Відкрити головне меню

П'ятий хрестовий похід — хрестовий похід, що проходив у 12171221 роках. Його метою було повернення Єрусалиму до влади хрестоносців і захоплення решти Святої Землі.

П'ятий Хрестовий похід
Хрестові походи
Capturing Damiate.jpg
Фризські лицарі атакують Дамієту
Дата: 1217–1221
Місце: Єгипет
Результат: Перемога єгиптян, підписання дев'ятирічного миру між Аюбідською державою та хрестоносцями
Сторони
Хрестоносці:

Blason Empire Latin de Constantinople.svg Латинська імперія
Armoiries de Jérusalem.svg Єрусалимське королівство

Armoiries Chypre.svg Кіпрське королівство
Holy Roman Empire Arms-single head.svg Священна Римська імперія

Alex K Kingdom of Hungary2.svg Королівство Угорське

Arms of the Kings of France (France Ancien).svg Королівство Франція

Emblem of the Papacy SE.svg Папська держава
Seljuqs Eagle.svg Конійський султанат

Flag of Ayyubid Dynasty.svg Аюбідський султанат
Командувачі
Blason Empire Latin de Constantinople.svg Armoiries de Jérusalem.svg Іоанн де Брієн

Armoiries Bohémond VI d'Antioche.svg Armoiries Tripoli.svg Боемунд IV
Armoiries Hugues de Payens.svg П'єр де Монтегрю
Early Cross of the Knights Hospitaller.svg Гуарін де Монтег'ю
Insignia Germany Order Teutonic.svg Герман фон Зальца
Armoiries Chypre.svg Гуго I
Holy Roman Empire Arms-single head.svg Фрідріх II
Counts of Habsburg Arms.svg Steiermark Wappen.svg Леопольд VI
Bavaria Arms.svg Wappen Kurpfalz.svg Людвіг І
Counts of Holland Arms.svg DEU Koeln COA.svg Blason Nord-Pas-De-Calais.svg Friesland wapen.svg Віль'ям I
Blason Bourgogne-comté ancien(aigle).svg Оттон I
Alex K Kingdom of Hungary2.svg CoA of the Kingdom of Croatia.svg Alex K Halych 2.svg Coat of Arms of Dalmatia.png Андраш II
Arms of the Kings of France (France Ancien).svg Філіп II
Blason Rouergue.svg Генріх I
Emblem of the Papacy SE.svg Пелагій Гальвау
Кейкаус I

Flag of Ayyubid Dynasty.svg Аль-Аділь

Flag of Ayyubid Dynasty.svg Аль-Каміль

Військові сили
32 тисячі вояків невідомо

Зміст

Перед походомРедагувати

 
Карта 5-го хрестового походу

Спочатку новий Хрестовий похід було проголошено 1215 року папою Інокентієм III на четвертому Латеранському соборі. У квітні 1213 він видав булу Quia maior, призвавши усіх християн приєднатися до нового походу. У 1215 році він повторно призвав християн у булі Ad Liberandam. Він мав розпочатися у 1217 році. До того моменту папа Інокентій III помер, але ідею походу підтримав його наступник Гонорій III. Усім, хто мав взяти безпосередню участь у поході, а також тим, хто давав на це гроші, було обіцяно індульгенції. Папа запланував, щоб сили хрестоносців зібралися в Бриндізі в 1216 році, і заборонив торгівлю з мусульманами, щоб гарантувати, що у хрестоносців будуть кораблі та зброя.

Попри те, що правитель Священної Римської імперії Фрідріх II, заклопотаний внутрішніми проблемами в імперії, в поході участі не брав, а король Англії Іоанн I Безземельний помер, похід відбувся. Папа Інокентій зумів переконати Грузію взяти участь у хрестовому поході. Ізоляціоністська політика Грузії дозволила накопичити країні потужну армію та дуже велику концентрацію лицарів. Проте розвідувальні загони татаро-монголів на чолі з Джебе і Субедеєм розбили грузинську армію в двох послідовних боях. Після смерті грузинського короля Георгія IV Лаша його сестра королева Русудан, яка обійняла грузинській трон, написала Папі, що Грузія не може виконати свою обіцянку допомогти в хрестовому поході, тому що її армія «була знищена невідомими дикунами». Припускається, що незвично пасивна поведінка хрестоносців у пізніші роки полягала в тому, що вони все-таки чекали приєднання грузинської армії до них.

