Відкрити головне меню

Фортеця Кліс (хорв. Tvrđava Klis) — це середньовічна фортеця, розташована над селом з тією ж назвою, недалеко від міста Спліт, у центральній Далмації, Хорватія. З початку як невелика фортеця, побудована давнім іллірійським племенем далматів, до королівського замок, який був резиденцією багатьох хорватських королів, до її остаточної розбудови, як великої фортеці під час Османських воєн у Європі, фортеця Кліс охороняла кордони, була втрачена і знову захоплена кілька разів протягом своєї більш ніж двох-тисячолітньої історії. Завдяки своєму розташуванню на перевалі, що розділяє гори Мосор і Козяк, фортеця була основним джерелом оборони в Далмації, особливо проти Османської імперії, і одним з ключових перехресть середземноморського поясу і балканської глибинки.

Кліська фортеця
Klis Fortress, Split.JPG
Кліська фортеця, збудована на східному боці скелястого пагорба, можна ледве розрізнити як штучну споруду, видима з траси D1

43°33′36″ пн. ш. 16°31′24″ сх. д. / 43.56000000002777739° пн. ш. 16.52350000002777719° сх. д. / 43.56000000002777739; 16.52350000002777719Координати: 43°33′36″ пн. ш. 16°31′24″ сх. д. / 43.56000000002777739° пн. ш. 16.52350000002777719° сх. д. / 43.56000000002777739; 16.52350000002777719
Тип фортеця
Країна

Хорватія Хорватія

Розташування селище Кліс, поблизу Спліта, Далмація
Будівник

Маленький форт, збудований іллірійським племенем далматів, і пізніше розбудований переважно:

Матеріал вапняк
Будівництво Невідомо, ймовірно 3 ст. до н. е. — 
Власник

Перелік правителів

1.) Маленький форт (Gradina)

Roman provinces of Illyricum, Macedonia, Dacia, Moesia, Pannonia and Thracia.jpg
Далмація (римська провінція).

Oton Ivekovic, Dolazak Hrvata na Jadran.jpg
Прибуття хорватів на Адріатику.

2.) Королівський замок

3.) Фортеця First.Crusade.Map.jpg
Королівство Хорватія бл. 1097—1102, під час кризи наслідування.

200px
Бела IV тікає від монголів.

  • 1242—1273 Хорватська шляхта
  • 1273—1277 Павло I Шубич
    бан Хорватії та Далмації, володар всієї Боснії Bribir6 2.JPGCroatia CoA 1990.svg
  • 1277—1302 Журай (Георг) I Шубич Croatia CoA 1990.svg
  • 1302—1304 Младен I Шубич Croatia CoA 1990.svg
  • 1304—1322 Младен II Шубич Croatia CoA 1990.svg
  • 1322—1330 Журай (Георг) IІ Шубич Croatia CoA 1990.svg
  • 1330—1348 Младен IIІ Шубич Croatia CoA 1990.svg
  • 1348—1356 Єлена Шубич як вдова Младена IІI Шубичa Croatia CoA 1990.svg
  • 1356—1387 Хорватська шляхта від імені Людовика Угорського Blason Louis Ier de Hongrie.svg
  • 1387—1394 Хорватський шляхтич Іван Палізний (хорв. Ivan od Paližne) з Врани, від імені короля Боснії Твртко I
  • 1394—1401 Бан Міклаш II Гарай (Горянський) від імені імператора Сигізмунда SigismundLuc.jpg
  • 1401—1434 хорватський князь Іван ІІІ Неліпач Croatia CoA 1990.svg
  • 1434—1436 Бан Хорватії Іван Франкопан, який у той час воював з Сигізмундом Croatia CoA 1990.svg
  • 1436—1437 Вдова Івана Франкопана мирно відмовилася від фортеці Croatia CoA 1990.svg
  • 1437—1458 Хорватські шляхтичі Матко Таловач, а пізніше Петар та Владислав від імені Священної Римської імперії

4.) Велике стратегічне значення Clissa.jpg
Кліська фортеця у 16-му ст.

Ottoman empire.svg
Османська імперія після Кандійська війна.

5.) Втрата стратегічного значення

6.) Скасування постійного військового посту

Стан збережена, частково відновлена
Кліська фортеця. Карта розташування: Хорватія
Кліська фортеця
Кліська фортеця (Хорватія)

Кліська фортеця у Вікісховищі?

Зміст

ЗначенняРедагувати

Після того, як князь Мислав з князівства Хорватія зробив фортецю Кліс королівською резиденцією в середині 9-го століття, фортеця служила резиденцією багатьох правителів Хорватії. Царювання його наступника, князя Трпимира I, засновника хорватського королівського будинку Трпимировичів, є суттєвим для поширення християнства в Герцогстві Хорватії. Він значною мірою розширив фортецю Кліс, і в Ріжініче, в долині під фортецею, він побудував церкву і перший Бенедиктинський монастир в Хорватії. Під час правління першого хорватського короля Томислава, Кліс і Біоград-на-Мору були його головними резиденціями.

