Ка́рін Марі́я Бо́є (швед. Karin Maria Boye; нар. 26 жовтня 1900(19001026), Гетеборг, Вестра-Йоталанд, Швеція — пом. 24 квітня 1941, Алінгсос, Вестра-Йоталанд, Швеція) — шведська письменниця й літературна критикиня.

Карін Боє
Karin Boye
Карін Боє. Близько 1940 року
Ім'я при народженніКарін Марія Боє
Народилася26 жовтня 1900(1900-10-26)
Гетеборг, Вестра-Йоталанд, Швеція
Померла24 квітня 1941(1941-04-24) (40 років)
Алінгсос, Вестра-Йоталанд, Швеція
·передозування ліків
ПохованняСхідний цвинтар (Гетеборг)[1][2]
ГромадянствоШвеція Швеція
Національністьшведка
Діяльністьписьменниця, критик
Сфера роботипоезія
Alma materУніверситет Уппсала
Мова творівшведська
Роки активності19221941
Напрямокмодернізм
Жанрвірш, роман, оповідання, стаття
Magnum opus«Криза», «Каллокаїн»
ЧленствоТовариство Дев'яти (1941)[3]
БатькоFritz Boyed
У шлюбі зLeif Björkd[4]
Автограф
Сайт: karinboye.se/index.shtml

CMNS: Карін Боє у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Народилася в Гетеборгу, на площі Васаплатсен, 11[5] у сім'ї інженера Карла Фредріка («Фріца») Боє (нар. 1857-1927)[6] і Сіґне Боє (нар. 1875-1976)[6], до шлюбу Лільєстранд[7]. Обидвоє походили із заможних чиновницьких родин. Карін вважала, що її саму виховували «більш ніж зразково». У 1907 році пішла до школи Матільди Галльс у Гетеборгу[8]. Вчилася добре. Мала двох братів — Свена (нар. 1903-1974) і Ульфа (нар. 1904-1999)[9]. 1909 року батько влаштувався на роботу в страховій інспекції, що в Стокгольмі, й сім'я переїхала туди.

1915 року родина оселилася в південній дільниці Стокгольма — Гуддінґе, де тепер стоїть будівля Шедальської гімназії. Там, у гаю беріз, сосен і дубів, спорудили доволі велику віллу — червону, з білими карнизами. Сім'я Боє назвала це житло березовою домівкою. Тут Карін Боє написала багато ранніх віршів, оповідань і п'єс. Вона також рисувала й малювала. Її акварелі з міфічними постатями зайняли цілу кімнату в музеї принца Евгена, що на мисі Вальдемарсудде[10].

1920 року Боє закінчила середню школу, а за рік склала іспит на право вчителювати в початковій школі. Тоді ж вступила до Упсальського університету, маючи намір вивчати грецьку, скандинавські мови та історію літератури. Ще 1918 року в християнському літньому таборі у Фоґельстаді познайомилася з Анітою Натгорст, а в Уппсалі знову зустріла її. На сім років старша Натгорст вивчала теологію та гуманітарні науки в університеті. На останньому курсі навчання Боє вступила до соціалістичного гуртка «Кларте»[11]. 1928 року Карін Боє склала іспит на звання маґістра філософії в Стокгольмському університеті. Як сама тлумачила, покинула Упсалу через перевтому і стрес.

 
Автограф вірша Карін Боє «Вечірня молитва». 1922.

Дебют і рання кар'єра

ред.

1922 року Карін Боє дебютувала збіркою поезій «Хмари» — роздумами молодої жінки про Бога, труднощі в житті й про своє майбуття. Ці вірші мають свої особливості й мотиви. Форма відзначається легкими перебіжними римами й схильністю до алітерації (ця схильність стане помітнішою, коли Карін Боє прочитає Старшу Едду ісландською в Уппсалі). Але передусім вражає особливий ритм із чергуванням наголошених складів. У наступних збірках — «Прихована країна» (1924) і «Вогнища» (1927) — авторка з позицій християнської етики закликає до відваги, боротьби і самопожертви. 1925 року Боє виступила з відомою віршованою «Промовою до людини» (Tal till mannen) на студентському святі весни. У 1931-му її перший роман «Астарта» виграв премію на конкурсі скандинавських романів.

