Відкрити головне меню

Ка́рін Марі́я Бо́є (швед. Karin Maria Boye; нар. 26 жовтня 1900(19001026), Гетеборг, Вестра-Йоталанд, Швеція — пом. 24 квітня 1941, Алінгсос, Вестра-Йоталанд, Швеція) — шведська письменниця й критик.

Карін Боє
Karin Boye
Karin Boye, 1940s.gif
Карін Боє. Близько 1940 року
Ім'я при народженні Карін Марія Боє
Народилася 26 жовтня 1900(1900-10-26)
Гетеборг, Вестра-Йоталанд, Швеція
Померла 24 квітня 1941(1941-04-24) (40 років)
Алінгсос, Вестра-Йоталанд, Швеція
·Отруєння
Поховання
Громадянство Швеція Швеція
Національність шведка
Діяльність письменниця, критик
Сфера роботи поезія
Alma mater Уппсальський університет
Мова творів шведська
Роки активності 19221941
Напрямок модернізм
Жанр вірш, роман, оповідання, стаття
Magnum opus «Криза», «Каллокаїн»
Членство Товариство Дев'яти[2]
Батько Carl Fredrik Boye[d]
У шлюбі з Leif Björk[d][3]
Сайт: karinboye.se/index.shtml

CMNS: Карін Боє на Вікісховищі

Зміст

БіографіяРедагувати

Дитинство, навчанняРедагувати

Карін Боє народилася в Гетеборгу, на площі Васаплатсен, 11[4] у сім'ї інженера Карла Фредріка («Фріца») Боє (нар. 1857-1927)[5] і Сіґне Боє (нар. 1875-1976)[5], в дівоцтві Лільєстранд[6]. Обидвоє походили із заможних чиновницьких родин. Карін вважала, що її саму виховували «більш ніж зразково». У 1907 році вона пішла до школи Матільди Галльс у Гетеборгу[7]. Вчилася добре. Мала двох братів — Свена (нар. 1903-1974) і Ульфа (нар. 1904-1999)[8]. 1909 року батько влаштувався на роботу в страховій інспекції, що в Стокгольмі, й перебрався до цього міста разом з усією сім'єю.

1915 року родина оселилася в південній дільниці Стокгольма — Гуддінґе, де тепер стоїть будівля Шедальської гімназії. Там, у гаю беріз, сосен і дубів, спорудили доволі велику віллу — червону, з білими карнизами. Сім'я Боє назвала це житло березовою домівкою. Тут Карін написала багато ранніх віршів, оповідань і п'єс. Вона також рисувала й малювала. Її акварелі з міфічними постатями зайняли цілу кімнату в музеї принца Евгена, що на мисі Вальдемарсудде[9].

1920 року Карін Боє закінчила середню школу, а за рік склала іспит на право вчителювати в початковій школі. Тоді ж вона вступила до Упсальського університету, маючи намір вивчати грецьку, скандинавські мови та історію літератури. Ще 1918 року в християнському літньому таборі у Фоґельстаді Карін познайомилася з Анітою Натгорст, а в Уппсалі знову зустріла її. На сім років старша Натгорст вивчала теологію та гуманітарні науки в університеті. На останньому курсі навчання Боє вступила до соціалістичного гуртка «Кларте»[10]. 1928 року Карін Боє склала іспит на звання маґістра філософії в Стокгольмському університеті. Як сама тлумачила, покинула Упсалу через перевтому і стрес.

 
Автограф вірша Карін Боє «Вечірня молитва». 1922.

Дебют і рання кар'єраРедагувати

1922 року Карін Боє дебютувала збіркою поезій «Хмари» — роздумами молодої жінки про Бога, труднощі в житті й про своє майбуття. Ці вірші мають свої особливості й мотиви. Форма відзначається легкими перебіжними римами й схильністю до алітерації (ця схильність стане помітнішою, коли Карін Боє прочитає Старшу Едду ісландською мовою в Уппсалі). Але передусім вражає особливий ритм із чергуванням наголошених складів. У наступних збірках — «Прихована країна» (1924) і «Вогнища» (1927) — авторка з позицій християнської етики закликає до мужності, боротьби і самопожертви. 1925 року вона виступила з відомою віршованою «Промовою до людини» (Tal till mannen) на студентському святі весни. У 1931-му її перший роман «Астарта» виграв премію на конкурсі скандинавських романів.