У березні 1242 року біля фортеці Кліс татари, які були складовим сегментом монгольської армії, під керівництвом Када'ана зазнали поразки під час переслідування угорської армії на чолі з королем Белою IV. Після поразки від хорватського війська, монголи відступили, і Бела IV нагородив багато хорватських міст і дворян «істотними багатствами». Під час пізнього середньовіччя, фортеця управлялась хорватським дворянством, серед яких найбільш відомим був Павло I Шубич. Під час його правління, будинок Шубичів  контролював більшу частину сучасної Хорватії і Боснії. За винятком короткого володіння силами боснійського короля Твртко I, фортеця залишалася в угорсько-хорватських руках наступні кілька сотень років, до 16-го століття.

Фортеця Кліс, ймовірно, найвідоміша її обороною проти османського вторгнення в Європу на початку 16 століття. Хорватський капітан Петара Кружич очолив оборону фортеці проти турецького вторгнення і облоги, яка тривала більше двох з половиною десятиліть. Під час цієї оборони, коли Кружич і його солдати воювали без союзників проти турків, була сформована військова фракція Ускоки, яка пізніша стала відомий як елітна хорватська войовнича секта. Зрештою, захисники зазнали поразки, і фортеця була зайнята турками в 1537 році. Після більш ніж століття під владою Османської імперії, у 1669 році фортеця Кліс був обложена і захоплена Венеціанською республікою, що тим самим перемістило кордон між християнською і мусульманською Європою далі на схід і сприяло занепаду Османської імперії. Венеціанці відновили і розширили фортецю, але вона була узята австрійцями після того, як Наполеон скасував саму республіку 1797 року. Сьогодні, у Кліській фортеці розташований музей, де відвідувачі цієї історичної військової споруди можуть побачити безліч зброї, броні і традиційної форми.

РозташуванняРедагувати

Фортеця знаходиться вище однойменного села в 11 км від Адріатичного моря, на перевалі, що розділяє гори Мосор і Козяк, на висоті 360 м.н.м., на північний схід від Спліта в Хорватії.[1] Завдяки своєму стратегічному розташуванню, фортеця вважається одним з найбільш важливих укріплень.[2]

Розташована на ізольованому скельному узвишші, недоступному із трьох боків, фортеця оберігає Спліт, стародавнє римське поселення Салона, Солін, Каштела і Трогір, і більшість центральних островів Далмації. Історично фортеця контролювала доступу у та з Боснії, Далмації і внутрішньої Хорватії. Важливість такої позиції відчувала кожна армія, що вторгалася  або володіла цією частиною Хорватії. Їх атаки завжди були спрямовані проти фортеці, і вражаюче, скільки облог вона витримала. Фортеця мала важливе стратегічне значення для Хорватії протягом всієї її історії.[2]

ІсторіяРедагувати

Стародавній оплот іллірійців і римлянРедагувати

Давнє іллірійськє плем'я далматів були першими відомими жителями, які жили на місці нинішньої фортеці Кліс.[3] Вони були розбиті кілька разів, і в 9 році н. е. остаточно приєднані до Риму.[3]  Сьогоднішня фортеця Кліс була відома ще римлянам під назвою «Andetrium» або «Anderium»,[4] і в більш пізні часи як «Clausura», що є витоком пізнішого «Clissa» і сучасного «Кліс».[5] Римлянам Кліс став відомий знаменитою облогою Октавіана Августа під час Великого іллірійського повстання в Далмації.[6] Дорога, яка вела з Клісу до Салони і називалася «Via Gabiniana» або «Via Gabinia», згідно напису, знайденого у Салоні, здається, була створена за Тиберія. На південний схід від фортеці досі можна побачити сліди римського табору та напис, викарбуваний на скелі; обидва вважаються сучасниками облоги при Тиберії[5] Опис цієї облоги часів Іллірійських воєн показує, що в ті часи фортеця була міцною та досить неприступною.[6]

Період міграції та прибуття хорватівРедагувати

Після падіння Римської імперії, варвари сплюндрували регіон довкола Клісу.[7] Спочатку ним правив Одоакр, а потім Теодоріх Великий, після того, як він переміг Одоакра та заснував Королівство остготів. Коли Юстиніан I протягом сорока років вів майже континентальну війну у намаганні відновити стару Римську імперію, він захопив Далматію і з 537 року Кліс став частиною Візантійської імперії. Назва Кліс (Kleisa чи Kleisoura) вперше згадується у главі 29 трактату імператора Костянтина VII Багрянородного «De Administrando Imperio».[8] Коли він описує римське поселення Салона, Костянтин згадує укріплення, яке було збудоване або покращене для запобігання нападам на прибережні міста та шляхи слов'янами.

