Собко Вадим Миколайович
Вадим Миколайович Собко | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | ||||||||||
Народився | 5 (18) травня 1912 Москва, Російська імперія | |||||||||
Помер | 12 вересня 1981 (69 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||||||||
Поховання | Байкове кладовище | |||||||||
Громадянство | ![]() | |||||||||
Діяльність | письменник, драматург ![]() | |||||||||
Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] ![]() | |||||||||
Заклад | Харківський тракторний завод ![]() | |||||||||
Мова творів | українська ![]() | |||||||||
Жанр | роман ![]() | |||||||||
Членство | СП СРСР ![]() | |||||||||
Партія | КПРС ![]() | |||||||||
Учасник | німецько-радянська війна ![]() | |||||||||
Нагороди |
| |||||||||
Премії |
| |||||||||
| ||||||||||
Собко́ Вади́м Микола́йович (5 (18) травня 1912 , Москва
— 12 вересня 1981
, Київ
) — український радянський письменник, прозаїк, драматург.
Життєпис
ред.Народився 5 [18] травня 1912 року в родині військовослужбовця. Працював робітником на Харківському тракторному заводі. У 1939 році закінчив філологічний факультет Київського університету. Член ВКП(б) з 1940 року. В роки німецько-радянської війни брав участь у бойових діях та працював в армійських газетах. Під час штурму Берліна був тяжко поранений. Демобілізувався у званні підполковника. Був головою правління Добровільного товариства любителів книги УРСР.
Дружина — Войтушенко Віра Денисівна (1915—1982), доктор філологічних наук, відомий фахівець з історії російської літератури ХХ ст., педагог, літературознавець, яка виховала ряд відомих філологів, культурологів та журналістів, зокрема Володимира Семенова, П. Яковенка та ін.
Донька — Ярослава Вадимівна Собко (1938—1999), мистецтвознавець, редактор.
Помер 12 вересня 1981 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 50). Автори надгробного пам'ятника — скульптор О. Прудка, архітектор Т. Довженко.
Творчість
ред.Друкувався з 1930 року: збірки поезій «Погляд вперед» і «Тракторобудні» (1932), «Мій товариш» (1933), поема «Мікрон» (1934) та інші, нарисів і оповідань — «Монтажники» (1931), «Люди риштовань» (1933) та інші.
Першу популярність здобув пригодницькою трилогією про роботу радянських авіаконструкторів «Зоряні крила» (1937—1950 рр.). Роман-трилогія «Шлях зорі» («Кров України», 1943; «Кавказ», 1946; «Вогонь Сталінграду», 1947) присвячений подіям Другої світової війни. П'єса «Життя починається знову» і роман «Запорука миру» (1951) — з повоєнного життя в Німеччині.
У дальших творах порушує проблеми будівництва, моралі: «Біле полум'я» (1952), «Звичайне життя» (1957), «Нам спокій тільки сниться…» (1959), «Справа прокурора Малахова» (1959), «Матвіївська затока» (1962), «Київський зошит» (п'єса, 1964), молоді й спорту (роман «Стадіон», 1954) та інші.
Останній роман «Ключ» вийшов у 1978 році.
Твори Собка перекладалися російською мовою та мовами соціалістичних країн. Збірник «П'єси» (1958, 1969), «Вибрані твори в 2 томах» (1972).
Громадсько-політична позиція
ред.2 березня 1972 взяв участь у засіданні президії правління Спілки письменників України, під час якого зі Спілки було виключено дисидента Івана Дзюбу за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У своєму виступі він підтримав виключення та розкритикував Дзюбу і його книгу:
Два роки тому, у цій кімнаті була вельми гостра розмова про подальшу долю І. Дзюби. Минуло два роки. Він тоді виступив із заявою, яка нас не в усьому задовольняла, але ми пішли на компроміс, сподіваючись, що це буде першим кроком у подальшому переломі в позиції І. Дзюби... У вас було два роки часу. Ваша книга стала антирадянською книгою, а ви і не подумали дати відсіч тим "друзям", що взяли її на озброєння в своїй антикомуністичній пропаганді. Я цілком підтримую пропозицію В. П. Козаченка, що нам із І. Дзюбою в одній Спілці бути не можна.[1]
Відзнаки
ред.Лауреат:
- Сталінської премії (1951; за роман «Запорука миру»);
- Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1975; за роман «Лихобор»)[2].
Нагороджений орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, а також медалями. Нагороджений також Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (18.05.1972).
Вшанування пам'яті
ред.14 січня 1983 року в Києві, на вулиці Богдана Хмельницького, 68, у будинку письменників РОЛІТ, де жив Вадим Собко з 1935 по 1981 рік, йому встановлено бронзову пам'ятну дошку (барельєф; скульптор А. В. Кущ, архітектор П. П. Купрій)[3].
Примітки
ред.- ↑ Леонід Бойко «ЯК РОЗПИНАЛИ ІВАНА ДЗЮБУ»
- ↑ Сайт Комітету з Національних премій імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 4 серпня 2012. [Архівовано 2016-03-07 у Wayback Machine.]
- ↑ Захоплюючий Київ[недоступне посилання з липня 2019]
Джерела
ред.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 203, 286. — ISBN 978-966-8567-13-1.
- Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] — К. : Жадько, 2005. — С. 295. — ISBN 966-8567-01-3.
- Жадько В. О. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників: наук. фотоіл. довідник-посібник. [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] — К. : Жадько В. О., 2005. — С. 121, 374. — ISBN 978-966-8567-09-4.
- Жадько В. О. Байковий некрополь: іст. фотоілюстр. довід. [Архівовано 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.] — К. : Жадько В. О., 2004. — С. 175. — ISBN 966-8567-00-5.
Посилання
ред.- Собко Вадим Миколайович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 873.