Бурдей[1] або бурдій,[2][1] бурдюг,[2] рум. bordei — тип ямного житла або напівземлянки, щось середнє між дерновим будинком і зрубом. Батьківщиною цього стилю є Карпатські гори та лісостепи Східної Європи.

Національний музей села «Димитріє Густі», Бухарест
Бурдей з Пуцурі, Кастранова, у Музеї виноградарства

Історія ред.

Неоліт ред.

У кукутень-трипільській культурі будинки-бурдеї характеризувались еліптичною формою. Ці будинки, як правило, мали дерев'яну підлогу, яка знаходилася приблизно на 1,5 метри під землею, і мала дах трохи вище рівня землі.[3]

Раннє середньовіччя ред.

Термін, який використовували західні історики для житла бурдейського типу на Нижньому Дунаї та в Карпатах протягом 6-7 століть нашої ери, було німецьке слово «Grubenhaus». Слово «полуземлянки» використовується російськими дослідниками. Російський термін стосується споруди, частково вкопаної в землю, часто глибиною менше 1 м.

«Grubenhaus» був зведений над прямокутною ямою розміром від чотирьох до двадцяти п'яти квадратних метрів. Протягом 6-го та 7-го століть затонулі будівлі на схід та південь від Карпат мали площу підлоги менше 15 квадратних метрів.[4] У експериментальному Археологічному музеї під відкритим небом у Бржезно поблизу Лоуни реконструювали умови проживання та температуру в розкопаних будинках.[5]

 
Реконструкція слов'янського ямного житла VI століття, в Археологічному музеї під відкритим небом Бржезно, Чехія
  «Будівельний експеримент складався з двох будинків, які були точними копіями двох затонулих будівель, розкопаних на місці, — одна з кінця шостого або початку сьомого століття, інша — з дев'ятого. Об'єкт шостого-сьомого століть був відносно великим (4,20 х 4,60 м) і глибоким (80 см під первісною землею). Розкопки прямокутної ями являли собою близько п'ятнадцяти кубічних метрів землі. Розкопки, як і інші, більш складні операції, такі як прив'язка горизонтальних палиць до ферми або зрубування та транспортування дерев, вимагали мінімум двох осіб. Будівництво будинку тривало 860 годин, що включало в себе вирубку дерев для крокв і загальну підготовку деревини. Для будівництва власне будинку знадобилося 2,2 кубометра деревини (ясен, дуб, бук). Сама по собі надбудова проковтнула два кубометри деревини. Три-чотири кубічні метри глини знадобилося для обмазування стін і очерету, заготовленого приблизно з 1000 квадратних метрів, для покриття надбудови. Припускаючи шістдесят-сімдесят робочих годин на тиждень і набагато більше досвіду та навичок ранньосередньовічних будівельників, будинок, можливо, був побудований за три-чотири тижні.».  

— Флорін Курта[4][6]

Східна Європа ред.

У таких країнах, як Румунія чи Україна, бурдей будували як постійне житло, в якому могла розміститися ціла родина. Таким чином, бурдей міг мати кілька приміщень, як правило, вогнище, де встановлювалася піч, льох і житлову кімнату.

В Україні ред.

В Українській історії «бурдей» — «благенька хата; халупа; житло, викопане в землі; землянка»,[7][1] найпростіше житло самітного козака на Запорожжі 15-17 ст.,[8] а також в гуцулів;[9][10][11][12] курна хата,[13] однокамерна хата-кліть.[14] У південних степових районах України частково заглиблене в землю житло називалося бурдей, землянка, а підвищене — верхова хата, горішня хата, горішник. Бідняцька хата гуцулів та бойків Карпат також мала назву бурдей (бурдій).[15] Бурдюг також описувався як «вкопана у землю конструкція — чотири стіни сплетені з живоплоту i обмазані глиною з соломою — зелений пагорбок, вкритий мохом, замість даху».[16]

За версією Д. І. Яворницького «бурдюг» також — «поодинока, без жодних додаткових будівель землянка… у таких жили самотні козаки…».[17]