1927 року Карін Боє увійшла в число членів редакції соціалістичного журналу «Кларте» (Clarté). Вона була також однією із засновників журналу «Спектрум» (Spektrum) й у 19311932 роках разом із Йосипом Ривкіним, Еріком Местертоном і Ґуннаром Екелефом входила в редколегію «Спектруму». Карін Боє матеріально допомогла заснувати це видання. 1928 року після батькової смерті вона одержала спадщину й кілька років була матеріально незалежною. 1931 року її вибрали у члени «Товариства Дев'яти» (Samfundet De Nio). У цій літературній академії вона посідала крісло № 6.

Угода з самою собою

ред.

Перебуваючи в Берліні упродовж 1932—1933 років, Карін Боє перестала приховувати свою бісексуальність. У той час розірвався її шлюб із Лейфом Б'єрком. Коли поетеса повернулася додому, друзі помітили, що вона змінилася: набрала елегантності, почала менше цікавитися діяльністю марксистського крила в «Кларте» й стала вразливішою. По якомусь часі запропонувала спільне проживання молодій єврейці Марґот Ганель, яку «спокусила» (зі слів самої ж поетеси) у Берліні[12]. Удвох вони жили аж до самої смерті Карін Боє, і це в часи, коли у Швеції гомосексуальність вважалася злочином. Глибока любов поетеси до Аніти Натгорст була неподілена[13].

Боє, мабуть, усвідомлювала свою гомосексуальність чи бісексуальність ще перед тим, як вийшла її дебютна книжка, але з такою властивістю було дуже нелегко примиритися й почуватися чоловіком[14], а тим більше — відкрито говорити про це. Маргіт Абеніус, яка знала Карін із студентських років, зауважила цю властивість ще в підліткових творах поетеси. У цих віршах і легендах юна авторка дуже часто ідентифікувала себе з героями-чоловіками, і чимало їхніх жертвених вчинків справляють враження еротично наладованих.

Абеніус має на увазі, що триває боротьба між прагненням бути вірним своєму вибору (навіть несвідомому) та своїм переконанням — «жити прямо» з власними словами Бойє — і прагненням бути вірним зовнішнім моральним вимогам, які ми добровільно беремося виконати (Супер-Еґо у Фройда. Ця важлива лінія конфлікту яка тягнеться від дебютної книжки й далі, має багато спільного з поглядом Боє на свою жадану й заборонену насолоду[15]. Боє сама доходить до подібного тлумачення в «Кризі». Цю книжку написано саме після року, проведеного в Берліні, тож навряд чи можна вбачати в ній правильну реакцію на кризу, яку поетеса перебула на початку 1921 року (і сама зробила перший аналіз цієї кризи в листі до подруги Аґнес Фелленіус)[16]. У Берліні вона отримала також певне психоаналітичне лікування й зблизька роздивилася на прорив нацизму.

Відомі твори

ред.

Широко відомий вірш Карін Боє Ja, visst gör det ont när knoppar brister («Аякже, болить, коли розпукуються бруньки» із збірки «Заради дерева». З прозових творів славу авторці принесли почасти автобіографічний роман «Криза» Kris[17] і антиутопічний роман «Каллокаїн».

Карін Боє як есеїстка творила передусім в галузі літературознавства. Зокрема, цікавилася психоаналітичними течіями в модернізмі. Працювала також як критик. Її зараховують до другого покоління шведських модерністів (після першого, до якого належали Пер Лагерквіст і Біргер Шеберг).

Твори письменниці перекладено українською, англійською, арабською, білоруською, бретонською, данською, зазакі, іспанською, італійською, китайською, нідерландською, німецькою, норвезькою, перською, польською, російською, угорською, фінською, французькою й чеською мовами.

Смерть

ред.
 
Камінь в околиці Алінґсоса — місце самогубства Карін Боє.

Карін Боє померла, вживши велику дозу снодійного. 23 квітня 1941[18] вона востаннє вийшла із свого житла. Згідно з документами Державного архіву в Гетеборгу, її знайшли мертвою біля великого каменя, що стоїть на пагорбі, на північ від Алінґсоса[19] На той час Карін Боє перебувала в Алінґсосі, щоб морально підтримати смертельно хвору подругу Аніту Натгорст (1894—1941)[6], що вмирала від раку. Судячи з листа поетеси й із спогадів її знайомих, в останні місяці свого життя Карін Боє була пригнічена, її психічний стан був дедалі менш стійкий[20]. Цей великий камінь в околиці Нульбю став пам'яткою, й тепер його позначено на туристичній карті Алінґсоса[21]. Карін Боє поховали в родинному гробівці на цвинтарі Östra kyrkogården («Естра чюркоґорден») у Гетеборгу.

