Відкрити головне меню
Гончар за гончарним кругом (Сорочинський ярмарок)
Технологія гончарної справи. Гончарний круг.

Гонча́рний круг — пристрій для ручного формування виробів з глини. Використовується здебільшого в гончарстві.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Гончарний круг винайдений у Месопотамії в кінці 4 тис. до н. е. На території України відомий від 1-ої половини I тис. н. е. Під кінець XIX ст. загального поширення в Україні набув важкий ножний гончарний круг. Б. Д. Грінченко згадує кілька видів тодішніх українських гончарних кругів, які дещо розрізнялись за конструкцією: шльонський, головатий, шестерня, волоський[1]. Уся конструкція була повністю дерев'яна, основою якої служив камінь з видовбаною і змащеною жиром ямкою. Такі круги мали багато недоліків, і основний — неточність обертання круга навколо своєї осі, що спричиняло труднощі в роботі. Нині круги виготовляють переважно з металу.

БудоваРедагувати

Гончарний круг складається з 2 дисків, закріплених на вертикальній осі, яку ще називають спицею або веретеном. Згідно зі Словарем української мови Б. Грінченка, традиційний український гончарний круг мав таку конструкцію: вертикальне веретено своїм нижнім кінцем (спінем) обертається на залізній вальниці ковзання (на Полтавщині називалася порплиця, а заглибина-підп'ятник на ній — дучка), що лежить на підлозі чи закріплена на підставці (полтавська назва п'ятка). Верхня частина веретена укріплена в горизонтальній дошці з виїмкою (вона називалася жабка, на Полтавщині також коник), що кріпиться до високої лави, на якій сидить гончар (лавиця, Полтавщині також скам'я)[1].

Нижній більший диск (спідняк, на Полтавщині також називався сподень, кружка) приводиться в рух ногою гончаря або електроприводом. Верхній менший диск (верхняк, інші полтавські назви — голова, головка, кружалко) виконує роль підставки для формування виробу. Верхній кінець веретена може виступати над поверхнею верхняка (полтавська назва — шпеник): на нього кладуть грудку глини, коли формують посуд[1]. Колись спідняки робили переважно з дерева, пізніше — з металу.

Круг повинен обертатися зі швидкістю від 50 до 300—350 обертів за хвилину. Діаметр верхнього диска зазвичай становить 25—30 см. Робоча площа у всіх випадках повинна обертатися проти годинникової стрілки. Диски виготовляють з антикорозійного металу, інколи навіть з пластмаси.

При виготовленні тонкостінних виробів, які важко знімати з диска в сирому вигляді (можлива деформація), застосовують товстий гіпсовий диск, який закріплюється і знімається разом з виробом.

Сформований на диску виріб підрізають натягнутою між руками тонкою стальною струною і знімають. Після цього виріб готовий до сушіння і випалювання в гончарній печі.

ЗображенняРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • «Культура і побут населення України»,— Київ, «Либідь», 1991 р.—стор. 70, 71
  • «Побутові вироби та іграшки з глини»,— Київ, «Урожай», 1994 р.