  «У викопаній у землі ямі ставили чотири стіни з плетеного хмизу, навколо стін нагортали землю, зверху робили дах, а все це разом обмащували знадвору глиною і кізяком і обставляли кураєм, у стінах залишали отвори для круглих віконечок. Всередині бурдюга не було ні печі, ні димаря: піч заміняла "мечеть", на котрій пекли хліб, та кабиця, на котрій варили страви, обидві робили з дикого каменю... В деяких бурдюгах зустрічалось якесь умеблювання: лави, зброя, образи, килими тощо. Бурдюги ніколи не замикались, тому вони були відкритими для всіх завжди».[18]  

— опис бурдюга, наведений Д.І.Яворницьким

Навіть якщо й не було господаря, то користуватись можна було всім:

  «Ввійдеш в курінь, — казан висить, пшона торба, борошно, риба, мед. Хоч мед їж, хоч — тетерю вари, або куліш. За їжу нічого не скажуть, а брать з куреня — не бери: узнають — дадуть київ».[19]  

Бурдюг — архаїзм доби Козаччини,[20] примітивне архаїчне козацьке помешкання землянкового та напівземлянкового типу;[21][1] козацька землянка в степу:[22][23]

  «Бурдюги робиться просто. Викопає запорожець ямку, поставить у ямку ліску, нагорне довкола неї землі, обставить кураєм, обліпить кизюком, обмаже глиною, виведе мечеть, щоб хліб пекти, зробить кабицю, щоб страву варити, тай живе собі наче пан який у хоромі...».  

— оповідав запорожець Розсолода[24]

Австрійський посол Лясота, що їздив на Січ 1595 року теж описував: «Серед піль зчаста видно дивні малі, відокремлені хатки із стрільницями — туди тікають селяни, коли на них нагло і несподівано нападуть татари й бороняться звідти». Крип'якевич пише: «Такі землянки звали також бурдюгами».[24][22]

На Січі козаки жили в куренях та у зимівниках, а на території останніх були хати й бурдюги.[25] Сімейні козаки, їх також допускали на Запоріжжя, але вони не могли жити в Січі, а лише на певній відстані від неї, у запорізьких степах по слободах, зимівниках і бурдюгах.[26] Старі запорожці, що відійшли від військових справ, оселилися в бурдюгах.[27]

Бурдей (бурдій, бурдюг, халупа, землянка) — найпростіше житло самітного козака на Запорожжі 18 ст.[2] Його споруджували в степу на займищах: у викопаній ямі ставили чотири стінки з плоту, навколо них нагортали землю, зверху монтували крівлю і все разом ззовні обмазували глиною з кизяком та накривали кураєм (рослина з групи перекотиполе).[2] Вікнами служили невеликі округлі отвори, закриті зеленим склом. Всередині бурдею з дикого каменю клали мечет (своєрідна піч) для обігріву приміщення та випічки хліба.[2] Страву варили на кабиці (яма, де вміщувався казан, під яким розкладали вогнище). Бурдей ніколи не замикали.[2][28] Будь-хто із мандрівників за відсутності господаря міг ввійти в бурдей, приготувати собі їжу та відпочити.[2]

Зазначається, що цей тип житла добре досліджений археологами на нижньодніпровських поселеннях X —XIV ст.[29] Це примітивне архаїчне козацьке помешкання землянкового та напівземлянкового типу прямокутної форми переважно з розмірами 3х5 метри, середньою площею 12-16 м2, заглиблений в землю в середньому на 1-1,5 м (хоча за інформацією А. Т. Брайчевської, були і наземні споруди[30]), в яку по кутках вкопувалися стовпи, з земляною або глинобитною в кілька шарів підлогою, з плетеними з хмизу стінами каркасної конструкції, обмазаними глиною (були й стіни зрубної конструкції).[31] Стовпи і каркас незначно підіймалися над землею. В одному з кутків житла знаходилася глинобитна або кам'яна піч з відкритим вогнищем типу «кабиці», а навпроти печі — вхідні двері.[29] Перекриття, дво- або чотирисхиле, вкривалося очеретом, а зверху інколи накладався ґрунт. С. С. Гамченко вважав, що ці житла мали чотирисхиле перекриття, яке спиралось на стовпи, чи краї ями, а покрівля була з соломи або очерету, присипана землею.[32] В бурдюгу влітку було прохолодно, а взимку краще зберігалося тепло від примітивної печі-кам'янки. С. С. Гамченко вважав, що печі та вогнища мали димарі, і це частково підтверджується новітніми археологічними дослідженнями слов'янського поселення XII—XIV століть в урочищі Портмашево Запорізької області.[33] За часів Нової Січі такий тип житла уже був анахронізмом і зустрічався дуже рідко, переважно на прикордонні, як сезонне тимчасове помешкання рибалок та мисливців.