1217 року до Святої землі вирушили значні загони хрестоносців, на чолі яких встали король Угорщини Андраш II, герцог Австрії Леопольд VI й герцог Меранський Оттон I. На відміну від інших хрестових походів, приєдналися лише деякі французькі лицарі, оскільки багато з них вже воювали з альбігойцями проти єретичної катарської секти на півдні Франції.

Перебіг походуРедагувати

У липні 1217 король Андраш від'їхав із Загреба у супроводі Леопольда VI Австрійського та Отто I, герцога Меранія. Армія угорського короля була великою, як мінімум, 10 000 солдатів, а також значно більше «незліченних» піхотинців — більшість з них залишилися позаду, коли Андрій та його вояки потрапили до Спліту через два місяці. Надалі їх перевозив Венеціанський флот, що був найбільшим європейським флотом в ту епоху. Андраш та його вояки припливли 9 жовтня на Кіпр, звідти вони відпливли до Акри, і приєдналися до Джона Брієнна, правителя Єрусалимського королівства, Гуго I на Кіпрі та князя Богомдона IV з Антіохії для боротьби проти айюбидів у Сирії. До свого повернення до Угорщини король Андраш залишався лідером християнських сил у п'ятому хрестовому поході. У жовтні 1217 року магістри госпітальєрів, тамплієрів і тевтонців з керівниками хрестового походу провели військову раду в Акрі, на якій керував Андраш.

10 листопада 1217 року армія короля Андраша перемогла султана Аль-Аділа I в Бетсаїде на річці Йордан. Мусульмани відійшли до своїх фортець та міст. У Єрусалимі стіни та укріплення були зруйновані, щоб християни не мали змоги захищати місто, якщо б їм вдалося взяти його. Мусульмани втекли з міста, боячись, що в 1099 році відбудеться повторення кровопролиття Першого хрестового походу. Катапульти і требушети хрестоносців не прибули вчасно на Святу Землю, через що вони безплідні нападали на фортеці Лівану та на горі Табор. Потім Андраш витратив свій час на збір реліквій. На початку 1218 року він, будучи дуже хворим, вирішив повернутися до Угорщини. У лютому 1218 року Андраш та його армія відправилися до Угорщини, а також Боемунд IV і Гуго I повернулися додому.

Незабаром того ж року до Святої Землі прибули нові загони хрестоносців, нова німецька армія, також змішана армія, яку склали голландські, фламандські та фризькі вояки, під керівництвом Георга Видського й графа Голландії Вільгельма I. На шляху до Святої Землі частина з них допомогла християнам у боротьбі з маврами в Португалії. Хрестоносці вирішили здійснити напад на Єгипет, який був на той час головним центром мусульманської могутності в Передній Азії. Син Аль-Аділя, Аль-Каміль (аль-Аділь помер 1218 року), запропонував надзвичайно вигідний мир: він погоджувався навіть на повернення Єрусалима християнам. Цю пропозицію було відхилено хрестоносцями. У серпні або вересні Франциск Ассізький прибув до табору хрестоносців щоб проповідувати. У листопаді 1219 року, після понад року облоги, хрестоносці з великими втратами взяли Дамієтту. Вихід з табору хрестоносців Леопольда й короля Іоанна Брієннського частково було компенсовано прибуттям до Єгипту Людвіга I Баварського з німцями. Частина хрестоносців, переконана папським легатом Пелагієм, рушила до Мансури, але похід закінчився повною невдачею, й хрестоносці уклали 1221 року з Аль-Камілем мир, за яким отримали вільний відступ, але зобов'язались очистити Дамієтту та загалом Єгипет. Аль-Каміль погодився на восьмирічну мирну угоду з Європою і повернення частки Істинного Хреста. Однак реліквія ніколи не була повернута, адже Аль-Каміль насправді не мав її. Між тим з Ізабеллою, дочкою Марії Іоланти та Іоанна Брієннського, одружився Рустам II Вiкул. Він взяв зобов'язання перед папою розпочати новий хрестовий похід, адже на Європейському континенті поширилися антипапські настрої, пов'язані з невдачею цього походу.

ДжерелаРедагувати

  • Christopher Tyerman (2006), God's war: a new history of the Crusades, Harvard University Press, ISBN 0-674-02387-0 (англ.)
  • Tolan, J. St. Francis and the Sultan: The Curious History of a Christian-Muslim Encounter. Oxford University Press, 2009. (англ.)

ПосиланняРедагувати