1927 року Карін Боє увійшла в число членів редакції соціалістичного журналу «Кларте» (Clarté). Вона була також однією із засновників журналу «Спектрум» (Spektrum) й у 19311932 роках разом із Йосипом Ривкіним, Еріком Местертоном і Ґуннаром Екелефом входила в редколегію «Спектруму». Карін Боє матеріально допомогла заснувати це видання. 1928 року після батькової смерті вона одержала спадщину й кілька років була матеріально незалежна. 1931 року її вибрали у члени «Товариства Дев'яти» (Samfundet De Nio). У цій літературній академії вона посідала крісло № 6.

Угода з самою собоюРедагувати

Перебуваючи в Берліні упродовж 1932—1933 років, Карін Боє перестала приховувати свою бісексуальність. У той час розірвався її шлюб із Лейфом Б'єрком. Коли поетеса повернулася додому, друзі помітили, що вона змінилася: набрала елегантності, почала менше цікавитися діяльністю марксистського крила в «Кларте» й стала вразливішою. По якомусь часі запропонувала спільне проживання молодій єврейці Марґот Ганель, яку «спокусила» (зі слів самої ж поетеси) у Берліні[11]. Удвох вони жили аж до самої смерті Карін Боє, і це в часи, коли у Швеції гомосексуалізм вважався злочином. Глибока любов поетеси до Аніти Натгорст була неподілена[12].

Боє, мабуть, усвідомлювала свою гомосексуальність чи бісексуальність ще перед тим, як вийшла її дебютна книжка, але з такою властивістю було дуже нелегко примиритися й почуватися чоловіком[13], а тим більше — відкрито говорити про це. Маргіт Абеніус, яка знала Карін із студентських років, зауважила цю властивість ще в підліткових творах поетеси. У цих віршах і легендах юна авторка дуже часто ідентифікувала себе з героями-чоловіками, і чимало їхніх жертвених вчинків справляють враження еротично наладованих.

Абеніус має на увазі, що триває боротьба між прагненням бути вірним своєму вибору (навіть несвідомому) та своїм переконанням — «жити прямо» з власними словами Бойє — і прагненням бути вірним зовнішнім моральним вимогам, які ми добровільно беремося виконати (Супер-Еґо у Фройда. Ця важлива лінія конфлікту яка тягнеться від дебютної книжки й далі, має багато спільного з поглядом Боє на свою жадану й заборонену насолоду[14]. Боє сама доходить до подібного тлумачення в «Кризі». Цю книжку написано саме після року, проведеного в Берліні, тож навряд чи можна вбачати в ній правильну реакцію на кризу, яку поетеса перебула на початку 1921 року (і сама зробила перший аналіз цієї кризи в листі до подруги Аґнес Фелленіус)[15]. У Берліні вона піддалася також певному психоаналітичному лікуванню й зблизька роздивилася на прорив нацизму.

Відомі твориРедагувати

Широко відомий вірш Карін Боє Ja, visst gör det ont när knoppar brister («Аякже, болить, коли розпукуються бруньки» із збірки «Заради дерева». З прозових творів славу авторці принесли почасти автобіографічний роман «Криза» Kris[16] і антиутопічний роман «Каллокаїн».

Карін Боє як есеїстка творила передусім в галузі літературознавства. Зокрема, цікавилася психоаналітичними течіями в модернізмі. Працювала також як критик. Її зараховують до другого покоління шведських модерністів (після першого, до якого належали Пер Лагерквіст і Біргер Шеберг).

Твори письменниці перекладено українською, англійською, арабською, білоруською, бретонською, данською, зазакі, іспанською, італійською, китайською, нідерландською, німецькою, норвезькою, перською, польською, російською, угорською, фінською, французькою й чеською мовами.

СмертьРедагувати

 
Камінь в околиці Алінґсоса — місце самогубства Карін Боє.

