Національний художній музей України
Націона́льний худо́жній музе́й — музей образотворчого мистецтва в Україні, в Києві. Розташований на вулиці Михайла Грушевського, на Печерську. Один із найбільших і найстаріших в країні. Заснований 1 серпня 1899 року за часів Російської імперії, на кошти російського уряду та української родини Терещенків. Будівля музею спроектована архітектором Владиславом Городецьким. Музейна колекція створена на основі пожертв Богдана Ханенка, Терещенків, Вікентія Хвойки, Миколи Біляшівського та інших. Відкритий 30 грудня 1904 року. Станом на початок ХХІ століття музейні фонди нараховують близько 40 тисяч експонатів. Має унікальну колекцію творів українського живопису, скульптури та іконопису від XII—ХХ століть.
Національний художній музей України ![]() | |
---|---|
50°26′57″ пн. ш. 30°31′51″ сх. д. / 50.44944444002777573° пн. ш. 30.53111111002777989° сх. д.Координати: 50°26′57″ пн. ш. 30°31′51″ сх. д. / 50.44944444002777573° пн. ш. 30.53111111002777989° сх. д. | |
Тип | музей образотворчого мистецтва |
Країна |
![]() |
Розташування |
01001, Київ, вул. Михайла Грушевського, 6 |
Архітектор | Городецький Владислав Владиславович |
Засновано | 1 серпня 1899 |
Відкрито | 30 грудня 1904 |
Вартість | від 10 до 40 грн. |
Фонд | 40 000 експонатів |
Відвідувачі | 48 500 (на 2011) |
Директор | Литвинець Юлія Олександрівна (з 2016) |
Сайт | old.namu.kiev.ua |
![]() |
ІсторіяРедагувати
ЗаснуванняРедагувати
Розташований у будівлі, яку створив у 1899 архітектор Городецький Владислав Владиславович цілеспрямовано для першого в Києві Міського музею. Але це була переробка проекта талановитого московського архітектора Петра Бойцова, якому уряд не дав ліцензію на практичне будівництво (П. Бойцов багато працював приватним архітектором для багатіїв, а в творчому доробку митця — також проект першої споруди Музею красних мистецтв для Москви, який вибудував Роман Клейн). Споруда витримана у неокласичному стилі (зараз будівля потребує документів на статус пам'ятки архітектури України). Скульптурними оформленням головного фасаду займався Еліо Саль. На будівництво було витрачено 249 тис. карбованців, з яких лише 100 тис. дав уряд і 100 тис. — родина меценатів Терещенків.
Київський міський музей., бл. 1900. Стара поштівка
Патрони музеюРедагувати
Великі заслуги в розвитку закладу належали Богдану та Варварі Ханенкам, Терещенкам, В. Хвойці, М. Біляшівському, Д. Щербаківському, Ф. Ернсту та іншим. Особливо значний внесок в колекцію музею зробив Богдан Ханенко, який подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, оцінювану в 70 тис. крб (більше половини вартості всіх експонатів музею на час його відкриття).
Роботу з організації й спорудження музею здійснило створене 1897 року на основі Товариства заохочення мистецтв Київське товариство старожитностей і мистецтв, яке мало на меті «збирання пам'яток в інтересах науки, а також для розвитку естетичного смаку і художньої освіти». 1 серпня 1899 р. у 5 залах 1-го поверху музею відкрили археологічну виставку історичних знахідок Вікентія Хвойки з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду, що відбувався в Києві. Цей день прийнято вважати датою заснування музею.
ВідкриттяРедагувати
Офіційне відкриття й освячення відбулося 23 грудня 1904. Тоді музей одержав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей імператора Миколи Олександровича. Одночасно вживалися неофіційні назви Музей старожитностей і мистецтв і Київський міський музей. Фактично він став першим загальнодоступним музеєм міста Києва.
28 грудня 1910 — у перебудованому підвальному приміщенні міського музею відкрився Військово-історичний музей Київського відділу Російського військово-історичного товариства.
ХХ століттяРедагувати
1 січня 1918 — міський музей підпорядкували Секретаріату освіти УНР (згодом Наркомату освіти УСРР, потім Головному управлінню в справах мистецтва і національної культури). 27 липня 1918 перейменували на Національний музей України — створювався на базі Київського художньо-промислового і наукового музею і одержував статус автономної установи. З поч. 1919 підпорядковувався ВУКОПМИСу.
23 червня 1919 декретом уряду УСРР музей оголосили державною установою з назвою «Перший державний музей». До фондів музею перейшло багато націоналізованих приватних колекцій, зібрань громадських, навчальних музеїв.
У 1924 одержав назву «Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка».
У 1930–1932 музей реорганізовано. Замість колекційного, систематичного принципу побудови експозиції почалася перебудова всієї структури за марксистською історичною схемою, відповідно до соціально-економічних епох.
