Відкрити головне меню

Леонов Євген Павлович

російський і радянський актор театру і кіно

Євге́н Па́влович Лео́нов (рос. Евгений Павлович Леонов; нар. 2 вересня 1926, Москва, Російська РФСР — пом. 29 січня 1994, Москва, Росія) — відомий російський і радянський актор театра і кіно. Народний артист СРСР (1978), лауреат премії Ленінського комсомолу (1978), Премії Росії бр. Васильєвих (1981), Державної премії СРСР (1976) і Державної премії Росії (1992). Один з найвидатніших акторів в історії радянського кінематографу.

Євген Леонов
рос. Евгений Павлович Леонов
Євген Леонов фото.jpg
Ім'я при народженні Леонов Євген Павлович
Народився 2 вересня 1926(1926-09-02)[1]
Москва, Російська СФРР, СРСР[1]
Помер 29 січня 1994(1994-01-29)[2] (67 років)
Москва, Росія
  • Тромбоемболія легеневої артерії
  • Поховання Новодівочий цвинтар
    Національність росіянин
    Громадянство СРСР СРСР
    Діяльність актор театра і кіно
    Заклад Державний академічний Малий театр Росії[d]
    Роки діяльності 19471994
    Діти Леонов Андрій Євгенійович
    IMDb nm0503095
    Нагороди та премії
    Премія Ленінського комсомолу (1978)
    Премія Росії бр. Васильєвих (1981), Державна премія СРСР (1976)
    Державна премія Росії (1992)
    Народний артист СРСР (1978)

    Євген Леонов у Вікісховищі?

    Закінчив Московську драматичну студію (1947). Працював у театрах Москви (Московському драматичному театрі ім. К. Станіславського, Театрі ім. В. Маяковського, а з 1968 р. — у Театрі ім. Ленінського комсомолу). Знімався у кіно з 1947 р. (фільми «Донська повість», «Білоруський вокзал», «Премія», Державна премія СРСР 1976; «Старший син» та ін.). Грав в українських стрічках: «Між високими хлібами» (1970, Павло Стручок), «Увімкніть північне сяйво» (1972, Сергійко), "Я — «Водолаз — 2» (1975), «Лють» (1977), «Забудьте слово „смерть“» (1979, Поліщук).

    Зміст

    БіографіяРедагувати

    Батько, Леонов Павло Васильович, працював інженером на авіазаводі. В родині було два хлопці, Микола і молодший на 2 роки Євген. Під впливом розповідей батька про авіацію і міцної радянської пропаганди Євген мріяв стати льотчиком. Микола так і зв'язав своє життя і фах з авіацією. Євгена — Бог (чи хто там за нього) зберіг для мистецтва.

    Перші кроки до театруРедагувати

    В роки 2-ї світової війни Євген закінчив школу і працював на авіаційному заводі учнем токаря. Потім подався в Авіаційний технікум імені Орджонікідзе. Але театральне мистецтво тягло до себе, адже знайомство з ним відбулося у Євгена ще в школі. На третьому курсі технікума Леонов здав іспити в Московську театральну студію, його перший наставник — К.М. Шеремєтьєва. Але їх курс узяв до себе Андрій Олександрович Гончаров, що повернувся в Москву з війни. Гончаров мав великий вплив на свідомість майбутнього актора. В театрі Гончарова Леонов працював декілька років.

     
    Поштова марка з портретом актора

    У 1947 році Леонов закінчив навчання і його прийняли в Московський театр Дзержинського району. Невеличкий на зріст, приземкуватий Леонов не мав великого попиту і грав епізодичні ролі. Акторської платні не хватало на життя — і почалися постійні підробітки. В тому ж 1947 р. Леонов вперше спробував себе в кіно, знову в епізодах. Знадобилося ще вісім років, щоб Леонову довірили цікаві ролі в кіно.

    З 1955 року вступив до КПРС.

    Рятівне кіноРедагувати

    Саме в кіно до Леонова прийшли цікаві ролі — в стрічках «Справа Румянцева» (режисер Йосип Хейфіц), «Дорога» (реж. Олександр Столпер).

