Господар (титул)
Госпо́дар (ст.-укр. господаръ, гд̃ръ; від лат. dominus) — слов'янський титул правителя. Використовувався монархами Східної Європи — правителями Русі, Литви, Московії, Волощини і Молдавії. У московських документах XVII ст. поступово витіснений титулом госуда́р (рос. государь).
Королівство Русі ред.
Господар (Володар) Русі був один із титулів королів Русі (Галицько-Волинських князів); а також королів Польщі, які після війни за спадщину Королівства Русі почали титулувати себе "Russiae dominus et heres".
Сербія ред.
Титул «господар» на Балканах був вперше зафіксований на початку XIV століття стосовно сербських правителів у документах із Дубровника. Зокрема, це стосується зетської династії Балшичів. Відома пізніша печатка зетського правителя Івана Чорноєвича 1458 з написом «Иван Црноевич госпо́дар Зетски»[1].
Литовсько-руська держава ред.
У Великому князівстві Литовському, Руському і Жемантійському вживався у титулатурі великих князів Литовських та Руських як лат. dominus, ст.-укр. господарь, або ст.-укр. государь. Зокрема:
- У листі великого князя Вітовта від 1392 року вказано титул: лат. Witowdus dei gratia dux Lithuanie, dominus trocensis luczensis etc (Вітовт, милістю Божою, князь Литви, господар Троцький, Луцький та інших)[2]
- Також на печатці Вітовта від 1407 року записано: лат. Sigillum Allexandri allas Wytowdi magnis ducis Lithwanie d[omini]ni Russie et cetera (Печатка Олександра, або Вітовта, великого князя Литви, господаря Русі та інших)
Титул згадується в Литовських статутах.
Польща ред.
У XIV столітті титул «господар» з'являється у Польщі. У цей час титул закріплюється за польським королем Казимиром III. Пізніше у грамоті 1378 року господарем, зокрема й Руської землі, титулується князь Владислав Опольський[3].
Угорщина ред.
- березень 1387[4]
- лат. Nos Sigismundus Dei gratia Marchio Brandenburgensis, sacri romani imperii Archicamerarius, nec non regni Hungarie Dominus
- Ми, Сигізмунд, Божою милістю, маркграф Бранденбурзький, верховний камерарій Священної Римської імперії, а також господар Угорського королівства.
Молдавія та Волощина ред.
У слов'янських документах з XV століття по 1866 рік правителі Молдовського князівства та Волощини називалися господарями, поряд з титулом воєводи. В румунських джерелах замість господаря використовувався титул Domn (від лат. Dominus). До XIX століття багато васалів Османської імперії носили цей титул. Зі зростанням румунської незалежності титул домнітора повністю витіснив титул господаря.
До встановлення османського сюзеренітету в Молдові церемоніал присвяти відбувався «милістю Божою» і мав два етапи: «обрання» в полі, на відкритому місці і власне коронація — у церкві митрополії. Господар носив корону, мав необмежене право над своїми підданими, вважався власником території всієї країни, головнокомандуючим армією, верховним суддею. Тільки він мав право оголошувати війну і підписувати мирний договір.
Після встановлення Османського панування молдовський престол став предметом купівлі-продажу. Стіл господаря стали займати представники знатних боярських родів, а також іноземці. У 1711-1821 роках молдовський престол стали займати виключно греки з константинопольського передмістя Фанар. Цей період отримав назву Фанаріотського режиму.
Титул господаря зберігся ще деякий час після об'єднання Молдовського князівства з Валахією в 1859 році до 1881 року, коли Румунія була проголошена королівством.
Московія ред.
Один із титулів московського царя.
Чорногорія ред.
З 1853 р . «Господар» — титул правителя в Чорногорському князівстві, який використовувався поряд з офіційним титулом «князь». Князь Данило титулується (згідно з документом 1853 р.) як Његова Свјетлост Господар Књаз. Стаття 3 Уложення князя Данила (1855 р.) говорить, що «князь є господарем нашої країни». Крім того, князь Нікола I титулувався як књаз и господар Чорногорії.
Однією з причин використання титулу « Господар » у ХІХ столітті є політична символіка, яку він має (оскільки Бальшичі та Црноєвичі мали той самий титул). Його повторне використання показало, що Петровичі-Негоші були спадкоємцями середньовічних династій Зети та Чорногорії[5].
Див. також ред.
- Господар всія Русі
- Сір (титул) — європейський господар.
- Хедив — єгипетський господар.
- Категорія:Господарі Молдови та Категорія:Господарі Валахії
- Домнітор
Примітки ред.
- ↑ Ракочевич, Н. Politički odnosi Crne Gore i Srbije: 1903—1918. — Титоград: Istorijski institut SR Crne Gore u Titogradu, 1981. — С. 124.
- ↑ Biblioteka Książąt Czartoryskich w Krakowie, Zbiór dokumentów pergaminowych, No. 223. Цитата за: Rogulski, Jakub. Titles, Seals and Coats of Arms as Symbols of Power and Importance of Lithuanian Dukes Before the Union of Lublin // Zapiski Historyczne. Poświęcone Historii Pomorza i Krajów Bałtyckich, 2017. T. LXXXII, p. 102.
- ↑ Пашин С.С. Червонорусские акты XIV-XV вв. и грамоты князя Льва Даниловича. — Тюмень: Издательство ТюмГУ, 1996.
- ↑ Czoernig, Karl (Freiherr) von. Ethnographie der Oesterreichischen monarchie. Wien : K.-K. Hof- und Staatsdruckerei, 1849-. Band II (1857); p.339; Doc. № g.
- ↑ Историјски лексикон Црне Горе, књига 3, - „Daily Press-Вијести“, 2006.
Джерела ред.
- Статут Великого княжества Литовского 1529 года. Минск. АН БССР. 1960. [Архівовано 13 травня 2008 у Wayback Machine.] (рос.) (Сигизмунд I. Статут 1529 г.)
- Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 года. — Мінск, 2003. — С.35-263. За виданням 1855 року. [Архівовано 13 червня 2008 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- Господар [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
|
Це незавершена стаття про урядування. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |