Сцена із кавказької війни, картина Франца Рубо

Кавказ — лірична поема видатного українського поета Тараса Шевченка, що датована 18 листопада 1845 року.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Уривок з поеми «Кавказ» 22 грудня 2013 року читає учасник Євромайдану Сергій Нігоян, застрелений снайпером 22 січня 2014 під час подій біля стадіону «Динамо».

Зміст

Історія написанняРедагувати

Фрагмент чи фрагменти твору поет декламував Варфоломію Шевченкові у кінці вересня 1845 року: «Раз ходили ми з Тарасом по саду; він став декламувати „За горами гори, хмарою повиті…“. Я слухав, притаївши дух; волосся у мене піднялося дибом! Я став радити йому, щоб не дуже заходив він у хмари»[1]. Задум написати поему виник десь у кінці серпня — на початку вересня 1845 р., коли Шевченкові стало відомо про загибель Я. П. де Бальмена у Даргинському поході в липні 1845 р. Зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським у Лубнах у кінці жовтня 1845 р., Шевченко розпитував його про події на Кавказі. Мемуарист згадував про цю зустріч: «Долго мы беседовали о горцах; его все занимало, он расспрашивал о малейших подробностях тамошнего быта»[2]. У грудні 1846 р. Шевченко передав через члена Кирило-Мефодіївського братства М. І. Савича, який їхав за кордон, рукопис твору для А. Міцкевича[3].

У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав поему з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа», зробивши виправлення в рядках 54 — 55, 102, 128, 166. Текст поеми набув остаточного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., поема поширюється в рукописних списках, поет знайомить з нею учасників Кирило-Мефодіївського братства. На допиті у III відділі Ю. Л. Андрузький свідчив: «Помню, был я на одном вечере, читался „Кавказ“. Я морщился, Костомаров зевал, но Шевченку превозносили до небес» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали. — С. 101). Існував ще один чистовий автограф поеми.

У рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka» 1844 р., ілюстрованій М. Башиловим і Я. П. де Бальменом, на одній із чистих сторінок орієнтовно у другій половині 1845 — на початку 1846 р. рукою Шевченка записано два початкових рядки поеми. Розходжень з автографом вони не мають.

Неповний список поеми (1 — 70 рядки), що належав М. М. Шатилову (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, спр. 62), має виправлення рукою Шевченка кінця 50-х років XIX ст. Частина з них наближає текст списку до автографа, а в деяких випадках дано варіанти. Між рядками 20 і 21 Шевченко вписав новий рядок: «Великий Боже наш! Нам плакать»[4].

У списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. виправлень рукою Шевченка немає (в інших творах цього списку вони є), але в ряді випадків зустрічаємо виправлення рукою І. М. Лазаревського, які дослівно повторюють автограф «Трьох літ».

Список рукою П. О. Куліша та невідомої особи кінця 40-х — початку 50-х років XIX ст. має різночитання у 12 рядках, у переважній своїй частині незначних: або переставлено слова, або деякі місця неуважно прочитано. Рядок 154 замість «Остатнії… бо вже взяли» — «Остатнії… бо взяли вже»; рядок 87 замість «Якби ви з нами подружили» — «Якби ви з нами подружились». Аналогічне можна сказати про список, що належав М. О. Максимовичу і список О. М. Бодянського, різночитання яких у переважній частині збігаються зі списком П. О. Куліша та невідомої особи.

Вперше надруковано у лейпцизькому виданні «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки»(1859. — С. 713). Майже третя частина рядків має різночитання, чотири рядки пропущено. Але рядок 5, як і в автографі: «Що день божий добрі ребра».

Значні різночитання містять списки у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюкова 1857 р, у рукописній збірці «Стихотворения Шевченка», невідомою рукою, невідомою рукою, латинською транскрипцією А. Красовського, у примірнику «Кобзаря»1860 р. з рукописними вставками, у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 р., у рукописній збірці 1889 р., невідомою рукою 1860 р.[5]. Зошит І. Рудинського зі списками творів Шевченка зберігся не весь. Він починається з 27-ї сторінки уривком поеми «Кавказ»(156—178 рядки). Пізніше поставлено нову нумерацію (ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 1814, арк. 1). У деяких списках стоїть дата: «1845 р. Декабря 14, Вьюнище».

Про поширення поеми "Кавказ"у списках згадував М. П. Драгоманов: «Я сам, у свій хлоп'ячий вік, у 50-ті роки, надибавсь, наприклад на сліди впливу Капністів — лібералів і аболіціоністів, — із кружка котрих в перший раз здобув і „Сон“, і „Кавказ“ Шевченка»[6].

ПоемаРедагувати

В поемі немає подій. Поема являє собою роздуми ліричного героя про несправедливість і жорстокість світу, а також про лицемірство деяких людей. Ліричний герой звертається до Бога в дечому з докором, проте усвідомлюючи людську безсилість перед нещастями:

...Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!..

У творах Шевченкa не рідко зустрічається ідея, що, мабуть, Бог спить, інакше б не допустив несправедливостi на світі (наприклад в «Княжні»). Але Шевченко-поет, нарікає не стільки на долю, як на нечесність та лицемірство пануючих класів.

Шевченко іронізує над вищими панівними верствами тогочасної царської Росії, які вважають, що мають право «вчити» інші народи (в даному випадку народи Кавказу), як потрібно жити і що саме вони повинні «нести» цивілізацію та культуру. Шевченко пише із неприхованим сарказмом: «ми християне; храми, школи, усе добро, сам Бог у нас»! Проте Шевченко згадує також про Сибір і тюрми в Російській імперії в яких сидять не тільки злочинці, але й політичні в'язні. Про це мовчить весь люд царської Росії, «бо благоденствує», як каже знову таки гірко сміючись Шевченко. У поемі є ремінісценція із Біблії:

...У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі!..

У грудні 1841 р. Росія підписала міжнародний трактат про заборону работоргівлі, але в самій Росії торгівля кріпаками («хрещеними» людьми) продовжувалась.

Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей... не негрів... а таких,
Таки хрещених... но простих.
Ми не гішпани; крий нас, Боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..

З гнівом Шевченко пише про поміщиків: «Ви любите на братові, шкуру, а не душу! та й лупите по закону дочці на кожушок, байстрюкові на придане, жінці на патинки». Шевченко глузує над людьми, що в церкві моляться «за кражу, за войну, за кров, щоб братню кров пролити» і приносять отримані на війні прикраси, як пожертву Богові.

Потім Шевченко звертається до свого друга Якова де Бельмена, якому присвячена поема, якому «не за Україну, а за її ката» довелось проливати свою кров і «випити з московської чаші московську отруту». Поет бажає щоб його друг витав над Україною «живою душею» і згадав його, Шевченка, перечитуючи рядки поеми.

Цікаві фактиРедагувати

Літературознавці і перекладачі Борис і Костянтин Хоменки зібрали 73 переклади поеми «Кавказ» мовами народів світу[7].

ПриміткиРедагувати

  1. (Шевченко В. Г. Спогади про Тараса Григоровича Шевченка // Правда. — 1876. — № 2. — С. 25)
  2. (Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 14)
  3. (Киевская старина. — 1904. — № 2. — С. 235)
  4. (Прийма Ф. Я. Шев/735/ченко і Чернишевський // Збірник праць тринадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1965. — С. 246—250)
  5. (Київський обласний державний архів, ф. 227, оп. З, № 247, арк. 6 — 8)
  6. (Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну. — С. 27)
  7. Вінничани Борис і Костянтин Хоменки зібрали 73 переклади Шевченкової поеми «Кавказ»

ПосиланняРедагувати