Салона, столиця провінції Далматія, була розграбована та знищена 614 року аварами та слов'янами.[9] Населення міста втекло до оточеного стінами міста Спліт, яке виникло у палаці Діоклетіана. Місто вистояло і після того швидко виросло до одного з основних міст Далматії. Через декілька десятиліть аварів витіснили хорвати, можливо після 620 року, коли у другій хвилі хорвати мігрували на запрошення імператора Іраклія для протистояння загрозі аварів для Візантійської імперїі.[10]

Королівський замокРедагувати

З початку 7-го сторіччя, Кліс став важливим хорватським укріпленням, а пізніше однією з резиденцій багатьох правителів Хорватії. У 835—845 рр. хорватський князь Приморської Хорватії Мислав зробив замок Кліс своєю головною резиденцією. Незважаючи на формальне підпорядкування франкам, франки не відігравали у Хорватії майже жодної ролі у 820х — 840х роках. Після смерті Мислава, починаючи з князя Трпимира I, замком Кліс володіли члени будинку Трпимировичів, які спочатку були князями Хорватського князівства (dux Croatorum), а потім королями Королівства Хорватія (rex Croatorum). Вони перетворили ранній римський форт у свою столицю. Відносини з Візантійською імперією значно покращились за правління Трпимира, який переніс головну резиденцію князівства з міста Нін до Кліса.[11]

Правління Трпимира також відомо поширенням християнства у середньовічній Хорватії та першою згадкою назви «хорвати» у місцевих документах.[12][13] У березні 852 року Трпимир I видав «Указ у Б'ячі» (лат. in loco Byaci dicitur) латиною, підтвердивши дари Мислава дієцезії у Спліті. У цьому документі Трпимир I іменував себе; «Волею Господа, князь (герцог) хорватів» (лат. Dux Chroatorum iuvatus munere divino), а своє королівство «Королівством хорватів» (лат. Regnum Chroatorum); він також згадав Кліс як свою власність — резиденцію. Нижче Кліса, у Ріжниці, Трпимир збудував церкву і перший бенедиктинський монастир у Хорватії, про що свідчить знайдений кам'яний фрагмент на арці з вівтарного екрану, з написом імені і титулу князя.

« ...лат. pro duce Trepimero… – укр. для князя Трпимира »

Суперечливий саксонський теолог середини 9-го ст, Готтшалк з Орбе, певний час провів при дворі Трпимира між 846 і 848 рр. Його праця «De Trina deitate» є важливим джерелом інформації про правління Трпимира. Готтшалк був свідком битви між Трпимиром і візантійським стратегом, де Трпимир переміг.

Під час правління хорватського короля Томислава I, у якого не було постійної столиці, Кліський замок і Біоград-на-Мору були його головними резиденціями.[14]

ТамплієриРедагувати

З початку 12-го ст. та після згасання хорватської династії Трпимировичів, замком Кліс переважно володіла хорватська шляхта, яка була васалами угорських королів. Королівство Хорватія і Угорське королівство з 1102 року були у персональній унії двох королівств під головуванням угорського короля.[Note 1][15]

Андраш II дуже прихильно ставився до тамплієрів.[16] Коли він брав участь у П'ятому хрестовому поході, він призначив Понтіуса де Круче, майстра ордена тамплієрів в Угорському королівстві, регентом Хорватії та Далматії. Після повернення з походу 1219 року, на визнання великої логістичної та фінансової підтримки Орденом під час його походу, Андраш подарував Ордену маєток Гацка. Навіть до від'їзду з міста Спліт 1217 року, він передав тамплієрам замок Кліс (Clissa), стратегічний пункт на дорозі від Спліта (Spalato) вглиб материка, який контролював підходи до міста. Андраш не хотів довіряти цей важливий замок комусь з місцевих магнатів.[17], а натомість бажав, щоб ним управляло місто Спліт, яке він захищав. Однак місто не захотіло прийняти королівське благо, він довірив замок тамплієрам. Невдовзі після того, тамплієри втратили Кліс і на заміну король передав їм прибережне місто Шибеник (Sebenico).

