Коцюбіїв
46°29′09″ пн. ш. 30°44′36″ сх. д. / 46.485722° пн. ш. 30.743444° сх. д.
Коцюбіїв | |
Країна | Велике князівство Литовське |
---|---|
Замінений на | Одеса |
Коцюбі́їв[1][2][3] (також Ґаджибе́й тюрк. حَاجِیبَیْ Hacıbey[Прим. 1], польськ. Cacybei, Cacubius) — історичне поселення (кам'яний замок, стоянка для суден і порт зі спорудами), що знаходилося на півдні України, на березі Одеської затоки на місці сучасного міста Одеси.
XIV—XV століття
ред.Поселення було засновано в останній третині XIV століття.
Першу писемну згадку польського історика Яна Длугоша (1415—1480) про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують 19 травня 1415 роком[4]:
|
|
Поселення з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського за часів правління князя Вітовта. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи український) магнат-шляхтич — Коцюба-Якушинський (Kocub Jakuszynski).
Інженер та картограф XVII століття Гійом Левассер де Боплан у 1639 році уклав рукописну карту «Tabula Geographica Ukrainska» («Українська географічна карта», 44,5 × 62,5 см, масштаб 1:1 500 000), яка виготовлена як гравюра голландським картографом Вільгельмом Гондіусом та надрукована в Данцигу в 1648 року. На карті позначене місто Коцюбіїв.
За переказом мандрівника і письменника Османської імперії Евлії Челебі (1611—1682) «землю фортеці Ходжабай» заснували після 1484 року: «Коли султан Баязид II завоював Аккерман, один заможній чоловік, якого прозивали Бай, отримавши дозвіл султана, збудував в цьому місті на скелі міцне укріплення і розташував в ньому загін воїнів. Він став володарем п'яти стад по тисячі п'ятсот овець, і після довгого щасливого життя його стали називати Хаджибай»[5].
Татарська версія
ред.На узбережжі Одеської затоки існувала Перекопська орда на чолі з беком Хаджі (ймовірно, він був у хаджі в Меці і Медині), якого називали Хаджі-бей (крим. حَاجِیبَیْ, дослівний переклад: «князь, який побував у хаджі») (у слов'ян відомий як Качібей). Цей бек брав участь у битві на Синіх Водах 1362 року і був розбитий Великим князем литовським Ольгердом. «Повість про Поділля» називає Хаджі-бея серед «отчичів» та «дідичів», тобто спадкових власників цих земель. Права нащадків Хаджі-бея на ці землі підтверджуються ярликами кримських ханів до середини XV століттяа[6].
Період занепаду
ред.Посол Речі Посполитої в Кримському ханстві у 1578—1579 роках Мартін Бронєвський в описі Криму (Tartariae Description) описує руїни Cacibiei: «Далі Качибеєве городище, як нібито звалилась земля, що омивається широким озером, що знаходиться біля моря й при гирлі Дністра; там, кажуть, був раніше досить значний порт»[7].
У 1657 році мандрівник і письменник Османської імперії Евлія Челебі так схарактеризувати «землю фортеці Ходжабай»: «До сьогоднішнього дня споруди цього укріплення збереглись і їх добре видно на березі Чорного моря, на крутій скелі. Якщо це укріплення хоч трохи підремонтувати, місцевість стане залюдненою, а дорога безпечною. У цих місцях із Чорного моря добувають сіль…»[5]. Потім поселення знову залюднено переважно єдисанськими татарами (ногайцями Єдисанської орди), греками та іншими під назвою Хаджибей (Hacıbey) (нібито — у дослівному перекладі «достойник (князь), що зробив паломництво — хадж до Мекки»). Хаджибей — татарсько-османське (спотворене) звучання (озвучування; кін. XV- поч. XVI століття) українського (староукраїнського) слова Кацібей-Качибей (Кацюбіїв) (із часів Великого князівства Литовського та Руського — кін. XIV — поч. XV ст.)[8].
У 1781 році російський історик Андрій Меєр[ru] писав:
У XVI — XVII століттях малоросійські козаки Очаківську землю неодноразово розоряли, а заволодівши Гаджибеєм, довгий час ним володіли Оригінальний текст (рос.) ВЪ шестомЪ же и седьмомЪ надесять
столѢтіяхЪ Малороссійскіе Козаки Очаковскую землю не однократно раззоряли, и завладѢвши ГаджибѢемЪ долгое время оный держали за собою.[9] |
У книзі Себастьяна де Учедо 1672 року, в списку Європейської Тартарії, позначено міста: Очаків, Білховичі, Качибей, Вінарадна, Крапезаді, Андріїв[10][11].