Її симпатія Марґот Ганель (вона не була разом з Карін Боє в Алінґсосі) покінчила з собою 30 травня 1941 року[22]. У серпні того ж року померла від раку Аніта Натгорст.

Подружнє життя

ред.

У 1929—1932 роках Карін Боє була одружена з статистиком Лейфом Б'єрком (19072000)[23][24], братом Кая Б'єрка.

 
Статуя Карін Боє біля Міської бібліотеки в Гетеборгу. Скульптор Петер Лінде, 1987 рік.
 
Статуя Карін Боє в Гуддинґе. Скульптор Петер Лінде, 1980 рік.
 
Істадський цвинтар. Пам'ятний знак із закінченням вірша Карін Боє «Аякже, болить, коли розпукуються бруньки»: «…спочивають у довірі, що творить світ».

Посмертне визнання

ред.

Наступного року після смерті Карін Боє вийшла у світ книжка, якою віддано честь покійниці, — Karin Boye — Minnen och studier («Карін Боє — пам'ять і студії». Її редагували Маргіт Абеніус і Улоф Лагеркранц, у доборі матеріалу допомогли численні друзі письменниці. Останнім у цьому виданні стоїть вірш Яльмара Ґулльберга «Мертва амазонка», написаний під безпосереднім враженням від смерті поетеси й раніше опублікований у травні 1941-го в Ґулльберговій збірці Fem kornbröd och två fiskar («П'ять хлібин і дві рибини»). Цей твір характеризує героїчне, суперечливе й трагічне життя Карін Боє й ставить її в один ряд із героями Фермопільської битви.

Твори

ред.
  • Samlade skrifter / [red. och kommenterad av Margit Abenius]. Stockholm: Bonnier. Libris 10409 — Зібрані твори, I—XI, 1948-50, видала Маргіт Абеніус
  1. Astarte, 1947. Libris 10410
  2. Merit vaknar, 1948. Libris 10411
  3. Kris, 1948. Libris 10412
  4. För lite, 1948. Libris 10413
  5. Kallocain ([Ny utg.]), 1948. Libris 10417
  6. Uppgörelser, 1948. Libris 10414
  7. Ur funktion: noveller, 1948. Libris 10415
  8. Bebådelse: noveller, 1948. Libris 10416
  9. Tendens och verkan, 1949. Libris 10418
  10. Dikter, 1950. Libris 10419
  11. Varia, 1949. Libris 10420

Романи

ред.
  • Astarte, 1931 — «Астарта»
  • Merit vaknar, 1933 — «Меріт прокидається»
  • Kris, 1934 — «Криза»
  • För lite, 1936 — «Замало»
  • Kallocain, 1940 — «Каллокаїн»

Збірки поезії

ред.
  • Moln, 1922 — «Хмари»
  • Gömda land, 1924 — «Прихована країна»
  • Härdarna, 1927 — «Вогнища»
  • För trädets skull, 1935 — «Заради дерева»
  • De sju dödssynderna och andra dikter, 1941 — «Сім смертних гріхів і інші вірші» (цю збірку після смерті поетеси видав Яльмар Ґулльберг; Карін Боє розпочала писати титульний вірш близько 1938 року й так не закінчила, хоч і старалася)
  • Månsång, 1979 (red. Barbro Gustafsson) — «Місячна пісня», ранні вірші
  • Det stora undret: ungdomsdikter, 1981 (red. Barbro Gustafsson) — «Велике диво», ранні вірші

Есеї, щоденники, рецензії

ред.
  • Språket bortom logiken, 1932 — «Мова поза логікою» (опубліковано в журналі «Spektrum»)
  • Det hungriga ögat, 1992 — «Голодне око», журналістика 1930—1936 років, рецензії та есеї
  • Resedagbok i Grekland: från Hitlers Berlin till Apollons Olympia, 1994 (red. Paul Åström) — «Дорожні записки у Греції: від гітлерівського Берліна до Олімпії Аполлона»

Збірки оповідань

ред.
  • Uppgörelser, 1934 — «Угода»
  • Ur funktion, 1940 — «Не в ладу»
  • Bebådelse, 1941 — «Благовіщення»
  • Soldrottningens gudson, 1982 (red. Barbro Gustafsson) — «Божий син королеви Сонця», збірка оповідань і п'єса
  • Snäckors sorl, 2008 (red. Barbro Gustafsson Rosenqvist) — «Жебоніння слимаків», вибрані оповідання

Листування

ред.

