Відкрити головне меню

Петро Григорович Юрченко
Юрченко Петро Григорович.jpg
Народився 22 серпня 1900(1900-08-22)
село Медвин, нині Іванківського району Київської області
Помер 23 липня 1972(1972-07-23) (71 рік)
Київ
Громадянство УРСР
Діяльність архітектор
Alma mater Київський художній інститут
Сфера інтересів Архітектура Мистецтвознавство
Заклад Академія архітектури СРСР, Науково-дослідницький інститут теорії та історії архітектури і містобудування
Вчене звання Доцент
Науковий ступінь Кандидат архітектури
Відомий завдяки: Дослідження української історичної архітектури, в т. ч. дерев'яної архітектури, народного мистецтва

Петро́ Григо́рович Ю́рченко (22 серпня 1900, село Медвин, нині Іванківського району Київської області — 23 червня 1972, Київ[1]) — український архітектор і мистецтвознавець. Кандидат архітектури (1941)[2]. Доцент (1938).

БіографіяРедагувати

Після закінчення школи вступив в 1918 до Будівельно-технічного училища в місті Київ яке закінчив в 1922 році. Далі вступив і 1928 року закінчив Київський художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Учень Павла Альошина.

Після отримання вищої освіти залишився викладати у Київському художньому інституті (19281941) та в Київському інженерно-будівельному інституті. (Згодом, через «малокультурні партійного ставленика і чистого адміністратора» Миколи Плехова був змушений піти з інституту.[3]) П. Юрченко взяв участь у розробці конкурсних проектів Будинку кооперації в Харкові (разом з Й. Каракісом і В. Заболотним)[4]. У 1930 році Юрченко спільно з Й. Ю. Каракісом, М. Г. Гречиною, братами Холостенками і В. Г. Заболотним створили товариство «Жовтень»[5]. Згодом, в 1930-х роках працював у майстерні разом з Й. Каракісом і М. Холостенком[6]. У 1934 році брав участь в конкурсі на проект Урядового центру в Києві[7]. У 1937 році входив до Правління Спілки радянських архітекторів України[8]. З 1938 року — доцент. З 1941 року — кандидат архітектури.

Під час війни науково-викладацька діяльність була перервана, а сам Юрченко перебував на окупованій території, що згодом стало плямою в його біографії.

В 1944 році очолив Кабінет історії архітектури в Академії архітектури СРСР. 23 жовтня 1945 року був одним з членів правління Спілки радянських архітекторів УРСР, яке одноголосно висунуло Йосипа Каракіса на звання члена-кореспондента Академії архітектури УРСР[9]. З 1946-го — в утвореному на його базі Інституту історії і теорії архітектури (ІІТА) в складі Академії архітектури УРСР. Тимчасово виконував обов'язки директора інституту (1948).

У 1952 році отримав від Михайла Цапенко, нового директора ІІТА, офіційну характеристику, що фактично звинувачувала його у державній зраді, і був звільнений з інституту:

« Роботи Юрченка з історії української архітектури вирізняються аполітичністю і дилетантизмом, відсутністю марксистського аналізу; у цих роботах не міститься викриття буржуазно-націоналістичної фальсифікації історії українського мистецтва архітектури. Відомо також, що гр. Юрченко в роки Вітчизняної війни залишався в окупованому німцями Києві і співробітничав з фашистами. В силу цього гр. Юрченко не вселяє політичної довіри і не може бути залишений на роботі в інституті, який відає галуззю ідеології в архітектурі. »

До Академії зміг повернутися тільки після смерті Сталіна в 1955 році; до Інституту — в 1957.

Помер 23 червня 1972 року, був похований на Байковому кладовищі.

Творчий доробокРедагувати

Юрченко разом із Григорієм Логвином і Юрієм Нельговським обстежував і вивчав пам'ятки архітектури (зокрема, в Кам'янці-Подільському). Виконав численні реконструкції, зокрема дерев'яних споруд у Києві (палац А. Кисіля, ратуша, дзвіниця Михайлівського-Золотоверхого монастиря за малюнком 1688 та ін.). Провів замальовки та обміри дерев'яного зодчества на Чернігівщині, Полтавщині, Поліссі, Поділлі, в Карпатах, дослідив приватні та музейні колекції з цього питання.

Найважливіші споруди та конкурсні проекти:

ПраціРедагувати

Автор наукових праць:

  • «Народное жилье Украины» (1941)[1]
  • «Дерев'яне зодчество України» (1949)[1]
  • «Пластика в современной архитектуре» (1965)[1]
  • «Народне мистецтво» (1967)[1]
  • «Дерев'яна архітектура України» (1970).[1]

Автор розділів у колективних працях:

  • «Нариси історії архітектури Української РСР» (19571970)
  • «Історія українського мистецтва» (томи 3 і 5, 19661968; гол. ред. 3 тому)
  • «Українське народне мистецтво» (том 3, 1962).

Статті у збірниках і журналах. Серед них:

  • Кам'янець-Подільський замок // Архітектурні пам'ятки. — К., 1950. — С. 105—120.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Юнаков, 2016, с. 55
  2. Юнаков, 2016, с. 29
  3. Юнаков, 2016, с. 275
  4. а б Юнаков, 2016, с. 29, 392, 426
  5. Юнаков, 2016, с. 29, 54
  6. Юнаков, 2016, с. 56
  7. Юнаков, 2016, с. 112
  8. Юнаков, 2016, с. 81, 160
  9. Юнаков, 2016, с. 209
  10. Юнаков, 2016, с. 29, 30, 59, 392, 426

ДжерелаРедагувати