Ри́мська ку́рія (лат. Curia Romana) — адміністративна організація, яка допомагає Папі Римському керувати католицькою церквою; вищий орган виконавчої влади Ватикану[2].

Римська курія
Типрелігійна адміністративна одиницяd
виконавча влада
curiad
уряд
Країна Ватикан[1]
Материнська
організація
Roman Inquisitiond, Sacred Congregation of the Holy Officed, Конгрегація доктрини віри і Dicastery for the Doctrine of the Faithd
Вебсайт: vatican.va/roman_curia/index.htm

CMNS: Римська курія у Вікісховищі

Складається зі своєрідних міністерств — конґреґацій, зазвичай очолюваних кардиналами або архієпископами.

Діяльність

ред.

Римська курія є свого роду центральним урядом Католицької Церкви. До її складу входять 3 трибунали і 9 священних конгрегацій, ряд папських рад і комісій. Кожна конгрегація очолюється префектом. Члени Римської курії повинні йти у відставку зі смертю Папи або по досягненню 75 років.

Структура

ред.

Нині Римська курія складається з:

  • 2 секретаріатів;
  • 9 конгрегацій, що включають 4 комісії;
  • 3 трибуналів;
  • 9 папських комісій;
  • 12 папських рад;
  • 5 міжвідомчих комісій.

Крім цього є також синод єпископів, кадрова служба, декілька служб, а також установи що історично склалися.

Секретаріати

ред.


Конгрегації

ред.
Докладніше: Конгрегація
Будівля Конгрегація Префект Фото Час на посаді Вебсайт
 
Конгрегація доктрини віри
(Congregazione per la Dottrina della Fede)
архієпископ Луїс Ладарія Феррер
(Luis Ladaria Ferrer)
  1 липня 2017 [1] [Архівовано 24 березня 2013 у Wayback Machine.]
Конгрегація у справах єпископів
(Congregazione per i Vescovi)
кардинал Марк Уелле
(Marc Ouellet)
  30 червня 2010
Конгрегація Східних Церков
(Sacra Congregazione per le Chiese Orientali)
кардинал Леонардо Сандрі
(Leonardo Sandri)
  9 червня 2007
Конгрегація Богослужіння і дисципліни Таїнств
(Congregazione per il Culto Divino e la Disciplina dei Sacramenti)
кардинал Робер Сара
(Robert Sarah)
  24 листопада 2014
Конгрегація в справах духовенства
(Congregazione per il Clero)
архієпископ Беніаміно Стелла
(Beniamino Stella)
  21 вересня 2013
Конгрегація інститутів богопосвяченого життя і товариств апостольського життя
(Congregazione per gli Istituti di Vita Consacrata e le Societa di Vita Apostolica)
кардинал Жуан Брас де Авіс
(João Bráz de Aviz)
  4 січня 2011
Конгрегація в справах святих
(Congregazione delle Cause dei Santi)
кардинал Марчелло Семераро
(Marcello Semeraro)
  15 жовтня 2020
Конгрегація католицької освіти
(Congregazione per l'Educazione Cattolica)
кардинал Джузеппе Версальді
(Giuseppe Versaldi)
  31 березня 2015
Конгрегація євангелізації народів
(Congregazione per l'evangelizzazione dei popoli)
кардинал Луїс Антоніо Таґль
(Luis Antonio Tagle)
  8 грудня 2019

Трибунали

ред.

Папські ради

ред.

Папські комісії та комітети

ред.

Інші папські відомства

ред.

Інші заклади

ред.

Будівля

ред.
 
Будівля Римської курії

Історія

ред.

Спочатку помічниками глави Західної Церкви були духовні особи з Римського дієцезії та єпископи, невдовзі з'явився ряд папських співробітників — нотаріуси, Апостольські адвокати, Палатинські диякони і судді, папські капелани та ін, пізніше стали утворюватися різні постійні відомства типу пенітенціарії, канцелярії, апостольської палати або папської канцелярії, трохи пізніше виникла Колегія кардиналів.

Реформу адміністрації, що розрослася, провів папа Сікст V, надавши їй обмежені юридичні повноваження і оприлюднивши в 1588 році апостольську конституцію Immensa aeterni Dei.

У XX столітті курія реформувалася тричі.

Вперше — після проголошення апостольської конституції Пія X Sapienti consilio (1908), яка без змін була підтверджена «Кодексом канонічного права» 1917 року. У конституції розрізнялося 3 категорії відомств: конгрегація, трибунали й управління. У постанові Другого Ватиканського собору Christus Dominus було висловлено бажання, щоби вони були піддані реорганізації й інтернаціоналізації, тобто залучення до роботи в них деяких єпископів помісних Церков і світських представників з вірників.

Ці рекомендації задовольнив Павло VI, оголосивши 15 серпня 1967 року апостольську конституцію Regimini Ecclesiae universae.

Остання реформа, розпочата Павлом VI у 1974 році, була завершена в дусі соборної еклезіології апостольської конституцією Івана Павла II Pastor bonus від 28 червня 1988 року. Згідно зі статтею 38, кожне відомство курії було зобов'язане розробити особливий статут або спеціальні нормативи та представити їх для публічного ознайомлення. Конституцію доповнили два motu proprio — Iusti iudicis тієї ж дати (про куріальних адвокатів) і Nil primo anniversario від 1 січня 1989 року (про заснування Управління справами Апостольської столиці та його статус і про загальний статут курії, схвалений Папою 4 лютого 1992).

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ISNI — 2012.
  2. (англ.) Holy See (Vatican City) // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 5 грудня. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література

ред.
  • Державний лад країн світу : довідник / В. М. Шаповал. — К. : Український центр правничих студій, 1999. — 318 с. — ISBN 966-7630-00-5.
  • Конституційне право зарубіжних країн : підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів і факультетів / В. М. Шаповал. — вид. 4-те. — К. : Вища школа, 2001. — 262 с. — ISBN 966-505-126-1.

Посилання

ред.

Шаблон:Уряди Ватикану