Монгольська облогаРедагувати

Більшість Хорватії була розграбована монголами, але вони не мали тут значних військових перемог під час вторгнення у Хорватію та Угорщину. Татари на чолі з Када'аном зазнали значної поразки у березні 1242 році під Кліською фортецею під час їх переслідування Бели IV. Татари вважали, що король перебуває у фортеці і тому почали її атакувати з усіх боків.[18] Однак природний захист фортеці дозволив їх списам та стрілам спричинити лише обмежену шкоду. Вони зійшли з коней та спробували піднятися до фортеці пішки по схилу. Захисники фортеці кидали зі стін каміння та вбили багато татар. Татари розграбували будинки у підніжжя фортеці, але не змогли захопити її саму. А коли вони дізналися, що короля у фортеці не має, вони припинили свій напад і попрямували до Трогіру, а частина — у напрямку Спліту. Вони переслідували Белу IV від міста до міста, а хорватська шляхта і такі міста Далмації, як Трогір і Раб допомогли його втечі. Після відступу монголів, Бела IV винагородив тих, хто йому допоміг.

Свята Маргарита Угорська, дочка Бели IV і Марії Ласкарини, народилась у Кліській фортеці 1242 р..

Монголи здійснювали напад на міста Далмації ще декілька років, але врешті-решт відійшли без значного успіху, оскільки, на думку деяких істориків, гірська місцевість не підходила до їхнього стилю війни і вони зазнавали значних втрат, коли хорвати атакували їх з засідок на гірських перевалах.[19] Інші історики вважають, що єдиною причиною відступу монголів стала смерть хана Уґедея.

Правління ШубичівРедагувати

Слабка королівська влада за правління Стефана V Арпада дозволила будинку Шубичів відновити свою колишню роль у Далмації.[20] 1274 року помер Стєпко Шубич з Брибіра і його наступником (головою роду) став Павло I Шубич. Невдовзі потому Ласло IV визнав баланс влади у Далмації та призначив Павла I баном Хорватії і Далмації. Ласло IV помер 1290 року, не залишивши по собі синів, і почалася громадянська війна за спадщину між ворожими кандидатами, про-угорським Андрієм III і про-хорватським Карлом Маттелем Анжуйським.[21] Батько Карла Маттела — король Неаполю Карл II, дарував та визнав всю Хорватію від Петрової гори (хорв. Petrova Gora) до гирла річки Неретви родовими землями Павла I Шубича. Таким чином Карл перетворив особисту посаду Петра як бана у династичну посаду родини Шубичів. Вся інша шляхта регіону стала васалами Павла Шубича. У відповідь, Андрій III 1293 року випустив схожий наказ на користь Павла. Під час цієї боротьби за трон, брат бана Павла, Георг I Шубич, подорожував до Італії, до двору римського папи та короля Неаполю.[22] У серпні 1300 року Георг I повернувся до Спліту разом з Карлом Робертом. Павло Шубич супроводжував Карла Роберта (пізніше короля Угорщини Карла I) до Загребу, де останнього коронували; далі вони подорожували до Естергому, де 1301 архієпископ Естергому коронував Карла І королем Угорщини та Хорватії.

Павло I Шубич, бан Хорватії та Далмації, став Володарем всієї Боснії 1299 р.[23] Хоча він підтримував короля, Павло I продовжував діяти незалежно і правив значною частиною сучасної Хорватії та Боснії. Він призначив своїх братів комісарами міст Далміції, і надав Спліт своєму брату Младену I Шубичу, а Шибеник, Нін, Трогір і Оміш своєму брату Георгу I Шубичу. Коли останній помер 1302 р., Младен I Шубич правив як бан Боснії над Боснією з Кліської фортеці до загибелі у битві 1304 р. Після його смерті фортеця була передана сину Карла Младену II Шубичу, який правив Боснією як і його дядько. Георг II Щубич та його син Младен III Шубич продовжили правити фортецею до кінця 14-го ст. Сестра Младена ІІІ Шубича Єлена Шубич одружилась у фортеці Кліс з Владиславом з роду Котроманичіів. Весілля тривало все літо та було доступно для всіх верств населення. Пізніше Єлена Шубич народила сина, що став першим королем Боснії, Твртко I, який пізніше наслідував фортецю.

Петар Кружич та ускочіРедагувати

Завдяки розташуванню, Кліська фортеця була важливою захисною точкою під час османської окупації Балкан.[24] Вона стояла на шляху, яким османи могли подолати гори, які відділяли захоплену ними Боснію від прибережних рівнин довкола Спліту. Хорватський феодал Петар Кружич створив гарнізон з хорватських біженців, який використовував базу у Кліській фортеці як для захисту від турків, так і для мародерських нападів та піратства кораблів у прибережних водах. Номінально він визнавав сувереном короля Фердинанда з династії Габсбургів, який отримав корону Хорватії 1527 року,[Note 2], але фактично Кружич та його ускочі були владою самі собі.