Переклади

ред.
  • «Cement» — Цемент (Федір Гладков, з німецького перекладу Ольги Гальперн). «Fram», 1927
  • «Bergtagen» — Der Zauberberg (Томас Манн, з німецької) 1929
  • «Ödestimmar: fem historiska miniatyrer» — Sternstunden der Menschheit (Штефан Цвайґ, з німецької). «Ringförlaget», 1932
  • «Det öde landet» — The Waste Land (Томас Стернз Еліот, з англійської, разом із Еріком Местертоном). Газета «Spektrum», 1932
  • «Offervandring» Der Opfergang (Рудольф Ґ. Біндінґ, з німецької). «Ringförlaget», 1933
  • «Strindberg och hans andra hustru» — Lieb, Leid und Zeit: Eine unvergessliche Ehe (Фріда Уль, з німецької) «Bonnier», 1933—1934
  • Jakob Wassermann: «Etzel Andergast» — Etzel Andergast (Якоб Вассерманн, з німецької). «Bonnier», 1934
  • Stéphanie, prinsessa av Belgien: «Jag skulle bli kejsarinna: minnen» — Ich sollte Kaiserin werden (Стефанія, принцеса Бельгії, з німецької). «Bonnier», 1936
  • «Härlighet ur fjärran» — Strange glory (Лео Маєрз, із англійської). «Tiden», 1936
  • «Fattigdom» — Armut (Антон Вільдґанс, з німецької). «Radiotjänst», 1937
  • «Elisabeth av England» — Elisabeth von England (Фердінанд Брукнер), не опубліковано, з німецької[25]

Переклади творів Боє українською

ред.

Нагороди

ред.
  • 1931 — друга премія на конкурсі скандинавських романів за роман «Астарта»
  • 1938 — стипендія від Шведської академії на подорож до Греції

Почесті

ред.
  • 1980 року в центрі Гуддинґе поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде). На фасадах сусідніх будинків поміщено пам'ятні таблиці з уривками із віршів поетеси.
  • 1983 року засновано Товариство Карін Боє.
  • 18 травня 1985 року біля бібліотеки Carolina Rediviva («Відроджена Кароліна») в Упсалі посаджено дерево на честь Карін Боє.
  • 1987 року в Гетеборгу поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде).
  • У листопаді 1992 року керівники Гетеборзької трамвайної мережі назвали один із трамваїв іменем Карін Боє[26].
  • На честь Карін Боє у 1998 році засновано літературну премію.
  • 2000 року в Стокгольмі біля університетської бібліотеки поставили статую Карін Боє (автори Ільва Ліндґрен і Ян-Ерік Б'єрк).
  • 2004 року іменем Карін Боє названо бібліотеку в Упсалі.
  • 2004 року іменем Карін Боє названо школу в Муталі.
  • 2011 року на будинку № 11, що на стокгольмській вулиці Шеппарґатан, де в 1933 році проживала Карін Боє, помістили меморіальну таблицю з віршем «Для тебе», присвяченим Марґот Ганель[27].
  • Іменем Карін Боє названо вулиці в Гетеборгу, Фруенґені та Гегерстені, тракти в Седертельє й Фалькенбергу, і провулок у Гуддинґе.
  • Іменем Карін Боє названо кратер на Венері.
  • У Гетеборзі, на будинку № 11, на майдані Васаплатсен, що в Гетеборзі, де народилася Карін Боє, помістили меморіальну таблицю.
  • На камені, біля якого померла Карін Боє (околиця Алінґсоса), поміщено пам'ятну таблицю.
  • У Гуддинґе обладнано музейну кімнату пам'яті Карін Боє.

Світлини

ред.

