ГОКО-6372с «Про переселення колгоспників у райони Криму», на виконання якої до району завезли переселенців: 6000 осіб з Тамбовської та 2100 — Курської областей [27], а на початку 1950-х років виникла друга хвиля переселенців із різних областей України[28]. З 25 червня 1946 Азамат у складі Кримської області РРФСР[29]. Указом Президії Верховної Ради РРФСР, від 18 травня 1948 року, Азамат був перейменований на Малинівку[30]. 26 квітня 1954 року Кримська область була передана зі складу РРФСР до складу УРСР[31]. За даними перепису 1989 року в селі проживало 98 осіб[32]. З 12 лютого 1991 року село у відновленій Кримській АРСР [33], 26 лютого 1992 року перейменованій в Автономну Республіку Крим[34]. З 21 березня 2014 - село окуповане Росією у складі Республіки Крим[35].

Примітки ред.

  1. ↑ Чернов Э. А. Идентификация населённых пунктов Крыма и его административно-территориального деления 1784 г. Азовские Греки. Архів оригіналу за 16 грудня 2017. Процитовано 28 червня 2015.
  2. ↑ Лашков Ф. Ф. Каймаканствы и в оных каймаканами кто состоит // Известия Таврической ученой архивной комиссии. — Симф. : Типогр. Таврическ. Губ. Земства, 1888. — Т. 6.
  3. ↑ а б Сперанский М.М. (составитель). Высочайшій Манифестъ о принятіи полуострова Крымскаго, острова Тамана и всей Кубанской стороны, подъ Россійскую Державу (1783 г. Апрѣля 08) // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Первое. 1649—1825 гг. — СПб. : Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. — Т. XXI. — 1070 с.
  4. ↑ а б Гржибовская, 1999, Указ Екатерины II об образовании Таврической области. 8 февраля 1784 года, стр. 117.
  5. ↑ Киреенко Г. К. Ордера кн. Потемкина на 1787-й год (продолжение) // Известия Таврической ученой архивной комиссии. — 1888. — № 6. — С. 1—35.
  6. ↑ а б Города и села Украины, 2009, Васильевский сельсовет.
  7. ↑ Пётр-Симон Паллас. Архівована копія. — 500 прим. Архівовано з джерела 4 лютого 2021
  8. ↑ О новом разделении Государства на Губернии. (Именный, данный Сенату.)
  9. ↑ Гржибовская, 1999, Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.
  10. ↑ Лашков Ф. Ф.. Сборник документов по истории Крымско-татарского землевладения. // Известия таврической учёной комиссии / А.И. Маркевич. — Таврическая учёная архивная комиссия. — Симферополь: Типография Таврического губернского правления, 1897. — Т. 26. — С. 136.
  11. ↑ Карта Мухина 1817 года. Археологическая карта Крыма. Процитовано 29 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  12. ↑ Гржибовская, 1999, Ведомость о казённых волостях Таврической губернии 1829 г. с. 134.
  13. ↑ Топографическая карта полуострова Крыма : со съёмки полк. Бетева 1835-1840 г. Российская Национальная Библиотека. Архів оригіналу за 9 квітня 2021. Процитовано 2021-3-13.
  14. ↑ Карта Бетева и Оберга. Военно-топографическое депо, 1842 г. Археологическая карта Крыма. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 1 липня 2015.
  15. ↑ Б. Б. Веселовский. Т. IV // История земства за сорок лет. — Санкт-Петербург: Издательство О. Н. Поповой, 1911. — 696 с.
  16. ↑ Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. — 1902. — С. 148—149.
  17. ↑ Часть 2. Выпуск 7. Список населенных пунктов. Феодосийский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. — Симферополь, 1915. — С. 2.
  18. ↑ Крымская область // История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — Киев: Главная редакция УСЭ, 1974. — Т. 12. — 623 с. — 15 000 экз.
  19. ↑ Крымская область // История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — Киев: Главная редакция УСЭ, 1974. — Т. 12. — 623 с. — 15 000 экз.
  20. ↑ И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель / И. М. Саркизов-Серазини. — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
  21. ↑ Административно-территориальное деление Крыма. Архів оригіналу за 4 травня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
  22. ↑ Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 19. — 5000 экз.
  23. ↑ Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1968 года / сост. М.М. Панасенко. / Испол. ком. Крымского обл. Совета депутатов трудящихся. Орг.-инструкт. отд.; [под общ. ред. А. И. Татарникова]. — Симферополь: Крым, 1968. — 142 с. — 10 000 экз.
  24. ↑ Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. — Симферополь : Крымское центральное статистическое управление, 1927. — С. 82, 83.
  25. ↑ Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь : Ватан, 1995. — Т. 2 : Л — Я. — 425 с. — 100 000 экз.
  26. ↑ Постановление ГКО № 5859сс от 11.05.44 «О крымских татарах»
  27. ↑ Постановление ГКО от 12 августа 1944 года № ГКО-6372с «О переселении колхозников в районы Крыма»
  28. ↑ Сеитова Эльвина Изетовна. Трудовая миграция в Крым (1944–1976) // Ученые записки Казанского университета. Серия Гуманитарные науки : журнал. — 2013. — Т. 155, № 3—1 (22 квітня). — С. 173—183. — ISSN 2541-7738.
  29. ↑ Закон РСФСР от 25.06.1946 Об упразднении Чечено-Ингушской АССР и о преобразовании Крымской АССР в Крымскую область
  30. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 18.05.1948 о переименовании населённых пунктов Крымской области
  31. ↑ Закон СССР от 26.04.1954 О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР
  32. ↑ Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь : Ватан, 1995. — Т. 2 : Л — Я. — 425 с. — 100 000 экз.
  33. ↑ О восстановлении Крымской Автономной Советской Социалистической Республики. Народный фронт «Севастополь-Крым-Россия». Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 24 березня 2018.
  34. ↑ Закон Крымской АССР от 26 февраля 1992 года № 19-1 «О Республике Крым как официальном названии демократического государства Крым». Ведомости Верховного Совета Крыма, 1992 г., № 5, ст. 194. 1992. Архів оригіналу за 27 січня 2016.
  35. ↑ Федеральный закон Российской Федерации от 21 марта 2014 года № 6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов — Республики Крым и города федерального значения Севастополя»


  Це незавершена стаття з географії Криму.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Малинівка_(Білогірський_район)&oldid=40945449