    У 1961 році на Леонова кіноактора обвалилася величезна популярність після кінострічки «Смугастий рейс». Леонов грав буфетника Шулейкіна, що видав себе за дресувальника тигрів. Леонівскі риси — швидка мова, витівки, багата і кумедна міміка — все працювало на роль. Блюзнірська радянська цензура дорікала актору за епізод з оголеністю, але в стрічці його залишили, адже комедія не цуралась оголеності. До того ж, це рішення режисера, а актор лише режисерський засіб, режисерська фарба на полотні стрічки. Комедія мала успіх, її подивилось 32 мільйони глядачів.

    За Леоновим стереотипно закріпили амплуа комедійного актора. Звідси ролі в комедіях — «Тридцять три», «Зареченські женихи» тощо. Але деякі режисери довіряли актору незвичні ролі, з якими той добре упорався (король в стрічці «Сніжна королева», реж. Геннадій Казанський). І незвичний, несподіваний Леонов з'явився і в театрі. Йому довірили грати роль тирана Клеона в виставі «Антигона». Зіграв Леонов ще одного короля — в кінострічці «Звичайне диво» (режисер Марк Захаров). Діапазон ролей Леонова розширився надзвичайно — від персонажів класичної літератури до побутових радянських комедій (від Ламме Гудзака в «Легенді про Тіля Уленшпігеля», Нідерланди 16 століття до Харитонова в «Осінньому марафоні», радянський Ленінград).

    Глядачі по різному оцінювали роль Леонова в стрічці «Осінній марафон», де режисер Георгій Данелія зібрав потужний акторський ансамбль (Олег Басилашвілі, Марина Нейолова, Галина Волчек, Наталя Гундарєва). Тим не менше саме Леонову віддали Приз Спілки журналістів і Державну премію імені Братів Васильєвих за найкращу чоловічу роль.

    Почесні званняРедагувати

    В 1978 році отримав звання народного артиста СРСР.

    Хвороба і смертьРедагувати

    З роками прийшли втома і хвороби (цукровий діабет, кардіосклероз тощо). 1988 на гастролях в Німеччині відбувся серцевий напад, інфаркт, клінічна смерть. Актора врятувала німецька медицина.

    Помер вдома 29 січня 1994 року під час зборів на виставу «Молитва на спомин». Глядачам доповіли, що виставу скасовують через смерть Леонова. Почуття пошани до актора було таким міцним, що глядачі не повертали в касу свої квитки, а деякі дістались церкви.

    Похований на Новодівочому цвинтарі.

    ФільмографіяРедагувати

    • 1949 — Щасливий рейс (Машина 22-12) — епізод (пожежний)
    • 1949 — Карандаш на льоду — епізод
    • 1951 — Спортивна честь — офіціант
    • 1954 — Морський мисливець — кок
    • 1955 — Дорога — Пашка Єськов
    • 1955 — Справа Рум'янцева — Снєгірьов
    • 1957 — Неповторна весна — Кошелев
    • 1957 — Вулиця повна несподіванок — міліціонер Сердюков
    • 1958 — Важке щастя — Агафон
    • 1959 — Не май сто рублів — Мухін
    • 1959 — Витвір мистецтва — Саша Смирнов
    • 1959 — Повість про молодят — Федя
    • 1959 — Сніжна казка — Старий Рік
    • 1961 — Смугастий рейс — Шулейкін
    • 1962 — Черьомушки — Барабашкін
    • 1963 — Короткі історії
    • 1963 — Актриса-кріпачка — Кутайсов
    • 1964 — Донська повість — Яків Шибалок
    • 1964 — Над нами Південний хрест — епізод
    • 1965 — Тридцать три — Травкін
    • 1967 — Перший кур'єр — Критський, жандармський офіцер
    • 1967 — Заріченські женихи — сват Коротейка
    • 1967 — Сніжна королева — Король
    • 1967 — Фокусник — Россомахін
    • 1968 — Вірінея — Михайло
    • 1968 — Урок літератури — батько Ніни
    • 1969 — Не журись! — Єгор Залєтаєв
    • 1969 — Зигзаг удачі — Орешніков
    • 1969 — Гори, гори, моя зірка — ілюзіоніст Паша
    • 1969 — Чайковський — Альоша
    • 1970 — Карусель — Нюхін (вихід в кінопрокат 1977)
    • 1970 — Між високими хлібами — Стручок
    • 1970 — Білоруський вокзал — Іван Приходько
     