У книзі Германа Моля 1701 року, у списку Очаківської Тартарії, позначені міста: Очаків, Білховичи, Качибей[12]
Друга половина XVIII століття
ред.У 1765 році, поряд із поселенням Хаджибей, Османська імперія будує фортецю Новий Світ (Єні-Дунья). Розвідувальні дані про побудову османами фортеці привіз запорізький гонець до кримського хана Селім Ґерая військовий перекладач Костянтин Іванов. З рапорту графу Румянцеву: «За Очаковым же, по направлению к Белгороду (Ак-Керману) в 50 верстах от Очакова при море делается крепость, коя наименована Ени-Дуня, т.е. Новый-Свет. Прежде же было там село, а именовалось Куджабей (Качи-бей, Хаджи-бей). Оная же крепость зачалась делаться сего году из весны, а делают ту крепость волохи, на которую возят камень из степи, с речек и балок околичных».
У 1765 році також відкривається пристань Ходжабей для перевезення до столиці Османської імперії Константинополя османським торговельними судами зерна (пшениця та ячмінь), яке раніше перевозилось через пристань Аджидере[13].
Під час російсько-турецької війни 1768—1774 років Хаджибей руйнувався:
- 2 жовтня 1769 року загін чисельністю 3100 козаків Війська Запорозького Низового під командуванням Семена Галицького в ході рейду від Очакова до Аккерману біля села Хаджибей вступив у бій з османським загоном чисельністю близько 200 вершників, який ішов з боку Очакова. Частина османського загону була вбита, у полон взято 9 поранених османів, які потім померли від холоду. У козаків було поранено два чоловіки. Хати та будівлю в селі спалили, жителів убили. Частині селян вдалося вкритися в замку (паланці). Замок козаки не штурмували[14].
Французький військовий інженер Андре-Жан Лафіт-Клаве (André-Joseph Lafitte- Clavé) зазначав[15], що у 1784 році Коджа-Бей складався з двох татарських селищ, у Коджа-Беї оброблені землі були відсутні. Для захисту рейду в ньому знаходився худий замок та маяк, які не відповідали вимогам свого призначення. У ньому завантажувалися зерно, масло та шкіри.
Був розроблений план і проспект Гаджибеєвського замку в 1784 році.
Під час російсько-турецької війни 1787—1792 фортецю було взято 14 вересня 1789 року передовим загоном російських військ Хосе де Рібаса під командуванням генерала Івана Гудовича. Активну участь у військових діях та взятті фортеці брали загони Війська чорноморських козаків під командуванням Захарія Чепіги та Антона Головатого.
З 1792 року за Ясським мирним договором території на схід від Дністра (у тому числі й Хаджибей) відійшли до Російської імперії. Під керівництвом Хосе де Рібаса 1793 за проєктом голландського військового інженера Франца де Воллана була побудована фортеця й започатковані роботи з будівництва порту та міста.
1794 року Хаджибей було перейменовано на Одесу[16].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис. [Архівовано 27 березня 2012 у Wayback Machine.] — О.: Юг, 1994. — 72 с.
- ↑ Наталя Шушляннікова. Історіографічний нарис дослідження етнокультурних процесів на Херсонщині кінця XVIII — ХХ ст. // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: Зб. наукових праць. — Випуск 6. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. С. 124
- ↑ Ю. А. Мицик. Рецензія на: Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе. — Одесса, 1998. — 271 с; Сапожников І. В. Матеріали з історичної географії дельти Дунаю. — Іллічівськ, 1998. — 71 с. // Часопис Запорізького наукового товариства ім. Я.Новицького «Південна Україна» — Випуск № 4, 1999 рік. — С. 272—274 [1] [Архівовано 26 липня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Długosz J. Historiae Polonicae libri XII. — Lipsiae, 1711. — p. 367. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019.
- ↑ а б Евлія Челебі та c.26.
- ↑ Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — Наукова думка. — Київ, 1987.
- ↑ Описание Крыма (Tartariae Description) Мартина Броневского. Архів оригіналу за 13 квітня 2014. Процитовано 29 лютого 2016.
- ↑ А. Д. Бачинский (редактор-составитель), А. О. Добролюбский, Е. Ю. Новицкий. Книги для чтения по истории Одесщины. — Одесса: Редакционно-издательский отдел областного управления по печати; Одесское обл. упр. нар. образования, 1992. — Т. I. С древнейших времён до начала XIX века. — 80 с. (рос.)
