Вікіпедія

Кропивенське городище

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Кропивенське городище — багатошарова пам'ятка археології, що займає високий мис правого берега річки Корінь на північно-західній околиці села Кропивне Шебекинського району Білгородської області Росії. Місцеві жителі називають його Турецькою фортецею[1].

Кропивенське городище
Крапивенское городище
50°27′53″ пн. ш. 36°51′48″ сх. д. / 50.46472° пн. ш. 36.86333° сх. д. / 50.46472; 36.86333
КраїнаРосія Росія
ОбластьБєлгородська область
Типоб'єкт культурної спадщини
городище і археологічна пам'ятка
Основні дати:
Кропивенське городище. Карта розташування: Бєлгородська область
Кропивенське городище
Кропивенське городище
Кропивенське городище (Бєлгородська область)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Історія дослідження

ред.

Городище вперше описано на початку XX століття[2]. 1962 року пам'ятка була обстежена С. О. Плетньовою. Вчена визнала, що в XII—XIII століттях поселення відносилося до Курського уділу Чернігівської землі. На той час місцева кераміка виготовлялася на ручному гончарному колі, характеризуючись тонкими стінками сірого та жовтого кольорів. Керамічний імпорт представлений амфорами[3]. У 1990 році археолог О. Г. Дяченко виявив тут металургійні шлаки, шматки кричного заліза, уламки жорнів, рибальських грузил та інших виробів. На теренах пам'ятки зустрілися шиферні пряслиця та фрагменти скляних браслетів[4]. У 1995 та 2003 роках О. Г. Дяченко виробляв тут невеликі розкопки, виявивши матеріали ранньозалізної доби та Середньовіччя, а також сліди споруд Нового часу. У котлованах давньоруських напівземлянок він виявив залишки глинобитної печі, уламки керамічних горщиків та ножів[5]. У 2004 році поселення «Кропивне — 2», що примикає до городища, обстежила Т. В. Сарапулкіна[6]. З 2021 року культурні напластування пам'ятки вивчаються археологом А. О. Божком, який виявив матеріали золотоординського часу[7][8].

Опис пам'ятки

ред.

Кропивенське городище складається з двох частин — дитинця та окольного граду. Його оточують посади та могильники[8] . Археологічний комплекс містить у собі залишки кількох археологічних культур — від лісостепової (зольничної) культури скіфського часу до давньоруської. Приблизно в IX—X століттях нашої ери на майданчику городища оселилися сіверяни, пізніше витіснені кочівниками — печенігами та половцями. У XII столітті Кропивенське городище освоюється руссю[9]. Так на річці Корінь виникло провінційне давньоруське місто, що мало гарний природний захист. Його населення займалося ремеслами та торгівлею, підтримуючи зв'язки з Подніпров'ям, Кавказом, Візантією та Польщею. Багато жителів міста володіли грамотою[10].

Після монгольської навали місто опинилося під владою Золотої Орди і відчутно запустіло (зменшилася площа забудови). Жителі остаточно залишили його в XV столітті через збільшену небезпеку татарських набігів і згасання торгових шляхів, що проходять через регіон[11].

Співвідношення з історичними містами

ред.

О. Г. Дяченко припустив, що у творах арабського географа Ідрісі місто згадувалося як Бусара чи Харада. У XII столітті воно виконувало ті ж функції, що і Бєлгород п'ятьма століттями пізніше[12][13][14]. Археолог Б. О. Рибаков співвідносив ці назви з містами Салтов і Сугров[15]. Однак, згідно з дослідженнями сходознавки І. Г. Коновалової, локалізація Бусари (Бус.да/Нусида/Бунида/Бусида) та Харади/Саради (Х.рада/Х.т.рада/Х.т.рара/Бу'рада/Буг.рада/Бух.рава) у басейні Сіверського Дінця не відповідає сучасному рівню наукових знань[16].