У 1934 на базі історичної та археологічної колекцій створили Державний історичний музей (нині Національний музей історії України). У будинку на вул. Грушевського, б. № 6 залишилися художні колекції, на основі яких виник Київський державний музей українського мистецтва (з 1964 р. — Державний музей українського образотворчого мистецтва, тепер — Національний художній музей України).
1954 — збірку народного декоративного мистецтва виокремлено в самостійний музей.
1967–1972 — музей добудували, завдяки чому експозиційні площі збільшилися майже вдвічі. Але на цьому збільшення необхідних для музея площ припинилося на десятиліття, що не надає можливостей експонувати зразки новітніх етапів українського мистецтва. Загальна площа музею досягає лише 8 000 м², хоча музей потребує не менше 35-40 000.
ХХІ століттяРедагувати
Нову айдентику для Національного художнього музею України створила креативна агенція Banda Agency. Основною назвою музею обрали NAMU, а основною візуального стилю — спеціально розроблений шрифт[1].
ЗібранняРедагувати
Фонди Національного художнього музею України на сьогодні налічують близько 40 000 експонатів, серед яких — шедеври українського та закордонного живопису, скульптури та графіки від часів Київської Русі до сьогодення.
У музеї є одна з найкращих в Україні збірка іконопису, давньої поліхромної скульптури, козацьких портретів XVIII століття, колекція народних картин «Козак Мамай». Також представлені класичні твори живопису XIX століття, український авангард та мистецтво тоталітарної доби, новітні течії живопису межі XX-XXI століть, зібрання графіки від стародруків до сучасності.
Іконопис XII — XIX ст.Редагувати
Св. Георгій в житії
Невідомий художник, ХІІ століттяПокрова
Невідомий художник, ХІІ-ХІІІ століттяСв. Петро і Павло
Невідомий художник, XIII–XIV століттяСтрасті Христові
Невідомий художник. Галичина. XVI століттяДеісус
Невідомий художник, 1760-ті
ПортретиРедагувати
Анонім. «Полковник Семен Сулима»
Козак Мамай
Невідомий художникКозак Мамай під час Коліївщини
Невідомий художник
Український живопис ХІХ — початку ХХ ст.Редагувати
Олександр Мурашко. «Дівчина в червонім капелюшку», 1903
Олександр Мурашко. «Старий вчитель», Портрет Миколи Мурашка, 1906
Олександр Мурашко. Ескіз до картини «Карусель», 1905
Микола Пимоненко. «Ідилія», 1908
Микола Пимоненко. По воду — Національний художній музей України
Федір Кричевський. «Автопортрет у білому кожусі»
Федір Кричевський. «Повернення», 1927, Триптих «Життя»
Федір Кричевський. «Родина», 1927. Триптих «Життя»
Федір Кричевський. «Любов», 1927. Триптих Життя
Федір Кричевський. «Наречена», 1910.
Федір Кричевський. «Мати», 1929
Абрам Маневич. Весна на Куренівці (між 1914 та 1915)
Всеволод Максимович, автопортрет. 1913, Полотно, олія.
Красицький Фотій Степанович. «Гість із Запоріжжя», 1916
Аполлон Мокрицький. «Портрет дружини», 1853
Володимир Орловський. «Затишшя», 1890
Ладиженський Геннадій Олександрович. «Рятувальна станція в Одесі», 1886
Олександра Екстер «Три жіночі постаті», 1910
Видання музеюРедагувати
2003
- «Національний художній музей України» (видавництво «Артанія Нова»).
2004
- «Український живопис XIX — початку XX століття»
- «Український іконопис XII — початку XIX століття»
- «Сергій Васильківський»
- часопис «Музейний провулок»
2005
- монографічний альбом «Олександр Мурашко»
2006
- «Український живопис XX — початку XXI століття»
- «Український портрет XVII—XVIII»
- монографії «М. Пимоненко. В. Орловський»
- «С. Світославський»
- «Український модернізм»
Ключові особиРедагувати
- Дерегус Михайло Гордійович — художник і багаторічний директор музею.
- Мельник Анатолій Іванович — генеральний директор з 2000 по 2012).
- Задорожна Марія Миколаївна — генеральний директор музею (до 2016)
- Литвинець Юлія Олександрівна — генеральний директор музею (з 2016).
Див. такожРедагувати
Джерела та літератураРедагувати
- Т. К. Рязанова, Л. Д. Федорова. Національний художній музей України в Києві // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 330. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Л. Д. Федорова. Київський художньо-промисловий і науковий музей // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 273. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Національний художній музей України: Альбом / А. Мельник, О. Лагутенко. — К. : Артанія Нова, 2003. — 416 с. — ISBN 966-96256-1-0.
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національний художній музей України
ПриміткиРедагувати
- ↑ Тепер NAMU: Banda Agency створила айдентику Національного художнього музею. The Village Україна. 20.12.2018. Процитовано 20.12.2018.