Коли фортеці загрожувала велика турецька навала, Кружич звернувся до Фердинанда I по допомогу, але увага імператора була відвернута на вторгнення турків у Славонію.[24] Понад 25 років Кружич захищав фортецю від турків. Він очолював захист Клісу, а його солдати фактично сами билися проти османів, які продовжували нападати на фортецю.[3] Від угорського короля війська так і не прийшло, оскільки воно було розбито османами у битві при Могачі 1526 р., а Венеційська республіка відмовилась надіслати допомогу. Допомогти людьми та грошима воліли лише папи Римські.[3]

Остаточна османська облогаРедагувати

Папа Павло III мав певні права на Кліс і у вересні 1536 року Римська курія розмірковувала над зміцненням захисних ліній фортеці.[26] Папа повідомив Фердинанда І, що він має бажання розділити витрати на утримання належного гарнізону у фортеці Кліс. Фердинанд I направив до Клісу допомогу і мав надію утримати фортецю, коли турки знову стали під нею облогою. Для допомоги Фердинанд набрав людей з Трієсту та інших земель Габсбургів, а папа Павло III надіслав солдат з Анкони. На допомогу було відправлено бл. 3 000 кінних воїнів, під керівництвом Петара Кружича, Нікколо далла Торре та папського коміссіонера Джакомо Далморо д'Арбе. 9 березня 1537 року вони та 14 артилерійських команд висадилися на берег поблизу Кліса. Сулейман I Пишний послав 8 000 своїх воїнів під командуванням Мурата-беке Тардича (хорвата Амурата Вайводи, який народився у Шибенику, але служив туркам), на осаду Кліської фортеці та боротьбу проти Петара Кружича.[27] Початкова битва між турками та християнським підкріпленням закінчилася без переваги якоїсь сторони, але вже 12 березня до турків прибуло велике підкріплення і спроба християн зняти осаду фортеці закінчилась невдало.[28] Погано навчена підмога від Габсбургів втекла від турків і їх спроби сісти на кораблі у затоці Солін спричинили затоплення цих кораблів. Нікколо далла Торра та папський коміссіонер змогли втекти[27], а Кружич, який полишив фортецю для переговорів з підкріпленням, був схоплений та страчений турками. Після його смерті та з урахуванням нестачі води у фортеці її захисники здалися османам в обмін на свою свободу 12 березня 1537 р.[3] Багато мирних жителів втекли з міста, а ускочі відступили до міста Сень, звідки продовжили боротьбу з турками.[3]

Санджак Османської БосніїРедагувати

Під час Османських війн в Європі, протягом століття Кліська фортеця була адміністративним центром або санджаком (Kilis Sancağı) Боснійського еялету. 7 квітня 1596 року шляхтичі зі Спліту Іван Альберті та Нікола Сіндро, разом з ускочами та повстанцями Полице і Каштелю та за допомоги дисидентів турецького гарнізону, захопили фортецю.[29] Бей Мустафа, щоб відбити фортецю, привів десятитисячну армію. На допомогу 1,5 тисячі захисникам фортеці, генерал Іван Ленкович привів ще тисячу ускочів. Під час битви, Ленкович був поранений та його люди відступили. Фортеця була знову захоплена турками 31 травня.

 
Петар Кружич бється з османами

З добре укріпленої позиції у Кліській фортеці, турки були постійною загрозою венеційцям та місцевому хорватському населенню довкола. Вважається, що після перемоги турків під Новиградом, 1647 року турки зосередили 30-тисячне військо у готовності напасти на Спліт.[30] Синьйорія надіслала 2 тисячі солдат зі зброєю та провізією до Спліту. Хоча Спліт і Задар були міцними фортецями, вони постійно перебували під загрозою.

Венеціанське пануванняРедагувати

У 1420 році Ладислав Неапольський був переможений у боротьбі за панування над Хорватією і втік до Неаполя. Після своєї втечі він продав свої «права» на Далмацію Венеційській республіці за відносно невелику суму у 100 000 дукатів. Однак Кліс та Кліська фортеця лишились частиною Королівства Хорватія. З того часу венеційці мали претензії на володіння Клісом, оскільки фортеця була однією з найбільш важливих стратегічних точок регіону.

Під час Кандійської війни (1645—1669) венеційці у Далмації отримали підтримку місцевого населення, особливо від морлахів. Венеційський командувач Леонардо Фосколо захопив декілька фортів, повернув Новиград, тимчасово захопив Книнський замок і зумів заставити гарнізон Кліської фортеці здатися. У той же час місячна облога османами фортеці Шибеник провалилася.[31][32]

Від 1669 року фортеця Кліс була у володінні венеціанців, і так було до падіння Венеціанської держави. Венеціанці відновили і розширили фортецю під час їх правління. Після чергової, сьомої війни з турками з 1714 по 1718 рр., венеціанці зуміли заглибитися до боснійсько-хорватського кордону, захопивши цілу Синську область та Імотський. Після цього турецька загроза була ліквідована і Венеція не мала серйозного ризику для своєї влади в Далмації, до розпуску Наполеоном самої республіки 1797 р. Межа між християнською і мусульманською Європою була перенесена далі на схід, і фортеця втратила своє головне стратегічне значення. Згодом Кліс був узятий австрійцями. Остання військова окупація фортеця Клісу була країнами Осі під час Другої Світової Війни.

