Культура абажурних поховань

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Культура абажурних поховань, дзвоникових поховань, підкльошових^[1] поховань (біл. Культура падклошавых пахаванняў; рос. Культура подклёшевых погребений, абажурных погребений, колокольчатых погребений; пол. Kultura grobów kloszowych, podkloszowych) — археологічна культура залізної доби, існувала близько 500—400 років до н. е..

Європейські культури залізної доби в IV ст. до н. е.:

   — Нордичні культури

   — Ясторфська культура

   — Культура Харпштедт-Нінбург^[ru]

   — Латенська культура

   — Поморська культура турів

   — Культура домоподібних урн^[en]

   — Дніпродвінська культура

   — Культура західнобалтських курганів^[ru]

   — Милоградська культура

   — Прото-естонці

Етнічна приналежність

На думку В. В. Сєдова, носії культури абажурних поховань були найбільш ранніми слов'янами, В. П. Кобичев вважав їх венедами^[2]. Як вважали ці дослідники, саме з культури абажурних поховань вдається виявити елементи наступності в розвитку аж до достовірно слов'янських старожитностей другої половини I тисячоліття н. е..

Генетичні зв'язки

Утворена шляхом синтезу (інвазії) поморської культури в східну частину ареалу лужицької культури. Шляхом експансії на південний схід і підпорядкування племен милоградської культури брала участь в утворенні зарубинецької культури.

Географія

Склалася на рубежі V-IV століть до н. е. на основі злиття лужицької та поморської культур Польщі в басейні р. Вісли і р. Варнови. Ряд дослідників розглядають її як пізній, локальний варіант поморської культури.

Первісна територія культури — басейни середнього і верхньої течії р. Вісли й р. Варти (припливу р. Одри), що була обмежена зоною змішування лужицького та поморського населення. У середньо-латенський період ареал культури абажурних поховань розширився до середньої течії р. Одри на заході й до західних, окраїнних регіонів Волині та Прип'ятського Полісся на сході. Найбільш східними пам'ятками її є могильники с. Млинищі поблизу м. Володимира і м. Дорогичина неподалік від м. Пінська^[3].

Носії культури абажурних поховань, просуваючись на схід і південний схід, проникли у Західне Полісся аж до річки Горині (притока р. Прип'яті) та зіграли значну роль в історичній ситуації на території Польщі й Білорусі до кінця I тисячоліття до н. е..

Матеріальна культура

Поселення цієї культури були неукріпленими. Більшість поселень налічували по 20-40 мешканців, що розташовувалися на піщаних горбистостях в заплавах річок або ж на річкових терасах. Житла в основному ареалі представлені напівземлянками й наземними будинками стовпової конструкції. Залишки наземного будинку, що складався з житлової кімнати та прибудови у вигляді сіней були виявлені В. Б. Нікітіною на поселенні Кусічі в Кам'янецькому районі Берестейської області Білорусі. Житло опалювалося вогнищем, розташованому в неглибокій ямі.

Могильники безкурганні з трупоспаленнями. Залишки кремації поміщали в глиняний посуд-урни або зсипали прямо на дно могильної ями. Часто поховання прикривали зверху перекинутим догори дном горщиком-кльошем, звідки і пішла інша назва культури. У похованнях, крім урн, зустрічаються шпильки, фібули, кільця, глиняні посудини та інші знахідки. На теренах Білорусі відомі два могильники цієї культури, досліджені В. Б. Нікітіною і Ю. В. Кухаренко. Біля м. Дрогичина було розкопано 5 поховань, з них 2 урнових і три ямних. Обидва урнових поховання були перекриті в одному випадку двома мисками, в другому — мискою і горщиком. У могильнику біля села Тростяниці Кам'янецького району Берестейської області крім кераміки були знайдені бронзова фібула ранньо-латенської схеми, залізне кільце й підвіски з бронзи. Цілий ряд могильників лужицької культури продовжував функціонувати й під час культури абажурних поховань, бо свідчить про те, що остання культура була прямим продовженням лужицької. Одним з таких могильників є некрополь «Варшава-Грохув», де розкопано 370 могил лужицької культури і понад 20 абажурних поховань^[4].

Посуд культури абажурних поховань частково продовжує поморські традиції (урни та кльоші зі спеціально зробленим шершавим тулубом і гладеньким верхом, миски з ребристими краями, амфорні посудини), частково розвивається з лужицької (кльоші яйцеподібних форм, колобокі горщики з вушками і т. ін.). Таке ж зміщення спостерігається і в прикрасах, зокрема, в шпильках.

Примітки

↑ ЛСК, Подклошевых погребений культура [Архівовано 24 липня 2018 у Wayback Machine.], 2015 // генофонд.рф. (рос.)
↑ (рос.)Кобычев В. П., В поисках прародины славян [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.]
↑ (рос.)Седов В. В., Славяне. Историко-археологическое исследование [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
↑ (пол.)Podkowińska Z., Groby podkłoszowe w Grochowie, w pow. warszawskim // Księga pamiątkowa ku wczesniu siedemdziesiątej rocznicy urodzin prof. dr. Włodzimierza Demętrykiewicza. Poznań, 1930. — S. 241—264. (пол.)

Посилання

(рос.)Седов В. В., СЛАВЯНЕ Историко-археологическое исследование [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
(рос.)Гимбутас М., Балты. Люди янтарного моря. Глава 3. Приморские балты в бронзовом и раннем железном веке [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з археології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] ЛСК, Подклошевых погребений культура [Архівовано 24 липня 2018 у Wayback Machine.], 2015 // генофонд.рф. (рос.)

[2] (рос.)Кобычев В. П., В поисках прародины славян [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.]

[3] (рос.)Седов В. В., Славяне. Историко-археологическое исследование [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

[4] (пол.)Podkowińska Z., Groby podkłoszowe w Grochowie, w pow. warszawskim // Księga pamiątkowa ku wczesniu siedemdziesiątej rocznicy urodzin prof. dr. Włodzimierza Demętrykiewicza. Poznań, 1930. — S. 241—264. (пол.)

[1]

[2]

[3]

[4]