Карін Боє померла, вживши велику дозу снодійного. 23 квітня 1941[17] вона востаннє вийшла із свого житла. Згідно з документами Державного архіву в Гетеборгу, її знайшли мертвою біля великого каменя, що стоїть на пагорбі, на північ від Алінґсоса[18] На той час Карін Боє перебувала в Алінґсосі, щоб морально підтримати смертельно хвору подругу Аніту Натгорст (1894—1941)[5], що вмирала від раку. Судячи з листа поетеси й із спогадів її знайомих, в останні місяці свого життя Карін Боє була пригнічена, її психічний стан був дедалі менш стійкий[19]. Цей великий камінь в околиці Нульбю став пам'яткою, й тепер його позначено на туристичній карті Алінґсоса[20]. Карін Боє поховали в родинному гробівці на цвинтарі Östra kyrkogården («Естра чюркоґорден») у Гетеборгу.

Її симпатія Марґот Ганель (вона не була разом з Карін Боє в Алінґсосі) покінчила з собою 30 травня 1941 року[21]. У серпні того ж року померла від раку Аніта Натгорст.

Подружнє життяРедагувати

У 1929—1932 роках Карін Боє була одружена з статистиком Лейфом Б'єрком (19072000)[22][23], братом Кая Б'єрка.

 
Статуя Карін Боє біля Міської бібліотеки в Гетеборгу. Скульптор Петер Лінде, 1987 рік.
 
Статуя Карін Боє в Гуддинґе. Скульптор Петер Лінде, 1980 рік.
 
Істадський цвинтар. Пам'ятний знак із закінченням вірша Карін Боє «Аякже, болить, коли розпукуються бруньки»: «…спочивають у довірі, що творить світ».

Посмертне визнанняРедагувати

Наступного року після смерті Карін Боє вийшла у світ книжка, якою віддано честь покійниці, — Karin Boye — Minnen och studier («Карін Боє — пам'ять і студії». Її редагували Маргіт Абеніус і Улоф Лагеркранц, у доборі матеріалу допомогли численні друзі письменниці. Останнім у цьому виданні стоїть вірш Яльмара Ґулльберга «Мертва амазонка», написаний під безпосереднім враженням від смерті поетеси й раніше опублікований у травні 1941-го в Ґулльберговій збірці Fem kornbröd och två fiskar («П'ять хлібин і дві рибини»). Цей твір характеризує героїчне, суперечливе й трагічне життя Карін Боє й ставить її в один ряд із героями Фермопільської битви.

ТвориРедагувати

  • Samlade skrifter / [red. och kommenterad av Margit Abenius]. Stockholm: Bonnier. Libris 10409 — Зібрані твори, I—XI, 1948-50, видала Маргіт Абеніус
  1. Astarte, 1947. Libris 10410
  2. Merit vaknar, 1948. Libris 10411
  3. Kris, 1948. Libris 10412
  4. För lite, 1948. Libris 10413
  5. Kallocain ([Ny utg.]), 1948. Libris 10417
  6. Uppgörelser, 1948. Libris 10414
  7. Ur funktion: noveller, 1948. Libris 10415
  8. Bebådelse: noveller, 1948. Libris 10416
  9. Tendens och verkan, 1949. Libris 10418
  10. Dikter, 1950. Libris 10419
  11. Varia, 1949. Libris 10420

РоманиРедагувати

  • Astarte, 1931 — «Астарта»
  • Merit vaknar, 1933 — «Меріт прокидається»
  • Kris, 1934 — «Криза»
  • För lite, 1936 — «Замало»
  • Kallocain, 1940 — «Каллокаїн»

Збірки поезіїРедагувати

  • Moln, 1922 — «Хмари»
  • Gömda land, 1924 — «Прихована країна»
  • Härdarna, 1927 — «Вогнища»
  • För trädets skull, 1935 — «Заради дерева»
  • De sju dödssynderna och andra dikter, 1941 — «Сім смертних гріхів і інші вірші» (цю збірку після смерті поетеси видав Яльмар Ґулльберг; Карін Боє розпочала писати титульний вірш близько 1938 року й так не закінчила, хоч і старалася)
  • Månsång, 1979 (red. Barbro Gustafsson) — «Місячна пісня», ранні вірші
  • Det stora undret: ungdomsdikter, 1981 (red. Barbro Gustafsson) — «Велике диво», ранні вірші

Есеї, щоденники, рецензіїРедагувати

  • Språket bortom logiken, 1932 — «Мова поза логікою» (опубліковано в журналі «Spektrum»)
  • Det hungriga ögat, 1992 — «Голодне око», журналістика 1930—1936 років, рецензії та есеї
  • Resedagbok i Grekland: från Hitlers Berlin till Apollons Olympia, 1994 (red. Paul Åström) — «Дорожні записки у Греції: від гітлерівського Берліна до Олімпії Аполлона»