АрхітектураРедагувати

 
Вигляд з південного заходу в кінці дня

Кліська фортеця є одним з найбільш важливих вцілілих прикладів захисної архітектури Далмації.[2] Вона є на диво повною спорудою з трьома витягнутими прямокутниками захисних ліній, складених кам'яними оборонними мурами, що оточують центральне укріплення (Položaj maggiore), яке розташоване на східному, найвищому кінці фортеці.[28] «Položaj maggiore» або «Гранд-позиція» є змішаною хорватсько-італійською назвою, яка походить з часів, коли Леонардо Фосколо захопив фортецю для венеційців 1648 року.[28] У ті часи нижче мурів виникло село. Структури фортеці переважно неправильні, оскільки їх будівництво враховувало природну топографію пагорбу.[5] Не пагорбах довкола Кліса розташовані декілька малих веж, збудованих турками, щоб спостерігати за фортецею.[5]

Околиці фортеціРедагувати

Кліська фортеця височіє на оголеному схилі, поділеному на дві частини.[2] Перша, нижня частина, розташована на захід, у тіні гори Гребень з півночі. Друга, вища частина, розташована на схід та включає вежу «Опрах», чия назва майже напевно стосується конкретної частини захисту. У цій секції, над якою не височіє жодна гора, була розташована квартира командера.[2] Єдиний вхід до фортеці розташований з заходу. На південно-східній частині фортеці та під нею було поселення (частина сучасного села Кліс), яке мало назву «borgo» чи «suburbium», і було оточене подвійними мурами зі 100—200 вежами. Схоже менше поселення (також частина сучасного села Кліс) розташовувалось під горою Гребельна плато Мегдан; у цьому поселенні були лазарети і карантини (у часи турків їх називали «nazanama»), а також багато постоялих дворів для мандрівників, які також використовувались для ізоляції під час епідемій.[2] Це дозволяло вберегти прибережні міста, переважно Спліт, від епідемій, які поширювались з Боснії. Поблизу фортеці були розташовані кілька джерел питної води, найближчим та найбільш важливим в часи облоги з яких було джерело під назвою «Три царі».[2]

Нинішній виглядРедагувати

 
Вид на Спліт.

Фортеця була збудована на південній стороні скелястого пагорбу і здалеку її ледве можна розрізнити на фоні як неприродну споруду. Захисні здатності фортеці випробовувались протягом всієї історії у багатьох військових операціях. За століття використання різними арміями фортеця зазнала декількох реновацій і розбудов для відповідності розвитку зброї. Початковий вигляд фортеці невідомий внаслідок структурних змін, зроблених хорватами, турками, венеційцями та австрійцями. Поточний вигляд переважно кам'яної фортеці є наслідком реконструкції, виконаної венеційцями у 17-му ст.[33]

Перша оборонна лінія

Багато з будівель Кліської фортеці, збудованих між 17 і 19 ст. частково або повністю збереглися. Фортеця складається з трьох частин, оточених мурами з окремими входами. Перший головний вхід був збудований австрійцями на початку 19-го ст. на місці більш раннього венеційського входу. Зліва від входу розташовані укріплення (мури), збудовані венеційцями на початку 18 ст. Також поблизу головного входу розташована так звана «позиція Аванцато», яку збудували 1648 року і неодноразово відновлювали у подальшому. На першому поверсі укріплень розташований вузький коридор з закладеною стелею, який має назву каземат.[2]

Друга оборонна лінія
 
Вежа Опрах, що охороняє другий вхід.

Другий вхід до фортеці, що був значно пошкоджений облогою 1648 р., веде до колишньої середньовічної частини фортеці, якою колись правила хорватська шляхта. Після 1648 року венеційці повністю відновили другий вхід, але його сучасний вигляд створений австрійцями на початку 19-го ст. Вздовж північного муру поблизу другого входу розташована вежа фортеці під назвою «Опрах», найбільш важливе середньовічне укріплення західної частини фортеці. Вперше вежа згадується 1355 року, але пізніше венеційці зробили на ній нижчу корону. Поблизу входу розташовані австрійські бараки артилерії першої половини 19-го ст. 1931 року їх верхній поверх був зруйнований і зберігся тільки перший поверх.[2]

Третя оборонна лінія
 
Вхід у третю оборонну лінію, через треті ворота в середньовічній вежі.
 