Див. також кримськотатарська мова - ↑ Повественное, землемерное и естествословное описание Очаковския земли, содержащееся в двух донесениях и сочиненное Андреем Мейером. — СПб.: Печ. у И.К. Шнора, 1794. — С. 86. — 232 с.(рос. дореф.)
- ↑ Sebastián de Ucedo. Índice del mondo conocido. — Milan, 1672. — p. 361. [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Цивильский Ф. И. Населенные пункты междуречия Белозерки и Ингульца до основания Херсона // Минуле і сучасність: Херсонщина. Таврія. Каховка" (16 — 17 вересня 2016 р.): Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної краєзнавчої конференції / Упоряд. М. В. Гончар. — Каховка — Херсон: Гілея, 2016. — C. 173—175. [Архівовано 12 березня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Herman Moll, Timothy Childe. A System Of Geography: Or, A New & Accurate Description Of The Earth In All Its Empires, Kingdoms and States. — London, 1701. — p. 442. [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Середа О. Аджидере (суч. Овідіополь) в османсько-кримських відносинах другої половини XVIII ст.// Чорноморська минувшина. Записки Відділу історії козацтва на півдні України.– Вип. 8 — Одеса, 2013.– с.153-168
- ↑ Скальковский А. А. История Новой-Сечи или последнего Коша Запорожского. Часть ІІІ.- Одесса: Городская типография.- 1846.- 294 с.
- ↑ Лафитт-Клаве Ж. Описание пути от Константинополя до Очакова.- Санкт-Петербург: Типография Генерального Штаба.- 1821.- 92 с. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 9 липня 2019.
- ↑ Одесса // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Література
ред.- Евлія Челебі. Книга подорожі. Північне Причорномор’я. — Одеса : Гермес, 1977. — 84 с.
- Гаджибей // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Маркевич А. И. Город Качибей или Гаджибей — предшественник Одессы. — Одесса, 1894. — 72 с.(рос. дореф.)
- Болдирєв О. В. Одесі — 600: історичний нарис. — Одеса, 1994. (перевидання: Одеса, 2006, 2014).
- * ред. сост. Гончарук Т.Г. Історія Хаджибея (Одеси) 1415–1795 рр. в документах. — Одеса : Астропринт, 2000. — 372 с.
- Гончарук Т., Гуцалюк С. Українське козацтво та Хаджибей (Одеса). Середина XVI ст. — 1794 р.: Попул. нарис та додані док. з друк. джерел. — О., 1998. — 67 с.
- Хаджибей-Одеса та українське козацтво (1415—1797 роки): до 210-ї річниці штурму Хаджибейського замку / Збірка наукових статей, матеріалів та републікацій / Гончарук Т. Г., Гуцалюк С. Б., Сапожников І. В., Сапожникова Г. В. — Одеса: ОКВА, 1999. — 400 с. — (Невичерпні джерела пам'яті. Том ІІІ). — ISBN 966-571-045-1.
- Сапожников І. В. Хаджибей та Північне Причорномор'я 1780-х років (до 210-річчя штурму Хаджнбейського замку) / Одеське регіональне відділення Інституту козацтва НАН України, Інститут археології НАН України, Іллічівський навчально-науковий центр Одеського державного університету. — Іллічівськ, «Елтон-2», 1999. — 84 с. Укр. мовою, ілюстр., бібл. — ISBN 966-7588-02-7.
- Сапожников І. В. Запорозькі та чорноморські козаки в Хаджибеї та Одесі // Київська старовина. — 1998. — № 3. — С. 11-25.
- Сапожников І. В. Буго-Дністровська Запорозька Січ (1775—1780-ті роки) // Хаджибей-Одеса та українське козацтво (1415—1797 роки). — О.: ОКФА, 1999. — С. 47-110. — (Сер. «Невичерпні джерела пам'яті». — Т. ІІІ).
- Гончарук Т. Хаджибей — Одеса: проблема урбогенезису // Нариси з історії освоєння Південної України XV—XVIII ст.: колект. моногр. [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.] / За ред. О. Репана; Український інститут національної пам'яті. — Київ: К. І. С., 2020. — С. 133—163. — 288 с. — ISBN 978-617-684-259-0.
Джерела
ред.- К 590-летию Одессы. Качибей — Одесса: история, написанная столетиями // Известия, № 162 (3231), 03.09.2005 (рос.)
- Клара Гудзик. Борисфен—Хаджибей—Одеса // День, № 154, 30 серпня 2008 [Архівовано 17 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Історія Одеси [Архівовано 20 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Ясський мирний договір [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.] (рос.).
Посилання
ред.- Синявська Олена. Качибей — попередник Одеси // Чорноморські новини. — 14 лютого 2015.