Збірки оповіданьРедагувати

  • Uppgörelser, 1934 — «Угода»
  • Ur funktion, 1940 — «Не в ладу»
  • Bebådelse, 1941 — «Благовіщення»
  • Soldrottningens gudson, 1982 (red. Barbro Gustafsson) — «Божий син королеви Сонця», збірка оповідань і п'єса
  • Snäckors sorl, 2008 (red. Barbro Gustafsson Rosenqvist) — «Жебоніння слимаків», вибрані оповідання

ЛистуванняРедагувати

ПерекладиРедагувати

  • «Cement» — Цемент (Федір Гладков, з німецького перекладу Ольги Гальперн). «Fram», 1927
  • «Bergtagen» — Der Zauberberg (Томас Манн, з німецької) 1929
  • «Ödestimmar: fem historiska miniatyrer» — Sternstunden der Menschheit (Штефан Цвайґ, з німецької). «Ringförlaget», 1932
  • «Det öde landet» — The Waste Land (Томас Стернз Еліот, з англійської, разом із Еріком Местертоном). Газета «Spektrum», 1932
  • «Offervandring» Der Opfergang (Рудольф Ґ. Біндінґ, з німецької). «Ringförlaget», 1933
  • «Strindberg och hans andra hustru» — Lieb, Leid und Zeit: Eine unvergessliche Ehe (Фріда Уль, з німецької) «Bonnier», 1933—1934
  • Jakob Wassermann: «Etzel Andergast» — Etzel Andergast (Якоб Вассерманн, з німецької). «Bonnier», 1934
  • Stéphanie, prinsessa av Belgien: «Jag skulle bli kejsarinna: minnen» — Ich sollte Kaiserin werden (Стефанія, принцеса Бельгії, з німецької). «Bonnier», 1936
  • «Härlighet ur fjärran» — Strange glory (Лео Маєрз, із англійської). «Tiden», 1936
  • «Fattigdom» — Armut (Антон Вільдґанс, з німецької). «Radiotjänst», 1937
  • «Elisabeth av England» — Elisabeth von England (Фердінанд Брукнер), не опубліковано, з німецької[24]

Переклади творів Боє українськоюРедагувати

НагородиРедагувати

  • 1931 — друга премія на конкурсі скандинавських романів за роман «Астарта»
  • 1938 — стипендія від Шведської академії на подорож до Греції

ПочестіРедагувати

  • 1980 року в центрі Гуддинґе поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде). На фасадах сусідніх будинків поміщено пам'ятні таблиці з уривками із віршів поетеси.
  • 1983 року засновано Товариство Карін Боє.
  • 18 травня 1985 року біля бібліотеки Carolina Rediviva («Відроджена Кароліна») в Упсалі посаджено дерево на честь Карін Боє.
  • 1987 року в Гетеборгу поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде).
  • У листопаді 1992 року керівники Гетеборзької трамвайної мережі назвали один із трамваїв іменем Карін Боє[25].
  • На честь Карін Боє у 1998 році засновано літературну премію.
  • 2000 року в Стокгольмі біля університетської бібіліотеки поставили статую Карін Боє (автори Ільва Ліндґрен і Ян-Ерік Б'єрк).
  • 2004 року іменем Карін Боє названо бібліотеку в Упсалі.
  • 2004 року іменем Карін Боє названо школу в Муталі.
  • 2011 року на будинку № 11, що на стокгольмській вулиці Шеппарґатан, де в 1933 році проживала Карін Боє, помістили меморіальну таблицю з віршем «Для тебе», присвяченим Марґот Ганель[26].
  • Іменем Карін Боє названо вулиці в Гетеборгу, Фруенґені та Гегерстені, тракти в Седертельє й Фалькенбергу, і провулок у Гуддинґе.
  • Іменем Карін Боє названо кратер на Венері.
  • У Гетеборзі, на будинку № 11, на майдані Васаплатсен, що в Гетеборзі, де народилася Карін Боє, помістили меморіальну таблицю.
  • На камені, біля якого померла Карін Боє (околиця Алінґсоса), поміщено пам'ятну таблицю.
  • У Гуддинґе обладнано музейну кімнату пам'яті Карін Боє.

СвітлиниРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.svenskagravar.se/gravsatt/66620257SvenskaGravar.
  2. http://www.samfundetdenio.se/
  3. Swedish Publicist's Association Photo Directory 1936Стокгольм: Swedish Publicists' Association, 1935. — 724 с.
  4. Bengt A. Öhnander, Statyer berättar — 76 konstverk i Göteborg. Tre böcker: Göteborg 2004, s. 45
  5. а б в Sveriges dödbok 1901—2009. Sveriges släktforskarförbund, Solna, isbn 978-91-87676-59-8, libris 11931231
  6. http://runeberg.org/vemardet/1933/0116.html
  7. www.karinboye.se. Tidsaxel.
  8. Sveriges dödbok 1901—2009. Sveriges släktforskarförbund. Solna, isbn 978-91-87676-59-8, libris 11931231
  9. Tidningarnas Telegrambyrå, 21. 10. 1993, 16:31
  10. Karin Boye — A Biographical Profile
  11. Abenius (1950), s. 201ff
  12. Ramdén, Maria (2000-11-24): «100 år efter födelsen: Karin Boye uppmärksammas». NE.se. Läst 19 december 2012.
  13. Abenius (1950), s. 201
  14. Abenius (1950), s. 49-59
  15. Brevet citeras av Abenius (1950), s. 53ff
  16. «Törsten efter det förbjudna» — «Пожадання забороненого». Karinboye.se. Прочитано 02.01. 2013
  17. Abenius (1950), s. 399ff
  18. «Karin Boyes minnessten i Alingsås». Karinboye.se. Läst 4 januari 2013.
  19. Abenius (1950), kap. «De sju dodssynderna»
  20. «Karin Boyes sten», 15.08.2011. Архів оригіналу за 03.02.2013. Процитовано 10.01.2013. 
  21. Abenius (1950), s. 404
  22. Runeberg, Svenskt författarlexikon
  23. Крістер Енандер. Літературний портрет Карін Боє на сайті Товариства Карін Боє. 02.01. 2012
  24. Інтерв'ю з Ульфом Боє — братом письменниці
  25. Tidningarnas Telegrambyrå, 1992-11-21, 16:20
  26. Svenska Dagbladet, 2011-04-30, 14

ПосиланняРедагувати

Література та джерелаРедагувати

  • Abenius, Margit (1950): Drabbad av renhet: en bok om Karin Boyes liv och diktning. — Bonnier, Stockholm. Libris . 1950 och senare upplagor.
  • Bergdahl, Liv. Saga, Kärleken utan namn. Identitet och (o)synlighet i svenska lesbiska romaner, diss. (2010)
  • Domellöf, Gunilla. I oss är en mångfald levande. Karin Boye som kritiker och prosamodernist, diss. (1986)
  • Domellöf, Gunilla. Karin Boye och den revolutionära humanismen, Kulturradikalismen: det moderna genombrottets andra fas, red. Bertil Nolin (1993)
  • Garde, Pia-Kristina. (2011): Karin Boye och människorna omkring henne: en fotobok. — Ellerström, Lund. ISBN 978-91-7247-284-6.
  • Gustafsson Rosenqvist, Barbro. Att skapa en ny värld: samhällssyn, kvinnosyn och djuppsykologi hos Karin Boye, diss. (1999)
  • Hammarström, Camilla. Karin Boye (1997)
  • Karin Boye Sällskapet (1991): Karin Boyes liv och diktning. Minnesskrift, minst 12 utgåvor 1985—2010. Libris
  • Karin Boye: minnen och studier, red. Margit Abenius, Olof Lagercrantz (1942)
  • Litterär kalender 2010. Karin. / De Nio (red. Magnus Halldin m fl.)
  • Morén, Monica. Ditt namn bland keruberna. En studie i Karin Boyes poetik och poesi, diss. (2001)
  • Morén, Monica. Lyrikens underjordiska språk: om Karin Boyes världsbild, Modernitetens ansikten: livsåskådningar i nordisk 1900-talslitteratur, red. Carl Reinhold Bråkenhielm och Torsten Pettersson (2001)
  • Svedjedal, Johan. Spektrum. Den svenska drömmen (2011)
  • Svedjedal, Johan. Rymden och tvåkronan. Karin Boye och den författarsociala debatten, Samlaren 130 (2009)