Вважається, що на зміну цьому первісному примітивному типу житла місцевого населення, яке, розвиваючись, немов би вибирався на поверхню землі, набирало багатокамерності і внутрішнього оздоблення, поступово перетворюючись в добре відоме наземне житло саманного типу — хату-мазанку, криту соломою або очеретом, яка становила основу запорозького обійстя хутора-зимівника.[29] Має багато спільного історія розвитку житла й комори.[34] Комора пройшла шлях від дупла в дереві й мисливських схованок, піднятих над землею, до наземних споруд.[34] До такої найпростішої споруди належить кліть.

Північна Америка ред.

 
Менонітський бурдей у селі Гнаденау (Канзас), Сполучені Штати. (Ілюстрована газета Френка Леслі, 20 березня 1875 р.)

Цей тип притулку був створений багатьма першими українськими канадськими поселенцями як їхній перший дім у Канаді наприкінці 19 століття. Першим кроком було очистити та зберегти дернову землю, а потім викопати землю приблизно на метр. Потім створили каркас даху з тополі, поверх якого поклали збережений дерен. Потім встановлюють вікно, двері, дров'яну піч, ліжковий майданчик. Типовий бурдей мав розміри не більше двох на чотири метри. Бурдей був тимчасовим притулком, доки не вдалося побудувати «належний» дім із тополиних колод і глини/соломи.[35]

Меноніти з імперської Росії, які оселилися в регіоні Хіллсборо в Канзасі, а також будували бурдеї як тимчасові притулки. Цей тип укриття також називали землянкою або саражем (нижньонімецьке написання російського слова, що означає «сарай»). У випуску національної щотижневої газети «Frank Leslie's Illustrated Newspaper» від 20 березня 1875 року описані структури:

  « Це химерне новеньке село Гнаденау, де є близько двадцяти дрібних фермерів, які побудували найдивніші та найкомфортніші дешеві будинки, які коли-небудь бачили на Заході, і з найменшою кількістю деревини, будучи просто дахом-скелетом побудований на землі та вкритий соломою з степної трави. Вони служать для людини і звіра, розділені зсередини перегородкою з саману.[36]  


Примітки ред.