За іншою версією, Кропивенське городище являє собою залишки середньовічного міста Мілолюбль, що входило в Яголдайову тьму[17]. Найраніша згадка цієї назви міститься в «Списку міст Свидригайла» 1432 року (лат. «Milolubl»), найпізніша — у дипломатичному листуванні 1541 року (рус. «Милюбовъ из земълѧми и водами»)[18][19]. Округа покинутого міста (рос. «на реке на Донце волость Милолюбская, Донецкая тож») спочатку зараховувалася до Путивльського повіту, а в кінці XVI століття увійшла до складу Білгородського повіту[20].

Сучасність

ред.

Пам'ятка постраждала у ході видобутку крейди і внаслідок пограбування чорними копачами[21][8]. Сьогодні Кропивенське городище вважається об'єктом історико-культурної спадщини, включене до Державного реєстру та знаходиться під захистом закону[22].

Примітки

ред.
  1. ↑ Дьяченко, 2010, с. 4.
  2. ↑ Материал, собранный для XII съезда отделеньями предварительного комитета: Курская духовная консистория / под ред. П. Уваровой // Труды XII археологического съезда в Харькове. — Москва, 1905. — Т. II. — С. 558.
  3. ↑ Плетнёва, 1964, с. 26.
  4. ↑ Дьяченко, 2010, с. 3.
  5. ↑ Дьяченко, 2012, с. 102—104.
  6. ↑ Сарапулкина (Морозова) Т. В. Разведочные работы на территории Белгородской области / отв. ред. В. Н. Лопатин // Археологические открытия 2004 года. — Москва : Наука, 2005. — С. 211. Архівовано з джерела 20 листопада 2023.
  7. ↑ Черных Т. (13 серпня 2021). Тайны земли. Белгородский археолог — о главном в своей работе. AiF (рос.). Архів оригіналу за 17 листопада 2022. Процитовано 17 листопада 2022.
  8. ↑ а б в Черкашина, 2022.
  9. ↑ Дьяченко, 2010, с. 9.
  10. ↑ Дьяченко, 2012, с. 105.
  11. ↑ Чурсин, 2022, с. 34, 42—50.
  12. ↑ Поздняков Э. Н. Неизвестный древнерусский город // Красное знамя : газета. — Шебекино, 1996. — 14 августа.
  13. ↑ Битюгин К. Е., Дьяченко А. Г. Древнерусский город на реке Корень. www.historybel.narod.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 жовтня 2011. Процитовано 29 листопада 2022.
  14. ↑ Филиппов В. (17 серпня 2006). Древний город под Шебекино назывался Харадой (рос.). Известия-Наука. Архів оригіналу за 18 лютого 2020. Процитовано 29 листопада 2022.
  15. ↑ Рыбаков Б. А. Русские земли по карте Идриси 1154 года / отв. ред. А. Д. Удальцов // Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института истории материальной культуры. — Москва : Изд-во АН СССР, 1952. — Вып. XLIII. — С. 22—25. Архівовано з джерела 15 вересня 2015.
  16. ↑ Коновалова И. Г. Ал-Идриси о странах и народах Восточной Европы: текст, перевод, комментарий / ИВИ РАН. — Москва : Восточная литература, 2006. — С. 191—199, прим. 48. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы) Архівовано з джерела 29 листопада 2011
  17. ↑ Чурсин, 2022, с. 33.
  18. ↑ Чурсин, 2021, с. 97, 101—102.
  19. ↑ Kołodziejczyk D. The Crimean Khanate and Poland-Lithuania: international diplomacy on the European periphery (15th—18th century): a study of peace treaties followed by annotated documents. — Leiden—Boston : Brill, 2011. — С. 723. Архівовано з джерела 6 грудня 2022
  20. ↑ Чурсин, 2022, с. 31.
  21. ↑ Филиппов Е. (23 квітня 2020). Разрушители истории. Как «чёрные копатели» уничтожают наше прошлое. БелПресса (рос.). Архів оригіналу за 25 вересня 2020.
  22. ↑ Дьяченко, 2010, с. 2.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Кропивенське_городище