    Пам'ятник Леонову на Алеї кінозірок на Мосфільмівській вулиці в Москві
    • 1971 — Джентльмени удачі — завідувач дитсаду Трошкін; рецидивіст Білий «Доцент»
    • 1971 — Їхали в трамваї Ільф та Петров — Капитулов
    • 1972 — Гонщики — Кукушкін
    • 1972 — Велика перерва — Ледньов
    • 1973 — Під камінним небом — Кравцов
    • 1973 — Зовсім безнадійний — злодій на прізвисько «Король»
    • 1974 — Премія — бригадир Потапов (фільм вдостоєний Державної премії СРСР, 1976)
    • 1975 — Довга, довга справа — Лужин
    • 1975 — Соло для слона з оркестром — епізод
    • 1975 — Афоня — Коля
    • 1975 — Старший син — Сарафанов
    • 1976 — Крок назустріч — Серафим
    • 1977 — Легенда про Тіля — Ламме Гудзак
    • 1977 — Міміно — Волохов
    • 1977 — Смішні люди! — регент Олексій Олексійович
    • 1977 — Одруження — Жевакін
    • 1978 — Дуенья — Мендосо
    • 1978 — Траса
    • 1978 — Звичайне диво — Король
    • 1978 — І це все про нього — Прохоров (фільм вдостоєний премії Ленінського комсомолу)
    • 1979 — Осінній марафон — слюсар Харитонов, сусід Бузикіна (фільм вдостоєний Державної премії РРФСР, 1981)
    • 1979 — Вірою і правдою — Банников
    • 1979 — Відпустка у вересні — Кушак (випуск 1987)
    • 1980 — По сірники — Антті Іхалайнен
    • 1980 — Про бідного гусара замовте слово — Бубенцов
    • 1982 — Сльози крапали — Павло Іванович Васін
    • 1983 — Унікум — директор
    • 1984 — Час і сім'я Конвей — Ален
    • 1985 — Будинок, який збудував Свіфт — велетень Глюм
    • 1986 — Кін-дза-дза! — чатланин Уеф
    • 1988 — Убити дракона — бургомістр
    • 1990 — Паспорт — чиновник посольства СРСР в Австрії
    • 1993 — Настя — Яків Олексійович
    • 1993 — Бюро розшуку «Фелікс»
    • 1993 — Американський дідусь — Гоголєв

    Див. такожРедагувати

    • 5154 Леонов — астероїд, названий на честь актора.

    Джерела, література та посиланняРедагувати

    • Исмаилова Н. Х. Е. Леонов. М., 1979 (рос.)
    • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.235 (рос.)
    • Евгений Леонов: жизнь и роли. М., 1995 (рос.)
    • Раззаков Ф. Досье на звезд. 1962–1980. М., 1998. — С.709 (рос.)
    • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.423 (рос.)
    • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.763
    • Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С.685 (рос.)
    • Кинословарь Т 2. СПб., 2001. — С. 172–173 (рос.)
    • Великие кинозвезды XX века. М., 2001. — С.238-243 (рос.)
    • Мусский И. А. Сто великих актеров. М., 2002. — С.387-392 (рос.)
    • Перевозчиков В. «Я Леоновым не стал, я Леоновым родился» // «Известия», 31 августа 2006 (рос.)
    • www.eugene-leonov.ru (Сайт, присвяченйи Євгену Леонову)
    1. а б Леонов Евгений Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.], [30 cilddə] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
    2. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119173956 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.