  1. а б в г Великий тлумачний словник сучасної української мови: 250000 / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. — Київ; Ірпінь: Перун, 2005. — VIII, 1728 с. ISBN 966-569-013-2
  2. а б в г д е ж Панашенко В. В. БУРДЕЙ (бурдій, бурдюг, халупа, землянка) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Burdej_najpraostishe
    Література: Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків, т. 1. К., 1990.
  3. Sorochin, Victor (2004). Așezările cucuteniene tip Soloceni [Soloceni type Cucuteni villages]. Memoria Antiqvitatis (Piatra Neamț, Romania: Muzeul de Istorie Piatra Neamț (Historical Museum Piatra Neamț)). 23: 167–202. OCLC 241363071. 
  4. а б Florin Curta The Making of Slavs page 282
  5. http://www.about-czechia.com/brezno/history.php>
  6. Pleinerová 1986:113–14 and 139. Various prohibitions (e.g., selection of the building site, propitious time for starting the building, etc.), as well as a number of ritual practices pertaining to the symbolism attached to the house, some of which are known from the ethnographic evidence, may have considerably delayed the building process.
  7. Бурдей // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Бурдей [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 408. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  9. Станіслав СМОЛІНСЬКИЙ. Гуцульська курна хата // Журн. Краєзнавство. — Київ. — 1994. — № 1-2. — С.48-51.
  10. Юрченко, Петр Григорьевич. Народное жилище Украины / П. Г. Юрченко. — Москва: Изд-во Акад. архитектуры СССР, 1941. — 88 с., 4 вкл. л. ил.: ил., черт. — Библиогр.: с. 85-86. (сторінка: 16)
  11. Див. статтю: Гуцульщина. Енциклопедія сучасної України. Засновники: Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка. Видавець: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України esu.com.ua
  12. Наталія Шатілова. Гуцульські побутовизми в ідіостилі Сидора Воробкевича / Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. Випуск ХХХІІ-ХХХІІІ. 2012.
  13. Гуцульські говірки. Короткий словник. Відповідальний редактор Я. Закревська. — Львів, 1997. Інститут українознавства. — 232 с.
  14. Олександр Вовк. Гуцульське житло як елемент матеріальної та духовної народної культури в історико-етнографічних дослідженнях. / Історіографія та джерелознавство. Eminak: Scientific Quarterly Journal
  15. Хата // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид. / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К.: Либідь, 1994. — С. 18. — 256 с. — ISBN 5-325-00592-8.
  16. Гончар Л., Найда Р. Козацька кухня: 200 рецептів: роман. Київ: Ярославів вал, 2014. 384 с. (стор.: 195)
  17. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків / Д. І. Яворницький. — К.: Наук. думка, 1990. — 577 с. — т. 1. (стор: 252)
  18. Яворницький Д.І. Історія Запорізьких козаків в 3-х т. — Львів. 1990. (стор.: 190)
  19. Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. — Рига, 1990. (стор.: 52)
  20. Ціхоцький І., Левчук О. Лексикологія сучасної української літературної мови (Практикум): Навчальнометодичний посібник для студентів І курсу філологічного факультету / Іван Ціхоцький, Оксана Левчук. — Львів, 2014. — 258 с. Режим доступу: https://philology.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/05/практикум.pdf
  21. Чоп В. М. Гайдамаки Гуляйполя / Чоп В. М. // Козацька спадщина: Альманах Інституту суспільних досліджень. — 2006. — 3.  — С. 234—239
  22. а б Бурдюг [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 116-117. — 1000 екз.
  23. Домашнє життя запорозьких козаків у Січі, зимівниках і бурдюгах. — С. 198—201
  24. а б Крип'якевич в "Історія української культури" видання Івана Тиктора. стор.: 106
  25. Наукова спільнота студентів ХХІ століття: матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної студентської конференції / упоряд. Л. В. Біденко. — Суми: Сумський державний університет, 2019. — 380 с.
  26. Культура відносин у військовому колективі. Порадник командиру: метод. посіб. / за заг. ред. Н. А. Агаєва. К.: Видавничий дім «Освіта України», ФОП Маслаков Р. О., 2021. 121 с.
  27. Українська мова та література. 6 клас. Авт.-укл.: I.О. Аношкіна, О. М. Марчук. — Тирасполь: ПДІРО, 2011. —320 с. (стор.:99)
  28. Нариси з історії соціальної роботи [Текст]: навч. вид. / С. В. Глазунов. — Д.: РВВ ДНУ, 2015. — 116 с. — Режим доступу: https://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/02/Історія-СР.pdf
  29. а б в Олійник О. Л. Запорозький зимівник часів Нової Січі (1734—1775). — Запоріжжя: Дике Поле, 2005. — 256 с. Режим доступу: https://kabak.dp.ua/o.l.oljnik-zaporozkij-zimvnik
  30. Брайчевська А. Т. Давньоруські пам'ятки Дніпровського Надпоріжжя // Археологічні пам'ятки УРСР. — К.,1962. — Т.XII. (стор.: 178)
  31. Козловський А. О. Історико-культурний розвиток Південного Подніпров'я в IX—XIV ст. — К., 1992. (стор:8)
  32. Гамченко С. С. Раскопки в бассейне р. Случи. —М., 1901.  — Т.1. — С.86.
  33. Благовіщенський. Ю. Ю. Звіт археологічної експедиції дослідження поселень Черняхівської і Слов'янської культур в урочищі Портмашево Запорізької області в 1991—1993 рр.
  34. а б Архип Данилюк. Давня архітектура українського села: Етнографічний нарис. К.: Техніка, 2008. 256 с.; іл. (Народні джерела). Бібліогр.: с. 246—252. ISBN 978-966-575-063-5
  35. Lehr, John C (1992). Ukrainians in Western Canada. У Allen G Noble (ред.). To build in a new land : ethnic landscapes in North America. Baltimore, Maryland: Johns Hopkins Univ. Press. с. 309–30. ISBN 978-0-8018-4189-7. 
  36. "A Short History of the Mennonite Immigration to Kansas" [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.] at the Hillsboro museum web site

Література ред.

Посилання ред.

Див. також ред.