Примітки

ред.
  1. https://www.svenskagravar.se/gravsatt/89dc64cc-bd17-446c-b631-ad890886a101Svenskagravar.se.
  2. Östra kyrkogården: Karin Boyekulturgravar.se.
  3. http://www.samfundetdenio.se/
  4. Publicistklubbens porträttmatrikelStockholm: Publicistklubben, 1935. — 724 с.
  5. Bengt A. Öhnander, Statyer berättar — 76 konstverk i Göteborg. Tre böcker: Göteborg 2004, s. 45
  6. а б в Sveriges dödbok 1901—2009. Sveriges släktforskarförbund, Solna, isbn 978-91-87676-59-8, libris 11931231
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 грудня 2012. Процитовано 10 січня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. www.karinboye.se. Tidsaxel. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
  9. Sveriges dödbok 1901—2009. Sveriges släktforskarförbund. Solna, isbn 978-91-87676-59-8, libris 11931231
  10. Tidningarnas Telegrambyrå, 21. 10. 1993, 16:31
  11. Karin Boye — A Biographical Profile. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 10 січня 2013.
  12. Abenius (1950), s. 201ff
  13. Ramdén, Maria (2000-11-24): «100 år efter födelsen: Karin Boye uppmärksammas». [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.] NE.se. Läst 19 december 2012.
  14. Abenius (1950), s. 201
  15. Abenius (1950), s. 49-59
  16. Brevet citeras av Abenius (1950), s. 53ff
  17. «Törsten efter det förbjudna» — «Пожадання забороненого». Karinboye.se. Прочитано 02.01. 2013. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
  18. Abenius (1950), s. 399ff
  19. «Karin Boyes minnessten i Alingsås». [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.] Karinboye.se. Läst 4 januari 2013.
  20. Abenius (1950), kap. «De sju dodssynderna»
  21. «Karin Boyes sten», 15.08.2011. Архів оригіналу за 03.02.2013. Процитовано 10.01.2013.
  22. Abenius (1950), s. 404
  23. Runeberg, Svenskt författarlexikon. Архів оригіналу за 8 листопада 2013. Процитовано 6 лютого 2013.
  24. Крістер Енандер. Літературний портрет Карін Боє на сайті Товариства Карін Боє. 02.01. 2012. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
  25. Інтерв'ю з Ульфом Боє — братом письменниці. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 2 лютого 2013.
  26. Tidningarnas Telegrambyrå, 1992-11-21, 16:20
  27. Svenska Dagbladet, 2011-04-30, 14

Посилання

ред.

Література та джерела

ред.
  • Abenius, Margit (1950): Drabbad av renhet: en bok om Karin Boyes liv och diktning. — Bonnier, Stockholm. Libris [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]. 1950 och senare upplagor.
  • Bergdahl, Liv. Saga, Kärleken utan namn. Identitet och (o)synlighet i svenska lesbiska romaner, diss. (2010)
  • Domellöf, Gunilla. I oss är en mångfald levande. Karin Boye som kritiker och prosamodernist, diss. (1986)
  • Domellöf, Gunilla. Karin Boye och den revolutionära humanismen, Kulturradikalismen: det moderna genombrottets andra fas, red. Bertil Nolin (1993)
  • Garde, Pia-Kristina. (2011): Karin Boye och människorna omkring henne: en fotobok. — Ellerström, Lund. ISBN 978-91-7247-284-6.
  • Gustafsson Rosenqvist, Barbro. Att skapa en ny värld: samhällssyn, kvinnosyn och djuppsykologi hos Karin Boye, diss. (1999)
  • Hammarström, Camilla. Karin Boye (1997)
  • Karin Boye Sällskapet (1991): Karin Boyes liv och diktning. Minnesskrift, minst 12 utgåvor 1985—2010. Libris [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]
  • Karin Boye: minnen och studier, red. Margit Abenius, Olof Lagercrantz (1942)
  • Litterär kalender 2010. Karin. / De Nio (red. Magnus Halldin m fl.)
  • Morén, Monica. Ditt namn bland keruberna. En studie i Karin Boyes poetik och poesi, diss. (2001)
  • Morén, Monica. Lyrikens underjordiska språk: om Karin Boyes världsbild, Modernitetens ansikten: livsåskådningar i nordisk 1900-talslitteratur, red. Carl Reinhold Bråkenhielm och Torsten Pettersson (2001)
  • Svedjedal, Johan. Spektrum. Den svenska drömmen (2011)
  • Svedjedal, Johan. Rymden och tvåkronan. Karin Boye och den författarsociala debatten, Samlaren 130 (2009)