Бей (тур. bey, «князь»; від давньотюрк.: «bəq/bəy» — вождь) — загальнотюркський титул, військове та адміністративне звання. Також — бег, бек, бій.

Історія

ред.

Початково термін означав вождя роду в складі племені, тобто самостійного родового і навіть політичного (державного) територіального підрозділу (головою всього племені/держави виступав хан). Бей очолював родове ополчення в загальноплемінному/державному війську. У ієрархії давньотюркських титулів був другим після хана.

Докладніше: Буланіди

У Хазарському каганаті беки з династії Буланідів — де-юре другі особи в державі (після кагана), де-факто носії реальної влади.

Половці

ред.

У Codex Cumanicus титули половецьких правителів бег (полов. beg) і бей (bey) перекладаються латиноюю як princeps (князь)[1].

У османській титулатурі послідовність за спаданням була наступною (хоча і не протягом усього існування імперії): паша, бей, ага, ефенді.

Бей у Османській імперії — (1) князь, правитель незалежного князівства; (2) управитель округи.

Титул бея в індивідуальному порядку могли носити християни — господарі Молдови та Волощини, князь острова Самос. Також він надавався вождям кочових племен (самі османи були нащадками таких племінних вождів) і синам пашів, іноземним послам, правителям «провінцій» (у XVII столітті в Османській імперії було 22 «провінції» (бейлербейлики), які керувалися бейлербеями). Внаслідок цього титул отримав багато різновидів: алібей — «полковник», бейлербей — «губернатор» «провінції»-бейлербейлика (дослівно бей всех беїв), бейзаде — дослівно син бея тощо.

Сучасність

ред.

У сучасних Туреччині, Азербайджані та Криму слово «бей» перетворилося на форму ввічливого звернення до шанованої особи (аналог європейських термінів пан, містер, мсьє, сеньйор тощо).

Див. також

ред.


Посилання

ред.
  1. Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880, p. 300.