Землянка
Земля́нка — заглиблене у землю житло прямокутної або округлої форми, дах якого створений з колод і балок та вкритий землею, гілками, шкурами чи листям.
Землянка є одним з найстаріших жител людства. Вона відома з часів верхнього палеоліту. Як правило, хоч і не виключно, землянки були характерні для регіонів з холодним кліматом. Завдяки заглибленню в землю землянки мають добру теплоізоляцію, але, з другого боку, з тієї ж причини в них вогко.
Всередині землянки, як правило, містилося вогнище, яке вважалося символом оселі; вогонь підтримували жінки.
У ранньому середньовіччі землянки були заміщені напівземлянками — землянками-зрубами, більша частина яких вивищувалася над поверхнею. Такі типи жител зберігалися в Європі та Азії до 13–14 століття. Напівземлянки з вогнищем у ітельменів і нівхів зникли тільки в 19 столітті. У деяких корінних племен Америки напівземлянки досі використовуються як житло.
Землянки козацьких часівРедагувати
У південних степових районах України частково заглиблене в землю житло називалося «землянка», «бурдюг»[1], «бурдій» або «бурдей» (останній варіант вживався і щодо курної хати, а також щодо публічного будинку, борделя)[2][3][4].
Наприклад, Землянки — селище міського типу Донецької області має назву від цього слова. В минулому — це був хутір, заснований вихідцями з Правобережної України (17 століття), в якому замість хат були землянки — характерні на той час будівлі втікачів-кріпаків і козаків-зимівників.[5]
ПриміткиРедагувати
- ↑ Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. — Т. 1. — Львів, 1990. — С. 189–190
- ↑ Бурдей // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Бурдій // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ Великий тлумачний словник сучасної української мови. — Київ: Перун, 2005
- ↑ Янко, М. Топонімічний словник-довідник Української РСР. — Київ: Радянська школа, 1973.