Гармати в замку

Третій вхід веде до частини, збудованої у ранньому Середньовіччі. Венційці декілька разів відновлювали її після отримання контролю 1648 року, востаннє — у 1763 році. У цій частині фортеці розташовані бокова вежа, збудована у 18-му ст. і завершена 1763 року, склад зброї, збудований у середині 17-го ст. і старий пороховий склад 18-го ст. Резиденція управителя була збудована у 17-му ст. на фундаментах найстаріших будівель часів хорватських королів та відремонтована австрійцями, які розмістили у ній командний пункт фортеці та інженерів. На найвищій точці фортеці був розташований «Новий склад пороху», збудований на початку 19-го ст.[2]

Найстаріша вціліла будівля, з куполом і мінаретом, колись була квадратною турецькою мечеттю, збудованою після завоювання Клісу 1537 року на фундаменті більш ранньої старохорватської католицької каплиці[33]. Після завоювання 1648 року, венеційці розібрали мінарет та перетворили мечеть у римо-католицьку церкву святого Віта (хорв. Crkva St. Vida). Будівля є простим квадратом у плані з восьмикутним кам'яним дахом. Колись у церкві було три вівтарі, присвячені святому Віту, Діві Марії та святій Варварі, але зараз у церкві не має облаштування, крім великої барочної кам'яної хрестильної купелі з викарбуваним роком 1658. На захід від церкви розташований бастіон Бембо, найбільша артилерійська позиція у третій оборонній лінії і всій фортеці, з широкими отворами для гармат. Бастіон був збудований у середині 17-го ст. на місці колишньої вежі Кружича та захисних позицій Сперанци.[2]

Сьогоднішній деньРедагувати

Кліська фортеця була перетворена на туристичну принаду Асоціацією історичною реконструкції «Кліські ускочі» у Клісі за допомоги департаменту збереження Міністерства культури у Спліті.[34] Відвідувачі історичної військової споруди можуть ознайомитися з виставкою зброї, лат і традиційної уніформи у будівлі, яка була австрійською зброярнею.

Кліс також згадується у хорватському прислів'ї, заснованому на опорі Клісу та силі його людей: «Клісу важко, бо він на скелі, а скелі важко, бо Кліс на ній».

У популярній культуріРедагувати

Фортеця використовувалась у історичному фільмі 1972 року «Eagle in a Cage» як острів Святої Єлени. Кліс також виступав вигаданим містом Меерін у серіалі HBO «Гра престолів».[35]

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

Виноски
  1. Фактичну природу їх взаємовідносин важко пояснити сучасними термінами, оскільки вона змінювалась час від часу. Деколи Хорватія діяла незалежно, а деколи — як васал Угорщини. Однак Хорватія зберігала значну ступінь внутрішньої незалежності. (Bellamy (2003), ст. 38.) Ступінь її автономії та кордони змінювались протягом століть. (Singleton (1989), ст. 29.)
  2. Хорватська шляхта 1527 року зібралася в Цетині та обрала Фердинанда королем, підтвердивши наслідування трони ним та його нащадками. У відповідь Фердинанд пообіцяв поважати історичні права, свободи, закони та традиції хорвати мали, коли вони були єдині з Угорським королівством та захищати Хорватію від вторгнення турків.[25] Між 1526 роком і 1550-тими, Королівство Угорщина перебувало у війні за спадщину, а також у Малій війні.
Citations
  1. Hrvatski leksikon (1996), p. 470.
  2. а б в г д е ж и к л м Klis –vrata Dalmacije [Klis – A gateway to Dalmatia] (PDF). Građevinar (Croatian) (Zagreb: Croatian Society of Civil Engineers) 53 (9): 605–611. September 2001. ISSN 0350-2465. Процитовано 2009-12-17. 
  3. а б в г д е Listeš, Srećko. Povijest Klisa. klis.hr (Croatian). Službene stranice Općine Klis. Процитовано 2010-05-16. 
  4. Royal Geographical Society (1856), p. 589.
  5. а б в г Wilkinson (1848), pp. 169—172.
  6. а б Collection (1805), pp. 111—116.
  7. Fine (The early medieval Balkans – 1991), p. 22.
  8. Curta (2006), pp. 100—101.
  9. Fine (The early medieval Balkans – 1991), pp. 34–35.
  10. Костянтин Багрянородний, De Administrando Imperio, ed. Gy. Moravcsik, trans. R.J.H. Jenkins, rev. ed., Washington, Dumbarton Oaks Center for Byzantine Studies, 1967.
  11. Fine (The early medieval Balkans – 1991), p. 257.
  12. Curta (2006), p. 139.
  13. Hrvatski leksikon (1996), p. 1022.
  14. Fine (The early medieval Balkans – 1991), ст. 263.
  15. Regional Surveys of the World (1996), p. 271.
  16. Hunyadi and Laszlovszky (2001), p. 137.
  17. Archdeacon (2006), pp. 161—163.
  18. Archdeacon (2006), p. 299.
  19. Klaić V., Povijest Hrvata, Knjiga Prva, Druga, Treća, Četvrta i Peta Zagreb 1982. (хор.)
  20. Fine (The Late Medieval Balkans – 1994), ст. 206.
  21. Fine (The Late Medieval Balkans – 1994), ст. 207—208.
  22. Fine (The Late Medieval Balkans – 1994), pp. 208—209.
  23. Fine (The Late Medieval Balkans – 1994), ст. 209—210.
  24. а б Singleton (1989), pp. 60–62.
  25. R. W. Seton -Watson:The southern Slav question and the Habsburg Monarchy page 18
  26. Setton (1984), p. 421.
  27. а б Spandouginos (1997), p. 75.
  28. а б в Bousfield (2003), p. 313.
  29. Setton (1984), p. 9.
  30. Setton (1984), p. 144.
  31. Fraser (1854), pp. 244—245.
  32. Setton (1991), pp. 148—149.
  33. а б Foster (2004), p. 215.
  34. Mihovilović, Sreten. Otvorena "Uskočka oružarnica". kliskiuskoci.hr (хорв.). Povijesna postrojba „Kliški uskoci“. Архів оригіналу за 2011-07-21. Процитовано 2010-04-02. 
  35. http://winteriscoming.net/2013/09/new-set-photos-from-klis-and-dubrovnik/

