Відкрити головне меню

Єні́-Дунья́ (тур. Yeni-Dünya — досл. «Новий світ»), Хаджибейська фортеця (тур. Hacıbey kalesi) — османська фортеця, що була розташована на березі Одеської затоки близько османського поселення Хаджибей (Кацюбіїв). Збудована Османською імперією в 1764 році, взята російським військом 14 (25) вересня 1789[1].

Конструкція фортеціРедагувати

Фортеця здіймалася над крутим приморським берегом і простягалася приблизно від Воронцовського палацу до середини Приморського бульвару. Фортеця мала майже чотирикутну форму й була обведена високою стіною з бійницями та круглими вежами з боків. У центрі повернутої до берега фортечної стіни розташовувалась широка прямокутна головна вежа з аркою воріт посередині й конусоподібним дахом. Фортеця мала невеликі розміри. Ширина фортеці по фасаду була 11 сажнів, довжина близько 16 сажнів. Висота веж до 4, стін до 3,5 сажнів. З боку суходолу фортеця була обнесена земляним валом. Посередині розташовувався пашинський дім не більше шести сажнів у довжину та чотирьох у ширину. На деякій відстані від дому була влаштована глибока сапа для зберігання пороху. У мирний час на кутах фортеці стирчали чотири гармати.

Plan du Château de Codjabey (План замку Хаджибей) Лафіта-Клаве, зробленого в 1784 році
План фортеці Єні-Дунья (Хаджибейської) інженер-поручика Фрейгана, зробленого в 1789 році

ІсторіяРедагувати

У 1765 р., поряд із поселенням Хаджибей, Османська імперія будує фортецю Новий Світ (Єні-Дунья). Розвідувальні дані про побудову османами фортеці привіз запорізький гонець до кримського хана Селім Ґерая військовий перекладач Костянтин Іванов. З рапорту графу Румянцеву: «За Очаковым же, по направлению к Белгороду (Ак-Керману) в 50 верстах от Очакова при море делается крепость, коя наименована Ени-Дуня, т.е. Новый-Свет. Прежде же было там село, а именовалось Куджабей (Качи-бей, Хаджи-бей). Оная же крепость зачалась делаться сего году из весны, а делают ту крепость волохи, на которую возят камень из степи, с речек и балок околичных».

Докладний звіт про фортецю й поселення, яке її оточувало, зберігся в рапорті російського розвідника Івана Ісленьєва «План новопостроенного на берегу моря турецкого города Гаджибей», який у 1766 році був висланий під видом купця для таємного зняття плану фортеці.

З початком Російсько-турецької війни (1768—1774) на Хаджибейську фортецю декілька разів нападали запорожці, але не завдали майже ніякої шкоди, обмежившись тільки розграбуванням прилеглих поселень (захопивши велику кількість коней, рогатого скоту, овець і навіть верблюдів:

  • 2 жовтня 1769 року загін чисельністю 3100 козаків Війська Запорозького Низового під командуванням Семена Галицького у ході рейду від Очакова до Аккерману біля села Хаджибей вступив в бій з османським загоном чисельністю близько 200 вершників, який йшов з боку Очакова. Частина османського загону була вбита, у полон взято 9 поранених османів, які потім померли від холоду. У козаків було поранено два чоловіка. Хати та будівлю у селі спалили, жителів вбили. Частині селян вдалося укритися у замку (паланці). Замок козаки не штурмували[2].

Лиш у 1774 році, перед самим укладенням миру, її вдалося захопити, але всього на кілька місяців — за умовами угоди Російська імперія зобов'язалася до 1 серпня 1774 року звільнити захоплені в Османській імперії терени на правобережжі Дніпра. Перед відходом російських військ фортеця була сильно зруйнована.

Після 1774 року османи поліпшують укріплення фортеці. Французький військовий інженер Андре-Жан Лафіт-Клаве (фр. André-Joseph Lafitte-Clavé) зазначав[3], що у 1784 році «худий замок» Єні-Дунья не відповідав вимогам свого призначення.

Під час Російсько-турецької війни (1787—1792) фортеця була взята 14 (25) вересня 1789 передовим загоном Йосипа де Рібаса російських військ під командуванням І. В. Гудовича (за участю чорноморських козаків під командуванням Захарія Чепіги і Антіна Головатого).

 
"Штурм фортеці Хаджибей" - картина П.П.Пархета з експозиції Одеського історико-краєзнавчого музею

За наказом фельдмаршала князя Григорія Потьомкіна, який був головнокомандувачем російськими військами впродовж російсько-турецької війни 1787-1791 років, фортецю було зруйновано.

Версія про дві різні фортеціРедагувати

 
Мапа, видана у Відні близько 1790 року з межами Едісанскої орди та з місцями боїв Російсько-турецьких воєн XVIII століття. На мапі показана фортеця Єні-Дунья на місці сучасної Одеси

Існує гіпотеза[4], згідно з якою Хаджибейська фортеця та фортеця Єні-Дунья являють собою два різних укріплення. Відповідно до цієї теорії Єні-Дунья розташовувалася не на території сучасної Одеси, а на захід від гирла Тилігульського лиману.

П.К.Брун писав, що на захід від Очакова та Гасан-Кале (зараз Рибаківка)

«при Тилігулі була Возія, а на іншому боці Тилігула — фортеця Ієнідуні».

Влітку 1993 року при археологічному обстеженні долини Тилігула на мису, утвореному західним берегом долу й обривом до моря, було виявлено невелике поселення османського часу. З боку степу мис поперечно огороджений сильно оплилим земляним валом. Поселення датується приблизно серединою XVIII сторіччя.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. Енциклопедія історії України. — Київ: «Наукова думка», 2010, т. 7, с. 525 (стаття «Одеса»)
  2. Скальковский А.А. История Новой-Сечи или последнего Коша Запорожского. Часть ІІІ.- Одесса: Городская типография.- 1846.- 294 с.
  3. Лафитт-Клаве Ж. Описание пути от Константинополя до Очакова.- Санкт-Петербург: Типография Генерального Штаба.- 1821.- 92 с. (рос.)
  4. У пошуках далекої Молдаванки

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Гончарук Т. Історія Хаджибея (Одеси) 1415—1795 рр. в документах. — О.: Астропринт, 2000. — 372 с.
  • Гончарук Т., Гуцалюк С. Українське козацтво та Хаджибей (Одеса). Середина XVI ст. — 1794 р.: Попул. нарис та додані док. з друк. джерел. — О., 1998. — 67 с.
  • Сапожников І. В. Запорозькі та чорноморські козаки в Хаджибеї та Одесі // Київська старовина. — 1998. — № 3. — С. 11-25.
  • Сапожников І. В. Буго-Дністровська Запорозька Січ (1775—1780-ті роки) // Хаджибей-Одеса та українське козацтво (1415—1797 роки). — О.: ОКФА, 1999. — С. 47-110. — (Сер. «Невичерпні джерела пам'яті». — Т. ІІІ).