ДжерелаРедагувати

  • Archdeacon, Thomas of Split (2006). History of the Bishops of Salona and Split – Historia Salonitanorum atque Spalatinorum pontificum (Latin, English). Budapest: Central European University Press. ISBN 9789637326592. 
  • Bellamy, Alex J (2003). The Formation of Croatian National Identity: A Centuries-old Dream. Manchester: Manchester University Press. ISBN 0-7190-6502-X. 
  • Bousfield, Jonathan (2003). The Rough Guide to Croatia. London: Rough Guides. ISBN 9781843530848. 
  • Collection (1805). A Collection of Modern and Contemporary Voyages & Travels Vol I. London: Oxford University. 
  • Curta, Florin (2006). Southeastern Europe in the Middle Ages, 500–1250. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-89452-4. 
  • Fine, John Van Antwerp (1991). The Early Medieval Balkans: A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century. Michigan: The University of Michigan Press. ISBN 0-472-08149-7. 
  • Fine, John Van Antwerp (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. Michigan: The University of Michigan Press. ISBN 978-0472100798. 
  • Foster, Jane (2004). Footprint Croatia. Footprint Travel Guides. ISBN 1-903471-79-6. 
  • Fraser, Robert William (1854). Turkey, Ancient and Modern. A History of the Ottoman Empire From the Period of Its Establishment to the Present Time. Edinburgh: Adam & Charles Black – Harvard University. ISBN 978-1-4021-2562-1. 
  • (Croatian) Hrvatski Opći Leksikon. Zagreb: Miroslav Krleža Lexicographical Institute. 1996. ISBN 953-6036-62-2. 
  • Hunyadi and Laszlovszky, Zsolt and József (2001). The Crusades and the Military Orders: Expanding the Frontiers of Medieval Latin Christianity. Budapest: Central European University Press. Dept. of Medieval Studies. ISBN 963-9241-42-3. 
  • Klaić, Vjekoslav (1985). Povijest Hrvata: Knjiga Prva, Druga, Treća, Četvrta i Peta (Croatian). Zagreb: Nakladni zavod Matice hrvatske. ISBN 9788640100519. 
  • Regional Surveys of the World (1996). Eastern Europe and the Commonwealth of Independent States, Fourth Edition. London: Europa Publications Limited. ISBN 1-85743-058-1. 
  • Royal Geographical Society (Great Britain) (1856). A Gazetteer of the World: AA-Brazey. London, Dublin: A. Fullarton & Co. – Oxford University. 
  • Setton, Kenneth Meyer (1984). The Papacy and the Levant, 1204–1571: The Sixteenth Century, Vol. III. Philadelphia: The American Philosophical Society. ISBN 0-87169-161-2. 
  • Setton, Kenneth Meyer (1991). Venice, Austria, and the Turks in the Seventeenth Century. Philadelphia: Diane Publishing. ISBN 0-87169-192-2. 
  • Singleton, Frederick Bernard (1989). A Short History of the Yugoslav Peoples. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0521274852. 
  • Spandouginos, Theodore (1997). On the Origin of the Ottoman Emperors. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 9780521585101. 
  • Wilkinson, Sir John Gardner (2005) [1848]. Dalmatia and Montenegro: With a Journey to Mostar in Herzegovina I. London: John Murray – Harvard College Library. ISBN 9781446043615. 

ПосиланняРедагувати